Уніфікація в міжнародному праві

 

 

План

Вступ

1.Правова природа уніфікації

2.Види уніфікованих норм та види уніфікації

3.Значення процесу уніфікації

4.Органи уніфікації міжнародно – правових норм

Висновки

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

       Інтеграція  України в систему міжнародно - економічних відносин, активна  участь іноземних інвесторів  у розвитку вітчизняного виробництва, а також діяльність українських  підприємств за кордоном і  торгове співробітництво українських  компаній із закордонними партнерами  вимагає знання норм і принципів  як власного, так і міжнародного  приватного права. Правовий метод  регулювання – це сукупність  узгоджених між собою способів  впливу на певну групу відносин. Існує два методи регулювання  міжнародно - правових відносин, це  прямий і колізійний методи  регулювання.

Під прямим варто розуміти це безпосереднє регулювання визначених відносин за допомогою матеріальних і процесуальних норм. У міжнародному праві, як правило, застосовується колізійне регулювання міжнародно - правових відносин. Так під цим варто розуміти, відсилання до права тієї країни громадянином якої ти є.

У такий спосіб питання про застосування колізійних норм приватноправових відносин у сучасних умовах стає найбільш актуальним. Актуальність вивчення колізійних норм насамперед зв’язана з розмаїтістю цивільно - правових відносин, які виникають в регулюванні відносин з іноземним елементом, які необхідно регулювати ґрунтуючись на колізійних нормах міжнародного приватного права. Але на практиці питання про застосовне право викликає правозастосовчу складність, оскільки особа повинна з’ясувати не тільки яка колізійна норма підлягає застосуванню і до права якої країни вона відсилає, але й у випадку вибору іноземного права вирішити справу ґрунтуючись на законодавстві іншої країни.

       Необхідність вивчення проблеми застосування колізійних норм обумовлена також недостатнім рівнем знань у самих учасників приватноправових відносин. Нерідко сторони, вступаючи в переговори з іноземним партнером, не перевіряють ні правового статусу партнера, ні його фінансового статусу, ні повноважень його представника. Не завжди приймається до уваги, що рішення тих самих спорів у праві різних країн вирішується по-різному.

Відсутність кодифікованого законодавства з питань застосування колізійних норм до приватноправових  відносин, які виникають з іноземним елементом є однієї з найбільш важливих проблем українського міжнародного приватного права.

Тому процес уніфікації відіграє важиву роль у формуванні приватноправових відносин.        

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Правова природа уніфікації

Уніфікація (unie facere - робити єдиним) права -  це створення однакових, тобто уніфікованих норм у внутрішнім праві різних держав. Оскільки право входить в область внутрішньої виняткової юрисдикції держави і не існує наднаціонального «законодавчого» органа, що приймає юридично обов'язкові «закони» для внутрішнього права держав, те єдиним способом створення уніфікованих норм є співробітництво держав. Звідси, уніфікація права означає співробітництво держав, спрямоване на створення, чи зміну припинення однакових (однакових, уніфікованих) правових норм у внутрішнім праві визначеного кола держав. У цій якості уніфікація є різновидом правотворчого процесу. Головною особливістю цього правотворчого процесу є те, що він відбувається в двох правових системах у міжнародному праві і у внутрішньому праві держави, із застосуванням міжнародно-правових і національно-правових форм і механізмів.

Правову природу уніфікації обумовлюють через її необхідність врегулювання відносин, які виникають з іноземном елемнтом. З аналізу спеціалізованої літератури витікає, що підстав для ініфікації існує дві:

• у колізійних нормах окремих правових систем не рідко існують розходження (розбіжності) в наслідок чого з одного і тогож питання вони можуть відсилати до права різних держав; Наприклад, під час зовнішньоекономічної діяльності, укладання договорів купівлі – продажу товарів, така угода може регулюватись за місцем вчинення договору, закону покупця чи за місцем де знаходиться товар;
• право окремих держав, що підлягає застосуванню має особливісті та може встановлювати різні за змістом норми для одного і тогож правового інституту або зосвсім непередбачати потрібне регулювання.

Виникає правова невизначеність наслідком є несприятливі наслідки для однієї з сторін. (Наприклад, різні строки давності у різних країнах).

На прикінці минулого сторіччя для відносин у сфері міжнародних зв’язків почалась розробка єдиних (одноподібних, уніфікованих) правових норм, які після прийняття зацікавленими державами замінили  різні положення національного права, усунули питання неврегульованості в міжнародно – приватному праві.

