Хвойні рослини Українських Карпат що мают лікувальні властивості

 

Вступ

     Лікувальним  засобом рослинного походження  в наші дні, як і в далекому  минулому, належить першорядна роль. Зараз близько половини усіх  медикаментів мають рослинне  походження[       ]. Ще більше значення мали вони в умовах відсутності наукових медичних засобів.

     Природа Карпат  багата на лікарські рослини.  Ромашка, полин, подорожник, лопух,  омела, горицвіт, тирлич, ісландський  мох і сьогодні широко використовуються  карпатськими верховинцями для  лікування найрізноманітніших недуг.  Всього тут відомо понад двісті  видів лікарських рослин. Навіть блекоту чорну та інші отруйні рослини використовують верховинці в своїй медицині[        ]. Серед лікарських рослин, що зростають у Карпатах особливе місце займають хвойні, бо це дерева, що є важливими лісоутворюючими породами. Найбільш поширеними є ялицево-смерекові та ялицево-букові ліси, у яких ростуть також сосна звичайна, сосна кедрова, ялівець звичайний, ялиця звичайна, модрина європейська, тис ягідний.

     Про лікувальні властивості цих рослин відомо здавна. Про це свідчить етнографічні дослідження з історії медицини. Так, В. Шухевич у книзі “Гуцульщина” (ч. V, Львів, 1908) досить докладно описав способи народного лікування та пов’язаний з ним фольклор. Він подав багато відомостей про гуцульську медицину і в своїй праці “Huculszczyzna” (т. I-IV, Крак в, 1902-1908). Чимало матеріалів на цю тему опублікував в “Записах Наукового товариства ім.. Т. Г. Шевченка”, виданих у довоєні роки. Відомості щодо цього можна  знайти в журналі “Літопис Бойківщини”, що виходив до 1939 р. у Самборі. Важливим джерелом матеріалів про медицину карпатських верховинців є також у праці польських дослідників, наприклад, “Pokucice” І. О. Кольберга (т. I-IV, Краків, 1882-1889). [        ]. В усіх цих джерелах рецепти на основі хвої, кори або живиці хвойних рослин.

     Метою нашого дослідження стало виявити яку роль займають лікувальні засоби отримані з хвойних рослин, у сучасній нетрадиційній та офіційній медицині.

     Об’єктом дослідження є лікувальні властивості хвойних рослин, що зростають у Карпатах.

     Предметом застосування хвойних рослин Карпат у сучасній медицині.

     Завданнями нашого дослідження є:

1. Вивчити видовий склад  хвойних рослин Українських Карпат, що мають лікувальні властивості;  скласти їхню біолого-екологічну характеристику;

2. З’ясувати, які лікувальні хімічні сполуки містяться у кожному виді хвойних рослин, що ростуть у Карпатах;

3. Узагальнити дані про  лікувальні властивості кожного  виду та методику його використання  у сучасній медицині.

     У ході виконання  нашого курсового дослідження  було використано такі методи дослідження: аналіз медичної, етнографічної і біологічної літератури , опитування населення м. Долина і також, бесіда з народною цілителькою Н. Зубицькою, систематизація та узагальнення результатів дослідження.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ1. Хімічні сполуки рослинного походження, які мають лікувальні властивості.

     Вищі рослинні організми під дією світла утворюють з неорганічних мінеральних речовин, що містяться в грунті й воді, та вуглекислого газу, який входить до складу повітря, молекулярні конструкції органічних речовин. Багато з них мають лікувальні властивості. Хімічні сполуки, які мають лікувальні властивості (причому дія їх складових частин, інколи синергічних, а часом і антагоністичних, комплексна), виконують особливо важливі завдання в організмі людини. Перш за все, у лікарських рослинах містяться у готовому стані біологічно активні речовини, багато з яких ми досі не навчились одержувати синтетичним методом.

