Публічний виступ як чинник налагодження громадських зв´язків

ПУБЛІЧНИЙ ВИСТУП ЯК ЧИННИК НАЛАГОДЖЕННЯ ГРОМАДСЬКИХ  ЗВ´ЯЗКІВ

До засобів паблік рілейшнз належать і різноманітні публічні виступи, під  час яких представники фірм (організацій), керівники, політики, ПР-фахівці переконують певні аудиторії у перевагах своїх продуктів, послуг, програм, проектів і формують до себе сприятливе ставлення.

Оволодіти мистецтвом виголошення  публічних промов доводиться кожному керівнику, підприємцю, політику. На зборах, семінарах, нарадах, зустрічах вони представляють фірму, організацію, орган влади, регіон, країну, себе. У демократичній країні кожний, у кого є суспільно значущі ідеї, повинен мати змогу й уміти їх виразити, щоб йому повірили, проголосували за нього на виборах.

Загальну методологію оволодіння мистецтвом публічних виступів обґрунтовує риторика (грец. rheto-rike — ораторське мистецтво) — теорія і мистецтво красномовства; наука про засоби переконання для отримання бажаного ефекту внаслідок вербального впливу на аудиторію. Прагнучи здобути повагу аудиторії, промовець має виявити чесність, сумлінність, принциповість, самокритичність, доброзичливість, скромність. Результат публічних виступів залежить не тільки від об´єктивної ситуації, а й від особистості й майстерності оратора. Знижують ефективність виступу поверхове володіння проблемою, якій присвячено виступ, нечіткість змісту, наявність сумнівних, непереконливих аргументів, невміння використати виражальні мовні і паралінгвальні засоби.

Особливо вдумливо необхідно обирати тему виступу. У ПР-акціях вона часто заздалегідь обумовлена, однак її можна тематично актуалізувати, освіжити, вмонтувати у важливу для аудиторії проблематику. Після вибору теми необхідно подбати про зміст виступу, який має бути об´єктивним, зрозумілим, цілеспрямованим, лаконічним, емоційно насиченим, містити несподівані композиційні рішення, яскраві образні засоби, гумор, іронію, сатиру. Мова виступу повинна бути грамотною, з правильною вимовою слів, чисел, абревіатур.

Усний виступ є досить складним і  вимагає необхідних знань, умінь, навичок. Адже непродумана його форма не може донести, уяскравити думку, бо аудиторія сприймає не тільки положення, факти, міркування, а й їх оформлення. Дбаючи про свою оригінальність, промовець не повинен ігнорувати загальних правил (методики) підготовки виступу, які передбачають:

а) формулювання загального задуму виступу. Головним його завданням є здобуття прихильності можливого виборця, партнера, клієнта, покупця, спонукання його до співробітництва чи певної дії. Говорити з людьми потрібно про важливе для них, у зручний час, звичною для них мовою;

б) композиційно-логічну організацію матеріалу. Чим логічніший виступ і стрункіша система доказів, тим глибше опанує аудиторія тему і зміст виступу, тим ефективнішим буде його вплив;

в) роботу над текстом. Навіть якщо промовець не читатиме текст промови, його потрібно написати, особливо якщо мають відбутися офіційна доповідь, повідомлення, в яких кожне слово має значення. Письмова підготовка тексту сприяє запам´ятовуванню і невимушеному його виголошенню.

Письмове й усне мовлення мають  суттєві відмінності: не кожне письмове слово є вдалим у промові, а влучна усна фраза може викликати протилежний ефект при перенесенні на папір. Сильне враження на аудиторію справляють промовисті факти, цифри, ілюстрації, тому їх потрібно старанно добирати. Посилання на авторитети для підтвердження правильності викладених думок мають бути доречними, ними не слід замінювати власні судження, висновки, ідеї.

Виступ може складатися з кількох  розділів, кожен з яких бажано завершувати  важливими думкою, образом, порівнянням. Вони допоможуть утримувати в пам´яті увесь зміст промови.

Надзвичайно важливий у виступі  початок, від якого нерідко залежить весь успіх. Уже з перших слів необхідно  заволодіти увагою аудиторії, для чого можна розкрити план дій, а далі намагатися зробити всіх учасниками його здійснення. Розпочати виступ потрібно енергійно, впевнено, по суті, без банальних фраз: «Я не збирався виступати...», «Я цілком згоден з попереднім промовцем...», «Хочу розповісти про те, що...». Починати краще з головного, формулювати ключову думку, особливо в аудиторії, яка добре обізнана з предметом обговорення або налаштована не досить доброзичливо до промовця чи теми його виступу.

