Участь України в Організації з безпеки і співробітництва в Європі

Головне завдання ОБСЄ полягає в нагляді за дотриманням прав людини та демократичних принципів в країнах Європи.

Основні цілі ОБСЄ – створення умов для проведення консультацій, прийняття рішень зі співробітництва держав-учасниць у Європі; зміцнення добросусідських відносин, заохочення укладання двосторонніх, регіональних і загальноєвропейських угод між державами-учасницями; сприяння широкому застосуванню своїх принципів і розвитку свого потенціалу у сфері діяльності з вирішення конфліктів, регулювання криз, підтримання миру та подолання наслідків конфліктів; підвищення безпеки та стабільності шляхом контролю над озброєнням, роззброєння та зміцнення довіри та безпеки на всьому просторі ОБСЄ і на рівні окремих регіонів; захист прав людини й основних свобод; поглиблення співробітництва між державами-учасницями з метою налагодження міцної ринкової економіки у всіх країнах регіону ОБСЄ17.

Бюджет, який допомагає здійсненню покладених на неї завдань, складається з двох частин: бюджет Секретаріату й інститутів та бюджет польових операцій.

ОБСЄ прагне закріпити безпеку у військовій області шляхом підвищення відкритості і поглиблення співробітництва. Під її керівництвом держави-учасниці створили самій сучасний режим контролю над озброєннями і заходів закріплення довіри18.

ОБСЄ вважає рішення екологічних проблем одним із ключових факторів безпеки. Вона співробітничає з державами-учасниками, з метою забезпечення раціонального поводження з відходами, підвищення інформованості з питань екології і закріплення співробітництва у використанні природних ресурсів19.

Крім того, ОБСЄ допомагає своїм державам-учасникам у формуванні демократичних інститутів; проведення  вільних, справедливих і транспарентних виборів; забезпечення поваги прав людини, свободи ЗМІ, прав меншин і верховенства закону; а також сприяє вихованню толерантності і недискримінації.

Вона також прагне до налагодження взаємозв’язку між різними учасниками всередині держав, між державами і регіонами. Це включає в себе заходи з укріплення місцевих органів влади, формуванню партнерства між приватними і державними секторами, а також співробітництва з громадянським суспільством.

        2.2.Нормотворча діяльність Організації

Діяльність ОБСЄ відрізняє і активна участь у її нормотворчому процесі. В рамках організації цим процесом керує Рада міністрів за допомогою системи дорадчих органів (Керівної Ради і Постійної Ради). На відміну від більшості інших міжнародних організацій, нормотворча діяльність яких носить вузькоспеціалізований характер, декларації, рішення і механізми ОБСЄ у відповідності з компетенцією Організації охоплюють широке коло проблем міжнародних відносин (від прав людини до екологічної безпеки)20.

Акти, прийняті ОБСЄ є джерелами міжнародного публічного права. Їх правове значення не може зменшувати той факт, що приписи, які різні за своїм характером, і що містяться в даних рішеннях вони можуть бути як імперативними, так і носити рекомендаційний характер. Нині діюча процедура прийняття рішення ОБСЄ поступово модифікується.        Спостерігається тенденція відступу від прийняття всіх рішень консенсусом. Безумовно вона носить позитивний характер. Можна прогнозувати в майбутньому зміни в правилах прийняття рішень організації, аж до прийняття процедур, які діють в багатьох інших міжнародних організаціях (проста і кваліфікаційна більшість)21.

Можна сказати, що у своїй діяльності ОБСЄ керується, перш за все, Гельсінським Заключним актом 1975 року, який став гідним продовженням Статуту ООН і є безпрецедентним документом в історії людства. І вся її діяльність, в тому числі й нормотворча,є відповідною до цього акту22.

Він являє собою якийсь політичний обов'язковий кодекс поведінки, що регулює не тільки відносини держав-учасників між собою, але і відносини між державами та їх громадянами. Акт містить базові принципи, які згруповані у декілька Розділів - міжнародно-правовий, військово-політичний, економічний, гуманітарний. У гуманітарній області мало місце узгодження зобов'язань з питань прав людини та основних свобод, в тому числі свободи пересування, контактів, інформації, культури та освіти. Під час підписання Заключного акта держави-учасники ОБСЄ взяли на себе зобов'язання поважати принцип свободи друку та ЗМІ, що є одним з основних умов становлення демократичного, громадянського суспільства.

З обов'язковим посиланням на Заключний акт підписувалися багато двосторонніх договорів та угоди між європейськими державами, створювалися двосторонні комісії із співпраці, стали проводитися загальноєвропейські наради експертів з різних напрямків.

Заключний акт відображає зміст вироблених міжнародним співтовариством правових документів у галузі ЗМІ. Положення про діяльність ЗМІ і самих журналістів знайшли відображення і в наступних нормативних актах організації.

