Хвойні рослини Українських Карпат що мают лікувальні властивості

     Охарактеризуємо  основні лісоутворюючі види хвойних рослин Карпатських лісів. 

     Родина  соснові (Pinus)

     Сосна звичайна (Pinus silvestris). Дерево з конусоподібною або пірамідальною кроною і моноподіальним, кільчастим галуженням (так звані «мутовки»). Оскільки це світло любиве дерево, нижні його гілки відмирають, очищаючи стовбур. У сприятливих умовах висота сосни досягає 40 м, а діаметр — 1-1,5 м. Дерева, що виросли в густому лісі, мають стрункі, майже циліндричні стовбури і невеличку, високо-підняту крону з тонкими гілками. Кора червонувато-бура, лускувата. Молоді пагони зеленуваті, пізніше — жовтувато-сірі. Коренева система сосни — стрижнева, але розміри та галуження кореня залежать від умов її зростання. На болотах коріння сосни знаходиться біля самої поверхні, кожне дерево ніби сидить на купині. Так дерево рятується від надмірної кількості вологи. На бідних і сухих ґрунтах дерево утворює величезну поверхневу кореневу систему, глибиною до 30-40 м, і радіусом до 15-20 м., і живиться за рахунок роси і конденсованої вологи. На багатих і пухких ґрунтах стрижневий корінь сосни проникає на глибину 60-ти та більше метрів. Коріння сосни оповите чохлами з грибкових ниток, що утворюють мікоризу.

     Листяний покрив: укорочені пагони несуть дві хвоїнки 4,5-7 см завдовжки, зверху випуклі темно-зелені, знизу — жолобчасті, загострені, часто скручені, що тримаються 3-5 років.

      Рослина  однодомна. Чоловічі шишечки колосоподібно зібрані при основі молодих видовжених пагонів, містять велику кількість лусочок, які мають по два пиляки. У верхній частині молодих пагонів з'являються червонуваті поодинокі жіночі шишечки. Вони складаються з насінних лусочок, які сидять у пазухах слаборозвинутих покривних лусочок. Кожна насінна луска містить два насінних зачатки. Запліднення відбувається через рік після запилення. Сосна цвіте у травні. ЇЇ жовтий пилок у великій кількості розноситься вітром, покриваючи іноді всю поверхню озер, будучи несподіваним кормом для дрібних рибок. Пилок сиплеться з пиляків жовтих шишечок і потрапляє на рильця червоних шишечок. Насіння дозріває лише через вісімнадцять місяців, в березні випадає з шишок на сніг і, підхоплюючись вітром, ковзає по насту як маленькі буєри (сани з вітрилами) на далекі відстані в різні боки. Насіння навесні проростає, виносячи на поверхню п'ять або сім сім'ядоль.

     Молоді сосни швидко ростуть, збільшуючись на 30 — 50 сантиметрів на рік. Вони не бояться ні морозів, ні вологи, ні посухи, ні вітрів. Недарма по-латині сосна називається Пінус (Pinus), що означає «скеля». Якщо насіння сосни потрапить під ялину з її широкими лапами, пророслі сосонки не зможуть витримати постійної тіні і загинуть. Ось чому ялина, потрапивши в сосновий бір, витісняє сосну. Старі сосни відмирають, а молоді під ялиною не виростають, і через десятки років замість соснового лісу залишається один ялиновий. Але сосна поселяється і на нових відкритих місцях. У неї міцні корені, стійкий стовбур, і вона досить невибаглива до умов середовища зростання.[       ]

    Біохімічний склад: хвоя містить: смолу - 7—12 %, вітамін С — 0,1—1,3 %, найбільше його в дво- і трирічній хвої взимку та ранньою весною; дубильні речовини — до 5 %, ефірна олія- 13—1,3 %, каротин, антоціани (і в корі), токоферол, ергостерин, мінеральні солі (кальцію, фосфору, заліза, марганцю, цинку, кобальту, нікелю та інших).

     Бруньки: вітамін С ефірна олія — до 0,36 %, дубильні речовини, смола, пініпікрин, рутин, каротин, вітаміни В і К. Вміст усіх цих речовин залежить від віку дерева, пори року.

     Живиця: ефірна олія — до 35%, смолисті кислоти: декетропімарова — до 18%, півопімарова — до 36 %, палюстрова та біотинова.

Насичене фітонцидами  повітря соснового лісу — давно  відоме в народі лікувальне середовище для туберкульозників, хворих шкіряними інфекціями тощо.

