Аналіз особливостей співробітництва України

Основні принципи міжнародного права - це критерій законності на всіх етапах функціонування міжнародного права, адже вони є нормативною основою правотворчого, а також право-реалізаційного процесу, прогресивного розвитку міжнародного права.

У доктрині міжнародного права вони (принципи) зазвичай поділяються на дві групи:

- принципи, що стосуються  підтримання міжнародного миру  і безпеки;

- принципи, пов'язані з міжнародним співробітництвом держав.[7 ст. 68]

 

2. Основний зміст принципів міжнародного права

Принцип суверенної рівності

Основний зміст принципу полягає в наступному: держави зобов'язані поважати суверенну рівність і своєрідність одна одної, а також суверенітет і правосуб'єктність інших держав. Кожна держава має право вільно вибирати і розвивати свою політичну, соціальну, економічну і культурну систему, установлювати свої закони та адміністративні правила.

Усі держави володіють рівними основними правами і обов'язками. Вони зобов'язані поважати право визначати і здійснювати на свій розсуд відносини з іншими державами відповідно до міжнародного права. Кожна держава вправі брати участь у міжнародних організаціях і договорах. Держави повинні сумлінно виконувати свої зобов'язання за міжнародним правом.

Принцип невтручання у внутрішні справи держав - одна із засад міжнародного права, полягає в тому, що держави повинні утримуватися від:

1) будь-якого втручання, прямого або не прямого, індивідуального  або колективного, у внутрішні  або зовнішні справи, що є внутрішньою компетенцією іншої держави;

2) будь-якої форми збройного  втручання або погрози такого  втручання проти іншої держави;

3) будь-якої іншої дії, воєнної або політичної, економічного  або іншого примусу підкорити  своїм власним інтересам здійснення  іншою державою прав, властивих її власному суверенітету;

4) надання прямої або  непрямої допомоги терористичній  діяльності або підривній чи  іншій діяльності, спрямованій на  насильницьке повалення режиму  іншої держави.

У Статуті ООН зазначається, що цей принцип не дає Організації права на втручання в справи, які належать до внутрішньої компетенції будь-якої держави, і вимагає від держав-членів вирішувати такі справи у встановленому порядку. Зроблено лише один виняток: принцип не торкається застосування заходів на підставі глави VII (п. 7 ст. 2). Іншими словами, принцип невтручання не перешкоджає застосуванню примусових заходів до держави за рішенням Ради Безпеки ООН у випадку погрози миру, порушень миру й актів агресії.

Принцип рівноправності і самовизначення народів Цей принцип втілений у Статуті ООН, у якому в якості однієї з цілей Організації зазначено: "Розвивати дружні відносини між націями на основі поваги принципу рівноправності і самовизначення народів, а також застосовувати інші відповідні заходи для зміцнення загального миру" (п. 2 ст. 1).

З цього випливає, що мова йде про міждержавні відносини, які повинні здійснюватися з урахуванням того, що всі народи рівноправні і кожен з них має право розпоряджатися своєю долею. Підкреслюється значення такого роду відносин для зміцнення миру у світі.

Що ж стосується поняття власне нації, то в сучасних умовах воно використовується в якості реальної єдності людей, що вважають себе утворюючими націю на основі спільності традицій, культури, мови, релігії. У свою чергу, під народом розуміється все населення, що постійно проживає на території держави - суб'єкта міжнародного права.

Даний принцип не повинен тлумачитись як заохочувальний і такий, що санкціонує будь-які дії, які призведуть до розчленування або порушення територіальної цілісності чи політичної єдності суверенних держав. [7 ст. 79]

Принцип поваги і захисту прав людини

Це один з визнаних лише в сучасну епоху основних принципів міжнародного права. Реальне міжнародне співробітництво у сфері сприяння загальній повазі та дотриманню прав людини почалось після створення ООН. У Статуті ООН закріплений принцип загальної поваги прав людини й основних свобод. Більш детально цей принцип висвітлюється у Декларації про принципи міжнародного права, Заключному акті НБСЄ, а також у Загальній декларації прав людини 1948 р., Міжнародних пактах про права людини 1966 р. тощо.

