Антимонопольна політика держави і її місце у встановленні сучасних ринкових відносин в Україні

 

Розділ 3 МАКРОЕКОНОМІЧНА  теорія регулювання та антимонопольна політика держави

 

3.1. Інструменти впливу антимонопольної політики на вітчизняну економіку

 

Основним змістом сучасного  етапу антимонопольної політики в Україні є захист уже створеного конкурентного середовища, підвищення ефективності функціонування існуючих конкурентних відносин. Антимонопольна політика забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Недопускається зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.

Реалізація основних напрямів антимонопольного регулювання  здійснюється за допомогою певних інструментів та методів (Додаток Д). Інструменти антимонопольного регулювання вбудовані окремим блоком у систему економіко-правового інструментарію державного регулювання економіки. Основу застосування інструментів антимонопольного регулювання становлять такі дії державних органів, як дозвіл, заборона, примус [18].

Головним інструментом впливу антимонопольної політики на вітчизняну економіку може бути здійснене  впершу чергу через законодавство.

Державою проводиться  регулювання діяльності монополій, що ґрунтується на недоліках, пов'язаних з їхньою діяльністю, яким суперечливим воно не було б з економічної точки  зору. Державний контроль за дотриманням  антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців від зловживань монопольним положенням і недобросовісної конкуренції в Україні здійснюється Антимонопольним комітетом.

Згідно з методикою, розроблено Антимонопольним комітетом  України, монополістом вважається фірма, частка якої на певному ринку перевищує 35% (обсяг ринку визначається як сума випуску певного продукту від вітчизняних виробників (за мінусом експорту) і сумарного імпорту продукту; відповідно частка ринку - відношення випуску продукту фірмою без урахування експорту до обсягу ринку) [10].

По-перше, антимонопольне регулювання може стосуватися, регулювання злиття фірм. В Україні забороняється злиття фірм, якщо воно призводить до перевищення їхньої сукупної частки ринку 35%. Для регулювання злиття фірм найчастіше застосовується індекс Герфіндаля-Гіршмана, який розраховується як сума квадратів часток ринку фірм, що функціонують у галузі.

Для кожної галузі встановлюється максимальне значення індексу, і  в разі перевищення його для певної галузі може бути заборонено злиття фірм; якщо на ринку залишається одна фірма, то значення індексу становить 10000.

По-друге, антимонопольне регулювання може здійснюватися  щодо зловживань монополістом своєю  владою через введення комітетом  штрафних санкцій чи навіть, примусове  роз'єднання фірми-монополіста.

По-третє, антимонопольне регулювання проводиться по відношенню до природних монополій - монополія, яка існує за рахунок економії на масштабах виробництва. Держава щодо них проводить регулювання рівня цін і якості продукту.

Регулювання діяльності природних монополій може здійснюватися декількома методами:

1. Лінійні ціни, в основі  яких лежить принцип мінімізації  чистих збитків суспільства від  монополії на основі встановлення  цін, що відповідають умовам беззбитковості - рівності загального доходу загальним витратам.

2. Нелінійні ціни. Двуставочний тариф - найпростіший приклад нелінійного ціноутворення. Ціна складається з двох частин. Перша частина фіксується на рівні граничних витрат, а друга - повинна покрити збитки і встановлюється діленням величини прибутку на загальну кількість споживачів.

3. Непряме регулювання  цін, яке здійснюється регулюванням  норм доходності та регулювання  межі підвищення цін [11].

Регулювання норми доходності. Капітал, що був інвестований у фірму -природного монополіста, має давати віддачу, рівну середній по економіці, та забезпечувати залучення нових інвестицій для розвитку.

У розвинутих країнах  інвестований капітал визначається як бухгалтерська вартість основних (початкова вартість за мінусом зносу) і обігових коштів. Для законності визначення складу та величини витрат природним монополістом залучаються аудиторські фірми.

Держава не є найбільш ефективним інститутом захисту споживача. З розвитком економіки виникають  приватні рейтингові, ліцензійні компанії, що визначають стандарти якості [25].

