Комплексні гомеопатичні препарати вітчизняного виробництва "NHU" м. Київ, "АРНІКА" м. Харків

У 1995 році в Національній фармацевтичній академії України на кафедрі аптечної технології ліків  було відновлене викладання технології гомеопатичних лікарських засобів. Таким чином, наявність і взаємодія підготовлених фахівців (як лікарів, так і провізорів) буде сприяти комплексному рішенню проблем виробничої діяльності, лікувальної, наукової, інформаційної і педагогічної роботи в області гомеопатії.

На сучасному  етапі перед технологією гомеопатичних ліків стоять такі основні задачі: розробка й удосконалення технології гомеопатичних ліків; упорядкування термінології; механізація окремих трудомістких процесів; створення сучасних видів упаковки; розробка методик аналізу гомеопатичних препаратів з використанням комплексу фізико-хімічних методів; розробка стандартів на гомеопатичні лікарські препарати; видання гомеопатичної фармакопеї України.

 

2. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ГОМЕОПАТІЇ.

У рамках загальної медицини гомеопатію можна визначити як регулювальну терапію. Основні принципи гомеопатичного лікування:

- підкреслення індивідуальної  картини хвороби;

- порівняння симптомів  від дії ліків з індивідуальною  картиною хвороби (принцип подоби);

- застосування нескінченно малих доз ліків, що викликають достатньої сили цілющі реакції в організмі.

Симптоми хвороби порівнюються із симптомами впливу ліків на здорову  людину. «Подібне виліковуй подібним» («Similis similibus curantur»). Схожі з симптомами хвороби ліки називають «сіміле» - нескінченно малі дози ліків зберігають лікувальну дію, майже не викликаючи побічних явищ.

Гомеопатичні ліки - це не ліки у загальноприйнятому розумінні. Вони не служать для знищення мікроорганізмів, не застосовуються для замісної терапії чи для купірування якогось патологічного синдрому. Гомеопатичні ліки є регуляторами організму, вони сприяють відновленню саморегуляції.

Щоб «подібні» ліки мали лікувальний ефект, їх потрібно готувати шляхом поєднання серійних розведень  і енергійного струшування; чим  вище розведення, тим більшу активність мають ліки (принцип потенціювання).

У гомеопатії лікар виходить з подоби між картиною хвороби  і картиною ліків, які не пригнічують, а стимулюють внутрішні природні сили організму в боротьбі з хворобою.

Механізм дії  гомеопатичних ліків. Вивченню механізму дії гомеопатичних ліків присвячені наукові праці вітчизняних і закордонних учених - І.С. Чекмана, А.Ф. Возіанова, Н. К. Симеонової, Д. В. Попова, P. Mayntzer та ін. За сучасними даними, суть його полягає в тому, що ліки, застосовувані в мізерно малих дозах, несуть у собі певну інформацію. Так, в одній цукровій крупинці чи одній краплі спиртового розчину в розведенні 1ОО^-6 міститься, як у шифрувальному коді, вся різноманітність лікарської дії. Доведено, що при розведенні розчинів біологічно активних речовин у поєднанні з енергійним перемішуванням або струшуванням інформація про біологічну активність передасться воді по матричному принципу і зберігається в ній довгий час за рахунок водневих зв'язків, а також електричних і магнітних полів. Явною і при тому дуже специфічною активністю здатні володіти розчини, які практично не містять жодної молекули біологічно активної речовини. Лікарська речовина, що міститься в цих крупинках чи краплях, викликає подразнення нервових рецепторів хворого організму, в них виникають нервові імпульси, що передають у нервові клітини головного мозку інформацію про хворобу.

Лікарська інформація, будучи адекватним слабким подразником  для збудженого патологічним процесом центра, викликає в ньому відповідь  на подразнення. Відповіддю є команди, що йдуть у виконавчі органи, під їх впливом режим роботи уражених хворобою органів нормалізується.

