Уніфікація в міжнародному праві

Л. Н. Галенська вказує на використання у міжнародному приватному праві "прямого" методу регулювання відносин. На її думку, змістом цього методу є безпосереднє регулювання відносин із допомогою матеріальних та процесуальних норм, встановлених як внутрішнім законодавством, так і міжнародними договорами. Мабуть, поняття Л. Н. Галенської "прямий метод" за змістом близьке до поняття М. М. Богуславського "матеріально-правовий метод".

А. С. Довгерт уважає, що матеріально-правовий метод регулювання з використанням договірних уніфікованих норм нині визначає розвиток та основний зміст багатьох інститутів міжнародного приватного права. На його думку, до матеріально-правового методу належать також міжнародні звичаї та матеріальні норми національного права, спеціально призначені для регулювання відносин з "іноземним елементом".

Вочевидь, визначаючи коло матеріально-правових норм, які входять до складу міжнародного приватного права, слід враховувати: а) характер відносин, що регулюють ці норми; б) специфіку правового регулювання у сфері міжнародного приватного права. Тому до матеріально-правових норм у міжнародному приватному праві належать:

1. уніфіковані норми міжнародних договорів;
2. норми національного законодавства, які регулюють правовідносини з "іноземним елементом";

     3) міжнародні й торговельні звичаї;

     4) судова та арбітражна практика (в державах, де вона визнається джерелом права).

Матеріально-правові норми міжнародних угод є уніфікованими правилами, створеними кількома суб'єктами права для безпосереднього регулювання правовідносин, що часто виникають у практиці міжнародного приватного права. Міжнародні угоди можуть повністю або частково містити такі норми. Здебільшого матеріально-правовий метод застосовується за укладення угод із питань авторського права, регулювання праці, відшкодування шкоди, зовнішньоекономічних відносин, деяких інших. Його використано, наприклад, у Бернській конвенції з охорони літературних і художніх творів від 9 вересня 1886 р.; Конвенції № 154 МОП про сприяння колективним переговорам 1981 р.; Брюссельській конвенції про відповідальність операторів ядерних суден 1962 р.; Віденській конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів І980 р.

У багатьох державах приймаються нормативно-правові акти, присвячені питанням зовнішньоекономічної діяльності, скажімо, законодавство з питань іноземного інвестування.

Поряд із вказаними існують матеріально-правові норми, які не створюються спеціально для врегулювання правовідносин з "іноземним елементом". Проте вони застосовуються внаслідок відсилання до них створених для регулювання відносин у міжнародному приватному праві матеріально-правових норм відсилань. Так, наприклад, у податковому законодавстві держав (як це є у Декреті Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" під 26 грудня 1992 р. ) може зазначатися, що пільги із оподаткувати громадян певної держави поширюються і па оподаткування іноземних громадян. Питання про те, чи вважати ці норми такими, що входять до складу міжнародного приватного права, не отримало однозначного вирішення у доктрині правових систем, в т. ч. й у вітчизняній.

Неоднозначно вирішується також питання про те, чи належать норми конституції щодо правового статусу іноземних громадян, громадянства тощо до матеріально-правових норм сфери міжнародного права. Вважають, зокрема, що ці норми мають тільки преюдиціальне значення для визначення, чи належать певні правовідносини до міжнародного приватного права. У деяких правових системах цісю галуззю права не охоплюються не тільки зазначені конституційні матеріально-правові норми, а й матеріально-правові норми іншого законодавства. Йдеться про норми щодо громадянства, про правовий статус іноземців, норми міжнародного цивільного процесуального права, а саме: правила, що регулюють судочинство у справах з "іноземним елементом", правове положення іноземних учасників судового розгляду, визнання та виконання рішень іноземних судів та інші питання. Так, німецькі вчені вважають, що вказані норми не входять до міжнародного приватного права, оскільки не складають його предмета.

Часто норми національного права є результатом трансформації міжнародних угод у внутрішнє законодавство. Причому вони можуть визначати не тільки правовий статус іноземних суб'єктів права в певній державі, а й права та обов'язки таких суб'єктів за кордоном. Внутрішні за походженням, цивільно-правові за змістом, ці норми звичайно є матеріально-правовими нормами міжнародного приватного права.

Міжнародні й торговельні звичаї, судова та арбітражна практика є джерелами матеріально-правових норм у державах тією мірою, якою вони їх визнають.

Використання матеріально-правового методу в регулюванні відносин у міжнародному приватному праві має переваги перед колізійним. Вони полягають у тому, що, по-перше, цей метод створює значно більшу визначеність для учасників правовідносин, оскільки для них ці норми можуть бути відомими заздалегідь. По-друге, уніфіковані матеріально-правові норми дозволяють уникнути односторонності у правовому регулюванні. Своєю чергою, колізійний метод регулювання сприяє усуненню прогалин, які утворюються з використанням виключно матеріально-правових норм. Поєднання вказаних методів дозволяє врахувати конкретні умови виникнення й реалізації прав та обов'язків суб'єктів правовідносин.