     Завдяки наявності у лікарських рослинах фітогормонів, які вступають у біохімічні реакції у мізерних, але динамічних кількостях, рослинні засоби змінюють життєві процеси у разі потреби замінної терапії (наприклад, пилок квіток ліщини, сосни, берези, жита, кукурудзи, прийнятий з медом, перга, прополіс). Маючи високу фізіологічну активність, вони стимулюють діяльність уражених органів, нормалізуючи її. Рослинні ліки застосовують з метою запобігання захворюванням; вони підтримують адаптаційні сили організму на необхідному для нормального існування рівні. І ця здатність робить рослинні ліки і лікувальне харчування основними і незамінними при лікуванні людей похилого віку, а також осіб, уражених хронічною недугою, і тих, хто не переносить хіміопрепаратів, які спричиняють у них алергію. До лікувальних хімічних сполук, що містяться у рослинах також належать флавоноїди (рутин, кверцетин, геспсридин, кемпферол, апігенін та понад 400 інших), які при незначній токсичності мають різні властивості. Так, одні з них, наприклад рутин, у поєднанні з аскорбіновою кислотою зменшують крихкість і проникність капілярів, діючи вітаміноподібно (як вітамін Р); інші, зокрема кверцетин, справляють бактеріостатичний вплив, інактивуїоть дію деяких антибіотиків і сульфаніламідних препаратів. Тому їх не можна застосовувати одночасно. Ще інші речовини активізують окислювально-вїдновлювальні процеси. Діючи протигістамінно, антибластично, вони гальмують вплив гіалуронідази та мають антиоксидантні властивості й запобігають окисленню адреналіну й аскорбінової кислоти. Флавоноїди застосовують при геморагічному діатезі, атеросклерозі, гіпертонічній хворобі, інфаркті міокарда, ревматизмі, цукровому діабеті, при таких алергічних злхворюваннях, як кропив'янка, сінна лихоманка, при анафілактичному шоку, відмороженнях, пухирчатці. Не менш важливі й такі глікозиди, як похідні антрацену — антраглікозиди, котрі, посилюючи перистальтику товстої кишки, сприяють випорожненню кишечника і таким чином поліпшують кровообіг в ортанах таза. Велике значення мають сапоніни. Вони сприяють засвоєнню інших лікувальник засобів, мають протизапальну дію, гальмують вихід вільного гістаміну. До них належать: протиалергічні тсрпеноїди азулепи, противірусні поліфеноли (дубильні речовини), медіатор ацетилхолін (посилює перистальтику кишок, сечовивідних та жовчних шляхів), глікокініни (замінюють інсулін, проте не руйнуються травними соками), органічні кислоти й мінеральні солі (забезпечують кислотно-основну рівновагу в організмі), метаболіти, вітаміни й мікроелементи та зв'язані з ними ферменти ензими (розщеплюють і синтезують Аілки), антибіотики і фітонциди.

     Глікозиди містяться у соках рослин. Вони впливають на весь організм і вибірково — на окремі його системи. Під дією високої температури та ферментів гідролізуються, розпадаючись на глікон (циклічні залишки цукрів) і аглікон ^активні залишки молекули). Залежно від того, яким атомом вони зв’язані між собою (кисню, сірки, азоту чи вуглецю), діляться на кілька груп 

[       ].

     І. Ціаногенні С-глікозиди, серцеві глікозиди, сапоніни, антрагліко- зиди, глікозидні гіркоти. Ціаногенні С-глікозиди амигдадін, пруназид містяться в сливових, самбунігрін — у квітках бузини чорної. Серцеві глікозиди, агліконами яких є геніни, діляться на карденолідові {листки наперстянки, насіння строфанту, трава горицвіту і конвалії) та буфадієда- лідові (чемерик, -морська цибуля, собача кропива серцева). Сапоніни при додаванні води утворюють стійке шумовиння. Тх агліконами можуть бути стероїдні сполуки (цю властивість використовують при одержанні синтетичних гормонів) або пентациклтчні терпепоїди — тритерпенові сапоніни (містяться у кореневищах солодки голої, синюхи блакитної, первоцвіту весняною, хиоща польового). Агліконами жовтих, оранжевих, червоних антраглікозидів є похідні антрацену антрахінони і їх похідні антраноли й антрони, які входять до складу кори крушини ламкої, плодів жостеру проносного, кореневища ревеня, коренів щавлю кінського, листків сени, алое деревовидного. Глікозидні гіркоти, для яких агліконами є гіркі речовини (містяться у кореневищах тирличу, коренях кульбаби, листках бобівника трилистого, траві золототисячника малого), подразнюють безпосередньо слизову оболонку травного каналу.

