Интеграция в ЕС, как основное направление внешней политики Хорватии

Отже, розглядаючи вимоги до вступу в ЄС країн ЦСЄ можна зробити висновок, що по-перше процес розширення ЄС має значні переваги, але задля вступу до ЄС країнам потрібно провести багато реформ, щоб стати на той рівень, який потрібен Європейському союзу [3].

1.2 Вимоги для вступу в зону дії Шенгенської угоди і зони дії євро

Таким чином, розширення Європейського Союзу є одним  з головних напрямків у його розвитку, що має як позитивні сторони, так  і негативні. Незважаючи на важкі  для виконання критерії, вступ  у Євросоюз нових країн все-таки відбувається, тому що переваг більше, нехай навіть частина з них розглядаються тільки в довгостроковій перспективі.

Вступ у Європейський Союз означає крім усього іншого можливість входження в зону євро. Для того щоб увести євро, у державі повинен  нормально функціонувати механізм спільного регулювання коливань валютних курсів ( ERM-II) як мінімум два роки й при цьому не повинна відбуватися девальвація валюти. Також для входження в зону євро державі-кандидатові необхідно задовольняти наступним чотирьом критеріям:

• середній рівень річної інфляції не повинен перевищувати 1,5% від усередненого рівня інфляції трьох країн зони євро з найбільш низькими її темпами;
• середньорічний рівень довгострокових процентних ставок не може перевищувати їхній рівень у трьох країнах з найбільш низькими темпами інфляції більш ніж на 2 процентних пункти;
• річний бюджетний дефіцит, що не перевищує 3% від ВВП (див.: додаток №3), і загальний державний борг, що не перевищує 60% від ВВП або який постійно зменшується (див.: додаток №4);
• стабільний валютний курс національної валюти на валютних ринках. Ця стабільність повинна проявлятися й тривати протягом двох років [22,c.99].

У цілому процес введення єдиної європейської валюти країнами-кандидатами  складається із трьох етапів:

1. Приведення у відповідність  національного законодавства з єдиним законодавством ЄС, що створює юридичну базу для приєднання до Економічного й валютного союзу (ЕВС), що повинне бути зроблене в основному до моменту входження в ЄС. Це стосується насамперед:

• законодавства про діяльність центральних банків: повна незалежність ЦБ (інституціональна, персонального й фінансова) відповідно до Договору про створення й Устав Європейської системи центральних банків, у тому числі заборона якої-небудь участі у фінансуванні державного сектора; забезпечення стабільності внутрішніх цін повинне стати основною метою ЦБ і ін. Після вступу в ЄС ЦБ нових країн-членів повинні будуть внести відповідні зміни у свої устави для забезпечення виконання в майбутньому функцій членів Євросистеми (центральні банки країн зони євро й ЄЦБ), об'єднаних завданнями проведення єдиної грошово-кредитної політики;
• законодавства, що забезпечує лібералізацію руху капіталу (до вступу в ЄС);
• створення умов для функціонування стійкої банківської системи й фінансової стабільності: виконання директив ЄС у банківській і фінансовій сферах (до вступу в ЄС).

2. Одночасно із входженням  у ЄС нові члени вступають  і в ЕВС (але не в зону євро) зі статусом неповного членства із зобов'язанням наступного введення єдиної валюти. ЦБ нових країн-членів приєднуються до Європейської системи центральних банків і стають членами Загальної ради ЕЦБ, що поєднує голів ЦБ всіх країн ЄС, у тому числі не вхідних у зону євро. На даному етапі нові члени ЄС повинні будуть приєднатися до системи регулювання валютних курсів ERM-II і брати участь у механізмі координації й колективного контролю за проведенням національної економічної політики відповідно до основних орієнтирів у цій області, прийнятими на «есовському рівні». Нові члени ЄС представлять програми економічного зближення, виконання яких буде піддаватися щорічному розгляду на засіданнях Ради міністрів економіки й фінансів (ЕКОФІН)

3. Повне членство в ЄВС і введення євро. Виконання на стійкій основі критеріїв Маастрихтського договору за умови реалізації інших вимог, насамперед правового й інституціонального порядку (по забезпеченню проведення єдиної грошово-кредитної політики), досягнення економічного зближення із країнами зони євро, проведення збалансованої бюджетної політики відповідно до Пакту стабільності й росту буде служити підставою для колективного ухвалення рішення про входження в зону євро [2].