У правовій літературі іноді береться під сумнів потреба в матеріально-правовому методі регулювання правовідносин у міжнародному приватному праві. Тобто, є позиція про достатність колізійного методу в зазначеній галузі права. Така позиція визначається певним розумінням суті міжнародного приватного права. Так, на думку Г. К. Матвєєва, міжнародному приватному праву притаманний лише колізійний метод регулювання. Аргументуючи свою позицію, вчений зауважував, що уніфіковані матеріальні норми немовби "розмивають" міжнародне приватне право як галузь і звужують сферу його дії. Вчений відносив ці норми не до міжнародно-правових, а до внутрідержавних галузей права: цивільного, цивільного процесуального.

Види уніфікації. Існує кілька класифікацій уніфікації в залежності від критерію, покладеного в основу. Перша класифікація в залежності від способу правового регулювання приватноправових відносин, ускладнених іноземним елементом. Двом способам регулювання: колізійно-правовому і матеріально-правовому - відповідає уніфікація колізійного права й уніфікація матеріального приватного права. За цим критерієм можна виділити і третій вид уніфікації - змішана, коли один міжнародний договір передбачає уніфікацію і колізійних, і матеріальних норм.

Прикладами уніфікації колізійних норм є: Женевська конвенція про дозвіл деяких колізій законів про простий і перекладний вексель 1930 р., Гаазька конвенція про право, застосовному до аліментних зобов’язаннях, 1956 р., Гаазька конвенція про колізію законів, що стосуються заповідальних розпоряджень, 1961 р., Гаазька конвенція про право, застосовному до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів, 1986 р. і ін. Прикладами уніфікації матеріальних приватноправових норм є: Женевська конвенція щодо однакового закону про простий і перекладний вексель 1930 р., Конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, Гаазька конвенція про міжнародний фінансовий лізинг 1988 р. Як приклади змішаної уніфікації можна привести названі вище конвенції по авторському праву.

Друга класифікація заснована на предметному критерії, в залежності від того, до якого виду приватноправових відносин відносяться уніфіковані норми. За цим критерієм виділяються комплекси уніфікованих норм (колізійних і матеріальних), призначених для регулювання відносин, що є предметом галузей, підгалузей, інститутів приватного права. Наприклад, уніфікація зобов’язального права, права власності, інтелектуального права, спадкового права, сімейного права, транспортного права і т.д. Сюди ж відноситься й уніфікація цивільного процесуального і господарсько-процесуального права. За предметним критерієм зручніше за все показати реальний стан уніфікації міжнародного приватного права, її досягнення, і навпроти, відставання в будь - яких областях.

Найбільш високий ступінь уніфікації права, особливо матеріального, досягнуто в області зовнішньоекономічних відносин. Головним чином уніфіковані правові норми, що регулюють договір міжнародної купівлі-продажу (Віденська конвенція 1980 р., Нью-йоркська конвенція про позовну  давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 р., Конвенція про право, застосовному до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів, 1986 р. і ін.), нові види договірних зобов’язань (Оттавські конвенції про міжнародний фінансовий лізинг і  міжнародний факторинг 1988 р.), міжнародні розрахунки, міжнародні перевезення. Великі досягнення досягнуті в уніфікації правових норм регулюючих інтелектуальну власність, міжнародний арбітражний процес. Навпроти, в таких сферах, як сімейно-шлюбні відносини, спадкові відносини, що тісно зв’язані з національними історичними, культурними, релігійними особливостями, успіхи уніфікації незначні.

Особливе положення в класифікаційному ряді уніфікації занижують договори про надання правової допомоги. У них містяться уніфіковані норми по цивільному процесі (підсудність, виконання судових дорученні, визнання і виконання судових рішень і ін.) і, виходить, їх можна включити в класифікацію за предметним критерієм. Однак часто такі договори містять уніфіковані колізійні норми по широкому колу приватноправових відносин і окремі матеріальні приватноправові норми. Отже, їх можна віднести до змішаної уніфікації в широкому змісті слова, що включає і першу, і другу класифікацію.

Третя класифікація зв’язана з класифікацією міжнародних договорів, насамперед заснованої на їхньому суб’єктному складі. По суб’єктах міжнародні договори поділяються на багатобічні (у тому числі універсальні і регіональні), двосторонні. В залежності від цього розрізняють уніфікації універсальну, регіональну, двосторонню.