Уніфікація охопила всі галузі внутрішнього права держав. У тому числі: кримінальне право (наприклад, комплекси правових норм по деяких групах злочинів), кримінальний процес (наприклад, інститут видачі злочинців), адміністративне право (наприклад, однакові норми, що регулюють митні відносини) і т.д. Цей процес проникнув навіть у «святі святих» внутрішнього права і конституційне право (наприклад, закріплені конституціями багатьох держав права і свободи людини відповідно визнаним міжнародно-правовим стандартам). Але найбільш відчутних результатів процес уніфікації досяг у міжнародному приватному праві, що характеризується його специфікою.

Будучи частиною внутрішнього права держави, вона по своїй природі встановлює правові норми. Його об’єктом є відносини міжнародного характеру, тобто, які виходять за межі однієї держави: приватноправові відносини, які склалися з іноземним елементом. Наявність іноземного елемента приводить до того, що  міжнародне приватне право регулює відносини, що своїм складом лежить у правовому полі двох чи більш держав. Їхня значимість у житті кожної держави  породжує об’єктивну потребу в їх однаковому правовому регулюванні.

Є ще одна причина, що сприяє досить високої результативності уніфікації в міжнародному приватному праві. Національне право часто виявлялося не здатним регулювати відносини з міжнародними характеристиками. Особливо чітко це проявилося в економічній сфері. Надалі мова буде йти тільки про уніфікацію в міжнародному приватному праві.

Особливості правого механізму уніфікації права. Як уже говорився процес уніфікації права протікає в двох правових системах, і в міжнародному праві, і в національному. На першому етапі досягається угода між державами з приводу однакового регулювання визначених відносин, оформлюваних міжнародним договором, у якому містяться правові норми, призначені для регулювання цих відносин. Досягнення угоди і прийняття договору з текстом відповідних норм не означає, що уніфікація права відбулася.

Будь – який міжнародний договір, незалежно від того, якому конкретному питанню він присвячений, регулює відносини між державами і зобов’язує тільки держав-учасників. В однаковій мірі це відноситься і до договору, спрямованому на уніфікацію права. Віденська конвенція 1980 р. не регулює договір купівлі-продажу, вона регулює відносини між державами з приводу однакового регулювання купівлі-продажу, вона ставить за обов’язок державам забезпечити застосування передбачених Конвенцією відповідних правових норм. Тільки тоді, коли норми, що містяться в міжнародному договорі, стануть частиною національного (внутрішнього) права держав, можна говорити про уніфікацію права як про закінчений процес у внутрішньому праві держав-учасників, тобто з’явилися однакові правові норми.

Інакше кажучи, норми міжнародного договору повинні бути «санкціоновані» державою для застосування їх у національній правовій системі, тобто їм повинна бути додана юридична чинність національного права. Тільки в цьому випадку вони будуть здатні регулювати відносини між суб’єктами національного права. Сприйняття міжнародно-правових норм національним правом держав - це другий етап уніфікації права. Це сугубо національна справа і здійснюється вона за допомогою національно-правових механізмів. Таким чином, уніфікація права як правотворчій процес має два етапи (дві стадії). На першій стадії створюється комплекс відповідних правових норм у формі міжнародного договору і держави беруть на себе міжнародно-правові зобов’язання забезпечити їхнє застосування. Важко переоцінити значення цієї стадії. Власне на цій стадії створюються однакові норми. Цей процес трудомісткий, складний і часто тривалий. Він супроводжується пошуками компромісних рішень з метою узгодження позицій різних держав, на які впливають не тільки особливості власних правових систем, але політичні й інші інтереси). Іноді тексти договорів узгоджуються десятиліттями. Наприклад, пройшло вже (більш 20-ти років, як Комісія міжнародного права ООН почала  працювати над проектом конвенції про юрисдикційні імунітети, ця робота ще продовжується. Прийняття міжнародного договору і, відповідно міжнародно-правових зобов’язань державами, завершує першу стадію уніфікації. Тому що норми, що містяться в договорах, ще не уніфіковані норми, але призначені стати такими, тоді їх можна назвати нормами, що уніфіковані. По своїй природі - це міжнародно-правові норми, що обов’язкові тільки для держав-сторін відповідного договору. Зрозуміло, що весь процес створення правових норм, що уніфікуються, відбувається в рамках міжнародного права за допомогою властивих йому механізмів.

Друга стадія - не менш важлива. Вона зв’язана зі сприйняттям міжнародно-правових норм національним правом. У результаті в національному праві різних держав з’являються уніфіковані норми, тобто однакові, що цілком збігаються по змісту. Ці норми мають силу національного права, що включає і відповідають національно-правовій системі, а також їхнього примусового виконання. У такій якості ці норми юридично обов’язкові для всіх суб’єктів національного права, як учасників приватноправових відносин, так і правозастосовчих органів.

