Порядок та умови проведення міжнародних конференций

ТАТАРБУНАРСЬКА ФІЛІЯ ІЗМАЇЛЬСЬКОГО ТЕХНІКУМУ ЕКОНОМІКИ І ПРАВА

 

                                                                                                           Міжнародне право

               

                     Реферат на тему:

Порядок та умови проведення міжнародних конференцій

 

                   Виконано:

                                                         Студенткою ден. форми навч.

                                                                                             П-41группи, 4курсу за

                                                                                Спеціальністю: правознавство

                                                                                           Ткаченко Тетяною

                                                     

 

                                                                                          Перевірено:

                                                                      Викладачем юридичних дисциплін

                                                                      Поджаровою Т.О

 

 

                                                Татарбунари 2014

 

                                                           План

Вступ………………………………………………………………………………………………1-2

1. міжнародні конференції…………………………………………………………………..3

2.Подготовка й скликання міжнародних конференцій………………………………4

3. Робота міжнародних конференцій…………………………………………………..5-9

4. Правила процедури та порядок прийняття рішень………………………………..10-11

5. Делегації держав та органи конференції……………………………………………12-14

6. Акти міжнародних конференцій та їх правове значення……………………….15-17

Висновок………………………………………………………………………………………18-19

Список використаной літератури……………………………………………………….20

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Саме слово «переговори» з´явилось, очевидно, разом із зародженням дипломатії, тобто в період появи і роз­витку перших державних утворень. В ті далекі часи головною темою переговорів, як правило, були питання війни і миру, створення військових союзів, обміну бранцями (особливо представниками знаті) і т. п.Відомими ще з ранньої історії Київської Русі буди переговори Великої княгині Ольги з імператором Константаном Багрянородним в 957 р. Посольство (делегація) Київської княгині нараховувало понад сто чоловік і готувалося дуже ретельно. Деколи переговори проводилися в умовах військових дій, наприклад переговори князя Святослава з візантійським імператором Іоаном І Цимісхієм у човні на Дунаї (971 р.). Деякі Руські посольства (делегації) очолювались князя-ми-васалами, боярами, купцями.

Дипломатична правова думка Київської Русі, як це видно з договорів між Києвом Константинополем (907—911, 944 рр.), базувалась на юридичних нормах руського і візантійського права, котрі фактично ставали нормами міжнародного права. Переважно це були договори про мир, дружбу і торгівлю. Крім гарантії особистої недоторканності і безпеки майна руських послів, купців, їх челяді передбачалось також взаємне повернення полонених за викуп, а також взаємна видача злочинців. Правила протоколу поступово вдосконалювались, набираючи форм, які частково збереглись і до сьогоднішнього часу (вручення грамот (вірчих), скріплення підписами договорів «писанням і клятвою»),

Київські князі вели активні дипломатичні стосунки і зі своїми західними сусідами — Польщею, Угорщиною, Чехією, з країнами Скандинавії. Побутували династичні шлюби з метою поглиблення міжнародних зв´язків.

З плином часу технічні методи і форми ведення переговорів змінювались і удосконалювались і поступово вони стали проводитися не лише для врегулювання збройних конфліктів (Гаазька конвенція 1907 р. рекомендувала використовувати переговори як ефективний спосіб мирного врегулювання), але і для вирішення міжнародних проблем.

Своє сучасне юридичне оформлення і закріплення практика переговорів знайшла в Статуті ООН. В статті 33 наголошується:

1. Сторони, які беруть участь  у будь-якому спорі, продовження  якого могло б загрожувати  підтримці міжнародного миру  і безпеки, повинні перш за  все намагатись розв´язати спір  шляхом переговорів, обслідування, посередництва, примирення, арбітражу, судового розбору, звернення до регіональних органів чи угод, або іншими мирними засобами на свій розсуд.

2. Рада Безпеки, якщо вона вважає  це необхідним, вимагає від сторін  розв´язання їх спору з допомогою  таких засобів».

Але не слід вважати, що переговори проводяться лише для врегулювання спорів і конфліктів. Сьогоднішня дипломатія все частіше звертається до них для розробки і координації загальних політичних, економічних або гуманітарних акцій, що мають міжнародний або регіональний характер. Тому переговори активно використовуються для погодження і координації окремих зовнішньополітичних, а в деяких випадках і внутрішньополітичних заходів, для вироблення загальної стратегії і тактики у розв´язанні складних проблем науки і техніки, які зачіпають інтереси багатьох країн (наприклад, проблеми Чорнобильської катастрофи). Об´єктом переговорів у наші дні стають загальні питання боротьби з тероризмом, розповсюдженням зброї і наркотиків, захисту довкілля, освоєння космосу і Світового океану, боротьби проти найнебезпечніших захворювань (наркоманія, СНІД) і т. ін. Це дуже яскраво і наочно демонструється в діяльності нових європейських об´єднань (таких, як Рада Європи, Центральноєвропейська ініціатива, ОБСЄ, ПАРЄ, ЧЕС і т. п.).