     11. Тіоглікозиди мають складні аглікони, які розпадаються під дією ензиму на компоненти. Вони містяться у насінні гірчиці сарептської, коренях хрону, редьки чорної, редиски. їх складовий компонент — сірка.

     IIІ. Нітрильні глікозиди — похідні глікозаміну. До них належать деякі антибіотики, наприклад стрептоміцин.

Дубильні речовини хімічно  неоднорідні. У механізмі дії  їх певну роль відіграють конденсовані дубильні полімери катехінів, які не гідролізуються, а окислюються, і ефіри фенольних кислот зі спиртами, цукрами або гетерозидями, котрі гідролізуються (галотаніни). Взаємодіючи з білками, вони утворюють нерозчинні у воді, стійкі проти гниття плівки, які завдяки своїм бактерицидній, противірусній властивостям діють протизапально і кровоспинно, мають в’яжучу дію. Нагромаджуються дубильні речовини у вакуолях, відокремлені від цитоплазми білково- ліпідною плівкою (тонапласт), котра при пошкодженні живої клітини може розірватись. У такому разі дубильні речовини зазнають ферментативного окислення, переходять у червоно-бурі флобафени, втрачаючи свою активність (через 14-15 міс розчинність дубильних речовин зменшується на 50 %). Найбільше дубильних речовин є у галових горішках — наростах на листках особливого виду дуба.

     Терпеноїди — ізопрени. Вони входять до складу летких олій і смол. Розрізняють моно-, сескві-, ді- та тритерпени тощо. Вони є в хлорофілі, вітамінах групи А (каротиноїди) і К, глікозидних агліконах. Утворюються в листках, квітках, плодах, коренях, кореневищах різних рослин. Пекучі, запашні. За хімічною будовою виділяють ациклічні (аліфатичні) і циклічні (гідроароматичні) терпени.

     Ациклічні  монотерпени. її кисневими похідними із спиртів є гераніол, ліналоол, цитронелол, з альдегідів — цитронелаль, цитраль. Містяться в казанлинській троянді, плодах коріандру, лавандовій, мелісовій і цитриновій олії. Моноциклічними терпенами зі спиртів є лімонен, феландреи, терпінен, їх кисневими похідними зі спиртів — терпінеол, ментол, з кетонів — ментон, карвон, з окисів — пінеол (входить до складу листків м’яти холодної, шавлії, евкаліпту, плодів кмину звичайного). Біциклічними терпенами є сполуки карену, пінену, сабінену, кемферолу. Похідними із спиртів є сабінол, туйол, борнеол, міртенол, з кетонів — камфора, фенхои, туйон (містяться в шишкоягодах ялівцю, квітках пижма звичайного, кореневищі і коренях валеріани лікарської). До ациклічних сесквітерпенів належать сполуки типу кадинену і селінену, похідне азулену хамазулен, який, гальмуючи вивільнення вільного гістаміну, має протиалергічну дію. Багаті на азулен кореневища аїру тростинного, березові бруньки, корінь оману високого, квітки полину цитварного й трава полину гіркого і кримського, квітки ромашки непахучої, трава деревію звичайного, багна болотяного, квітки арніки гірської. Арпіцин (суміш арнідіолу й фарадіолу) міститься також у квітках нагідок лікарських і соняшника звичайного. Феноли й фенольні ефіри (тимол, кар- вакрол, анетол, метилхавінол, еугенол, азарон) містяться в плодах анісу звичайного, фенхелю, траві чебрецю звичайного, материнки звичайної. Зі смол (вуглеводів бітерпенового типу) належить звернути увагу на каніфоль, смолу соснових бруньок, хвої, терпентин (розчин смоли каніфолі в скипидар’).

     Фітонциди— органічні речовини.. Вони неоднакові за своїм хімічним складом', утворюються в різних рослинах; відзначаються сильною антибіотичного дією та стимулютъ захисні сили організму людини. Вони стимулюють відновлення пошкоджених тканин’, стійкі до дії високих температур. їх Ще називають в народі атмосферними вітамінами, бо вони, потрапивши через легені в організм хворої людини і будучи насиченими леткими негативними аероіонами, сприятливо діють на її самопочуття, передусім на нервову систему.