Імпульси, викликані гомеопатичними засобами, обраними за принципом подоби, попадають у ті ж центри, що і  від патогенних факторів, на що вказують аналогічні патологічні відчуття. Дія патогенних факторів відрізняється від дії гомеопатичних ліків тим, що як сильні подразники вони пригнічують нервові центри, припиняють діяльність захисних механізмів, і хвороба прогресує.

Гомеопатичні ліки як слабкі подразники проходять через центри, не викликаючи пригнічення, завдяки чому робота захисних механізмів продовжується, сигнали тривоги зникають. Дія подразників, адекватних тим, що з'явилися причиною пригнічення. але гранично слабких, приводить до протилежної реакції - зняття пригнічення, до нормалізації діяльності пригніченого центра.

Інший механізм впливу в  гомеопатії може бути зв'язаний із впливом  лікарських препаратів на рецептори  організму за рахунок зміни просторових  структур і зв'язків у їх складі, впливу на структуру води в білярецепторному просторі, зміни мікров'язкості мембранних ліпідів, що визначають переміщення рецепторів по клітинній поверхні і проведення сигналу від рецептора всередину клітини до її ефектних систем.

За даними академіка  І.С. Чекмана, закон міжмолекулярної взаємодії при малій концентрації речовини є основою терапевтичної ефективності гомеопатичних препаратів. Установлено, що струшування виготовленого розведення змінює фізико-хімічні і квантово-хімічні властивості речовини. При цьому між розчинами, виготовленими струшуванням рукою людини, і механічним перемішуванням спостерігалися відмінності в їх лікувальній дії. Продовження досліджень у цьому напрямку дозволить не тільки відкрити нові механізми дії гомеопатичних засобів, але і підвищити їх ефективність за рахунок удосконалення технології.

Поряд з вивченням  механізму дії гомеопатичних  препаратів, для сучасної медицини одним з актуальних і складних питань є положення про сумісність чи несумісність гомеопатичного й алопатичного методів лікування. Аналіз вітчизняної і закордонної літератури показує, що можливе спільне застосування алопатичних і гомеопатичних препаратів (деякі закордонні фірми випускають патентовані ліки такого типу).

Таким чином, гомеопатія є важливим методом лікувального впливу на організм хворого, що має свої позитивні і негативні аспекти. У гомеопатії, як і в медицині взагалі, багато оригінального, невивченого. Тому спільними зусиллями вчених і практиків слід і далі видобувати раціональне зерно цього методу лікування, аргументовано підтверджувати або заперечувати теоретичні положення і практичні рекомендації гомеотерапії.

ТЕХНОЛОГІЯ  ГОМЕОПАТИЧНИХ ЛІКАРСЬКИХ ФОРМ

Номенклатура  гомеопатичних лікарських засобів. У гомеопатичних аптеках нашої країни як Фармакопея дозволена книга «Гомеопатичні лікарські засоби», М. 1967 (лист Фармакопейного комітету МОЗ України № 11/461 від 3.03.98 p.). Це переклад з німецького видання «Посібник з виготовлення гомеопатичних ліків» Вільмара Швабі, написаного ним у 1827 р. У ньому зібрані основні прописи С. Ганемана з деякими доповненнями й уточненнями. Це керівництво використовується гомеопатичними аптеками більш ніж у 70 країнах Європи й Америки.

Керівництво «Гомеопатичні  лікарські засоби» (Гомеопатична фармакопея) складається із введення, загальної частини, гомеопатичної фармації (технологія готування гомеопатичних лікарських засобів, загальні методи дослідження гомеопатичних лікарських препаратів) і спеціальної частини (основні і додаткові засоби).

