Захист дітей від насилля

Утримання людей із метою  проституції за певних обставин можуть вважатися станом, подібним до рабства. Незважаючи на заборону, в Іспанії  інколи виявляються будинки розпусти, у яких часто знаходяться неповнолітні.¹³

Сьогодні тривають дискусії навколо питання, чи є торгівля людьми сучасною формою рабства. Багато дослідників  наполягають на відокремленні поняття  рабства від торгівлі людьми, а  зокрема, І.І. Лукашук, А.С. Мацко, А. Наумов.¹⁴ Інші науковці, такі як Д. Кагілл, Л. Ледерер, Я. Рассам, К. Стірмен, виступають проти такого підходу і стверджують, що торгівля людьми є сучасною формою рабства, їхні твердження ґрунтуються на практиці утримання жертв торгівлі людьми в рабських умовах, оскільки це є вигідніше для злочинців.¹⁵

Дослідник Г. Кохан, вивчаючи міжнародно-правове співробітництво  в боротьбі з рабством і работоргівлею  доводить, що поняття «рабство» є  сумісним, родовим із поняттями «торгівля людьми» та «підневільний стан».¹⁶ Саме ця концепція прийнята Міжнародними організаціями. Згідно з нею торгівля людьми - це «здійснювані з метою експлуатації вербування, перевезення, передача, приховування чи одержання людей шляхом загрози силою або її застосування чи інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою або уразливістю положення, або шляхом підкупу, у вигляді платежів чи вигод, для одержання згоди особи, що контролює іншу особу». На підтримку такому підходу Верховним Комісаром ООН з прав людини була висунута рекомендація використовувати нейтральний за суттю термін «торгівля людьми» та широке за змістом поняття работоргівлі, яке включало б усі форми підневільної праці.

Сучасний феномен торгівлі людьми має всі ознаки рабства  та давнє історичне коріння. Так, залежно від мети розрізняють: торгівлю жінками і дітьми з метою використання їх в сексуальних цілях (для виробництва порнографічних матеріалів чи зайняття проституцією); торгівлю людьми з метою експлуатації їх праці; торгівлю людьми з метою залучення в боргову кабалу; торгівлю людьми з метою використання у збройних конфліктах; торгівлю з метою втягнення у злочинну діяльність; торгівлю дітьми з метою усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях; торгівлю людьми з метою вилучення органів; торгівлю людьми з метою проведення дослідів над людиною без її згоди; примусову вагітність.

Поширеність у світі такого явища  як торгівля людьми кидає виклик світовій спільноті, порушує основі свободи  та права людини. Боротьба з цим  явищем вимагає комплексного підходу шляхом об'єднання зусиль світової спільноти.

Сьогодні під торгівлею  людьми також розуміють міжнародний  злочин, який ґрунтується на факті порушення прав людини, а саме перетворенні її на товар, предмет купівлі-продажу, позбавленні її права на свободу і вільний вибір. Заборона рабства, а сьогодні торгівлі людьми вже довгий час залишається головним аспектом щодо дотримання прав людини в міжнародному праві. Оскільки, навіть в сучасному суспільстві демократії і соціальної справедливості, люди можуть опинитися в ситуаціях, які прирівнюються до підневільного становища. За даними ООН щороку близько 700000 чоловік потрапляє в боргову кабалу. На сьогоднішній день існує близько 27 мільйонів рабів у світі.

Фактично торгівля людьми має всі ознаки рабства, хоча і  з правової точки зору вона має склад злочину, що відрізняється від рабства. Різниця між обома поняттями полягає лише в ставленні впродовж конкретних історичних періодів до торгівлі людьми. Так, спочатку до цього явища ставились дуже лояльно та сприймали як цілком прийнятний феномен, згодом, з розвитком моральних норм та проголошення їх на рівні міжнародної спільноти, існування такого явища почали вважати ганебним по відношенню до людини та її гідності. Розпочалась всезагальна боротьба по викоріненню рабства та торгівлі рабами, яка триває і досі та проводиться на всіх рівнях від центрального (державного) до глобального на рівні міжнародних організацій. Сьогодні уряди багатьох країн та міжнародне співтовариство загалом, зацікавлені в вирішенні та подоланні проблеми торгівлі людьми. Заходи боротьби із цим явищем ґрунтуються на комплексному підході та реалізовуються шляхом консолідації зусиль урядових структур, міжнародних організацій та кожного окремого громадянина, як країн походження, так і країн призначення і транзиту.

Отже, торгівля людьми це сучасна форма торгівлі рабами. Підтвердженням цього є спільна ознака обох феноменів, а саме ставлення до людини як до товару, який можна продати, купити, обміняти, експлуатувати за допомогою економічного, фізичного, юридичного, психологічного та іншого примусу за мізерну заробітну плату або безкоштовно.¹⁷

Основною метою торгівлі людьми, зокрема дітьми, є їх сексуальна експлуатація, яку слід розуміти як вид експлуатації праці в особи  в галузі проституції. Проституція  –– це систематичне надання сексуальних послуг за гроші чи іншу матеріальну винагороду. До сексуальної експлуатації відноситься також примушування до надання разових сексуальних послуг (разовий комерційний статевий акт), до співжиття з метою отримання сексуального задоволення та інше.