     Вітамін А (аксерофтол, ретинол) має особливе значення для розвитку й росту організму, функціонування статевого апарату, збереження гостроти зору. Він посилює діяльність багатьох залоз внутрішньої секреції. Нестача його в їжі призводить до рогового переродження епітелію, сухості, шкіри, зниження опірності організму проти інфекцій, простуди.

     При дефіциті  вітаміну. А порушується гострота зору і розвивається так звана “куряча сліпота”, у жовчному міхурі, нирках і в сечовому міхурі відкладаються солі.

     Вітамін С (аскорбінова кислота) міститься у свіжій зелені. Він є добрим стимулятором при запаленні легенів, епідемічному гепатиті у дітей, дифтерії, туберкульозі, прекрасним протистресовим засобом, запобігає розвитку атеросклерозу, блокує утворення ракових клітин, прискорює процес гоєння ран, зростання переломів кісток. Вітамін С стимулює продукцію інтерферону, його призначають при простудних захворюваннях, грипі, ревматизмі, ревматоїдному поліартриті. У разі нестачі цього вітаміну в харчовому раціоні підвищується проникність і ламкість кровоносних судин, зменшується опірність організму, порушується обмін речовин. Він стимулює процес кровотворення, бере участь у творенні білків. Без нього не утворюється колаген, неможливий синтез білків мозку. Людина, в організм якої не надходить вітамін С, захворює на цингу.

     Вітамін С розкладається у кислому середовищі, при кип’ятінні, при наявності окисних ферментів, іонів заліза і міді, а також при повторному заморожуванні. Добова потреба у вітаміні С становить 50 - 100 мг. Проте при тромбофлебіті, цукровому діабеті й підвищеному зсіданні крові цей вітамін може бути протипоказаний.

     Із перелічених  хімічних речовин у хвойних  рослинах містяться: каротин, антоціани, токоферол, ергостерин, мінеральні солі, ефірна олія, смола, віск, жирна олія, таніди, скипидар, каніфоль, пектинові речовини, протеїн, паніпікрін, фітонциди, крохмаль.

 

 

Розділ 2. Лікувальні властивості хвойних рослин Карпат.

2.1. Біолого-екологічна характеристика хвойних рослин, що ростуть у Карпатах.

     Карпати - це найбільш лісистий район України (36% їхньої території вкрито лісами). Тут зосереджено більше 1/5 частини лісового фонду нашої країни. Ця зона охоплює закарпатську частину Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей з яскраво виявленою вертикальною зональністю грунтів і клімату. З останнім пов’язана чітка вертикальна зональність і лісової рослинності: передгірна — з переважанням дуба, нижньогірна лісова — з переважанням букових лісів та високогірна лісова—з темно-хвойними лісами. У лісах передгірної зони, крім дуба, ростуть бук, граб, липа, а на більш вологих місцях — ясен, ільмові та інші. У нижньогірній лісовій зоні букових лісів (600—1200 м над рівнем моря) зустрічаються також ясен, клен-явір, ільмові та інші. Ліси високогірної зони (1000—1500 м над рівнем моря) складають в основному ялинові насадження. За ними знаходиться зона субальпійської рослинності з переважанням  хвойних і листяних чагарників, особливо соснового сланцю. Головними лісоутворюючими породами Карпат є ялина (41,2 %) та бук (34,9 %), значно меншу питому вагу мають дуб (9,8 %), ялиця (5,9 %) та граб (3 %). Ліси Карпат в основному представлені сураменями (61,5%), раменями і бучинами (37,4%). Карпати мають велике значення як територія, де росте велика кількість видів цінних лісових рослин та їстівних грибів, що їх збирають заготівельні організації. Найбільш поширені ялицево-смерекові ліси зростають у висотному поясі 1200-1650 метрів над рівнем моря, де лісова підстилка переважно складається із шарів недозрілого гумусу. Ялицево-смерекові ліси сформувались на дуже кислих, бідних, але з високою часткою дрібнозему, здебільшого на перезволожених грунтах у гірському ялицево-буковому поясі. За таки умов бук не є конкурентоздатним. Також поширенні сосна звичайна, сосна кедрова, смерека звичайна, ялівець звичайний, ялиця звичайна, модрина європейська, тис ягідний [       ].