Интеграция в ЕС, как основное направление внешней политики Хорватии

Повна участь у Європейському Союзі як серце стабільного миру, демократичних воль і економічного розвитку, є однієї з основних цілей зовнішньої політики Хорватії. Хорватія розглядає ідею європейського керування як можливість для всіх європейських націй і країн об'єднатися в побудові майбутнього, заснованого на загальних цінностях і принципах зі збереженням державної, національної, політичної, культурної й економічної індивідуальності, а також їхнього рівного співробітництва й злиття.

Існує загальна угода  між політичними партіями й хорватськими громадянами про цю мету зовнішньої політики. Це було підтверджено в 2002 р. декларацією хорватського парламенту, коли всі парламентські партії проголосували в підтримку приєднання Хорватії до ЄС. Підтримка хорватських громадян в 2003 р. нараховувала 73,6 % [9].

У контексті глобалізації, Хорватія як невелика країна, подібна  з іншими європейськими країнами з економікою перехідного періоду, визначає, що кращим способом розвити  й забезпечити процвітання, що значить  здійснити її національні інтереси, є приєднання до Європейського Союзу. Система цінностей ЄС щонайкраще відбиває інтереси побудови хорватського суспільства, і за допомогою приєднання до Союзу ці цінності будуть щонайкраще захищені. Аналіз витрат і вигід приєднання до ЄС показав, що Хорватія одержить від цього користь на тривалий час, інакше кажучи, було встановлено, що можливості економічного, політичного, наукового й культурного розвитку Хорватії більше великі усередині ЄС, чим за його межами

Збереження дружніх  відносин зі справжніми, також як і з майбутніми членами ЄС є невід'ємною частиною політики Хорватії у відношенні ЄС і його членів. Зараз країни перебувають на стадії покращення усіх показників [13].

Отже, на даному етапі євроінтеграційний напрямок в зовнішній політиці Хорватії є найголовнішим і найактуальнішим, цей напрям присутній вже давно в зовнішній політиці Хорватії, країна намагається слідувати критеріям ЄС та покращувати свої показники.

***

Отже, можна зробити  висновок, що зовнішня політика Хорватії є дуже різноплановою. Мета зовнішньої політики Хорватії невід'ємно пов'язані з комплексною програмою внутрішніх реформ, що повинне полегшити економічний розвиток, реорганізацію державної адміністрації й повне введення всіх європейських демократичних стандартів, що значить забезпечити законність, тверду гарантію цивільних і релігійних воль, повна рівність всіх наших громадян і право кожного на рівні життєві можливості.

РОЗДІЛ 3

ПРОЦЕС ІНТЕГРАЦІЇ ХОРВАТІЇ ДО ЄС

Ще два роки тому лідери Європейського Союзу на саміті в Салоніках заявили, що «карта ЄС буде неповної доти, поки Західні Балкани не приєднаються до Союзу». Під Західними Балканами Брюссель умовно має на увазі Хорватію, Боснію й Герцеговину, Сербію й Чорногорію, Македонію і Албанію. Словенія, що до 1990-х років також входила в Югославію, уже прийнята в ЄС і не хоче більше асоціюватися з балканським регіоном. На черзі - держава хорватів, що минулим улітку одержало статус країни-кандидата [24,c.43].

Хорватія перебуває  в південній частині Центральної  Європи, і із цим зв'язана особлива причетність хорватських націй до історії й долі європейських країн. В 1991 році була проголошена незалежна Республіка Хорватія, по території ледве уступала Сербії.  
Перші десять років президентом Хорватії був затятий націоналіст генерал Франьо Туджман, колись соратник, а потім непримиренний ворог Тіто й політичний ув'язнений. Смерть Туджмана наприкінці 1999 року була сприйнята як кінець авторитаризму. Новим президентом став Стіпе Месич - останній голова президії, один з головних ідеологів розпаду Югославії, перший прем'єр-міністр Хорватії, що встиг откреститися від пагубного націоналізму Туджмана. Його головними заслугами стали поступова демократизація інститутів влади, вихід із зовнішньополітичної ізоляції, початок зближення з ЄС, взаємодія з Міжнародним трибуналом по колишній Югославії (МТКЮ). Відповідно до програми ЄС по стабілізації й асоціації Західних Балкан, Хорватія ввійшла в зону вільної торгівлі, початку співробітничати із країнами свого регіону, одержала значну матеріальну допомогу для проведення внутрішніх реформ. Була проведена модернізація транспортної інфраструктури, пристосованої під європейські стандарти (на місяць укладалося до 200 км доріг!). Стартувала репатріація біженців із числа етнічних сербів, і близько 70 тис. з них змогли повернутися додому

Був даний серйозний  імпульс розвитку важливого для  економіки країни туризму. У Хорватії налічується близько 1.185 островів, сім  національних парків, частина з яких розташована уздовж Адріатичного узбережжя, частина - на островах [7,c.101].