Визначення торгівлі дітьми як однієї з сучасних форм рабства  вирішальне значення мають умови  перебування поневоленої особи: 1) ступінь обмеження невід’ємного права особи на свободу пересування; 2) відсутність контролю жертви злочинної торгівлі над власним майном; 3) відсутність усвідомленої згоди жертви торгівлі та її розуміння характеру відносин між сторонами. Зазначені елементи супроводжуються, як правило, насильством (фізичним чи психічним) або погрозою насильства, що є основними чинниками при встановленні факту наявності рабства.¹⁸

Торгівля неповнолітніми з метою їх сексуальної експлуатації набуває все більш загрозливого характеру. Серед українських дівчат, яких відправляють за кордон для занять проституцією, зустрічаються навіть 12-літні.¹⁹

Одним із різновидів сучасного  рабства є експлуатація дитячої  праці. Численні прояви дитячої праці обумовили її групування в основні види. До них належать: домашня прислуга, примусова або кабальна праця, сексуальна експлуатація, робота в промисловості та сільському господарстві, робота на вулиці.

Такий різновид дитячої  праці, як домашня прислуга, є одним із найпоширеніших і зустрічається в усіх регіонах світу. Хоча така праця не обов'язково є небезпечною, але діти, залучені до неї, часто експлуатуються і нерідко зазнають сексуальної наруги від членів сім'ї, на яку вони працюють.

Багато видів дитячої  праці, що практикуються в світі, є примусовими. Діти потрапляють у фактичне рабство, однією з найпоширених форм якого є боргова кабала. Дитину «віддають» в рахунок оплати боргу. Вони працюють, щоб допомогти виплатити позику чи інші боргові зобов'язання.

Небезпечними є випадки викрадення дітей, які надалі утримуються в таборах, а їхню працю використовують на тяжких роботах: будівлях, гірських розробках, вугільних шахтах, сільськогосподарських плантаціях.

У всьому світі нараховується  приблизно 186 млн. працюючих дітей  віком від 5 до 14 років і 59 млн. віком  від 15 до 17 років. У середньому кожну  шосту дитину віком від 5 до 17 років  можна кваліфікувати як працюючу. Більше двох третин із загальної кількості працюючих дітей, тобто кожна восьма дитина у світі, піддається експлуатації у межах найгірших форм дитячої праці, що у цілому складає майже 180 млн. дітей. Майже дві третини або 111 млн. дітей, які працюють на небезпечних роботах, не досягли 15-літнього віку.²⁰

В Україні сьогодні до економічної діяльності залучається майже 700 тис. дітей. Більшість із них працюють у домашньому господарстві, але багато дітей мають постійну роботу. При цьому було виявлено більше 240 тис. працюючих дітей, які не навчаються. Із 347 тис. дітей, опитаних щодо умов праці, майже 33 тис. виконують важку фізичну роботу, 9 тис. піддаються високій нервовій напрузі, майже 4 тис. не мають права на обід чи перерву, 27 тис. працюють в умовах високої запиленості чи загазованості, 12,5 тис. – у холодних приміщеннях. У нормальних умовах, на думку дітей та їх батьків, працюють 244 тис., тобто 100 тис. дітей працюють в умовах, які важко назвати припустимими.²¹

Однією з тривожних тенденцій експлуатації дітей є їх використання під час збройних конфліктів. Діти використовуються як носильники і солдати, для доставки зброї і ведення бойових дій. Наслідки такої практики є жахливими: багато дітей під час збройних операцій гинуть, отримують каліцтва, піддаються допитам, катуванням. Засобами примушування до дисципліни злочинці використовують насильство і погрози. У разі відмови виконати наказ дітей б'ють або вбивають. До виконання таких покарань часто залучаються інші викрадені діти. Спроби втечі караються смертю, а у разі успішної втечі батькам втікачів погрожують помстою.²²

Отже, незважаючи на досягнутий прогрес у справі захисту прав людини і людської гідності, у багатьох регіонах світу все ще зберігаються різні форми рабства. Хоча захист від зловживань, що підпадають під широке визначення рабства, передбачається багатьма міжнародно-правовими нормами, утім, у міжнародному законодавстві документ, у якому було б законодавчо закріплено захист людини від усіх форм рабства, є відсутнім. Вже склалися умови для прийняття такого документа на міжнародному рівні, що має істотно полегшити боротьбу із різними проявами рабства.²³

2. Аналіз міжнародно-правових актів, спрямованих на боротьбу з рабством

Міжнародне і національне законодавство  про права дітей має свою визначену  історію. В рамках даного дослідження увага спрямована лише на ті норми законодавства, які закріплюють необхідність урахування інтересів дітей і забезпечення таких інтересів. Так, наприклад, у XIX ст. держави взяли на себе відповідальність за захист прав та інтересів дитини від свавілля батьків. Ще до утворення Організації Об’єднаних Націй забезпечення прав дітей розглядалося в основному як міри, які необхідно було прийняти відносно рабства, дитячої праці, торгівлі дітьми і проституції неповнолітніх. У зв’язку з цим Ліга Націй в 1924 р. прийняла Женевську декларацію прав дитини.