Проаналізувавши вище сказане  можна зробити висновок, що головним інструментом впливу антимонопольної політики на вітчизняну економіку може бути здійснене впершу чергу через законодавство. А саме:  через захист уже створеного конкурентного середовища, підвищенням ефективності функціонування існуючих конкурентних відносин та регулюванням діяльності монополій за допомогою певних норм та методів.

Таким чином, можна стверджувати, що в Україні на сьогоднішній день антимонопольна політика в цілому направлена не проти монополій, а проти зловживання монопольним положенням на ринку. Основне завдання антимонопольної політики України не в захисті інтересів окремих конкуруючих підприємств, а в застереженні погіршення умов конкуренції. Отже, питання обмеження монополізму, підтримки і розвитку економічної конкуренції мають бути і в подальшому найважливішим елементом економічної політики держави.

 

 

3.2. Труднощі впровадження антимонопольної та регуляторної політики держави

 

Наукове дослідження антимонопольного регулювання і конкурентної політики в Україні ускладнюється у зв'язку з нечисленністю фахівців у цій сфері науки, недооцінкою важливості проблем конкуренції і монополії. Переважає традиційний підхід до трактування сутності монополії, який часто бере свій початок у підручниках з мікроекономіки або навіть у класичній теорії монополістичного капіталізму. А реальність така, що нинішні форми конкуренції мають мало спільного з тими моделями ідеальної монополії, які описуються в підручниках [23].

Традиційні погляди  на конкуренцію як "невидиму руку", яка здатна забезпечувати ефективність за Парето, сьогодні не можна визнати  достатньою мірою коректними. Така конкурентна модель ринку є надмірно ідеальною. На сучасному ринку вже  не діє відомий метод послідовного наближення до ефективної рівноваги Л. Вальраса. У цих умовах держава в особі антимонопольного (конкурентного) відомства повинна усувати недосконалості ринкового механізму і компенсувати їх.

Монополія означає не тільки зменшення обсягів виробництва і підвищення цін. На сучасних товарних ринках припускається множинність ринкової рівноваги та різних цін.

Монопольна ціна не обов'язково максимально можлива на ринку  і що в деяких випадках випуск продукції  за умов монополії може перевищити випуск за умов конкуренції.

Монопольна ціна буде вища за конкурентну, а обсяг виробництва при монополії - меншим, ніж при конкуренції, якщо технологія виробництва та його організація в обох випадках однакові. Крім того, має місце різна чутливість до цін у різних груп споживачів. Будь-яка економіка вирішує проблему оптимального поєднання цін і стимулів для великих підприємств, щоб забезпечити розвиток виробництва і водночас захистити інтереси споживачів [20].

Метою сучасного антимонопольного регулювання стає запобігання діям суб'єктів підприємництва, які обмежують конкуренцію. По суті, це означає наявність дуже широкого діапазону проблем конкурентної політики, адже будь-які підприємницькі трансакції та угоди в той чи інший спосіб впливають на конкуренцію.

Згідно із ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", зміст явища зловживання монопольним становищем на ринку розглядається досить масштабно і не зводиться лише до зловживань цінового характеру. Хоча цінові зловживання трапляються часто, дуже поширені й інші види зловживань монопольним становищем на ринку. Мета і наміри монополії часто дістають свій прояв у таких її заходах і вчинках, які позбавляють інших суб'єктів підприємництва права на ведення бізнесу, перешкоджають їхній професійній діяльності. Такі підходи вимагають удосконалення механізмів застосування "правила розумності" в українській практиці [7].

Зосередження уваги  в ході аналізу тільки на монопольних  станах, як вони зазвичай або традиційно визначаються, утруднює наукове дослідження  сучасної конкуренції. Важлива роль у цьому плані належить аналізу проміжного стану між конкуренцією і монополією - олігополії. На олігопольному ринку два підприємства (або більше) забезпечують значну частину обсягу реалізації і зрештою починають відчувати свою взаємозалежність. Виникає ситуація колективного домінування.

Колективна монополія  проявляється саме через узгодженість дій олігополій. Вона характеризується явищем свідомого паралелізму. Підприємства-олігополісти об'єктивно мають здатність узгоджувати  дії на основі розуміння своєї взаємозумовленості, передбачення реакцій конкурентів у процесі прийняття господарських рішень і завжди готові приєднатися до загального курсу на ринку, коригуючи власну поведінку поза будь-якими формальними угодами. Залежність поведінки кожного підприємства-олігополіста від реакції конкурентів, так званий олігополістичний взаємозв'язок, дуже важко піддається контролю і регулюванню [25].