У Хорватії вигідне географічне  положення й розвинена інфраструктура. Однак економічна ситуація поки далека від ідеалу: країна має значний  зовнішній борг майже в 19 млрд., безробіття досягає 18% самодіяльного населення. Непослідовність реформ викликала нерівномірність у розвитку регіонів - процвітаючого Загреба й приморського Спліта й багатьох районів, що прийшли в занепад. Вибори в парламент у грудні 2003 року стали проявом своєрідного замкнутого кола в політику: націоналізм не давав повернутися до реформ, а відсутність справжніх реформ викликало ностальгію по старих часах і значне поправіння виборців. До влади вернулася стара знайома ХДС, але вже оновлена, на чолі з Іво Санадером.

Цей політик, уміло використовуючи властивій хорватській національній свідомості спрямованість «у Європу», наважився на прийняття пакета твердих законів, необхідних для вступу в ЄС. Правда, опозиція з іронією зауважує, що із проголошеного зменшення податків, збільшення робочих місць, росту життєвого рівня й вступу в ЄС і НАТО уряду Санадера вдалися лише переговори про вступ. Хорвати, як і жителі інших країн Західних Балкан, думають, що приєднання допоможе вирішити соціальні проблеми, тому що Європа візьме на себе відповідальність за їхнє благополуччя й стабільність у регіоні [23, c. 30].

Улітку 2003 року в Салоніках  пройшов саміт «ЄС - Західні Балкани», на який уперше були запрошені лідери п'яти країн, що підтвердили намір  вступити в Європейський Союз. У  свою чергу ЄС підкріпив намір  сприяти інтеграції цього регіону в єдину Європу черговою порцією трирічної фінансової допомоги в розмірі 200 млн. Усього з 2000-го по 2006 рік регіон одержить близько 4,65 млрд. Дехто навіть думає, що швидке включення країн Західних Балкан у ЄС важливіше прийому Туреччини; хтось сумнівається, чи вдасться державам цього регіону в найближче десятиліття досягти необхідного рівня або варто йти до цього крок за кроком. ЄС із кінця минулого року ввів нові інструменти сприяння країнам, що вступають, і запропонував нові партнерські відносини, які дозволять підтримати Західні Балкани на шляху в Європу

 Хорватія, яка була проти раніше об'єднанню більшості колишніх республік Югославії в поняття «регіон», що означало для неї якесь «відродження югославської спільності», тепер претендує на роль локомотива для країн свого регіону, що в майбутньому зможе забезпечити її бізнесу там лідируючі позиції. «Хорватська політика більше не боїться ні регіону, ні своєї регіональної долі», - заявив в 2004 році її міністр закордонних справ і європейської інтеграції М. Жужула.

 На шляху в ЄС  Хорватія має шанс випередити  сусідів по Західним Балканам. Але залишається ряд непростих  проблем. Це й дотримання прав  національних меншостей, і повернення  майна 24 тис. сербів, що втратилися  житла в 1995 році (його зайняли біженці з Боснії й Герцеговини хорвати), і повномасштабне співробітництво з Гаазьким трибуналом, і видача військових злочинців, у тому числі 48-літнього генерала Анті Готовина, якого обвинувачують в убивстві 100 і виселенні 150 тис. сербів. Останнє викликає велике невдоволення в значної частини хорватів, в очах яких військові - національні герої. Нагорода в $5 млн., призначена два роки тому США за піймання генерала, залишається невиплаченої. Вимоги про видачу генерала, реформи по лібералізації економіки, а також зниження соціальної складової привели до того, що до жовтня 2004 року тільки 49% громадян Хорватії підтримали вступ у ЄС [13].

 На початку 2005 року перемогу в другому турі президентських виборів знову одержав самий популярний політик Хорватії - 70-літній С. Месич, якого підтримали відразу вісім опозиційних соціал-демократичних партій. Натхненний перемогою, він пообіцяв, що при ньому «країна вступить у єдиний європейський будинок». У ЄС із більшим задоволенням сприйняли результати виборів: канцлер ФРН Герхард Шредер поспішив заявити про підтримку Хорватії в її якнайшвидшому вступі в ЄС. Лише невиконання Загребом умови про видачу Анті Готовини може спричинити відмову Брюсселя від початку переговорів, заявив 31 січня 2005 року Оллі Рен, член Європейської комісії, що курирує проблему розширення. Великобританія, Німеччина, Фінляндія й багато інших країн ЄС, наполягаючи на видачі швидкого генерала, підкреслюють, що, у принципі, Союз привітає бажання Хорватії приєднатися до нього до 2009 року. Є й інша, менша група центрально-європейських країн на чолі з Австрією, що вважає, що переговори повинні початися в кожному разі [20, c. 44].