Після створення ООН, в 1948 р. приймається Загальна декларація прав людини, в ст. 25.2 якої наголошується, що материнство і дитинство дають право на особливе піклування і допомогу.

У 1959 р. Генеральна Асамблея ООН, зважаючи, що «людство зобов’язане давати дитині краще, що воно має», проголошує Декларацію прав дитини. Саме у цьому міжнародному документі вперше уживається термін «інтереси дитини» і встановлюється необхідність їх якнайкращого забезпечення. Так, в принципі 2 Декларації визначено: «Дитині законом і іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості і сприятливі умови, які дозволяли б їй розвиватися фізично, розумово, етично, духовно і в соціальному відношенні здоровим і нормальним шляхом і в умовах свободи і гідності. При виданні з цією метою законів головним має бути якнайкраще забезпечення інтересів дитини». Принцип 7 Декларацій закріплює якнайкраще забезпечення інтересів дитини як керівний принцип для тих, хто несе відповідальність за освіту і навчання дитини. Ця відповідальність лежить перш за все на її батьках.

В 1989 р. Генеральною Асамблеєю  ООН була прийнята Конвенція про  права дитини - документ за своєю  юридичною силою інший ніж  Декларація. Держави, які приєднувалися до Конвенції (у червні 1990 р. Конвенція про права дитини була ратифікована Верховною Радою СРСР і з 27 лютого 1991 р. набула чинності для нашої держави), несуть юридичну відповідальність за свої дії відносно дітей. При цьому національне законодавство, що визначає правовий статус дітей, має бути приведене у відповідність положеннями Конвенції. Виходячи з цього, проголошений Конвенцією пріоритет інтересів дітей перед потребами держави, суспільства, сім’ї, а також необхідність їх якнайкращого забезпечення - це принципи, яким повинні слідувати держави-учасниці і які повинні знайти відповідне віддзеркалення в національному сімейному законодавстві.

Конвенція про права  дитини 1991 р., будучи документом особливого значення, проголошує дитину повноцінною і повноправною особою, самостійним суб’єктом права, встановлюючи пріоритет інтересів дітей перед потребами держави, суспільства і сім’ї.²⁴ Цим документом встановлено, що держави-учасниці вживають на національному, дво- та багатосторонньому рівнях усіх необхідних заходів для відвернення викрадень дітей, торгівлі дітьми чи їх контрабанди у будь-яких цілях і в будь-якій формі.

Таким чином, на держави - учасниці Конвенції покладається обов’язок приймати всі необхідні  заходи щодо створення якнайкращих умов, що забезпечують реалізацію прав і інтересів дітей.

9.09.1991 року прийнята Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи «Про сексуальну експлуатацію, порнографію, проституцію, а також торгівлю людьми та підлітками» №R(91) 11.

В 1998 році на 86 сесії Міжнародної конференції праці більше ста держав заявили про необхідність прийняття нового документа із проблеми скасування дитячої праці. Йшлося про конвенцію, яка б заборонила усі неприпустимі форми дитячої праці та заповнила прогалини міжнародно-правових актів із цього питання. У червні 1999 року на Міжнародній конференції МОП була прийнята нова конвенція №182 від 17 червня 1999 р. «Про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці», основна увага в якій приділяється ліквідації рабства, боргової кабали, примусу дітей до участі в збройних конфліктах, до проституції, торгівлі наркотиками і будь-якої діяльності, що створює загрозу для їхнього здоров'я, безпеці чи моралі.

Конвенція № 182 про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці заборонила:

• усі форми рабства або практику, подібну до рабства, як наприклад, продаж дітей та торгівля ними, боргова кабала та кріпосна залежність, а також примусова чи обов’язкова праця, включаючи примусове чи обов’язкове вербування дітей для використання їх у збройних конфліктах;
• використання, вербування або пропонування дитини для заняття проституцією, виробництва порнографічної продукції чи для порнографічних вистав;
• використання, вербування або пропонування дитини для незаконної діяльності, зокрема, для виробництва та продажу наркотиків, як це визначається у відповідних міжнародних договорах;
• роботу, яка за своїм характером чи умовами, у яких вона виконується, може завдати шкоди здоров’ю, безпеці чи моральності дітей.

Кожна держава повинна  вживати заходів, спрямованих на недопущення залучення дітей  до найгірших форм дитячої праці, надання їм необхідної та належної допомоги, доступу до безкоштовної початкової освіти та, у разі можливості, до професійно-технічної підготовки.²⁵