     Тис ягідний (Taxus baccata). Тис ягідний — вічнозелена деревовидна або кущовидна рослина, висотою від 25 до 30 м. Період життя 700–1500 років, (більше 1м). Кора червонувато-бура, на молодих пагонах гладка, на грубших гілках і стовбурах лущиться від старості (відшаровується тонкими пластинками). Деревина дуже тверда і важка, складається з тоненьких судин з спіральними потовщеннями. Серцевинні промені складаються тільки з самої м‘якоті, смоляні ходи відсутні.

     Листкорозміщення чергове, на бокових горизонтальних гілках переходить майже в супротивне, при цьому листя, завдяки черешкам розміщується переважно в 2 ряди. Листя ланцетовидне або лінійне із завуженою основою, інколи на коротких черешках (1–2 мм). Знаходиться у формі голок довжиною до 30 мм, шириною 2,5 мм, зверху темно-зелене, блискуче, знизу світло-матові, без білих прожилок, м‘які, кінці загострені. Живуть 6–8 років, молоді пагони, кора, хвоя отруйні, оскільки містять алкалоїд таксин, який шкідливий для людини, коренів, коней. Чорні насінини також мають таксин, але м‘якоть арилюсу неотруйна, тому їх поїдають чорні дрозди і куниці, які поширюють насіння, що сходять 1-2 роки. Тис — дводомне дерево. Мікроспороїд помітний вже восени, округлої форми, жовтуваті, розміщені в пазухах листків на останньому пагоні. Під час “цвітіння” висовується коротка ніжка, на якій містяться ігляки, кожен з яких має 5–8 мішечків, що тріскаються повздовжно, без повітряних мішків, одноклітинні. Мегастробіли зібрані, мають вигляд дрібної шишки, з супротивно розміщеними парами мегастробілів. Переважно ці сукупності сильно редуковані і представлені поодинокими мегастробілами. Він складається з одного прямого насінного зачатку, пізніше насінина вільно оточена м‘ясистою оболонкою (аррілусом) червоного кольору.

      Насінний зачаток у тиса з'являється пізньої осені і зимує в стадії утворення мегаспор, але на кожен з них утворюються архегонії. У тиса в одному незценусі буває від 2–4 жіночих гаметодоїтів, що утворюються із мегаспор, але на кожен з них утворює архегонії. У тиса вони оточені шаром прилягаючих клітин гаметодоїта. В оболонці яйцеклітини тиса ягідного, яка прилягала до клітин оточуючого шару, були відкриті плазмодесми, які пронизували шари багаточисельних пор. Запліднення відбувається в кінці травня до початку червня. Від запилення до запліднення проходить біля 1 місяця, насіння дозріває 6 тижнів. Насіння — бурий горішок, блискучий, твердий, довжиною 6–8 мм, з загостреним кінцем, розміщений в глибині яскраво-червоної м‘ясистої оболонки (принасінника), схоже на ягоду, їстівне. Висіяне насіння лежить в землі 1 рік, або і більше, поки не дозріє.

      Тис ягідний  — рослина вимоглива до вологості,  ґрунту та повітря. Воно найбільш  тіньове із усіх хвойних порід  дерево. Насіння дає щорічно до  глибокої старості, починаючи з  25–30 річного віку. Коренева система  добре розвинута, пластична, утворює  ендотрофну мікоризу, завдяки чому  може пристосовуватись до різних  умов. Молоді пагони, кора і листя  містять алкалоїд токсин —  C37H51NO10 і сильно подразнюючу олію.

     Тис ягідний в давнину був поширений на дуже великій території, та майже повністю винищений людиною через свою міцну деревину, яка володіє сильними бактерицидними властивостями — вона вбиває навіть ті мікроорганізми, що є в повітрі. Будинок, в якому хоча би стельові балки зроблені з тиса, надійно захищений від хвороботворних інфекцій, що надзвичайно цінувалося під час масових епідемій.

     Деревина, кора  і листя тиса містять алкалоїд (токсин) і тому отруйний для  людини і багатьох інших тварин, хоча, наприклад, зайці і олені,  охоче їдять тис без шкоди  для себе. Відомо, що людину можна  отруїти, подавши їй вино в  кубку з тиса. Чим старша хвоя  тиса, тим вона отруйніша.