Утримати в напруженні аудиторію  тривалий час майже неможливо, тому варто заздалегідь продумати  місця виступу, де інтерес може знизитися  і подбати про його посилення, використавши афоризми, історії, приклади, навіть жарти;

г) оцінювання специфіки, настрою й очікувань аудиторії в безпосередньому контакті з нею. Це враження інколи змушує повністю змінити план виступу і навіть його зміст, але не завдання. Показовою щодо цього була доповідь відомого вченого, конструктора Сергія Корольова Державній комісії про готовність першого космонавта до польоту. До засідання один із найближчих його співробітників підготував велику й аргументовану доповідь. Але, увійшовши до зали, Корольов інтуїтивно відчув хвилювання і навіть напруженість більшості присутніх, а тому вирішив доповідати сам. Узявши підготовлений текст, сказав приблизно наступне: «Корабель на космодромі. Підготовка закінчується. Пропоную дозволити пуск із людиною». І сів. Далі залишалося лише піднімати руки для голосування. А почни він обговорення з розгорнутої доповіді, усе потонуло б у деталях;

ґ) врахування кількості слухачів. Готуючись до виступу, необхідно знати особливості реакції на промову певних груп, її відмінності від реакції однієї людини. Для виступів перед широкими аудиторіями головне, щоб проголошені аргументи були зрозумілими всім. За таких умов не варто вести дискусію, адже вона може бути нецікава іншим слухачам, які своєю поведінкою здатні вплинути на загальний настрій.

У малій аудиторії бажано встановити контакти майже з усіма слухачами, які можуть ставити багато питань. Якщо промовець не знаходитиме відповідей на них, краще зізнатися в цьому  і спонукати слухачів до взаємного  пошуку відповіді;

д) передбачення можливого перебігу виступу.

Іноді слухачі не погоджуються з  інформацією, яку виклав промовець. Однак розгублюватися у таких  ситуаціях не слід. Варто використати  їх для підготовки аудиторії до конструктивних висновків. Можна апелювати до компетентності аудиторії і спільно з´ясувати предмет обговорення. При цьому слід пам´ятати, що незначні відмінності між власними уявленнями і поглядами промовця людина легко сприймає, а суттєві викликають негативну реакцію. Виправданням є розкриття перед аудиторією власних помилок, пояснення того, як вони були виправлені. Це сприяє переборенню упередженості слухачів, яка може виникати в незнайомій або критично налаштованій аудиторії. Однак слід обережно використовувати дискусію як засіб викладу своїх поглядів і програм, оскільки в дискусійній ситуації опоненти рідко досягають спільної точки зору і це негативно налаштовує аудиторію.

Ефективність сприйняття аудиторією змісту почутого залежить від особистості промовця, ставлення до нього: слова авторитетної, популярної людини сприймаються значно легше, ніж тих, кому ще необхідно довести свою компетентність, зрілість тощо.

Велике значення для успіху промовця мають його голос, дикція, жести, манера поведінки. Іноді загальне враження від нього буває не менш вагомим, ніж його слова.

При проведенні серії промов особливо важлива реакція на перші виступи, тому досвідчені оратори спочатку віддають перевагу аудиторії, яка забезпечує необхідний результат, бо невдача першої зустрічі з публікою може позбавити надій на подальші.

Публічні виступи доцільно супроводжувати використанням аудіовізуальних засобів (схем, слайдів, макетів, відеороликів);

є) підготовка закінчення виступу. Для того щоб Досягти ефекту, не зіпсувати враження про себе і не звести нанівець навіть успішний попередній виступ, слід завершити промову у відведений для виступу час, бо Дуже незграбно виглядає особа, яка у фіналі похапцем Дочитує останні фрази. Тому за перебігом часу потрібно стежити, і якщо промова триває довше, то варто відмовитися від читання тексту, а переповісти його, енергійно вимовивши завершальні слова. Фінальна частина промови має прозвучати чітко, бо найкраще запам´ятовується остання фраза. Головне, щоб виступ зумовив бажані зміни у настрої, поведінці аудиторії, спонукав її до рішень, дій.

Людям, які займаються бізнесом, політикою  нерідко доводиться проголошувати тости. Вони повинні бути лаконічними, змістовними, в міру афористичними, відповідати темі зібрання, а також створювати гарне враження про людину, що виголошує тост. Згодом це враження може прислужитися головній справі.

Системні рекомендації щодо забезпечення успішних виступів охоплюють такі положення:

1. Ознайомлення з майбутньою аудиторією. Якщо аудиторія присвячує свій час виступу, то вона сподівається на нову захоплюючу й цікаво викладену інформацію, бажає осягнути її значущість для розв´язання власних проблем. Щоб спілкування було актуальним і переконливим, необхідно насамперед зібрати про аудиторію якнайбільше інформації (рід занять, освіта, стать, культурна й етнічна приналежність, політичні симпатії, найважливіші місцеві проблеми й настанови). Це допоможе зрозуміти думки, почуття, переконання і мотиви людей, які зібралися в залі. Налаштованість на конкретну аудиторію є ключовою умовою ефективного виступу. Знаючи її особливості можна використовувати гумор, який має безпосередньо стосуватися теми виступу, відповідати культурним традиціям слухачів. Однак гумор може не тільки зблизити промовця з аудиторією і поліпшити взаєморозуміння, але й викликати антагонізм. Тому перед виступом у незнайомій аудиторії варто порадитися щодо тексту промови з досвідченим і авторитетним оратором, зокрема з тим, хто її добре знає.