Тверда позиція Брюсселя змусила президента Хорватії Месича погодитися, щоб були початі нові зусилля  іноземних спецслужб для піймання військових злочинців. Зіграв свою роль і тато Іоанн Павло II, що незадовго до своєї кончини виступив з визнанням провини «синів католицької церкви» у військових злочинах і призвав до дружби із сербами. Можливо, що тільки утворилася цього року потужна прозахідна коаліція ХДС і СДП - Месича й Санадера - стане тією силою, що, зважившись на більше тісне співробітництво з Гаазьким трибуналом, розірве порочне коло, у якому виявилася Хорватія. І вуж отут Брюссель розгорне двері для початку переговорів [24, c 46].

В 2001 році Хорватія підписала  ЄС про стабілізацію й асоціацію  угода як перший крок на шляху інтеграції в ЄС. Ратифікація угоди, однак  через відсутність співробітництва  із МТКЮ країні тривав до 2004 року. Хорватія подала заяву на членство ЄС в 2003 році, і Європейська комісія рекомендувала державу до статусу офіційного кандидата на початку 2004. Статус кандидата був привласнений Європейкою радою у середині 2004, і дата початку переговорів, споконвічно призначена на початок 2005 року, була відсунута до жовтня того ж року [16, c. 103].

Наступний за початком переговорів 3 жовтня 2005 процес перевірки 33 розділів законодавства був завершений 18 жовтня 2006. Переговори були затримані на 10 місяців через прикордонну суперечку зі Словенією, але у вересні 2009 представники Словенії повідомили, що готово зняти свої заперечення проти вступу Хорватії, домовившись вирішити конфлікт за допомогою міжнародних посередників

З моменту розпаду  Югославії Хорватія домоглася найкращих після Словенії результатів у відновленні країни й сподівається стати другою колишньою югославською республікою, що вступила в Союз. У країні стабільна ринкова економіка, а також статистичні показники (наприклад, ВВП на душу населення) вище показників Болгарії й Румунії, які приєдналися в 2007 році [10, 73].

Наприкінці 2005 влади ЄС прогнозували, що Хорватія вступить у  Союз між 2010 і 2012 роками. У червні 2011 року лідери ЄС схвалили вступ Хорватії в співтовариство. Процес ратифікації парламентами всіх 27 держав-членів ЕС, як очікується, займе біля двох років, якщо не виникне суперечок. Таким чином, набрання чинності й приєднання Хорватії до ЄС, як очікується, відбудеться 1 липня 2013 року [6, с 61].

Завершальним етапом процесу євроінтерації Хорватії можна вважати референдум про  вступ до ЄС, який пройшов 22 січня 2012 долі. Документ підписаний у рамках саміту ЄС у Брюсселі. За вступ країни в ЄС проголосували 66% прийнявших участь у референдумі. Свої підписи під документом поставили глави держав і урядів всіх 27 країн ЄС, а також президент Хорватії Іво Йосипович і прем'єр-міністр Ядранка Косор. Протягом 2012 року угода повинна бути ратифікована парламентами Хорватії й всіх країн Євросоюзу, щоб вона змогла набути чинності з початку 2013 року. Хорватія стане 28-й країною співтовариства. Країну чекають непрості часи. До наступного року Хорватія буде перебувати під пильним спостереженням Єврокомісії, що ввела нову процедуру «моніторингу» для країни, багато економічних показників якої залишають бажати кращого. Економіка росте повільно, середня заробітна плата невелика, безробіття досягла майже 18%, а державний борг становить 102% ВВП. Хоча Хорватія вже через рік стане повноправним членом ЄС, відповідно до рішення Єврокомісії й резолюції Європарламенту, Загребу доведеться прикласти "додаткові зусилля в проведенні судової реформи, боротьбі з оргзлочинністю й корупцією" [20, с.187].

***

Отже, розглядаючи процес та етапи інтеграції до ЄС, можна зробити висновок, що на незважаючи на довгий шлях Хорватії до ЄС вона досягла найбільших успіхів серед країн колишньої Республіки Югославія. Але цьому передував довгий процес,який почався ще з проголошення незалежності Хорватії в 1991 році. Першим значним кроком на шляху інтеграції Хорватії до ЄС можна вважати угоду про стабілізацію і асоціацію ЄС в 2001 році,а зараз вже очікується, що в 2013 році країна стане повноправним членом ЄС.

ВИСНОВКИ

У ході проведення дослідження  і виконання поставлених завдань, автор дійшов наступних висновків:

- Досліджено, що по-перше процес розширення ЄС має значні переваги, але задля вступу до ЄС країнам потрібно провести багато реформ, щоб стати на той рівень, який потрібен Європейському союзу Усі вимоги Європейського Союзу, щодо вступу країн ЦСЄ були в повній мірі прийняті. До того ж сам Євросоюз ішов у деяких випадках на поступки. Крім того Європейський Союз на перед вступному етапі фінансував країни ЦСЄ, завдяки чому вони змогли швидше закінчити реформування різних інститутів і структур.