     Тис  зазвичай  розмножують вегетативним методом.  Цікаво, що пагони , узяті з гілок,направлених  вгору, дають кущі з компактним  вертикальним зростанням, а пагони  з горизонтальних гілок утворюють  розкидисті низькі рослини. [       ]

     В Карпатській гірській системі найбільший осередок тиса (біля 160 тис. штук на площі 20 га), зберігається в буково-ялицевому пролісі в долині протоку Торміанець у Високих Татрах в Словаччині.

      В Україні в даний час поодинокі дерева тису ростуть в Болехівському, Вигодському, Рахівському районі — 1 екземпляр, Надвірнянському, Солотвинському держлісгоспах, Івано-Франківській області, а також декількох місцях Чернівецької та Закарпатської областей. Досить цікава ділянка тиса збереглася в урочищах Велика і Мала Уголька на Закарпатті (1500 штук на площі 10 га) і займає друге місце в Україні після заказника «Княждвірський» (15,1 тис. Штук на площі 70 га).[       ]

     За біохімічним складом: молоді пагони, кора і листки містять токсин – алкалоїд, отруйний для людини.

    Народні назви  тиса ягідного –“негній-дерево” “червоне дерево” оскільки деревина його червона, яка під дією води стає фіолетовою і майже чорною. Вид стійкий до грибкових захворювань і шкідників, за винятком одного гриба, який провокує серцевинну гниль.

     Модрина європейська (larix decidua ). Модрина, однією з найбільш поширених порід хвойних дерев. Рід деревних рослин, відноситься до сімейства соснових. Основна частина її ареалу припадає на сибір. У сприятливих умовах досягає більш 40 м висоти, діаметр стовбура більше 1 м. Дуже довговічна, живе до 400 років. Так, існують і 800-літні зареєстровані модрини. На півдні дерево розпускається у квітні-травні, а на півночі – в червні. Її зрілі шишки розкриваються відразу або, перезимувавши, з приходом весни. Має яйцеподібні, округлі, дрібні насіння. Початок плодоношення – з 15 років. Насіннєві роки повторюються кожні 6-7 років.

     У молодої модрини крони конусоподібні, у більш зрілих дерев – рихлі. Хвоя м'яка, однорічна і сплюснута. Має яскраво-зелений колір, на вкорочених пагонах розташовується пучками (близько 40 штук в кожному), а на видовжених – поодинці і спірально. У звичайних умовах коренева система цього дерева розгалужена, потужна, без стрижневого кореня. Іноді відбувається вкорінення дотичних з грунтом гілок. В умовах сильного зволоження грунтів коренева система є поверховою. Модрина страждає від вітровалу разом з тим, це дуже світлолюбне дерево і в затіненні перестає рости.

     У сприятливих умовах модрина, росте дуже швидко, до 20 років вона здатна підростати на 100 см за рік. Таке дерево досить стійке до заморозків і зимових морозів. На півночі витримує температуру -60 °c.[       ] Невимоглива до грунту, вирощується на зволожених і піщаних грунтах, дренованих суглинках. Крім того, модрину бажано вирощувати в суміші з березою, смерекою і ялиною.        [       ]

     Модрина – міцне і довговічне дерево, модринова деревина володіє високою якістю, міцністю, твердістю, пружністю, смолистістю і не гниє. На сьогоднішній день вона активно використовується в будівельних роботах і в хімічній промисловості. Крім цього, модринова кора містить близько 18% дубильні речовини, а червоно-рожева фарба є чудовим стійким барвником для шкір і тканин.

     Відомо, що  навіть після сушіння модрина  сибірська виділяє фітонциди  – леткі речовини, що забезпечують  природне очищення повітря, прочищення  дихальних шляхів і запобігання  вірусних та простудних захворювань.  благотворно діє на нервову  систему, стимулює кровообіг і  знижує рівень цукру. модрина  має численні лікувальні властивості.