Документ Мадридської зустрічі 1980-83-х років, який повністю спирається на принципи і положення Гельсінкського Заключного акту - в цілому, цей документ повторює його положення. Однак треба визнати, що певні доповнення теж мають місце. У Підсумковому документі Віденської зустрічі значно розширені положення Заключного акта, що стосуються діяльності ЗМІ. Віденський документ містить нові напрями політики у сфері інформації. У документі йдеться про свободу вибору джерел інформації "відповідно до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Загальної декларації прав людини та відповідним їм міжнародним зобов'язанням щодо пошуку, отримання і розповсюдження всіх форм інформації"23.

У документі «Виклик часу змін», прийнятому на саміті ОБСЄ у Гельсінкі (1999 р.), який дав імпульс перетворенню НБСЄ на міжнародну регіональну організацію, визначено її широкі повноваження та можливості у здійснені заходів з попередження і врегулювання локальних та регіональних конфліктів24.

Цей комплекс становить чи не найважливішу складову діяльності ОБСЄ у воєнно-політичному вимірі після заходів зміцнення довіри та контролю над озброєннями.

Прийняті на Лісабонському саміті ОБСЄ у 1996 році документи, щодо концептуальної бази контролю за озброєннями, а також щодо розвитку порядку денного Форуму про співпрацю у сфері безпеки закрвпили роль контролю за озброєннями як важливого інструмента забезпечення стабільності у Європі. Не менш важливий результат цього саміту – прийняття документу з оновлення Договору Про Звичайні Збройні Сили в Європі(ДЗСЄ)25.

Паризька Хартія для нової Європи 1990 р. констатувала завершення періоду між блокової конфронтації та проголосила перехід до розбудови загальноєвропейської системи колективної безпеки на принципах рівності і неподільності безпеки. В ухваленій під час Лісабонського саміту ОБСЄ (1996 р.) Декларації «Про модель загальної і всеосяжної безпеки для Європи XXI століття» йшлося про необхідність створення єдиної, мирної і демократичної Європи, а також про ключову роль ОЮСЄ у зміцненні безпеки і стабільності в усіх вимірах. У ході Стамбульського саміту ОБСЄ (1999 р.) прийняті документи, які мають виключне значення для розв’язання проблем у сфері безпеки, такі як Хартія європейської безпеки, такі Хартія європейської безпеки, Угода про адаптацію ДЗЗСЄ, оновлений Віденський документ із заходів зміцнення довіри і безпеки26

РОЗДІЛ III. УЧАСТЬ УКРАЇНИ В ОРГАНІЗАЦІЇ З 

     БЕЗПЕКИ І СПІВРОБІТНИЦТВА В ЄВРОПІ.             

Україна є учасницею Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) з 30 січня 1992 року, тож вона стала повноправним членом Парламентській асамблеї організації. З того часу Україна бере участь у роботі всіх колективних керівних органів Організації (саміти держав-учасниць ОБСЄ, засідання Ради міністрів та Постійної ради ОБСЄ), виробленні та прийнятті ними рішень з різних аспектів її діяльності.

Згідно з Правилами процедури ПА ОБСЄ Україні в Асамблеї надано вісім місць. Порядок формування Постійної делегації Верховної Ради України у ПА ОБСЄ визначається Положенням “Про Постійну делегацію Верховної Ради України у Парламентській асамблеї Організації з безпеки і співробітництва в Європі”. Склад Постійної делегації формується на основі квот депутатських фракцій та затверджується Розпорядженням Голови Верховної Ради України.

Україна зацікавлена  в розширенні і поглибленні співпраці з ОБСЄ, її інститутами і структурами з метою забезпечення конкретного внеску у миротворчу діяльність Організації, використання її потенційних можливостей і допомоги відповідно до інтересів та потреб нашої держави27.

Тому вона співпрацює з інститутами Організації, у першу чергу, з Верховним комісаром ОБСЄ у справах національних меншин (ВКНМ), Бюро з демократичних інститутів і прав людини (БДІПЛ) та Представником ОБСЄ з питань свободи засобів масової інформації. Крім того, важливим напрямком спільної діяльності стало співробітництво з Місією ОБСЄ в Україні, а згодом - з Координатором проектів ОБСЄ в нашій державі.

За ініціативою Уряду України у серпні 1994 року була заснована Місія ОБСЄ в Україні. Свою діяльність Місія ОБСЄ в Україні розпочала 24 листопада 1994 року28. Основну увагу Місії було зосереджено на питаннях підтримки суверенітету, територіальної цілісності та непорушності кордонів України відповідно до основоположних принципів ОБСЄ. Активно працюючи на цьому напрямі, Місія зробила позитивний внесок у справу стабілізації ситуації в Автономній Республіці Крим.

