Інфекційні захворювання спричинені грампозитивними бактеріями

 

Рис. 6. Ендокардит                             Рис. 7. Сепсис

 

    Стафілококи є головними винуватцями шкірних і респіраторних алергій ( дерматитів, бронхіальної астми) внаслідок сильних алергізуючих властивостей, мають і компоненти структури клітин, і екзотоксини. Усі типи стафілококових токсинів стають причиною подвійної картини отруєння: нудота, блювання, болі у підшлунковій ділянці, діарея або головний біль, температура, м'язовий спазм. Ці особливості стафілококових ентеротоксинів зумовлені їхніми суперантигенними властивостями. Вони індукують, надлишковий синтез інтерлейкіну-2, що є причиною інтоксикації. Ентеротоксини збуджують гладку мускулатуру кишківника і підвищують моторику шлунково-кишковою тракту. Отруєння найчастіше пов'язане зі споживанням погано простерилізованих молочних продуктів (морозиво, торти, сир тощо).

    Патогенні стафілококи продукують екзотоксин, який характеризується летальною, гемолітичною і некротичною дією. У бульйонних культурах вони утворюють ентеротоксин, який викликає харчові отруєння.

    Стафілококи, як і мікобактерії, найбільш резистентні серед бактерій. Пряме сонячне світло вбиває їх лише через кілька годин. Вони легко проникають в організм через найменші пошкодження шкіри і слизових оболонок і можуть спричиняти найрізноманітніші захворювання: від юнацьких вугрів до важкого перитоніту, ендокардиту, сепсису, коли смертність досягає 80 %.

    Стафілококи спричиняють появу фурункулів, гідроденітів, абсцесів, флегмон, остеомієлітів (рис. 8), пустул (рис. 9). Гнійна хірургія має справу переважно зі стафілококовою інфекцією. У воєнний час ці збудники найчастіше спричиняли гнійні ускладнення ран.

    Маючи алергенні властивості, стафілококи можуть стати причиною псоріазу, екземи, геморагічного васкуліту, неспецифічного поліартриту.

    Інфікування стафілококами харчових продуктів- часта причина харчових отруєнь. Стафілококи головні винуватці сепсису, у т. ч. і новонароджених (рис. 10). На відміну від бактеріємії, сепсис- це хвороба із певною клінічною картиною, в основі якої лежить ураження ретикулоендотеліальної системи. При сепсисі є гнійне вогнище, з якою у кров періодично надходить збудиик, розноситься по організму та вражає ретикулоендотеліальну систему, в клітинах якої він розмножується, виділяючи токсин і алергени. Водночас клінічна картина сепсису не зовсім залежить від виду збудника, а визначається ураженням тих чи інших органів.

    Для діагностування  хвороби використовують мікроскопічний метод: мазки, виготовлені з гною, зафарбовують за Грамом. Для виділення чистої культури стафілокока клінічний матеріал висівають на жовтково-сольовий або кров'яний агар. Для визначення виду стафілокока ставлять біохімічні тести (на плазмокоагулазу, каталазу, гемолізин, білок А).

Рис. 8. Прояв остеомієліту,        Рис. 9. Імпетиго        Рис. 10. Пухирчатка

                                                               дітей                                  новонароджених

    Імунітет до стафілококової інфекції мало досліджений. Для лікування стафілококових інфекцій використовують β-лактамні антибіотики. У разі важких і хронічних стафілококових інфекцій позитивний ефект дає специфічна терапія-застосування аутовакцини, анатоксину, протистафілококового імуноглобуліну, антистафілококової плазми.

 

 2.1.11. Стрептококові інфекції

    Рід Streptococcus налічує кілька десятків видів, багато з яких є патогенними для людини. Вони можуть зумовлювати різні захворювання-абсцеси, флегмони, отити, перитоніти, плеврити, остеомієліти; рожисте запалення (рожева інфекція), гнійні ускладнення ран, ангіни (гострі та хронічні), сепсиси (гострі та хронічні, післяродові), ревматизм, пневмонії, менінгіт, апендицит, повзучу виразку рогівки, скарлатину, карієс зубів (його збудником найчастіше є Streptococcus mutans).

