Антимонопольна політика держави і її місце у встановленні сучасних ринкових відносин в Україні

Природна монополія - це ринкова ситуація, яка в умовах певного рівня технологічного розвитку характеризується повним пануванням єдиного господарюючого суб'єкта, що володіє безальтернативною владою в результаті потужного ефекту масштабу, унікальності вироблюваної ним продукції, низької еластичності попиту на неї та високими бар'єрами входу на ринок [8].

Природна монополія є наслідком вільної дії ринкових сил. Для суспільства було б марнотратством розпорошувати подібне виробництво між багатьма конкурентними фірмами. Тому існування природної монополії є економічною необхідністю, вона утворює ринкову структуру, яка забезпечує мінімізацію витрат [21].

В Україні, як і у більшості  країн, природні монополії наділені особливими привілеями (право надання певних послуг і ціноутворення на них взамін на гарантію задоволення потреб споживачів) в обмін на право уряду регулювати їхні дії з метою недопущення зловживання монопольною владою. До природних монополій належать підприємства: комунального обслуговування, електро-, газо-, водопостачання, зв’язку, кабельного телебачення, окремих галузей транспорту тощо. Найбільш яскраві приклади - НАК «Нафтогаз України», ДП «Укрпошта», ДП «Укрзалізниця», які горизонтально інтегрували десятки дискретних, паралельно діючих підприємств. Головними їхніми привілеями є те, що вони самостійно можуть встановлювати ціну на товари та послуги. [5].

В Україні ринками  з повною конкуренцією є лише виробництво  продуктів харчування і вулична  торгівля. Серед найчисленніших споживачів послуг, які надають суб’єкти природних монополій, - це самі громадяни. На підвищення цін споживач реагує природно - зниженням попиту, що негативно впливає на результати діяльності виробництва - виручка та економічний прибуток підприємства зменшуються. Саме це спричинює появу нееластичного попиту, що в свою чергу призводить до підвищення рівня цін на ринку. Така поведінка забезпечить монополісту максимальний прибуток. У зв’язку з цим постає необхідність державного регулювання діяльності природних монополій. Тому було розроблено та прийнято Закон України “Про природні монополії”, який визначає правові, економічні та організаційні засади регулювання цієї сфери [11].

Відповідно до цього  Закону регулюванню підлягають:

 • ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб’єктами природних монополій;

 • доступ споживачів  до товарів, що виробляються (реалізуються) суб’єктами природних монополій;

 • інші умови  здійснення підприємницької діяльності  у випадках, передбачених законодавством.

Суб’єкти природних  монополій - особливий вид суб’єктів  господарювання. Для забезпечення їх ефективної діяльності держава передбачила  спеціальний механізм регулювання. Це передбачений законодавством комплекс заходів щодо встановлення та застосування обов’язкових вимог до господарської діяльності та продукції суб’єктів, які діють на ринках природних монополій. Сьогодні в Україні вони діють на таких ринках: транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами; транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл; транспортування інших речовин трубопровідним транспортом; передачі та розподілу електричної енергії; користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об’єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування; управління повітряним рухом; зв’язку загального користування; централізованого водопостачання та водовідведення; централізованого постачання теплової енергії; спеціалізованих послуг транспортних терміналів, портів, аеропортів за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України [8].

   Ефективна діяльність суб’єктів  природних монополій має не  лише економічне, а й політичне  значення. Виходячи з цього, з  метою регулювання ринків, що  перебувають у стані природних монополій, в Україні передбачено діяльність національних комісій з регулювання суб’єктів природних монополій, які мають діяти у різних галузях та сферах економіки.

Державний контроль за додержанням  антимонопольного законодавства у сферах природних монополій здійснюється також Антимонопольним комітетом України відповідно до його компетенції. [ 21].

На сьогодні, сучасний рівень ефективності державного регулювання діяльності природних монополій залишається  вкрай низьким, але уже проводяться заходи, які забезпечать необхідний рівень.

Невідкладним завданням регуляторних органів України на сучасному  етапі є підвищення ефективності контролю за регулюванням тарифів на послуги, що реалізуються суб'єктами природних  монополій.

Як відомо, закон «Про внесення змін до закону «Про природні монополії» парламент ухвалив 21 червня 2012 року. Документом передбачено, що тарифи для природних монополій визначатимуть з урахуванням довгострокових параметрів - регуляторної бази активів, регуляторної норми доходу, якості товару, інших параметрів. При цьому планується поступово відійти від нинішньої моделі тарифоутворення [2].

На думку розробників закону, впровадження нової системи тарифоутворення  простимулює природні монополії  до скорочення неефективних витрат, підвищення якості товару, дасть змогу залучити інвестиції у відповідні галузі.

Також ключовим елементом реформування і сталого розвитку ринків природних  монополій є механізм цінового регулювання. Для досягнення цього у процесі цінового регулювання необхідно дотримуватися міжнародно-визнаних принципів, які забезпечують досягнення таких цілей: економічної ефективності, окупності затрат, фінансової стабільності підприємств, справедливості, універсальності послуг, простоти і зрозумілості.

2.3. Антимонопольне законодавство  України та напрями його вдосконалення

В Україні з перших років незалежного розвитку підтримка  економічної конкуренції та боротьба з монополізмом вважається найперспективнішим шляхом розбудови держави, становлення  ринкової економіки, тим більше, що у спадщину їй дісталась надзвичайно монополізована економіка, а положення антимонопольного законодавства закріплені Конституцією України.

Відповідно до ст. 42 Конституції  України в нашій країні гарантується підтримка конкуренції та не допускається зловживання монопольним становищем [12].

