Анатомо-фізіологічні особливості щелепно-лицевої ділянки

Будова пульпи кореня до прорізування зубів у загальних  рисах схожа з будовою її коронкової частини, але з віком виявляється виразне розходження в будові сполучної тканини центральних верств пульпи кореня і коронки. Морфологічні особливості характерні також для пульпи різних зубів одного і того ж індивідуума, тобто будова пульпи певною мірою відповідає фізіологічному призначенням окремих груп зубів.

Так, наприклад, активна, багата клітинними елементами пульпа міститься в основному  в бокових зубах, що зазнають при  жуванні велике навантаження. Пульпа цих зубів характеризується інтенсивним  кровообігом. У той же час деструктивні тканинні зміни найчастіше спостерігаються в пульпі різців. На стані і структурі пульпи відображаються всі фізіологічні зрушення, що відбуваються в організмі. Так, виражені зміни в пульпі спостерігаються у зв'язку з процесами старіння. У зв'язку зі значними відкладеннями вторинного дентину зменшуються розміри порожнини зуба, атрофується пульпа. При цьому в ній збільшується кількість волокнистих структур і зменшується кількість клітинних елементів, склерозуються судини. Ці процеси різко погіршують живлення пульпи і сприяють відкладенню в її тканинах мінеральних солей. Спостерігаються також атрофія і вакуолізація одонтобластів.

5. ПАРОДОНТ

Пародонт - комплекс тісно пов'язаних між собою тканин, що оточують і фіксують зуби (ясна, окістя, кістки альвеолярного відростка, періодонт і покриваючий корінь зуба цемент). Біологічний та патологічний зв'язок тканин, що фіксують зуби, встановлена ​​давно

Тканини пародонту  представляють собою ембріологічну, фізіологічну і патологічну єдність. Між розвитком, функціями й хворобами пародонту існує тісний зв'язок незважаючи на різні структури складових його елементів. На ембріологічне походження вказує те, що всі тканини пародонту (за винятком ясен) розвиваються з сполучної тканини, навколишнього зубної зачаток, і мають спільне кровопостачання. При втраті зуба весь пародонт розсмоктується. Поняття «пародонт» скоріше є функціональним, фізіологічним поняттям, ніж анатомічним. Поділ жувального апарату на зуби і пародонт і виділення поняття «пародонт» порушує уявлення про зуби як про анатомічні одиниці, так як покриваючий корінь зуба цемент (хоча він тісно пов'язаний із зубом) все ж таки слід віднести до пародонту, бо його розвиток відрізняється від розвитку інших твердих тканин зуба - емалі і дентину. Емаль і дентин розвиваються із зубного зачатка, а цемент - з сполучнотканинної оболонки, що оточує зубний зачаток. Функція цементу полягає у фіксації зуба, в ньому прикріплюються фіксуючі зуб волокна окістя. Таким чином, патологічні процеси цементу пов'язані з хворобами пародонту.

Періодонт являє собою сполучну тканину, розташовану між стінкою зубної альвеоли і поверхнею кореня зуба в так званій періодонтальній щілині. Сполучна тканина періодонта безпосередньо пов'язана з кісткою щелепи, через апікальний отвір - з пульпою зуба, а у країв зубної лунки - з яснами і окістям щелепи.

Функції періодонта.

Пародонт виконує  різноманітні функції: опорно-утримуючу, що розподіляє тиск, регулятора жувального тиску, пластичну, трофічну та ін. Періодонт фіксує зуби в щелепі. На зуби діє сила як при жуванні, так і без жувального навантаження, при інших функціональних станах. Ці сили намагаються змістити зуби зі свого місця.

Періодонт переносить діючі на зуби сили. Сили, що виникають при скороченні жувальних м'язів, називаються жувальними силами. Перенесення жувальних сил проводиться, в першу чергу, через волокна періодонта, які розташовані в різних напрямках таким чином, що щільно фіксують зуб в зубній комірці. Вони, в основному, тягнуться в косому напрямку під кутом 45 ° у бік верхівки кореня - зуб як би висить в альвеолі. В області шийки зуба ці волокна приймають майже горизонтальний напрямок і, сплітаючись з пучками волокон, що йдуть від вершини альвеолярної перегородки і ясна, утворюють кругову зв'язку, що охоплює шийку зуба у вигляді кільця. У верхівкової частини кореня, як і в пришийковому відділі періодонта, деяка кількість волокон йде в радіальному напрямку, що перешкоджає бічним рухам зуба і обмежує їх. Вертикальне розташування волокон на дні альвеоли в верхівковому відділі періодонта перешкоджає висуненню зубів з лунки.