Кожна держава має суверенну владу видавати норми, визначальні права й обов'язки своїх громадян. Однак реалізація цієї влади повинна відбуватися в рамках міжнародного права.

Як відомо, права людини немислимі без держави і не існують поза нею. Кожна людина користується тільки тими правами і свободами - соціальними, економічними, політичними, громадянськими і культурними, передбаченими в конституції!законах країни. Це вихідне положення як національних систем права, так і міжнародного права, в загальновизнаним. Законодавство будь-якої держави визначає правовий статус, обсяг прав та обов'язків осіб, які перебувають на її території, насамперед, громадян цієї держави, а також іноземців і апатридів.

Тільки у світлі принципу поваги прав людини може бути виявлений зміст принципу самовизначення народів. Право на самовизначення не можна абсолютизувати, відриваючись від інших принципів міжнародного права. В іншому випадку воно, як показує досвід, буде використовуватися для порушення прав людини, включаючи право на життя, дестабілізуватиме людські відносини.

На відміну від інших принципів міжнародного права, принцип поваги прав людини займає центральне місце також у національному праві. Тут він представлений як загальний принцип права цивілізованих націй і володіє абсолютною імперативною силою. Жодна норма міжнародного і національного права не може йому суперечити.

Аналіз міжнародних актів дозволяє виділити наступні основні положення принципу поваги прав людини:

- визнання достоїнства, властивого всім членам людської  родини, а також їх рівних і  невід'ємних прав є основою  волі, справедливості, загального миру;

- кожна держава зобов'язана  сприяти шляхом спільних дій  загальній повазі і дотриманню прав людини й основних свобод відповідно до Статуту ООН. Іншими словами, на кожній державі і міжнародному суспільстві в цілому лежить відповідальність за сприяння загальній повазі прав людини;

- права людини повинні  охоронятися владою закону, щоб  забезпечити національний мир і правопорядок, не вдаватися до тиранії і гноблення;

- держава зобов'язана  поважати і забезпечувати всім  особам, які знаходяться в межах  її юрисдикції, права і свободи, визнані міжнародним правом, без  будь-якої дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, станового або іншого статусу;

- кожна людина має  обов'язки відносно інших людей, суспільства і держави, до яких  вона належить;

- держава зобов'язана прийняти законодавчі й інші заходи, необхідні для забезпечення міжнародно-визнаних прав людини;

- держава зобов'язана  гарантувати будь-якій особі, права  якої порушені, ефективні засоби  правового захисту;

- держава зобов'язана  забезпечити право людини знати свої права і реалізовувати їх.

Принцип міжнародного співробітництва

Ідея всебічного співробітництва втілена в Статуті ООН, а як принцип міжнародного права була сформульована в Декларації про принципи міжнародного права 1970 року. Цей принцип зобов'язує держав співробітничати одна з одною, незалежно від відмінностей їхньої політичної, економічної і соціальної систем.

Визначені також основні напрямки співробітництва: підтримка миру і безпеки; загальна повага прав людини; здійснення міжнародних відносин в економічній, соціальній, культурній, технічній і торговій сферах відповідно до принципів суверенної рівності і невтручання у внутрішні справи держав; співробітництво з ООН і вжиття заходів, передбачених її Статутом; сприяння загальному добробуту народів, звільненню від дискримінації, економічному росту в усьому світі, особливо в країнах, що розвиваються.

Принцип сумлінного виконання договірних зобов'язань за міжнародним правом

На відміну від інших принципів, що складалися в процесі розвитку міжнародного права і світового співтовариства, даний принцип стверджувався разом з розвитком міжнародного права. Без принципу сумлінного виконання міжнародних договірних зобов'язань міжнародне право не було б правом, оскільки саме в ньому закладене джерело юридичної чинності міжнародного права. Він відноситься до категорії необхідного права.

На межі XX ст. Л .А. Комаровський і В.А. Уляницький писали: "Обов'язковість договорів випливає прямо із логічною необхідністю з основних положень права, що забезпечує мирне співжиття народів".