    Особливе місце серед представників роду Streptococcus належить виду            S. pneumoniae, що відіграє важливу роль у патології людини. Пневмококи, крім О-антигену, мають капсульні антигени, які є дуже різноманітними: за полісахаридним антигеном пневмококів розділяють на 83 сероваріанти. Полісахаридна капсула є головним фактором патогенності пневмококів.

    Стрептококи є основними збудниками гострих і хронічних запальних процесів легенів, які мають провідне місце у захворюваності, інвалідності та смертності населення світу.

    Скарлатина - гостре інфекційне захворювання, що клінічно має таку ж картину, як і ангіна, лімфаденіт. Скарлатина характеризується дрібноточковим яскраво-червоним висипанням на шкірі та слизовій оболонці з подальшим злущуванням, а також із загальною інтоксикацією організму, схильністю до гнійно-септичних і алергічних ускладнень.

    Зараження при скарлатині відбувається повітряно-крапельнпм шляхом. У патогенезі скарлатини є три моменти, пов'язані з властивостями збудника:

1. Дія скарлатинного токсину, що спричиняє період токсикозу, - перший період хвороби. Він характеризується ураженням периферійних кровоносних судин, появою дрібноточкового висипання яскраво -червоного кольору, підвищенням температури і загальною інтоксикацією.

2. Дія самого стрептокока. Вона неспецифічна, проявляється у розвитку різних гнійно-септичних процесів.

3. Сенсибілізація організму. На 2 -3 му тижні захворювання з'являються різні ускладнення (нефрозонефрити, поліартрити, серцево- судинні захворювання).

Імунітет міцний і тривалий.

    Для лабораторної діагностики захворювань, спричинених стрептококами, з дослідного матеріалу (гній, слиз із зіва і носа, сеча та ін.) виготовляють мазки, фарбовані за Грамом. Чисту культуру збудника виділяють на кров'яному агарі, спостерігаючи за гемолізом. Остаточну ідентифікацію стрептококів здійснюють антигенними властивостями у реакції преципітації та за допомогою антисироваток до різних сероварів.

 

 2.1.12. Мікоплазмози

    Уперше мікоплазми виявив Л. Пастер, вивчаючи плевропневмонію великої рогатої худоби. Збудник хвороби має настільки малі розміри, що його не видно у світловому мікроскопі, і, до того ж, він не росте на штучних поживних середовищах, тому Л. Пастеру не    вдалося його виділити. Лише в 1898 p. Е. Нокар і Е. Ру, використовуючи складні поживні середовища, змогли одержати культуру збудника плевропневмонії.

     Подібні мікроорганізми були виділені з різних джерел зовнішнього середовища, від багатьох тварин і людини. Оскільки всі вони були подібні до збудника плевропневмонії великої рогатої худоби, їх почали називати PPLO.

Людина є носієм більше десяти видів мікоплазм, які контамінують слизові оболонки ока, дихальних, травних і сечостатевих шляхів. У патології людини найважливішу роль відіграють Mycoplasma pneumoniae, М. hominis,                 М. fermentans і, можливо, М. genitalium, а також Ureaplasma urealyticum — єдиний вид, який має уреазну активність.

    Джерелом інфекції у разі мікоплазмозів є людина. Хворіють люди віком від одного до тридцяти років. Захворювання характерне для організованих колективів. Інкубаційний період триває 7-14-25 днів. Збудники адсорбуються на слизовій оболонці дихальних шляхів, розмножуються й активно поширюються по слизових оболонках трахей і бронхів. Для мікоплазмової пневмонії характерний сухий або з незначним мокротинням кашель. У дітей раннього віку часто простежується двобічне ураження легень.      Післяінфекційний імунітет зберігається 5-10 років. Для лікування використовують еритроміцин і тетрацикліни.