Антимонопольним законодавством України визначені правові основи обмеження монополізму, недопущення  недобросовісної конкуренції у  підприємницькій діяльності, форми  здійснення державного контролю за його дотриманням, а також види зловживання монопольним становищем: нав'язування невигідних умов торгівлі або непотрібних товарів та послуг; створення штучного дефіциту на ринку; відмові від реалізації товару (або сукупності товарів) з метою створення його (їх) дефіциту; створення перепон для доступу на ринок іншим продавцям, застосування цінової дискримінації з метою обмеження прав окремих покупців.

Важливе місце в антимонопольній  діяльності України займає Закон "Про  обмеження монополізму та недопущення  недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", який введений в дію з 18 лютого 1992 року [9].

Закон забороняє зловживання  монопольним становищем на ринку, недобросовісну конкуренцію, неправомірні угоди між  підприємцями, дискримінацію підприємців органами влади і управління, визначає організацію державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, повноваження Антимонопольного комітету України.

Монопольне становище - домінуюче становище підприємця, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару.

Рішенням Антимонопольного комітету України може визнаватися  монопольним становище підприємця, частка якого на ринку певного  товару менша 35 %.

Зловживання монопольним  становищем - це передусім нав'язування таких умов договору, які ставлять конкурентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не стосуються предмета договору, в тому числі нав'язування товару, непотрібного контрагентові.

Дискримінацією підприємців  органами влади та управління передусім  визнається заборона створення нових  підприємств чи інших організаційних форм підприємництва у будь-якій сфері  діяльності, примушення підприємців  до укладення певних договорів, прийняття  рішень про централізований розподіл товарів тощо.

Недобросовісною конкуренцією передусім визнається неправомірне використання товарного знаку, фірмового  найменування або маркірування продукту, а також копіювання форми, упаковки і т. ін.

 В 1993 році Верховна  Рада України прийняла також Закон "Про Антимонопольний комітет України" [10] . Відповідно до статті 1 цього Закону Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

Правові норми щодо конкурентного  регулювання містяться у Законі України "Про захист від недобросовісної  конкуренції" від  7 червня 1996 року.  Цей   Закон   визначає   неправомірне використання ділової репутації господарюючого суб’єкта (підприємця): чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки, товару іншого виробника, копіювання зовнішнього вигляду виробу, порівняльна реклама [6].

У 2012 році органами Антимонопольного комітету України було припинено 451 порушення Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» (Додаток В). Основними видами порушень у вигляді недобросовісної конкуренції та дій, що мали їхні ознаки були: випадки поширення інформації, що вводила в оману – 87 відсотків; неправомірне використання позначень, рекламних матеріалів тощо – 6 відсотків; дії, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності – 3 відсотки; досягнення неправомірних переваг у конкуренції шляхом порушення чинного законодавства, яке підтверджене рішенням органу державної влади, наділеного відповідною компетенцією, – 2 відсотки; інші порушення у вигляді дискредитації суб’єкта господарювання та порівняльної реклами – 2 відсотки [2].

У 2002 році в Україні  набув чинності новий базовий Закон "Про захист економічної конкуренції", який визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин

За результатами вжитих Антимонопольним комітетом заходів  в 2012 році було припинено 4 488 порушень законодавства про захист економічної  конкуренції (Додаток Г). З них 1 936 стосувалися порушень у вигляді зловживань монопольним становищем, 346 - антиконкурентних узгоджених дій суб’єктів господарювання, 994 - антиконкурентних дій державних органів, 451 - недобросовісної конкуренції та 761- інші правопорушення [2].

Зрозуміло, що вимоги конкурентного  законодавства виконуватимуться лише в тому випадку, якщо відповідні державні органи виявлятимуть його порушників і притягуватимуть їх до відповідальності. За порушення антимонопольного законодавства накладаються штрафи різного розміру.

На даний момент в українському антимонопольному законодавстві існує дуже багато прогалин  і недоліків, які потрібно усунути. Тому на сьогоднішній день можна сформулювати наступні напрями його вдосконалення:

По-перше, на думку Ю.В. Журик, повноваження державного органу виконавчої влади, повинні мати певні межі, тобто їх вичерпний перелік. Інакше це буде суперечити Конституції України.

По-друге, на думку деяких науковців, на сьогодні існує об’єктивна необхідність у створенні окремого органу по регулюванню конкурентних відносин, оскільки останні розвиваються, ускладнюються і це потребує більшої уваги до них. До того ж,сама назва антимонопольний - як комітет, так і законодавство, потребує зміни, зважаючи на те, що монопольне становище суб’єкта господарювання на ринку за українським законодавством не забороняється, забороняється лише зловживання цим становищем [20].

По-третє, встановити жорсткі  адміністративні заходи впливу на ті органи влади, які своїми рішеннями  створюють перешкоди на шляху  вільного підприємництва шляхом збільшення розмірів штрафів та звільнень з посад. Нажаль, Законом України "Про захист економічної конкуренції" поряд з суттєвим збільшенням санкцій для підприємців майже усунута відповідальність органів влади.

По-четверте, прийняти нові нормативні акти по встановленню громадського контролю за формуванням та реалізацією конкурентної політики, оскільки світовий досвід свідчить, що найбільш ефективним є те, коли прийняття важливих для суспільства рішень здійснюється державними структурами, недержавними структурами, незалежними від влади і це поєднується з додатковим громадським контролем їхньої діяльності [25].

А на завершення, в зв'язку з браком літератури, підручників, відповідних  фахівців управлінської діяльності з захисту конкуренції, недосвідченість  широких верств громадян про свої права та можливості захисту цих прав необхідно звернутись до світових організацій, які мають намір допомогти Україні в просуванні шляхом ринкових перетворень з проханням надати допомогу в підтримці наукових досліджень.