Принцип сумлінного виконання договірних зобов'язань за міжнародним правом закріпив угоду держав про визнання юридично обов'язкової сили за нормами міжнародного права. Таким чином, єдиним способом створення юридично обов'язкових норм для суверенних держав є їхня угода.

Кожна держава повинна виконувати зобов'язання:

а) за статутом ООН;

б) за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права;

в) за міжнародними договорами, які відповідають принципам міжнародного права.

Законодавство держав повинно відповідати зобов'язанням за міжнародним правом. У свою чергу, невиконання або несумлінне виконання зобов'язань передбачає міжнародно-правову відповідальність.[7 ст. 89]

 

Висновки

 

Тож об’єктом міжнародного співробітництва може бути сукупність економічних, фінансово-кредитних і правових відносин, які виникають між юридичними особами різних країн для досягнення чітко визначеного економічного результату, як, наприклад, підвищення конкурентоспроможності, оптимізації залучення та використання ресурсів.

Особливо велике значення міжнародне співробітництво відіграє для країн, які відстають у своєму розвитку. Без нього це відставання практично нездоланне. Тільки за допомогою світогосподарських зв’язків можна забезпечити відсутні споживчі та виробничі товари, отримати доступ до нових технологій та додаткових ринків збуту.

Історично першою й такою, що тривалий час домінувала за обсягами операцій, формою міжнародного співробітництва була міжнародна торгівля товарами та послугами. З погляду окремої національної держави така торгівля відбувається як експорт товарів і послуг, а також їх імпорт. Ця економічна діяльність може відбуватися за участі як приватних суб’єктів підприємництва, так і безпосередньо держави.

Тож держави, на мою думку, співпрацюють, адже це вигідно обом сторонам. Звісно їхня співпраця повинна грунтуватися на правових засадах, якими і слугують принципи міжнародного сучасного права. Принципи права - це певні ідеї, закономірності, положення, тенденції, які закріплені в нормах права, відображають зміст права, його суттєві положення та взаємодію з іншими суспільними явищами (мораль, політика, культура, економіка).

Основні принципи міжнародного права - це історично обумовлені основоположні загальновизнані норми, що виражають головний зміст міжнародного права, його характерні риси та володіють вищою, імперативною юридичною силою.

Це керівні правила поведінки його суб'єктів, що виникають як результат суспільної практики; юридично закріплені засади міжнародного права. Вони являють собою найбільш загальне вираження і практику поведінки, яка встановилася, і взаємодії суб'єктів на міжнародній арені в рамках міжнародних відносин.

Як усі юридичні норми основні принципи міжнародного права мають своє юридичне закріплення і, відповідно, кодифіковані. Зокрема, вони закріплені у

• Статуті ООН 1945 року;

• Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва відповідно до Статуту ООН, прийнятої Генеральною Асамблеєю в 1970 р.;

• Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 р.

У Статуті ООН та Декларації про принципи міжнародного права зафіксовано сім основних принципів: незастосування сили чи погрози силою;суверенна рівність держав, рівноправність і самовизначення націй та народу, мирне розв'язання міжнародних спорів, невтручання у внутрішні справи держав, мирного співробітництва, сумлінного виконання договірних зобов'язань за міжнародним правом. Заключний акт НБСЄ додав до них ще три: непорушності кордонів, територіальної цілісності, поваги і захисту прав людини.

Використана література

1. «Договір про дружбу, співробітництво і партнерство  між Україною і Російською  Федерацією», прийнятий 31 травня 1997 р. – К. – 1998 р. / http://ruthenia.info/txt/drgluck/irteo/2T10.html

2. Новицький, В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: підручник [Текст] / В.Є. Новицький. – К.: КНЕУ, 2003. – 948 с.

3. Дещинський, Л.Є. Міжнародні відносини України: історія і сучасність [Текст] / Л.Є. Дещинський. – Львів: Бескиди Біт, 2004. – 320 с.

4. Храмов, В.О. Зовнішньо-економічна політика: навч. посібник [Текст] / В.О. Храмов, Ю.А. Бовтрук. – К.: МАУП, 2002 р. – 541 с.

5. Цыганков, П.А. Теория международных отношений: учеб. пособие [Текст] / П.А. Цыганков. – М.: Гардарики, 2005. – 590 с.