Захист дітей від насилля

На протидію торгівлі дітьми підписано Факультативний протокол Організації Об'єднаних Націй  до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах, торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії. Стаття 2 Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії (2000 рік) дає визначення поняттям «торгівля дітьми», «дитяча проституція», «дитяча порнографія». Стаття 3 уточнює статтю 2, зазначаючи, що Держави повинні забезпечити, щоб наступні діяння і види діяльності були охоплені її кримінальним або карним правом, незалежно від того, чи були ці злочини вчинені на національному або транснаціональному рівні, або в індивідуальному чи організованому порядку. Україна ратифікувала Факультативний протокол 3 липня 2003 року. Стаття 4 Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах 2000 року зазначає: «Збройні групи, відмінні від збройних сил держави, за жодних обставин не повинні вербувати або використовувати у військових діях осіб, які не досягли 18-річного віку». Україна ратифікувала Протокол про збройні конфлікти 11 липня 2005 року.²⁶

Сучасним міжнародно-правовим документом щодо протидії торгівлі людьми є Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності та Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює її. У грудні 2000 року в м. Палермо (Італія) Україна спільно з іншими 124-ма країнами світу підписала ці міжнародні документи і ратифікувала 04.02.2004 р. на сесії Верховної Ради України з двома протоколами, що доповнюють її.

17 грудня 2007 р. Генеральна  Асамблея ООН прийняла рішення  про те, що, починаючи з 2008 р., 25 березня буде відзначатися як Міжнародний день пам’яті жертв рабства та скасування трансатлантичної работоргівлі. Своєю резолюцією 64/293 від 30 липня 2010 р. Генеральна Асамблея ухвалила Глобальний план дій ООН по боротьбі з торгівлею людьми, в якому вона звернулася до всіх відповідних органів ООН із закликом координувати зусилля для ефективної боротьби з торгівлею людьми і для захисту прав людини та жертв такої торгівлі. Висловлена і надія на те, що ефективне виконання цього плану дозволить внести істотний вклад у викорінення цієї форми сучасного рабства.²⁷

3. Перспективи вдосконалення національного законодавства у сфері протидії дитячому рабству

Нормативно-правова база України містить більше 300 нормативних  актів із захисту прав дітей. Серед них є закони, програми, тією чи іншою мірою спрямовані на попередження дитячої проституції. Це, зокрема, Закони України «Про охорону дитинства», «Про захист суспільної моралі», «Про Загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року» тощо.

Першими кроками України  в організації протидії таким  злочинам, як рабство та інститутам подібним до рабства, стало визнання 24 березня 1998 р. цього явища самостійним злочином, за вчинення якого була встановлена кримінальна відповідальність (ст. 124-1 КК України в редакції 1960 р.). Україна стала третьою державою Європи разом з Бельгією та Німеччиною, які на законодавчому рівні визнали торгівлю людьми тяжким злочином і встановили міру покарання за нього в Кримінальному кодексі України.

Усвідомивши в подальшому недостатність одних каральних  заходів, уряд України 25 жовтня 1999 р. постановою № 1768 затвердив Програму по запобіганню торгівлі жінками та дітьми в Україні, яка передбачає комплексний підхід до протидії цьому явищу. На виконання зазначеної Програми наказом МВС України від 23 травня 2000 р. №319 «Про створення підрозділів по боротьбі зі злочинністю у сфері торгівлі людьми та у сфері громадської моральності» в системі карного розшуку МВС України було створено самостійні підрозділи по боротьбі зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми. Крім того, 5 червня 2002 р. Кабінетом Міністрів України постановою № 766 затверджено Комплексну програму протидії торгівлі людьми на 2002-2005 роки. Вона була доповнена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2006 року № 188-р Про схвалення Концепції Державної програми протидії торгівлі людьми на 2006-2010 роки.