Арсенал гомеопатичних  лікарських засобів нараховує близько 2000 найменувань. У спеціальну частину цього керівництва включено 514 засобів, з них застосовується близько 300. Як лікарські засоби в гомеопатичній практиці застосовуються речовини рослинного (близько 78 %), тваринного (близько 6 %) і мінерального походження (близько 14 %), включаючи і найсильніші отрути очкової і гримучої змій, бджолиної отрути та і н. Останнім часом використовуються і продукти хвороби за назвою «нозоди» (тобто продукти, отримані з секретів хворих).

З рослинної сировини застосовуються офіцинальні лікарські рослини (наперстянка, дурман, м'ята та ін.), а також лікарські рослини, популярні в народній медицині.

Із засобів тваринного походження застосовуються, крім зазначених вище зміїних і бджолиних отрут, шпанські мушки, морська губка та ін.

Інші засоби - специфічно гомеопатичні (графіт, жаба, сепія, мухомор, туя, кактус, барбарис, болиголов та ін.).

Деякі речовини мінерального походження застосовувалися ще Ганеманом (сірчана  печінка, що добувається з устричних  черепашок, кремнезем - з гірського кришталю і молочного цукру, графіт, нафта і т. п.).

Крім цього, застосовуються метали (золото, свинець, ртуть, мідь, платина), а також різні солі, оксиди металів  і кислот (цинку сульфат, камфора  та ін.). У багатьох випадках назва  гомеопатичних засобів у керівництві дається за архаїчною номенклатурою XVIII і XIX сторіч.

У 1989 р. в Україні наказом  МОЗ УРСР № 165 від 30.08.89 р. була затверджена  номенклатура гомеопатичних лікарських засобів, яка включає 559 найменувань, із вказанням розведень, рекомендованих лікарями-гомеопатами Київської школи.

Незважаючи на велику кількість рослинних засобів, використовуваних у гомеопатії, їх асортимент продовжує  поповнюватися.

 

3. ПРАВИЛА ВИПИСУВАННЯ ГОМЕОПАТИЧНИХ  РЕЦЕПТІВ.

Прописування  і потенціювання гомеопатичних  ліків. Гомеопатичні рецепти відрізняються від звичайних не тільки змістом, але й оформленням. На початку рецепта, як звичайно, вказується дата, прізвище хворого, потім у латинській транскрипції вказується назва лікарського засобу в називному відмінку без звертання «Recipe», замість чого перед кожною назвою ставиться порядковий номер арабськими цифрами, тому що найчастіше хворому призначається кілька лікарських форм для перемінних прийомів протягом дня. Обов'язково вказується ступінь розведення (потенція).

Загалом, як правило, гомеопатичні лікарські препарати складаються з одного лікарського засобу. Потім позначається форма чи вид лікарського препарату (trit. - тритурації. gran. - гранули і т. п.) і наприкінці рецепта пишеться спосіб застосування лікарського препарату і ставиться підпис лікаря. У тих випадках, коли прописані нерозведені вихідні есенції і тинктури («фіта»), вони позначаються в рецепті перекресленим овалом (Ж), а первинні тверді речовини - знаком (О).

Характерне для гомеопатичних  рецептів і те, що в них часто  не вказується кількість прописаного лікарського препарату. У таких випадках їх відпускають по 10,0 г.

 

Приклади рецептів

Дата

Пану ___________________

1. Mercurius dulcis x 3 trit.

Ранком і ввечері  на кінчику кавової ложки.

2. Nux vomica 3 gran.

3. Lachesis 6 gran.

Поперемінно через 2 години по 8 пілюль (гранул) Лікар

 

Дата

Пану___________________

1. Plumbum metallicum 6 dil.

2. Ignatia 3 dil.

3. Geisemium 3 dil.

По 8 крапель поперемінно.

Лікар

 

Дата

Пану ___________________

Calendula (Ø)

Зовнішній засіб

20 крапель на півсклянки прокип'яченої

води для обмивання  ран.

Лікар

 

У рецептах, як правило, ліки розташовують у такому порядку: від  низьких розведень - до вищого. Вказується також порядковий номер ліків, що позначає послідовність їх прийому.

