Основні проблеми одноосібного підприємництва в Україні

- формування соціального  прошарку власників, власників,  підприємців;  
- активізація науково-технічного прогресу; 

- освоєння і використання  місцевих джерел сировини 11 відходів  великих виробництв;  
- сприяння великим підприємствам шляхом виготовлення і постачання комплектуючих виробів і оснащення, створення допоміжних і обслуговуючих виробництв; 

- звільнення держави від низькорентабельних і збиткових підприємств за рахунок їх оренди і викупу. [17]

2.2 Порядок державної реєстрації одноосібного підприємства та його неплатоспроможність

     Однією з основних умов здійснення підприємницької діяльності є державна реєстрація її суб'єктів. Проходження даної процедури необхідне підтвердження легітимності функціонування конкретної особи у господарському обороті. Надаючи реєстрації загальнообов'язковий характер, держава переслідує як мети контролю над законністю створення, реорганізації та ліквідації підприємстві, а й повного первинного обліку учасників підприємницької діяльності, і навіть збирання цих про їхнє правовому, майновому і організаційному становищі.[4]

Державна реєстрація підприємств здійснюється відповідно до Закону України "Про підприємництво". Державна реєстрація підприємств є обов'язковою юридичною дією при їх створенні. Підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація підприємств здійснюється в порядку, визначеному ст.8 Закону України «Про підприємництво» та Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.98 № 740 із змінами, внесеними згідно з Постановами Кабінету міністрів станом на 27.12.2001.

Орган державної реєстрації дає змогу попередньо здійснити  перевірку заявленого найменування суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи на тотожність найменуванню вже зареєстрованого  суб'єкта, внесеного до відповідних реєстрів.[11]

Орган державної реєстрації може зарезервувати  терміном на 1 місяць (для відкритих  акціонерних товариств - на 9 місяців) найменування суб'єкта підприємницької  діяльності, яке включається в  окремий перелік зарезервованих найменувань та враховується під час перевірки на тотожність поряд з найменуванням вже зареєстрованих суб'єктів. Перелік зарезервованих найменувань є складовою частиною Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності.

Відомості про зареєстровані діяльності вносяться до Реєстру діяльності.

Для державної реєстрації діяльності - юридичної особи подаються такі документи:

∙ рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи (крім приватного підприємства). Якщо власників або уповноважених ними органів два і більше, таким рішенням є установчий договір, а також протокол установчих зборів (конференції) у випадках, передбачених законом;

• статут, якщо це необхідно для  створюваної організаційної форми  підприємництва;

• реєстраційна картка встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію;

• документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до статутного фонду  суб'єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законом;

• документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

Державна реєстрація суб'єктів  підприємницької діяльності проводиться  за наявності всіх необхідних документів за заявочним принципом протягом не більше п'яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов'язані протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом (для юридичних осіб), який надається органам державної реєстрації органами державної статистики, або ідентифікаційним номером фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів.[5]

У п'ятиденний термін з дати реєстрації органи державної  реєстрації направляють примірник  реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію відповідному державному податковому органу і органу державної статистики та подають відомості про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності до органів Фонду соціального страхування і Пенсійного фонду України.

Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької  діяльності та копія документа, що підтверджує взяття його на облік у державному податковому органі, є підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках України та інших держав за вибором суб'єкта підприємницької діяльності і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України.

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності, крім об'єднань юридичних осіб, що здійснюють свою діяльність в Україні на умовах угод про розподіл продукції, проводиться  у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації (далі - органи державної реєстрації) за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом.

Забороняється реєстрація діяльності, у найменуваннях яких скорочені найменування органів місцевого самоврядування та похідні від цих найменувань, а також найменування, тотожні найменуванням інших суб'єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб чи об'єднань громадян, внесених до відповідних реєстрів.

У Господарському кодексі  окремі статті присвячені одноосібним  підприємцям (ст. 128). Важливою категорією суб'єктів господарських відносин є індивідуальні підприємці, які  дозволяють вирішити важливу загальногосподарську проблему - розвиток малого підприємництва й одночасно - забезпечення зайнятості значних верств населення, які у такий спосіб забезпечують себе роботою.[5]

Індивідуальні підприємці - це відносно новий суб'єкт господарського права, оскільки підприємницька діяльність за планово-розподільчої економіки була заборонена і легалізація її в Україні відбулася відповідно до Закону України від 07.02.1991 р. "Про підприємництво".

Одноосібна (приватна) фірма  — господарська організація, створена однією особою, яка є її власником  і веде справу на свій ризик, а тому несе повну відповідальність за неї і має право на весь її чистий прибуток. Згідно з Законом України „ Про підприємництво" підприємницька діяльність здійснюється за такими принципами: 1) вільний вибір видів діяльності, 2) залучення на добровільних засадах майна та коштів юридичних осіб і громадян; 3) самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів продукції; 4) вільний найм працівників; 5) залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством; 6) вільне розпорядження прибутком що залишається після внесення платежів, установлених законодавством Створюючи фірму, підприємець отримує можливість найбільш раціонально використати робочу силу, матеріали, ідеї з тим, щоб підвищити прибутки.