У прийнятому 5 квітня 2001 р. Кримінальному кодексі України (далі – КК України) передбачено як самостійну норму, направлену проти торгівлі людьми (ст. 149). Торгівля людьми, у тому числі, торгівля дітьми, є складним, комплексним явищем. Тому законодавча база України щодо протидії торгівлі людьми не може обмежуватися лише ст. 149 КК України, а включає низку інших законів та нормативно-правових актів. Зокрема, покарання за злочини проти дітей передбачено низкою статей нового КК України: умисне вбивство дітей – статті 115, 116; доведення дітей до самогубства – ст. 120; нанесення тілесних ушкоджень – статті 121-125; побої і мордування – ст.126; катування – ст. 127; залишення у небезпеці – ст.135; насильницьке донорство – ст. 144; незаконне позбавлення волі або викрадення дитини – ст.146; захоплення дітей в заручники – ст. 147; підміна дитини – ст.148; торгівля дітьми та незаконне переміщення через кордон – ст. 149; експлуатація дітей – ст.150; сексуальна експлуатація неповнолітніх, використання їх у порнобізнесі – ч.2 ст.150; статеві злочини проти дітей – ст. 155; розбещення неповнолітніх – ст.156; зловживання опікунськими правами – ст.167; втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність – ст.304; проституція, примушування чи втягнення до заняття проституцією – ч.3 ст.303; створення місць розпусти і звідництво, вчинене із залученням неповнолітнього – ч.3 ст.302; незаконне виробництво, виготовлення, придбання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, вчинені із залученням малолітнього або малолітньої – ч.3 ст.307; спонукання неповнолітніх до застосування допінгу – ст.323; схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів – ст.324; організація або утримання місць для неповнолітніх з метою незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів із залученням неповнолітнього – ч.2 ст.317.

Необхідно криміналізувати та закріпити в окремій статті КК України відповідальність за користування дитячою проституцією. Подібну кримінально-правову заборону містить, наприклад, кримінальне законодавство Королівства Норвегія, в якому передбачено відповідальність особи, яка за плату має сексуальний контакт чи статевий акт з особою у віці до 18 років. Наявність кримінально-правової заборони зазначених дій вплине на зниження попиту на такі види послуг, що, відповідно, призведе до зменшення кількості залучених до цієї сфери дітей.

Схвальною була пропозиція авторів законопроекту Проектом Закону України «Про внесення змін і доповнень до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України (щодо захисту дитини від торгівлі людьми та експлуатації) від 19.11.2010 р., реєстраційний №7391, яким пропонувалось внести зміни до КК України, зокрема: викласти в новій редакції назву ст.156 «Розбещення неповнолітніх» та ст.301 «Ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів», у якій у тому числі вводиться поняття «дитяча порнографія», а також встановити кримінальну відповідальність за втягнення неповнолітніх і малолітніх до участі у створенні та розповсюдженні продукції порнографічного характеру; із розділу ІІІ Особливої частини КК «Злочини проти волі, честі та гідності особи» пропонувалось виключити ст.150 «Експлуатація дітей» та встановити кримінальну відповідальність за трудову експлуатацію дитини (ст.172-1), а також за користування дитячою проституцією (ст.303-1). Проте значні зауваження викликає досить «нікчемна» у порівнянні зі ступенем суспільної небезпечності останнього названого діяння санкція пропонованої статті, що встановлювала покарання у виді штрафу до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до двох років. Покарання за вчинення даного виду злочину повинно бути співрозмірним з покаранням, встановленим за вчинення злочинів, передбачених ч. 4 ст. 152 та ст. 155 КК України.²⁸ Законопроект від 19.11.2010 р., реєстраційний № 7391 знято з розгляду 07.04.2011 р.

Законом України від 5.03.2009 р. №1065-VІ затверджено Загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року», серед інших одним із напрямів Програми є ліквідація торгівлі дітьми, сексуальної експлуатації, інших форм жорстокого поводження з ними; створення умов для ефективної реабілітації дітей. Основними завданнями у зазначеному напрямі є підвищення ефективності профілактичної роботи серед батьків з метою запобігання жорсткому поводженню з дітьми; удосконалення процедур щодо виявлення дітей, які постраждали від сексуальної експлуатації, створення системи реабілітації та реінтеграції дітей, які потерпіли від торгівлі ними, сексуальної експлуатації, інших форм жорстокого поводження тощо.

Разом з тим, хоча окремі підрозділи Програми і передбачають спеціальні заходи щодо дітей, які є особливо уразливими відносно торгівлі дітьми, дитячої проституції та порнографії, однак не містять окремих посилань на спеціальні превентивні заходи щодо таких дітей з метою уникнення їх віктимізації.²⁹

14 листопада 2007 року  від імені України було підписано  Конвенцію Ради Європи про  захист дітей від сексуальної  експлуатації та сексуального  розбещення, імплементація якої потребує внесення змін до чинного законодавства України. У контексті потреби у створенні законодавчих умов для імплементації Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального розбещення заслуговує на увагу розроблений Міністерством юстиції проект закону №9434 від 09.11.2011 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального розбещення, але який був відкликаний 12.12.2012 р.