Незважаючи на досить довгий і кропіткий процес входження  в зону євро, практично всі держави  намагаються це зробити, тому що введення євро несе для держави певні економічні вигоди. Євро використовується не тільки в самому ЄС, але й у країнах не вхідних у нього. Тому Євросоюз, а отже, і всі країни вхідні в нього і євро, що мають, як національну валюту, одержують політичні й економічні переваги, маючи у своєму розпорядженні сильну міжнародну валюту. У політичних відносинах ЄС (а разом з ним і всі вхідні в нього країни) знаходить міжнародний престиж, і його глобальний вплив зростає. Економічні вигоди включають більше низькі транзакційні витрати й процентні ставки й більше високу прибутковість фінансових установ, обумовлені зрослою економічною активністю й ефективністю внутрішніх ринків капіталу; можливість фінансування дефіциту по рахунку поточних операцій власною валютою Союзу, що усуває необхідність нарощування резервів в іноземній валюті; і емісійний дохід завдяки випуску Європейським Союзом безпроцентних вимог до самого себе в обмін на товари й послуги.

Однак перетворення валюти в міжнародну також спричиняє  ризики й відповідальність. Хоча важливе  значення має проведення правильної макроекономічної політики для збереження стабільності цін і обмінного курсу, Євросоюз стає більше уразливим перед коливаннями потоків капіталу, які можуть породжувати фінансову й макроекономічну нестабільність і обмежувати вибір можливих мір політики. У той же час визначення грошово-кредитного цільового показника стає більше важким завданням, тому що частина валюти перебуває за кордоном, що ускладнює проведення грошово-кредитної політики [16,c.97].

На території Європейського  Союзу діє також Шенгенська угода. Це угода, підписана в 1985 році, дозволяє ліквідувати систему контролю границь між країнами, які підписали договір.. Воно містить у собі забезпечення координацією контролю зовнішніх границь і співробітництво з поліцією сусідніх держав.

Кожна нова країна перед остаточним підписанням Шенгенскої угоди повинна мати «підготовленими чотири сфери»:

• повітряні границі;
• поліцію, що співробітничає;
• візовий режим;
• захист особистих даних.

Процес вивчення ступеня  готовності вступу країни в зону дії  Шенгенскої угоди містить у собі візити експертів Європейського Союзу в певні інститути й виробничі приміщення країни-кандидата.

Вступ у зону дії Шенгенскої угоди, безсумнівно, має значні переваги. По-перше, збільшиться туристичний потік у країну, що викличе за собою збільшення масштабів торгівлі й, як наслідок, економічний ріст. По-друге, відкриття границь між державами-членами ЕС і країнами, що тільки вступили, означає для других повну інтеграцію з першими.

Таким чином, вступ у зону дії євро й Шенгенскої угоди є складовою частиною Європейського Союзу. І незважаючи на те, що вимоги для країн, які вступають важкі, все-таки воно несе дуже відчутні переваги, у першу чергу в економічному плані. А це надто важливо для країн Центральної й Східної Європи [17,c.40].

Отже, вступ в ЄС означає вступ в зону євро, але для цього країни мають відповідати 4 основним критеріям, а в цілому процес введення єдиної європейської валюти країнами-кандидатами складається із трьох етапів. Але незважаючи на досить довгий і кропіткий процес входження в зону євро, практично всі держави намагаються це зробити, тому що введення євро несе для держави певні економічні вигоди.

1.3 Наслідки та прогнози вступу країн Центральної та Східної Європи до ЄС

Вступ країн Центральної  й Східної Європи в Європейський Союз представляється дуже важливим і серйозним кроком, тому що безпосередньо впливає на розміщення політичних і економічних сил у Європі й у світі в цілому. Часто виникаюче питання: хто ж більше виграє від розширення ЄС - великі старі члени, нові члени, Союз у цілому - не має однозначної й остаточної відповіді.

У результаті вступу країн ЦСЄ населення ЄС збільшилося приблизно на 100млн. чоловік і склало порядку 470 млн. чоловік. Значно розширилася територія Євросоюзу. У такий спосіб підсилюється політична вага ЄС у світі, більша частина Європи об'єднана в рамках загальної системи політичної, економічної й екологічної безпеки.

Необхідно відзначити, що багато позитивних результатів поглиблення  інтеграції країни ЦСЄ відчули вже на етапі асоційованого членства. Тоді держави ЦСЄ одержали можливість до 60-65% товарообігу реалізовувати на безмитній основі, а з 2001 року торгівля промисловими товарами практично на 100% звільнена від мит і яких-небудь кількісних обмежень [8,c.19]

Також лідери Євросоюзу  схвалили введення євро в Словенії з 1 січня 2007 року. Словенія є першою країною із вступили в ЄС країн ЦСЄ що вдалося виконати всі необхідні критерії по зниженню державного боргу й дефіциту бюджету для приєднання до зони євро. Інфляція в країні склала в 2005 році 2,4% при необхідних 2,61%. Інші країни, що претендують на входження в зону євро, поки не можуть виконати критерій по інфляції. Очікується, що Естонія, Литва, Латвія перейдуть на європейську валюту в 2008 році, в 2009 році до зони євро приєднається Словаччина, а в 2010-м Чехія [2].