Практика антимонопольного регулювання продемонструвала, що довести  факт антиконкурентних узгоджених дій - справа непроста. Інструментом такого доведення є наслідки антиконкурентних змов. Проте відокремити об'єктивні підходи до визначення антиконкурентних узгоджень від цілеспрямованих намірів суб'єктів господарювання чинити узгоджені дії дуже важко. Тут потрібні досконалі методики досліджень, завдяки яким можна порівняти вигоди й вади такої практики.

Нові гострі проблеми ставить перед Антимонопольним  комітетом України глобалізація. Універсальною є проблема антимонопольного контролю за зовнішньоекономічними угодами в цілому, де постійно зростає частка активів, що не підпадають під національну юрисдикцію. Такі угоди чимраз частіше практикуються і вимагають постійного регулювання [24].

Окрема проблема - це діяльність суб'єктів природних монополій. Головне завдання - забезпечити функціонування ефективної системи державного регулювання тарифів на послуги суб'єктів природних монополій, якості цих послуг та доступу до них. Водночас держава має сприяти технологічним змінам, які виводять відповідні ринки зі стану природної монополії, вживати організаційних заходів для лібералізації таких ринків.

Важливого значення в  нинішніх умовах набуває проблема ефективності узгодження дій Антимонопольного комітету України і Національних комісій з регулювання природних монополій. Головними проблемами, які вимагають координації, є: непрогнозовані зміни тарифів; перехресне субсидування; цінові диспропорції; неефективне конкурентне середовище на ринках; відсутність економічних стимулів для ефективного розвитку суб'єктів природних монополій; низькій рівень використання сучасних технологій; погана якість послуг та ін.

 

3.3 Економічні наслідки  антимонопольної політики в Україні

 

Добре продумані заходи з регулювання монополій сприяють розвитку конкуренції, стабілізації ринку та вдосконалення економіки в цілому.

Актуальність антимонопольного законодавства України сьогодні є безперечною, оскільки щодо його порушення постійно проводяться справи, деякі з яких набувають неабиякого розмаху.

Монополією в економічній  теорії називають такий тип будови ринку, в якому існує тільки один продавець певного товару .

Процес монополізації  економіки має негативні наслідки, тому державі потрібно вести активну  антимонопольну політику.

Основними проблемами, пов'язаними  із зловживанням монопольним становищем вважають:

- нав'язування таких  умов договору, що ставлять контрагентів  у нерівне становище, або додаткових  умов, що не входять до предмета  договору, зокрема нав'язування товару, не потрібного контрагенту;

- обмеження або призупинення  виробництва, а також вилучення з обороту товарів з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;

- часткова або повна  відмова від реалізації чи  закупівлі товару за відсутності  альтернативних джерел постачання  або збуту з метою створення  чи підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін;

- інші дії з метою  створення перешкод доступу на  ринок (виходу з ринку) інших  підприємців;

- установлення дискримінаційних  цін (тарифів, розцінок) на свої  товари, що обмежують права окремих споживачів [19].

Реальне завдання антимонопольної  політики полягає в тому, щоб поставити  діяльність монополії на державний  контроль, виключити можливість зловживання  монопольним становищем.

В Україні єдиною монопольною  службою держави, крім самої держави, є Антимонопольний комітет України .

Безумовно, від проведення антимонопольної політики в сучасних складних економічних умовах України  дива можна не очікувати, однак дуже важливо, щоб проведення антимонопольної  політики завоювало довіру й підтримку  населення. Слід переконати людей, що вільна конкуренція є благом для всіх [25].

В умовах ринкової трансформації  економіки України питання захисту  конкуренції, недопущення зловживання  ринковою владою монополістичних структур є особливо актуальним.

Сьогодні в Україні  створено цілісну систему правових та органiзацiйних механізмів антимонопольної діяльності, яка відповідає сучасним нормам ЄС і загальносвітовим тенденціям.