Злегка хвилястий  хід пучків колагенових волокон  періодонта робить можливим незначне зміщення зубів: при навантаженні, що діє на зуби, волокна, напружуючись, випрямляються, а не розтягуються. Під  впливом раптово виниклої великої сили волокна можуть розірватися, а частина цементу - відколотися від дентину. Тиск, падаюче на який-небудь зуб, поширюється не тільки на його коріння та альвеолярний відросток, але і по міжзубних контактах на сусідні зуби. Розподілу жувальної сили сприяє і те, що великі моляри нахилені в медіальному напрямку, і тому сили, що діють при жуванні уздовж їх поздовжньої осі, частково переносяться на малі моляри і різці, які сприймають частину навантаження великих молярів. Тому з втратою кожного окремого зуба сусідній з ним зуб втрачає опору і нахиляється в сторону утвореної щілини. Тому видалення зубів дуже небажано з точки зору їх фіксації.

Значно розвинута  мережа судин (капіляри пародонту мають  звивисту будову на кшталт клубочків) і нервів пародонту обумовлює його трофічну функцію – живлення цементу зуба і стінок альвеоли.

Крім перерахованих  функцій, пародонт бере участь у рості, прорізуванні і зміні зубів, а  також виконує бар'єрну і сенсорну функції.

Тривалість навантаження на зуби, створюваного жуванням і ковтанням, складає в середньому близько півгодини в день (не більше 2 год). Під час сну нижня щелепа зазвичай опускається, так що зуби не стикаються, навантаження на зубне ложе немає. Величина жувальної сили зазвичай змінюється між 50 і 100 кг, іноді вона може бути значно більше. Дія сили залежить від величини покритого яснами і фіксованого в зубній комірці кореня як клінічного поняття. Чим довший "клінічний корінь", тим міцніша опора зуба, і його може змістити тільки значна сила, З іншого боку, чим більше "клінічна коронка" у порівнянні з "клінічним коренем", тим менша сила може змістити зуб із зубної комірки. Сили, що діють при функціональному навантаженні, перебудовують кістку.

Стійкість пародонту  до навантаження в онтогенезі збільшується послідовно, відповідно росту і розвитку усіх елементів, складових зубощелепної системи. У фізіологічних умовах пародонт володіє значним запасом резервних сил, без яких процес жування був би неможливий.

Навантаження  на пародонт, що виникає при жуванні, залежить від характеру їжі, м'язової сили, виду змикання щелеп, але майже завжди під час жування використовується тільки частина можливої ​​витривалості пародонту. Резервні сили пародонту можна збільшити шляхом тренування жувального апарату (наприклад, шляхом пережовування грубої їжі). При захворюваннях пародонту поступово зникають його фізіологічні резерви, розвивається функціональна недостатність, що веде до втрати зубів.

6. СЛИЗОВА ОБОЛОНКА РОТА

Будова.

Слизова оболонка рота, на відміну від інших слизових оболонок організму людини, має ряд особливостей. Вона характеризується більш високою стійкістю до дії фізичних, термічних і хімічних подразників, а також інфекції. Підвищена регенеративна здатність слизової оболонки рота обумовлена ​​її будовою. Вона складається з декількох шарів. Поверхневий шар - епітелій - представлений плоскими, шиловидними клітинами і базальною мембраною. Товщина епітелію на різних ділянках слизової оболонки неоднакова. Потовщений епітелій губ і щік, стоншений епітелій, що вистилає дно порожнини рота, нижню поверхню язика. Епітелій слизової оболонки твердого піднебіння і ясен має виражене ороговіння. Процес ороговіння епітелію носить захисний характер і спостерігається на тих ділянках порожнини рота, які відчувають найбільше навантаження. Виявлено, що кількість лейкоцитів у підлеглій сполучній тканині мізерна там, де виражений роговий шар, а там, де слизова оболонка не захищена роговим шаром, відзначається скупчення лейкоцитів, що, очевидно, також є ознакою захисної функції слизової оболонки.

Характерною особливістю  клітин епітелію слизової оболонки рота людини є здатність до синтезу  і накопичення великої кількості  глікогену. Звертає на себе увагу  залежність між кількістю глікогену  і виразністю процесу ороговіння: на ділянках з ороговівшим епітелієм (слизова оболонка твердого піднебіння і ясен) глікоген відсутній або є у вигляді слідів. Епітелій з'єднується із власним (сполучнотканинних) шаром слизової оболонка за допомогою базальної мембрани. Цей шар утворює численні виступи (сосочки), що продовжуються в епітелій. У них розташовуються судини, що живлять епітелій, і нерви. Вирости епітелію, що розташовуються між сполучнотканинними сосочками, називаються епітеліальними сосочками. Вони збільшують площу контакту між епітелієм і сполучнотканинною основою і сприяють їх з’єднанню та обміну речовин між ними.

Власний шар  слизової оболонки рота без різкої межі переходить у підслизову основу, яка складається з пухкої сполучної  тканини. Поряд з пучками колагенових  волокон тут є і жирова тканина. Подібного шару немає в слизовій оболонці язика, ясен, твердого піднебіння. Ясенні сосочки утворені пухкою сполучною тканиною, в якій проходять капіляри і знаходиться багато чутливих нервових закінчень. Тут відсутня підслизова основа, а власний шар слизової оболонки безпосередньо з'єднаний з окістям щелепи. Навколо кожного зуба є яснева кишеня (щілиноподібний простір між шийкою зуба і вільним краєм ясен). При порушенні цілості епітелію в області зубоясенної кишені порушується фізіологічний бар'єр зуба, і зубоясенна кишеня стає ділянкою, де розвивається патологічний процес (гінгівіт, пародонтит). Слизова оболонка язика відрізняється від описаних ділянок слизової оболонки рота. На язиці вона щільно зрощена з міжм'язовою сполучною тканиною, підслизова основа відсутня. Спинка язика покрита нерівномірно ороговіваючим багатошаровим плоским епітелієм, слизова потовщена і шорстка.