Сприйняття міжнародно-правових норм національним правом називається або трансформацією або національною імплементацією. Процес сприйняття забезпечується національно-правовими механізмами. У праві різних держав вони різні, але і мають багато загальних рис. В Україні правова основа цього процесу передбачена ст. 9 Конституції: « Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства». Конституція встановлює загальний принцип дії міжнародних договорів в Україні як частини національного права. Тому дане правило можна розглядати в якості загальної чи генеральної трансформаційної норми, відповідно до якого нормам міжнародних договорів, у яких бере участь Україна, чи в який буде брати участь, надається національно-правова сила. Конституційне правило конкретизується в інших законах, насамперед, в Законі України  “Про міжнародні договори”, що передбачає правові процедури, в силу яких договір стає обов’язковим для України. Згода на обов’язковість договору може бути виражено або у формі закону (про ратифікацію, про приєднання), або у формі правових актів чи Президента. Ці правові акти і є тими правовими формами, в яких норми міжнародних договорів вводяться в українське національне право. Вони ж визначають місце уніфікованих норм в ієрархії українського права: якщо міжнародний договір вводиться у формі федерального закону, то його норми будуть мати юридичну силу закону, якщо договір вводиться підзаконним актом, то його норми будуть мати юридичну силу цього підзаконного акта.

Таким чином, уніфікація права має дві самостійні, але взаємозалежні стадії: перша проходить у міжнародно-правовій сфері і завершується прийняттям міжнародно-правових норм, що уніфікуються, друга проходить у національно-правовій сфері і завершується прийняттям національно-правових уніфікованих норм. Відповідно, обидві стадії передбачаються тими правовими формами, що притаманна двом правовим системам: по-перше, міжнародно-правовим договором, по-друге, національно-правовими актами (законами і підзаконними актами).

Закінчуючи розгляд питання про особливості правового механізму уніфікації права, варто підкреслити ще одну особливість сучасного процесу уніфікації. Він має яскраво виражений інституційний характер: перша стадія уніфікації переважно здійснюється в рамках міжнародних організацій. Ця риса особливо проявилася в другій половині XX в., що є відображенням загальної тенденції росту ролі міжнародних організацій.

 

2. Види уніфікованих норм та види уніфікації

Уніфіковані норми можна поділити за такими критеріями, за предметом правового регулювання:

• уніфіковані матеріальні норми, зміст цієї уніфікації полягає в тому, що правовідносини регулюються безпосередньо юридичними нормами тобто нема потреби у відсиланні до права іноземної держави,
• уніфіковані процесуальні норми,
• уніфіковані колізійні норми,
• змішана уніфікація;

за характером дії поділяють:

• імперативні;
• диспозитивні.

Уніфікації бувають:

Універсальні, багатосторонні  - (Наприклад, Варшавська конвенція про перевезення);

Регіональні, локальні – (Наприклад, Мінська конвенція про правову допомогу у цивільних, кримінальних і сімейних правовідносинах, 1993 року); Двосторонні – угоди, які укладаються між двома державами з питаньурегулювання правовідносин з спірних питань.

Колізійна норма, відсилає до права певної держави, самостійно не врегульовує правовідносини з "іноземним елементом". Наявність матеріально-правових норм свідчить про існування поряд із колізійним матеріально-правового методу регулювання вказаних правовідносин.

Зміст цього методу полягає в тому, що правовідносини регулюються безпосередньо юридичними нормами, без відсилання до права іноземної держави. В доктрині та практиці держав існують розходження у розумінні змісту матеріально-правового методу. Вони виникають через неоднозначність того, які саме матеріально-правові норми належать до сфери міжнародного приватного права. Так, вважається, що до складу вказаної галузі права, крім колізійних, норм, належать уніфіковані матеріально-правоі норми міжнародних договорів. Скажімо, Л. А. Лунц включас до складу міжнародного приватного права уніфіковані матеріально-правові норми міжнародних угод і міжнародних звичаїв. Внутрішні матеріально-правові норми, призначені для регулювання відносин з "іноземним елементом", вчений не вважає такими, що належать до міжнародного приватного права.

На думку М. М. Богуславського, матеріально-правовими є уніфіковані та внутрішні матеріальні норми. Причому останні повинні бути спрямовані виключно на регулювання відносин із "зовнішнім елементом". Іншими словами, це спеціальне регулювання нормами в межах внутрішнього законодавства, розрахованого саме на регулювання "міжнародного фактичного складу".