 

 

 

 

 

 

 

 

1 . міжнародні конференції

Поняття міжнародних конференцій

Залежно від беруть участь суб'єктів міжнародні конференції діляться на міжурядові та неурядові . Міжурядові конференції є формою багатосторонньої дипломатії і одним з головних засобів міжнародних переговорів.

Сучасна міжурядова конференція - це тимчасовий колективний орган суверенних держав-учасниць , який створюється для досягнення узгоджених цілей. Цілі і діяльність будь-якої міжурядової конференції повинні відповідати загальновизнаним принципам міжнародного права .

Відмінності в найменуваннях міжурядових конференцій (з'їзд , конгрес , конференція , нарада ) юридичного значення не мають.

По колу учасників міжурядові конференції підрозділяються на універсальні , в роботі яких має право взяти участь будь-яка держава світу , і регіональні , учасниками яких є держави , що належать до певного регіону .

На багато конференції , особливо на ті , які скликаються ООН , в якості спостерігачів допускаються представники зацікавлених міжурядових і неурядових організацій , а також держав , що не беруть участь у конференції. Крім того , на деякі сучасні міжурядові конференції в якості спостерігачів запрошуються представники національно -визвольних рухів.

Залежно від рівня проведення конференції , який визначається важливістю питань або ступенем їх готовності для обговорення і врегулювання , делегації на міжурядових конференціях очолюються главами держав і урядів , міністрами закордонних справ або іншими офіційними особами. Важливо те , що в кожному разі глава делегації уповноважений виступати від імені держави чи уряду.

Міжурядові конференції скликаються або міжнародними організаціями ( в рамках останніх або під їх егідою ), або державами - ініціаторами . Скликання конференції в рамках або під егідою міжурядової організації не змінює її характеру як самостійного міжнародного органу . Деякі конференції є періодичними і тривають по багато років (наприклад , Нарада з безпеки і співробітництва в Європі триває з 1973р.) .

 

Залежно від цілей скликання міжурядові конференції діляться на мирні , політичні , економічні , дипломатичні та змішані. Конференції скликаються для цілей підготовки і прийняття міжнародних договорів , в тому числі і статутів міжурядових організацій , обговорення певних міжнародних проблем , обміну думками та інформацією , а також вироблення рекомендацій .

2.Подготовка й скликання  міжнародних конференцій

Конференція держав-учасниць часто є вищим органом міжнародної організації . Зазвичай статутом міжнародної організації передбачається , що конференції проводяться періодично або у зв'язку з виникненням особливих обставин. Найчастіше повноваження з позапланового скликання міжнародної конференції в рамках якої міжнародної організації належать будь-якому органу міжнародної організації або будь-якого з її членів. Міжнародні конференції відіграють важливу роль у міжнародних відносинах , в т.ч. і в прийнятті міжнародних нормативно- правових актів. Переважна більшість провідних міжнародних документів прийнято на різних міжнародних конференціях , в т.ч. і такий документ , як Статут ООН. Міжнародна конференція може проводитися не тільки в рамках вже існуючої організації , хоча міжнародні організації , як правило , є організаторами та ініціаторами проведення міжнародних конференцій. Іноді міжнародні конференції проводяться між державами , які не є членами якої-небудь однієї міжнародної організації , або переслідують цілі , відмінні від цілей цієї організації. Шляхом проведення міжнародних конференцій можливе створення нової міжнародної організації , за умови , що міжнародна конференція прийме рішення про це. Процедура проведення міжнародної конференції регламентується в установленому державами - учасниками порядку. Зазвичай вона проводиться відповідно до регламенту . Обов'язковими стадіями міжнародної конференції є: внесення пропозицій ; обговорення ; голосування і прийняття рішення . В даний час міжнародні конференції , як правило , проводяться в рамках безлічі міжнародних організацій та їх органів. Такі конференції проводяться на офіційних мовах ООН , але можуть бути використані і інші мови (наприклад , мови держав , які беруть участь у міжнародній конференції ) , при цьому забезпечується синхронний переклад , який як явище відбувся завдяки необхідності економії часу на міжнародних конференціях . У міжнародних конференціях можуть брати участь не тільки держави - ​​учасники міжнародної організації , організуючої міжнародну конференцію , а й інші держави та представники інших суб'єктів міжнародного права , запрошені на міжнародну конференцію. Шляхом проведення міжнародної конференції приймаються важливі міжнародні рішення , резолюції та інші акти.

 

 

 

 

 

 

 

3.Робота міжнародних конференцій

Дипломатичні переговори в нинішній час діляться на два види — двосторонні або багатосторонні.

У безпосередніх двосторонніх переговорах беруть участь тільки два партнери і проходять вони віч-на-віч. Такі переговори відбуваються під час офіційних візитів або міжнародних форумів. Практично жоден офіційний візит чи міжнародна зустріч не відбуваються без двосторонніх переговорів.