Кількість ліків повинна бути мінімальною. Призначення більше ніж 3-4 ліків в одному рецепті не вважається правильним. Не рекомендується призначати відразу кілька ліків у низьких розведеннях. Крім того, включаючи кілька ліків в один рецепт, необхідно враховувати їх взаємодію один з одним. Відома несумісність Апіс і Рус, кислот і зміїних отрут. Не рекомендується одночасне призначення ліків з рослин однієї ботанічної групи. Є ліки в гомеопатії, які можуть зняти погіршення, викликане іншими ліками. їх прийнято називати антиподами. Універсальний антипод усіх гомеопатичних ліків - камфора.

Характерна риса для  гомеопатії - виготовлення з зазначених раніше вихідних речовин основних (первинних) лікарських препаратів з визначеним вмістом лікарських засобів (за гомеопатичною  термінологією «фіта»).

До основних гомеопатичних  засобів належать:

есенції (першонастойки), що представляють собою соки, видавлені зі свіжих рослин:

тинктури (настойки), аналогічні звичайним настойкам;

розчини, що виготовляються з речовин, які розчиняються в 45,60 і 90% спирті чи у воді;

тритурації (розтирання), що виготовляються з різних сухих і рідких речовин.

Рідкі вихідні речовини (есенції, настойки, розчини) об'єднуються  під найменуванням «вихідні тинктури». Тверді речовини носять назву «вихідні субстанції».

Рідкі ліки виготовляють з вихідної тинктури шляхом розведення з індиферентною речовиною (водою, спиртом, молочним цукром). Розведення проводиться або у співвідношенні «Д» (десяткова шкала), або «С» (сотенна шкала). Ганеман спочатку працював із сотенною шкалою, потім перейшов до 50 000 розведення (шкала «М»). Зараз використовуються всі шкали, але «М» - рідше. Кожне розведення «Д» чи «О містить лікарської речовини в пропорції до розчинника 1:10 чи 1:100, так що загальна кількість ліків завжди складає 10 чи 100 одиниць. У процесі розведення одна частина з попереднього розведення вноситься в склянку з наступним розведенням і багаторазово струшується. За аналогією здійснюється виготовлення порошкових розтирань з молочним цукром.

Виготовлення ліків  по десятковій шкалі проводиться за таким основним правилом: перше десяткове розведення повинне містити 1/10 частину лікарської речовини. Кожне наступне розведення виготовляється з однієї частини попереднього розведення і 9 вагових частин індиферентної речовини (45 % винний спирт, молочний цукор, вода).

Виготовлення розведень  ліків по сотенній шкалі проводиться  за таким основним правилом: перше сотенне розведення повинне містити 1/100 частину лікарської речовини. Колене наступне розведення виготовляється з однієї частини попереднього розведення і 99 вагових частин індиферентної речовини.

Таким чином, зіставляючи  десяткову і сотенну шкали, ми маємо відповідний вміст лікарської речовини, а саме:

Десяткова шкала (децимальна)		Сотенна шкала (центисимальна)
позначення	концентрація	позначення	концентрація
Х1 (Д1) Х2 (Д2)	1/10(10-1) 1/100 (10-2)	1(С1)	1/100 (10-2)
ХЗ (ДЗ) Х4 (Д4)	1/1000 (10-3) 1/10000(10-4)	2(С2)	1/10000(10-4)
Х5 (Д5) Х6 (Д6)	1/100000(10-5) 1/1000000(10-6)	3(СЗ)	1/1000000 (10-6)
Х7 (Д7) Х8 (Д8)	1/10000000(10-7) 1/100000000 (10-8)	4(С4)	1/100000000(10-8)
Х9 (Д9) Х10 (Д10)	1/1000000000(10-9) 1/10000000000 (10-10)	5(С5)	1/10000000000 (10-10)