Універсальна уніфікація призначена для всіх держав, відповідно міжнародні договори, які втілені в таку уніфікацію, відкриті для загальної участі. Наприклад, Віденська конвенція 1980 р. відкрита для приєднання всіх держав (ст. 91). Регіональна (чи локальна) - це уніфікація, здійснювана в межах обмеженого кола держав (наприклад, держав одного географічного чи району в рамках інтеграційних утворень).

Результати регіональної двосторонньої уніфікації, як правило, більш істотні. Так, Україна за рідкісним винятком не приймає участі в універсальних договорах, спрямованих на уніфікацію колізійних норм у різних сферах приватноправових відносин, в основному розроблювальних  Гаазькою конференцією по міжнародному приватному праву. Відзначимо, що ці договори взагалі не одержали великого поширення й універсальними їх можна назвати лише формально, виходячи з їхнього призначення для всіх держав. Реальний результат їх дії дуже далекий від «універсальності». Разом з тим, Україна є учасницею великого числа партикулярних договорів  про правову допомогу. В результаті, у нашій країні діють уніфіковані на двосторонній основі колізійні норми по широкому колу приватноправових відносин, що створює більш сприятливі умови для співробітництва між відповідними державами.

Україна бере активну участь і в регіональній уніфікації, здійснюваної в рамках СНД.

Міжпарламентська Асамблея прийняла спеціальний документ «Основні (напрямку зближення національних законодавств держав-учасників Співдружності». У ньому зазначено широке коло областей, в яких необхідне зближення законодавства: економічні зв’язки, транспорт, статус суб’єктів господарювання, трудові права, інвестиції, патентне право та ін. Відзначимо найбільш важливі договори, прийняті державами членами СНД в області уніфікації приватного права. Це - Угода про загальні умови постачань товарів між організаціями держав-учасників СНД 1992 р., Угода про порядок вирішення спорів, зв’язаних зі здійсненням господарської діяльності 1992 р., і Угода про порядок взаємного виконання рішень арбітражних, господарських судів на територіях держав-учасників СНД 1998 р., Угода про співробітництво в області інвестиційної діяльності 1993 р., і Угода про захист прав інвесторів 1997 р., Конвенція про правову допомогу і правові відносини по цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р., Євразійська патентна конвенція 1994 р.

Істотних результатів досягла уніфікація права, здійснювана між країнами Латинської Америки. Насамперед -  кодекс Бустаманте 1928 р. Дотепер цей договір залишається (неперевершеним актом, що уніфікує, в області колізійного права. Починаючи з 1975 р., кожних п’ять років проводяться конференцій по міжнародному приватному праву, на яких було прийнято більш 20-и конвенцій, що уніфікують і колізійні, і матеріальні, і процесуальні норми. На конференції в Мехіко в 1994 р. була прийнята Міжамериканська конвенція про право, застосовному до міжнародних контрактів, що зайняла важливе місце в системі колізійного регулювання зобов’язань по міжнародних комерційних контрактах.

4.Органи уніфікації міжнародно – правових норм

    Головну підготовчу роботу по уніфікації норм міжнародного приватного права здійснюють під егідою спеціалізованих установ ООН.

Існує така міжнародна інституція як Гаазька конференція з міжнародного приватного права 1893 року. Після другої світової війни було прийнято статут цієї конференції 1955 року. Цією конференцією розроблено близько 35 конвенцій, це:

-міжнародна купівля – продаж товарів;

-сімейні відносини;

-відносини, які виникають із спадкування;

-міжнародний цивільний процес.

 Міжнародний інститут з уніфікації приватного права 1926 року, штаб квартира в Римі. Під егідою цієї організації було створено Конвенцію про однаковий закон міжнародної купівлі – продажу товарів, 1954 р.,  Міжнародний туристичний контракт, Конвенція про міжнародний факторинг, 1988 р.

Комісія ООН з  права міжнародної торгівлі, було розроблено Віденську конвенцію ООН про міжнародну купівлю – продаж товарів, 1980 р.

Спеціалізовані установи ООН, Міжнародна морська організація, Всесвітня    організація інтелектуальної власності і інші.

Існують міжнародні організації, що спеціалізуються на уніфікації права: Гаазька конференція по міжнародному приватному праву, Римський інститут по уніфікації приватного права, Комісія ООН по праву міжнародної торгівлі. Частіше міжнародні організації, створені для організації співробітництва між державами в конкретних областях, займаються також уніфікацією права в цих областях, наприклад, Міжнародна морська організація (ІМО), Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО), Міжнародна організація праці (МАРНОТРАТ), Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) і ін. Використання структур і механізмів міжурядових організацій полегшує і прискорює процес підготовки і прийняття міжнародних договорів, спрямованих на уніфікацію права.