     Ялиця біла (Abies alba). На території Карпат ялиця біла (Abies alba) утворює головним чином мішані деревостани з участю смереки і бука, рідше ільма, явора і ясена. Ялиця може досягати 500-600-річного віку, 65 метрів висоти, діаметра 2 метри. Крона молодих дерев переважно конусоподібна, пізніше набуває циліндричної форми. У старих дерев приріст стовбура значно сповільнюється порівняно з приростом верхніх букових гілок, у зв’язку з чим вершина їх крони набуває приплюснутої або гніздоподібної форми. На відміну від смереки, шишки якої звисають, циліндричні шишки ялиці, довжиною до 20 см, стоять на гілках прямо, немов свічки. Після достигання насіння в кінці вересня - на початку жовтня шишки швидко розпадаються після перших заморозків і залишаються тільки стрижні, які видніються на гілках дерев ще декілька років. Чоловічі шишечки овальні (5-8 м завдовжки), поодинокі, розміщені у верхній частині торішніх пагонів. Жіночі шишечки зеленуваті, містять численні насінні і покривні луски, розміщені в нижній частині торішніх пагонів. Стиглі шишки прямо стоячі, циліндричні (10-15 см завдовжки і 2,5-4 см завширшки), бурі, покривні луски їх довші за насінні і виступають у вигляді гострячка. Після достигання шишки розсипаються, на пагонах залишаються лише їх стрижні. Насіння (6-8 мм завдовжки) з довгим крилом, бальзамічним запахом

     Ялиця належить до найбільш тіньовитривалих порід. Сходи ялиці з’являються навіть під густим материнським наметом і можуть у стадії підросту переносити затінення 100-150 років. В таких умовах молоді деревця приростають у висоту всього по кілька міліметрів на рік. На покращення освітлення молодий підріст реагує дуже швидко. Природні ялицеві лісостани часто дуже різновікові: різниця між окремими деревами можуть бути 300-350 років. У ялиці добре розвинена коренева система з вираженим стрижневим коренем, тому вона більш вітростійка, ніж смерека, що викорінюється ближче до поверхні.

     Біохімічний склад: 34% ефірної олії, смоли, янтарна кислота.

    Ялина європейська або смерека (Picea abies). Високе дерево (25—40 м) з гостроконусоподібного або пірамідальною густою кроною. Кора сіра або червонувато-бура з дугоподібними вертикальними тріщинами або лусками. Молоді пагони зелені з загостреними буруватими бруньками. Хвоя розміщена почергово, шорстка, колюча, чотиригранна (1,3—2,5 см завдовжки), загострена, блискуча, тримається 5—6 (12) років. Чоловічі шишечки видовжено-циліндричні (20—25 мм завдовжки), червонуваті, розміщені па кіпцях торішніх пагонів. Жіночі иіишочки зеленуваті або малинові (10—15 мм завдовжки), циліндричні, розміщені па кінцях молодих гілочок. Рослина однодомна, Насіння достигає у рік запилення. Стиглі шишки довгасто-циліндричні (10—15 см завдовжки), спочатку зелені або фіолетові, пізніше бурі, повислі, блискучі. Луски дерев’янисто- шкіристі, випуклі, широкі, оберненояйцеподібні, по краю виїмчасті або зубчасті. Насіння яйцеподібної форми, з гострим носиком, матове, бурувате з світло-коричневим крилом. Росте ялина у верхньому ярусі хвойних і мішаних лісів. Це важлива лісоутворююча порода. В горах піднімається на висоту до 1800 м над рівнем моря. Тіньовитривала, морозостійка рослина. Запилюється у травні.

     Біохімічний склад: кора містить значну кількість (7-16) танідів, скипидар (10-12) і каніфоль, насіння містить жирну олію.

     Ялівець звичайний (Juniperus communis). Вічнозелений кущ або невелике деревце (4-6 м заввишки) родини кипарисових (Cupressaceae) з прямим стовбуром і конусоподібною або яйцеподібною кроною; кора сірувато-бура. Молоді пагони червонувато-бурі, на них кільчасто розміщені по три колючі хвоїнки (8-20 мм завдовжки). Зверху хвоїнки білуваті з восковим нальотом, знизу блискучі, зелені, при основі зчленовані. Зберігаються на гілках протягом чотирьох років.

    Дводомна, рідше однодомна рослина. Чоловічі органи спороношення мають вигляд жовтих колосків, які несуть щитоподібні луски з трьома-сімома пиляками. Жіночі органи споро-ношення подібні до зелених бруньок. Вони складаються з кількох насінних лусочок і трьох насінних зачатків. Після запліднення луски жіночої шишечки зростаються і утворюють соковиту зелену шишкоягоду округлої форми (7-9 мм в діаметрі). Це не ягоди, а шишечки з м'ясистими лусочками, які зрослись. Через рік шишкоягоди стають чорними з восковим нальотом або без нього. Насінини довгасті з твердою оболонкою. Шишкоягоди дуже люблять дрозди.