В наші дні дуже популярною і ефективною формою двосторонніх відносин е політичні консультації, які дають можливість глибоко і всебічно обговорювати питання не тільки двосторонніх, але й міжнародних відносин взагалі. Консультації проводяться згідно з попередньо встановленим графіком, або в міру виникнення необхідності. Проводяться вони, як правило, на рівні спеціальних робочих комісій, але частіше на рівні офіційних представників двох держав, переважно це директори (або їх заступники) департаментів мзс.

Переговори ведуться як у формі безпосередніх бесід на зустрічах, нарадах, різних міжнародних форумах, так і у письмовому вигляді шляхом обміну відповідними дипломатичними документами (нотами, меморандумами, пам´ятними записками і т. п.).

В сучасних умовах виникають деякі нетрадиційні форми двосторонніх переговорів на постійній основі. Наприклад, у відносинах з Республікою Польща дуже добре зарекомендував себе такий інститут, як Консультативний Комітет Президентів України і Польщі, частини якого очолюються відповідно Секретарем Ради національної безпеки і оборони України і Секретарем Ради національної безпеки Республіки Польща. Переговори в рамках цього Комітету проводяться два-три рази на рік і присвячуються як політичним та економічним проблемам двосторонніх відносин, так і найважливішим питанням міжнародного життя.

В багатосторонніх міжнародних переговорах беруть участь від трьох до декількох десятків учасників, і присвячуються вони, як правило, розглядові глобальних проблем міжнародних відносин або врегулюванню якихось суперечок чи конфліктів. Число учасників цих переговорів абсолютно не обов´язково залежить від числа, скажімо, конфліктуючих сторін. Прикладами таких багатосторонніх переговорів можуть бути: Женевська нарада 1954 р. по Індокитаю (брало участь 9 держав), Міжнародна нарада по врегулюванню лаоського питання в 1961 — 1962 рр. в Женеві (брало участь 14 держав), Загальна Європейська нарада 1973—1975 рр. по безпеці і співробітництву (брало участь 35 держав).

Багатосторонні переговори проходять, переважно, в рамках важливих міжнародних контактів, як це видно з наведених прикладів. Ініціаторами таких переговорів можуть бути як окремі держави, так і групи держав або окремі міжнародні організації.

Двосторонні переговори проводяться тоді, коли стосуються відносин тільки між двома країнами. Але в історії дипломатії відомі (хоч і дуже рідко) такі прецеденти, коли на двосторонніх переговорах обговорювалися багатосторонні міжнародні проблеми, а на багатосторонніх -питання, що стосувалися лише двох, а деколи й однієї окремої країни.

В дипломатичній практиці ХЇХ і першої половини XX століття вищою формою переговорів вважався конгрес, наприклад Віденський конгрес 1815 р., рішення якого стосувалися облаштування Європи після закінчення наполеонівських війн, документального оформлення практики дипломатичних відносин. Сьогодні ця форма в дипломатичній практиці майже не застосовується, а найпоширенішою формою міжнародних політичних переговорів стали конференції і міжнародні форуми (зустрічі). Вони, як правило, скликаються на рівні глав держав або урядів, на рівні міністрів і урядових делегацій.

Дуже часто для ведення як двосторонніх, так і багатосторонніх переговорів використовуються періодичні сесії і засідання міжнародних організацій, в кулуарах яких обговорюється багато важливих проблем як двосторонніх, так і багатосторонніх відносин.

До речі, хотілося б звернути більше уваги саме на кулуарну роботу, яка в сучасній дипломатії займає досить важливе місце.

Кулуарна робота — один із невід´ємних елементів професії дипломата, джерело цінної інформації, можливість налагодження неформальних зв´язків з колегами-іноземцями. За важливістю кулуарна робота не поступається формальній, офіційній дипломатії. Однак, на відміну від останньої, не регламентується настільки чітко, не має кодифікованих правил, тому вимагає не лише високої фахової підготовки, а й специфічних особистих якостей, постійної роботи над собою.

Мета кулуарної роботи — особисто познайомитися з партнерами по переговорах, зустрічах, конференціях, увійти з ними в неформальний контакт, що нерідко буває надзвичайно корисним для отримання чи передачі інформації, попереднього обговорення можливих пропозицій, викладу аргументів з метою впливу на позицію партнерів тощо.

За формою кулуарна робота може мати активний і пасивний характер. Активна передбачає дії дипломата для встановлення швидкого контакту. В дипломатичній практиці вважається цілком прийнятним, коли дипломат підходить до одного або трупи дипломатів і після представлення приєднується до бесіди або й розпочинає її.

За цих умов необхідно попередньо вирішити, яке питання дипломат пропонуватиме для бесіди, чи буде воно цікавим для співрозмовника, чи не виглядатиме штучним, вигаданим тощо. Безперечно, керуватись при цьому треба вказівками чи директивами визначеними позиціями з цього питання, а не власним бажанням. Треба мати в запасі принаймні ще одну тему і бути готовим перейти до неї. Досвідчений дипломат, крім того завжди має так звану «відхідну» тему, що пов´язана з актуальними для країни перебування або країни акредитації подіями, бажано позитивного змісту (вигране спортивне змагання, церемонія відкриття якогось офісу чи громадського закладу, підписаний контракт тощо).