Нормативно неврегульованими також залишаються деякі аспекти протидії сексуальній експлуатації дітей, зокрема з огляду на рекомендації щодо необхідності невідкладної гармонізації українського законодавства із положеннями Факультативного протоколу щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції та дитячої порнографії, зокрема в частині законодавчого забезпечення протидії дитячій проституції.³⁰

ВИСНОВКИ

Отже, на підставі вищезазначеного можна дійти наступних висновків. По-перше, протидія таким явищам, як дитяче рабство, работоргівля й інститути та звичаї, подібні до рабства, активно ведеться як на міжнародному, так і на національному рівні. Вже протягом більш ніж чотирьохсот років рабство і работоргівля дітей відносяться до низки найгрубіших порушень прав людини в історії людства. Проте міжнародна спільнота наразі знаходиться лише на шляху до подолання нових форм, у які історично переродилося рабство.

По-друге, хоч з подібними  процесами Україна зіткнулася вперше, і тому ще не відпрацьовані ефективні засоби протидії їм та не вистачає об’єктивних оцінок та аналізу кількісних і якісних характеристик цих процесів. Україна, проголосивши, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції України), зобов’язалася всіма доступними засобами та можливостями захищати особу і активно йде у цьому напрямку.³¹

Розв’язання всього комплексу  складних проблем вимагає, перш за все, докорінної зміни уявлень про  характер прав дітей, надання їм специфічних міжнародно-правових та внутрішньо-правових гарантій.³²

Слід зазначити, що хоча Україною і вживаються заходи для  імплементації та дотримання стандартів, передбачених міжнародними і європейськими  конвенціями, проте з огляду на досить повільні темпи реформування системи соціального захисту значна частина дітей та підлітків залишаються під загрозою торгівлі дітьми та проституції.

Проблеми внутрішньодержавної  торгівлі дітьми в Україні залишаються  поза увагою міжнародних аспектів, однак не виникає сумніву, що внутрішня торгівля дітьми та дитяча проституція взаємопов'язані з міжнародною торгівлею і сексуальною експлуатацією. Жодна стратегія попередження цих явищ не буде ефективною без відповідних профілактичних інструментів політики та реабілітації жертв внутрішньої торгівлі. Слід зазначити, що нелегальний характер проституції значно підвищує беззахисність проституток, особливо підлітків та дітей, щодо експлуатації та насильства.

Зазначене свідчить про  те, що на сьогодні на національному  рівні, в принципі, відсутній єдиний комплексний підхід щодо створення системи протидій дитячій проституції. Заходи, що вживаються з цією метою, мають розрізнений характер внаслідок відсутності єдиної державної політики протидії проституції, у тому числі дитячій. Тому найбільш доцільним у створенні системи протидії проституції є розробка та прийняття Закону України «Про протидію проституції», єдиної комплексної програми протидії проституції в Україні, а також внесення відповідних змін до КК України. Такий підхід сприятиме створенню єдиної політики і організаційно-правової основи протидії проституції та посиленню дієвого контролю за цим явищем з боку держави і суспільства в цілому.³³