    Такі запальні захворювання сечостатевої системи, як уретрит, цистит, пієлонефрит, простатит у чоловіків і вагініти, кольпіт, цервіцит у жінок, етіологічно часто пов'язують з мікоплазмами і, особливо, з М. hominis і U. urealyticum. Вважають, що цими збудниками інфіковано не менше 50 відсотків здорових чоловіків і жінок у віці від 30 до 50 років, причому 30 % жінок інфіковано обома видами мікоплазм.

    Існує думка, що уреоплазмова інфекція (ypeоплазмоз) може бути причиною безпліддя: жіночого- внаслідок запальних процесів геніталій і чоловічого внаслідок впливу на сперматогенез і сперматозоїди (уреаплазми адсорбуються на сперматозоїдах, порушують їхню рухливість і змінюють форму). Крім того, M. homіnis при внутрішньоутробному зараженні плоду може бути причиною вроджених aномалій розвитку дитини.

    Джерело інфекції - інфікована людина, здебільшого безсимптомний носій мікоплазм. Зараження відбувається при статевих контактах. У інфікованих вагітних жінок можливе внутрішньоутробне зараження плоду через навколоплодові води (збудник проникає висхідними шляхами з шийки матки). При внутрішньоутробному зараженні пошкоджуються органи дихання, зору, нирки, печінка, центральна нервова система, і це може стати причиною загибелі плоду. Уреаплазмова інфекція може бути причиною передчасних пологів і спонтанних абортів.

    Профілактика урогенітальних інфекцій має бути такою ж, як і венеричних

захворювань. Доцільний  диспансерний облік хворих і носіїв мікоплазм у групах підвищеного ризику (повії, гомосексуалісти). Особливої уваги потребують жінки дітородного віку, котрі хворіють хронічними урогенітальними захворюваннями не визначеної етіології, для попередження внутрішньоутробного мікоплазмозу.

    Діагностування захворювань, спричинених мікоплазмами, базується на виділенні збудника зі синовіальної рідини, тканини суглобових хрящів і подальшій його ідентифікації.

    Створені високоспецифічні зонди, які дають змогу не тільки виявити мікоплазми у досліджуваному матеріалі, але і встановити їхню видову приналежність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

1) Повітря, вода, грунт, бацилоносії, тварини або рослини, скупчення нечистот, антисанітарний стан навколишнього середовища в цілому, або його окремих складових, можуть стати причиною виникнення окремих чи масових захворювань, які викликаються певними видами патогенних мікроорганізмів.

2) Найбільшого поширення на території України набули такі інфекційні захворювання: дизентерія, кір, гострі кишкові захворювання, лептоспіроз, кліщовий енцефаліт, туберкульоз та СНІД.

3) Грампозитивні бактерії спричиняють наступні види інфекційних захворювань: сибірка, ботулізм, правець, дифтерія, туберкульоз, лепра, газова гангрена. Для їх діагностування  використовують мікроскопічний метод, біологічний метод, експрес-метод, бактеріологічні дослідження.

4) Вивчення процесів поширення патогенних мікроорганізмів у природі та діяльності людини, їх стійкості до різних факторів стали основою розроблення і застосування багатьох запобіжних заходів проти хвороботворних мікробів. На цих знаннях базуються правила догляду за хворими, систематичні та профілактичні медичні обстеження населення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список літератури

1. Гудзь С. П., Гнатуш  С. О., Білінська І. С. Мікробіологія.- Л.: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2009.- 360 с.

2. Рингач Н.О. Статево-вікові  особливості смертності населення  працездатного віку в Україні.- Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України. ,1999. – 165 с.

3. Постовіт В.А. Інфекційні  хвороби. - Санкт-Петербург, 1997. - 358 с.

4. http:// otherreferats. allbest. ru/ biology