Необхідно помітити, що на засіданні Ради Європейського союзу  по внутрішніх справах було ухвалене рішення про розширення Шенгенской зони: з 2007 року в неї ввійдуть дев'ять  із десяти держав, що стали членами  ЄС у травні 2004 року. В основному  вона поповниться країнами Центральної й Східної Європи, серед яких Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія, Латвія, Литва й Естонія. Остаточне рішення по скасуванню контролю на границях із цими державами приймуть на зустрічі міністрів внутрішніх справ і юстиції ЄС восени наступного року, так що реальний процес їхньої інтеграції почнеться тільки в грудні 2007 року й протриває до кінця березня 2008 року.

Ще до п'ятого розширення Європейського Союзу можна було говорити про дворівневий розвиток країн ЄС: «на одному економічному полюсі - Німеччина, Італія, Франція, на іншому - Португалія й Греція». Тепер же, із прийняттям десяти нових членів і розширенням числа учасників найбільшого інтеграційного угруповання до 25, доречно порушувати питання про трьохрівневий економічний розвиток країн, що входять у Європейський Союз.

Великомасштабне приєднання до ЄС нових членів із країн ЦВЕ  унеможливлює проведення політики солідарності в тім обсязі й тих формах, як це було в 90-е роки. У ці роки за рахунок  ресурсів структурних фондів виявлялася підтримка регіонам-одержувачам, у яких проживало 178 млн. чоловік [8,c.21].

Складне положення не зупиняє процес політичної інтеграції й не служить непереборною перешкодою на шляху економічної інтеграції - воно просто ускладнює її. Різні  швидкості скорочення відставання нових держав ЄС від провідних європейських країн залишаються такою ж реальністю, якими були різні швидкості їхнього руху на шляху до євроатлантичних структур. Усередині Союзу, видимо, ніколи не зникнуть етноконфесійні й культурні розходження, залишаться обриси й границі існуючих географічних зон. Якщо говорити конкретніше, те можна припустити, що збережуть свою регіональну ідентичність країни Балтії, Балкан, а також Польща, Чехія й Угорщина як група ініціаторів входження в НАТО і ЄС; Словаччина й Словенія разом з Польщею й Чехією можуть утворити субрегіон (стосовно всієї ЦСЄ) з перевагою слов'янських етносів і католицизму [14].

Вступ у ЄС країн ЦСЄ істотно знизило показник сукупного ВВП на душу населення, тому ряд районів - колишніх одержувачів допомоги втратили статус найбільше бідних, тому що їхній показник перевищив 75% середнього по ЄС рівня. Однак у довгостроковій перспективі очікуються певні позитивні перспективи. Існує думка, що протягом 10 років після розширення сукупний ВВП ЄС виросте на 0,5% у порівнянні з попереднім десятиліттям - у цьому випадку відкладений економічний виграш переважить для Союзу поточний програш. Також необхідно помітити, що проходить процес розширення споживчого ринку, знижується рівень безробіття. (у країнах ЦСЄ безробіття в 2004 р. знизилася в порівнянні з попереднім роком з 8,5% до 8,3%), поліпшуються умови для експансії капіталу й корпорацій провідних європейських держав у реальну економіку й на ринки країн ЦСЄ. Але ця експансія має зворотний бік - витік інвестицій понад припустимий рівень внаслідок більше низьких податків (прибуткових, корпоративних, на робочу силу, ПДВ) у цих країнах [1].

Для оцінки можливостей  не формальної, а сутнісної економічної  інтеграції ЦСЄ в ЄС корисно констатувати, що за півтора десятиліття в регіоні з'явилися середні шари матеріально забезпеченого населення й незалежне підприємництво, включаючи дрібний бізнес, переймає управлінський досвід розвинених капіталістичних країн, відбувається адаптація законодавства в господарській сфері до норм і практики ЄС-15, розширюється асортименти товарів масового попиту й послуг. Темпи, кількісні і якісні характеристики цих явищ у різних країнах неоднакові й досить умовні. Зберігаються більше низька в порівнянні з ядром Європи технологічна й інфраструктурна оснащеність економік, більше низька якість культури праці й робочої сили й, як наслідок, невисока конкурентоспроможність більшості вироблених у регіоні товарів і послуг. Ніхто не в змозі дати точний прогноз про строки подолання цього відставання, як і із упевненістю припустити, що воно взагалі відбудеться, оскільки за цей час розвинені країни також не будуть стояти на місці. У країнах ЦСЄ є галузі й підприємства, що виконують роль флагманів у русі реальної економіки до стандартів Заходу, але поза сировинний і добувний сектори їх поки занадто мало (наприклад, поліграфічна індустрія в Польщі, автомобілебудування в Чехії, готельний бізнес і електроніка в Угорщині). У багатьох країнах регіону після входження в ЄС був закритий ряд підприємств через їхню не конкурентоспроможність. Хоча ці підприємства в основному державні, у цілому зберігається надмірно висока (по мірках Заходу) роль держави в економіці. Не переборена система адміністративного контролю над цінами на сільськогосподарську продукцію [8].