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28.06.1996 р.
2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 № 2341-III
3. Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-III 
4. Закон України  «Про захист суспільної моралі» від 20.11.2003 № 1296-IV 
5. Закон України  «Про Загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року» від 05.03.2009 № 1065-VI
6. Програма по запобіганню торгівлі жінками та дітьми в Україні, яка передбачає комплексний підхід до протидії цьому явищу, затверджена постановою Кабінету Міністрів України № 1768 від 25.10.1999 р.
7. Комплексна програма протидії торгівлі людьми на 2002-2005 роки, затверджена постановою Кабінетом Міністрів України № 766 від 5.06.2002 р.
8. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2006 року № 188-р «Про схвалення Концепції Державної програми протидії торгівлі людьми на 2006-2010 роки»
9. Наказ МВС України від 23.05.2000 №319 «Про створення підрозділів по боротьбі зі злочинністю у сфері торгівлі людьми та у сфері громадської моральності»
10. Конвенція про рабство від 25.09.1926 р.
11. Женевська декларація прав дитини від 6.11.1924 р.
12. Загальна декларація прав людини від 10.12.1948 р.
13. Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, подібних до рабства від 7.09.1956 р.
14. Декларація прав дитини від 20.11.1959 р.
15. Конвенція про права дитини від 20.11.1989 р.
16. Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи «Про сексуальну експлуатацію, порнографію, проституцію, а також торгівлю людьми та підлітками» № R (91) 11 9.09.1991 р.
17. Конвенція «Про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці» №182 від 17.06.1999 р.
18. Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії від 01.01.2000 р.
19. Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності від 15.11.2000 р.
20. Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності від 15.11.2000 р.
21. Конвенція Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального розбещення від 25.10.2007 р.
22. Авад М. Доклад о рабстве Специального докладчика по вопросу о рабстве. – Нью-Йорк: ООН, 1967. – 431 с. .
23. Базів Н.М. Торгівля людьми як сучасна форма рабства//Гілея: науковий вісник: Збірник наукових праць. - К., 2012. – Вип. 59.
24. Блинов А. Обращение в рабство как форма эксплуатации человека // Преступность и уголовное законодательство: реалии, тенденции, взаимовлияние. – Саратов, 2004. – 678 с.
25. Божко Л.О. Торгівля «живим товаром» - Пирятин, 2012. – 21с.
26. Бортницька Л.В. Організаційно-правові заходи щодо реалізації Україною міжнародно-правових зобов’язань у сфері протидії торгівлі дітьми, дитячій проституції та дитячій порнографії//Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. – 2010. – № 1. – C. 185–194.
27. Бортницька Л.В. Перспективи вдосконалення національного законодавства у сфері протидії торгівлі людьми та дітьми, дитячої проституції і порнографії: порівняльно-правовий аналіз законопроектів//Вісник Вищої ради юстиції. – 2011. - №5. – С.134-148.
28. Броневицька О.М. Відповідність положень чинного Кримінального кодексу України про відповідальність за посягання на особисту свободу особи вимогам міжнародно-правових актів // Науковий Вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. – 2010. – № 3. – С.319 – 327.
29. Буреш І.В. Аналіз міжнародних договорів у сфері протидії торгівлі людьми//Державне управління: удосконалення та розвиток.- 2012. - №1.
30. Галенская Л.Н. Международная борьба с преступностью: Монография. — М.: Международные отношения, 1972. – 166 с.
31. Ерохина Л.Д., Буряк М.Ю. Торговля женщинами и детьми в социальной и криминологической перспективе. – М.: Профобразование, 2003. – 432 с.
32. Євсюкова М. В., Орлеан А. М., Санченко А. Є. та ін. Українське законодавство та факультативний протокол до Конвенції ООН про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії (порівняльно-правовий аналіз). – К., 2010. – 196 с.
33. Жинкин А.А. Торговля людьми и использование рабського труда: проблемы квалификации и соотношение со смежными составами пре ступле ний: автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. юрид. наук: спец. – Краснодар, 2006. –25 с.
34. Іващенко В. Рабство: сучасні форми, стан та основні тенденції // Юридичний журнал. - 2005. -№11. - С. 117-121.
35. Костриця В. Дитяча праця є наслідком усіх економічних та соціальних негараздів // Робітнича газета. – 13 січня 2000.
36. Кохан Г.Л. Міжнародно-правове співробітництво в боротьбі з рабством і работоргівлею: Автореф. дис. канд. юр. Наук. – Х., 2002. – 20 с.
37. Лукашук И.И., Наумов А.В. Международное уголовное право: Ученик для юридических факультетов и вузов. — М.: Спарк, 1999. – 287 с.
38. Мацко А. Международное уголовное право по вопросам борьбы с правонарушениями, посягающим на свободу личности, и его имплементацию в национальное законодательство Украины. / Збірка матеріалів з питань боротьби з торгівлею жінками та дітьми. (Книга ІІ). Підготовлено відділом Радника з юридичних питань Посольства США в Україні. - К., 2000. – С.60-70.
39. Международная конференция труда: 90-я сессия, 2002 г. Доклад 1 (В): В будущем нет места детскому труду: Глобальный доклад, представленный в соответствии с механизмом реализации Декларации МОТ об основополагающих принципах и правах в сфере труда. – Женева: МБТ, 2002. – 154 с.
40. ООН. Комісія з прав людини. Доповідь Робочої групи із сучасних форм рабства про роботу її XVIII сесії. – Нью-Йорк: ООН, 1993. – 50 с.
41. Павловська Н.В. Інтерес дитини в конвенції ООН про права дитини та в сімейному кодексі//Кримський юридичний вісник. – 2009. - №3(7).
42. Пан Ги Мун: современное рабство - это преступление. Радио Оиганизации Объединенных Наций. - [Електронний ресурс]:Режим доступу: http://www.unmultimedia.org/radio/russian/archives/77000/
43. Плахотнюк Н.В. Міжнародно-правові аспекти боротьби з торгівлею жінками та дітьми: автореферат дис. ... канд. юрид. наук. - К.: Рад. шк., 2002. - 20 с.
44. Положение детей в мире, 2000 г. / К. Беллами. Б.М.: ЮНИСЕФ. Дет. Фонд ООН, 2000. - 116 с.
45. Святун О.В. Європейські механізми боротьби із торгівлею людьми: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – К., 2005. - 18 с.