Секреторна  функція.

Слизова оболонка рота є початковим секреторним відділом травного тракту.

У всіх її ділянках, де є підслизова основа, перебувають малі слинні залози у вигляді скупчення залозистих клітин. Найбільша кількість малих слинних залоз розташовується в підслизовій основі губ і м'якого неба. Ці залози відіграють велику роль у фізіології порожнини рота. Вони зволожують слизову оболонку, а в умовах патологічного процесу нерідко є зоною первинних ушкоджень.

Захисна функція нормальної мікробної флори  рота.

Порожнина рота протягом усього життя людини є вхідними воротами для великої кількості  мікроорганізмів, проникаючих з харчовими продуктами, при диханні і ін. Всього тут налічується більше 30 видів різних мікроорганізмів. Різноманітність мікробних форм пояснюється сприятливими умовами в порожнині рота для їх розмноження: слаболужною реакцією, рівномірною вологістю, наявністю залишків білкової та вуглеводної їжі. Мікробна флора порожнини рота переважно представлена ​​грампозитивними і рідше грамнегативними бактеріями. Незважаючи на відносну стабільність мікробної флори, в кожної здорової людини в різні періоди життя вона може змінюватися. У плоду порожнина рота стерильна, мікробна флора потрапляє в неї при проходженні дитини через родові шляхи і після першого годування. Переважно аеробний характер мікробної флори рота зберігається до прорізування перших зубів. При появі зубів у дитини в порожнині рота виявляються анаеробні бактерії, збільшується число грамнегативних форм, і мікробний склад набуває такий же характер, як у дорослої людини. Це обумовлено наявністю зубних альвеол і крипт, що створюють сприятливі умови для розмноження анаеробних бактерій. Для беззубих ротів характерне зменшення анаеробної флори; число мікробів збільшується в осіб, що носять зубні протези.

Кількість мікроорганізмів  в порожнині рота людини після  народження визначається безліччю різних факторів, в першу чергу загальним станом макроорганізму: у здорових людей їх менше, ніж у хворих. У той же час мікробів-антагоністів у здорових більше, що чинить істотний вплив на загальну кількість мікроорганізмів в порожнині рота.

Таким чином, нормальна  мікробна флора рота виконує захисну функцію, перешкоджаючи розмноженню занесених із зовнішнього середовища мікроорганізмів. Якщо ж розвиток мікроорганізмів в порожнині рота пригнічується (наприклад, при прийомі антибіотиків), то виникає дисбактеріоз, тобто порушення балансу між постійними мешканцями мікробної флори порожнини рота і наростання випадкової флори. Отже, бактеріальний антагонізм є істотним чинником антибактеріального захисту слизової оболонки рота.

До захисної функції слизової оболонки рота відноситься здатність лейкоцитів, які беруть участь у фагоцитозі, проникати через фізіологічну зубоясневу кишеню. У нормі 1 мл слини містить 4000 лейкоцитів, за годину їх мігрує в порожнину рота близько 500 000. При патологічному процесі в порожнині рота кількість лейкоцитів збільшується.

Регенерація слизової оболонки рота відображає її фізіологічний  стан. Протягом доби злущується велика кількість клітин плоского епітелію. Регенерація епітелію відбувається в результаті постійного мітотичного поділу клітин базального і шиповидного шарів. Швидкість відновлення епітелію визначається величиною мітотичного індексу, який коливається залежно від часу доби, віку та статі людини.

Підвищена регенеративна  здатність слизової оболонки рота обумовлена ​​ранньою появою в ній глікогену, підвищеним вмістом РНК, а також накопиченням кислих глікозаміногліканів. Швидке загоєння ран слизової оболонки рота обумовлено і наявністю в ній малодиференційованих клітинних елементів, тканинним імунітетом і антибактеріальними властивостями слини.

Буферні властивості слизової оболонки рота полягають у нейтралізації кислих і основних з'єднань і швидкому відновленні рН середовища порожнини рота. Буферні властивості залежать від наявності і товщини рогового шару і секрету слинних залоз. Вони змінюються при наявності патологічних процесів в органах порожнини рота, при цьому рН змінюється в кислу або основну сторону.

Тургор і  фізична міцність слизової оболонки рота визначаються здатністю витримувати  тиск, стиснення, розтягнення. Тургор обумовлений  гідрофільністю слизової оболонки, її еластичністю, яка залежить від стану еластичних і колагенових волокон і розвитку жирової клітковини в підслизовій основі.