Індивідуальні підприємці - це фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни чи особи без громадянства) з повною цивільною дієздатністю, не обмежені законом у правоздатності, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, які безпосередньо здійснюють таку діяльність (виробляють продукцію, викопують роботи, надають послуги) і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями усім майном, що належить їм на праві власності[2].

Правове становище підприємців  визначається: ГК (ст. 128), ЦК (статті 50-54), законами "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (статті 42-45), "Про відновлення  платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (ст. 47) та ін.

Закон встановлює обмеження  для певних категорій осіб щодо можливості здійснення ними підприємницької діяльності. Так, не допускається заняття підприємницькою  діяльністю таких груп громадян: військовослужбовців, посадових і службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, органів державної влади та управління, покликаних здійснювати контроль за діяльністю підприємств, а також інших осіб, уповноважених здійснювати функції держави. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здіснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду.[10]

Реєстрація одноосібних  підприємців здійснюється в загальному для суб'єктів підприємницької діяльності порядку, тобто відповідно до вимог Закону України від 15.05.2003 р, "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємці!" (статті 42-45).

Індивідуальний підприємець  вправі здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, щодо якої законом не встановлено заборони для даної категорії суб'єктів.[3]

Так, індивідуальні підприємці не вправі здійснювати такі види діяльності:

а) що становлять монополію  держави (тобто можуть здійснюватися лише державними підприємствами), зокрема діяльність, пов'язана: з охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку; з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз і розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракетоносіїв, у тому числі з їх космічними запусками з будь-якою метою; з виробництвом біоетанолу (ст. 4 Закону "Про підприємництво");

б) можуть здійснюватися лише певними видами підприємству встановленому порядку: діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів (здійснюється відповідно до Закону України "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів"); діяльність, пов'язана з виробництвом бензинів моторних сумішевих з добавками на основі біоетанолу, виготовленого з біологічно відновлюваної сировини, вміст якого в зазначених бензинах становить від 2 об'ємних відсотків або з вмістом ефіру етил-трет-бутилового (ЕТБЕ) під 5 об'ємних відсотків, здійснюється підприємствами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України (ст. 4 Закону "Про підприємництво");

в) провадження яких передбачається законом у певній організаційній формі: ломбардні операції (державні підприємства чи повні товариства), страхова діяльність (господарські товариства, крім товариства з обмеженою відповідальністю), банківська діяльність (комерційні банки, що створюються у формі акціонерного товариства чи кооперативного банку) та ін.[7]

Крім того, індивідуальні  підприємці повніші дотримуватися  вимог закону щодо:

• ліцензування певних видів господарської діяльності (Закон "Про ліцензування певних видів господарської діяльності");
• патентування окремих видів підприємницької діяльності (роздрібна та оптова торгівля за грошові кошти, за винятком сільськогосподарських товаровиробників - платників фіксованого сільськогосподарського податку, гральний бізнес, валютні операції, надання побутових послуг за готівку) відповідно до Закону від 23.03.1996 р. "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності";
• подання податковим органам декларацій про доходи, інших відомостей для нарахування податків та інших обов'язкових платежів;[3]

Одноосібне підприємництво, яке не в змозі задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням ним підприємницької діяльності, може бути визнаний неплатоспроможним (банкрутом) за рішенням суду. З моменту винесення такого рішення втрачає силу його реєстрація як одноосібного підприємства.[12]

Вимоги кредиторів індивідуального  підприємця у разі визнання його банкрутом задовольняються за рахунок належного йому майна, на яке може бути звернено стягнення, і мають наступну черговість: 

1. Вимоги громадян, перед  якими підприємець несе відповідальність за заподіяння шкоди життю або здоров'ю, а також вимоги про стягнення аліментів;  
2. Вимоги кредиторів, забезпечені заставою належить індивідуальному підприємцю майна; 

3. Заборгованість з обов'язкових платежів до бюджету і в позабюджетні фонди; 

4. Розрахунки з іншими кредиторами відповідно до закону.  
   Після завершення розрахунків з кредиторами індивідуальний підприємець звільняється від виконання решти зобов'язань, пов'язаних з його підприємницькою діяльністю. Зберігають силу вимоги громадян, передякими він несе відповідальність за заподіяння шкоди життю або здоров'ю, а також інші вимоги особистого характеру.[15]

3. ОДНООСІБНЕ ПІДПРИЄМНИЦТВО В УКРАЇНІ

3.1 Стан одноосібного підприємництва в Україні.

Проголошення України  незалежною державою стало передумовою для створення власної правової бази відповідно до духу національної економіки. Великим досягненням законодавців, які зрозуміли нагальну необхідність регулювання підприємницької діяльності, стало прийняття низки законодавчих актів, в яких уперше подавалося визначення підприємництва, перелік його ознак та принципів. Завершенням першого етапу становлення інституту підприємництва в Україні стало закріплення Конституцією України 28 червня 1996 р. №254к/96-ВР права на заняття підприємницькою діяльністю (ст. 42).