30 квітня 1999 р. Місія ОБСЄ в Україні  завершила свою роботу у зв'язку  з виконанням свого мандату, що  стало першим в історії Організації  випадком, коли Місія ОБСЄ припинила  своє існування саме завдяки  успішному виконанню покладених на неї завдань.

Програмна діяльність ОБСЄ має важливе значення для нашої держави. Це зумовлено тим, що відповідно до рішення за № 295 Постійної Ради ОБСЄ від 1 червня 1999 р. та доповіді щодо України Особистого представника Діючого голови ОБСЄ від 30 квітня 1999 р., в Україні розпочав свою діяльність Координатор проектів ОБСЄ з метою виконання завдань відповідно до нової форми співпраці між Україною та ОБСЄ29.  Він розпочав свою роботу також відповідно до Меморандуму про взаєморозуміння між ОБСЄ та Урядом України щодо створення нової форми співробітництва, підписаного 13 липня 1999 року і ратифікованого Верховною Радою України 10 лютого 2000 року.

Завдання Координатора і його офісу полягає у підготовці та реалізації в Україні різного роду проектів відповідно до компетенції ОБСЄ та забезпечення їх фінансування за рахунок виділення цільових коштів міжнародними організаціями (як державними, так і недержавними) чи іншими державами-учасницями ОБСЄ.

5–9 липня 2007 в Києві відбулася  Шістнадцята щорічна сесія ПА ОБСЄ у якій взяли участь близько 700 європейських парламентаріїв з 51 країни. На Сесії, зокрема, розглядались питання зміцнення взаємодії ОБСЄ з правозахисниками та національними правозахисними установами та було схвалено підсумкову Київську декларацію.

З 1 січня 2013 Україна вперше головувала в ОБСЄ. Головування в ОБСЄ тривало один рік, а головою був міністр закордонних справ головуючої країни. Головою МЗС України був Леонід Кожара. Допомагали Україні Ірландія, яка очолювала ОБСЄ в 2012 році, а також головуюча країна в організації в 2014 році — Швейцарія. Серед ключових пріоритетів головування України в ОБСЄ у 2013 році було врегулювання тривалих конфліктів, зміцнення заходів довіри і безпеки на просторі ОБСЄ, використання потенціалу Організації в забезпеченні енергетичної безпеки, сприяння економічному розвитку, в тому числі розбудові нових торговельних і транспортних коридорів. Також приділялась увага консолідація зусиль країн-учасників в області контролю над озброєннями, а також боротьбі з торгівлею людьми, захисту свободи слова, а також ряд інших гуманітарних засідань30.

Важливим напрямом діяльності України в ОБСЄ сьогодні є також продовження активного використання цієї Організації для сприяння європейській та євроатлантичній інтеграції України. З цією метою необхідно продовжувати розвивати співпрацю з групою держав – членів ЄС. Зокрема, розширити практику регулярних консультацій з групою ЄС щодо спільного вироблення і реалізації ініціатив та підтримки (у разі прийнятності для України) пропозицій групи ЄС в ОБСЄ.

Тому саме через співпрацю і реалізацію значної кількості важливих і відповідальних проектів із ОБСЄ, а також Радою Європи  та ЄС Україна бере активну участь у розбудові архітектури загальноєвропейської безпеки, підтримує пропозиції щодо розширення партнерської співпраці всіх світових і регіональних безпекових структур.

                            Висновки

Із даної роботи ми бачимо, що Організація з безпеки і співробітництва в Європі є загальноєвропейською регіональною організацією, в склад якої входять 57 держав-учасників, і вона служить форумом для політичного діалогу на високому рівні з широкого кола питань безпеки, і платформою для практичної діяльності з покращення життя людей і їх співтовариств.

Будучи всеохоплюючим регіональним інструментом раннього попередження, запобігання конфліктів, врегулювання криз і постконфліктного відновлення, ОБСЄ сприяє подоланню розбіжностей між державами та формуванню довіри на основі співробітництва.

Правовий статус організації визначається тим, що вона має всі ознаки міжнародної міжурядової організації, за виключенням одного, проте досить суттєвого – установчого документа у вигляді юридично оформленого акта, хоча ніде нормативно не закріплюється вимога саме юридично обов’язкового характеру установчого документа міжнародної організації. ОБСЄ була встановлена не міжнародно-правовою, а політичною угодою. Її установчими документами є: Заключний акт 1975, Хартія для Нової Європи і Додатковий документ до неї 1990, Декларація «Виклик часу змін» і пакет рішень по структурі і основним направленням діяльності НБСЄ 1992, а також рішення Будапештської Наради 1994. Тому можна сказати, що ОБСЄ є організацією в процесі становлення.