2. Встановлення контакту з аудиторією. Промовець повинен виражати своє ставлення до ідей, які виголошує, враховувати реакції слухачів, виявляти небайдуже ставлення до них і вони відреагують зацікавленістю, що додасть впевненості, натхнення, увиразнить думки і слова. Кожен контакт із аудиторією може викликати підтримку, розуміння або справити негативне враження про промовця, його фірму (організацію). Тому довіра до нього значною мірою є джерелом успіху справи, якою він займається, структури, яку представляє.

3. Якомога зрозуміліший виклад основного повідомлення. Зміст його має бути актуальним, а виклад — чітким і переконливим. Для цього промовець має з´ясувати для себе ключові тези, які він збирається донести до аудиторії; положення, які слухачі обов´язково повинні запам´ятати, продумати заходи, які необхідно для цього здійснити. Не слід повчати аудиторію і пропонувати суху інформацію. Потрібно ділитися зі слухачами знаннями і роздумами, підсилюючи їх прикладами з власного досвіду, досвіду колег. Завдяки цьому тема стає актуальною, а виголошені слова, ідеї запам´ятовуються. Абстрактні ідеї слід пояснювати на конкретних прикладах, з якими аудиторія може порівняти свої знання: краще запам´ятовуються повідомлення, які викликають наочні образи. Сприяє цьому і вмотивоване використання правдивих історій.

4.      Лаконічність повідомлення. При спілкуванні з публікою слід використовувати лаконічні і стислі повідомлення. Корисно мати картотеку тем і фактів під певними заголовками, в якій були б зафіксовані доступні 
для розуміння думки, ілюстрації і докази. Використовуючи їх, можна швидко підготуватися до відповідей на запитання, скомпонувати промову, переглянути її в машині, готелі тощо.

5. Уникнення професійного  жаргону. Використання його заважає ефективному спілкуванню з аудиторією і сприймається як спроба уникнути гострих проблем або як зневага до неї.

6. Динамізм, енергійність  виступу. Публічний виступ вимагає фізичної і психологічної енергії, адже промовець значно енергійніше виголошує свої думки, ніж за звичайного спілкування. Високий рівень енергії є важливою умовою яскравого переконливого виступу. Для його підтримання бажано промовляти, нахилившись уперед і жестикулюючи. Починаючи виступ на низькому рівні енергії, промовець піддається багатьом небезпекам: може, наприклад, виникнути враження, що йому набридло виступати і нецікаві слухачі. Ще одна небезпека полягає в тому, Що через деякий час голос втратить силу і міць, а тіло стане інертним. Уникнути цього можна завдяки фізичним вправам перед виступом (випрямитися, зробити кругові обертання плечима і шиєю, напружити і послабити м´язи, пройти кілька кроків; уявити певний образ, викликаючи впевненість у собі). Підвищена енергія і жвавість допоможуть бездоганно виголосити промову, а прагнення встановити контакт із аудиторією забезпечить її схвалення і підтримку.

7. Репетиція виступу. Досвідчений промовець заздалегідь вголос перед дзеркалом випробовує себе і свою про мову, визначає її тривалість. Це допомагає уточнити ідеї, інтонацію тощо. Однак при тренуванні перед дзеркалом мовна здатність слабшає, оскільки доводиться стежити за своїм зображенням, тому доцільно стояти перед столом з розкладеними нотатками, уявивши предмети в кімнаті частиною аудиторії і відповідно спрямовуючи на них свій погляд. Репетицію можна записати на відео-плівку для наступного аналізу. Бажано передбачити запитання, які можуть стосуватися теми виступу, пов´язаних з нею додаткових проблем, а також теми, які не слід порушувати у зв´язку з їх неоднозначністю тощо.

8. Оцінювання і контролювання  зовнішніх обставин. Перед виступом промовець має з´ясувати адресу, маршрут, час на дорогу, формат заходу, черговість виступаючих, наявність кафедри тощо. На місце виступу треба прибути завчасно, щоб ознайомитися з його умовами, отримати необхідну інформацію, збалансувати свій настрій, зручніше відчути себе, усунути виявлені недоліки. Досвідчені промовці з´ясовують: розмір приміщення і якість освітлення, температуру в ньому; відстань від виступаючих до слухачів; висоту подіуму, а також пюпітра для нотаток; роботу і розташування мікрофона, звукової системи; наявність питної води; особливості роботи аудіовізуальної і допоміжної систем, якщо вони потрібні.