Маркетинг в туризме

Кожному з них відповідає своя параметризація складових гравітаційної моделі. Але їх спільними рисами є:  
 
1) орієнтація на масовість уніфікує пропозицію і стандартизує попит, «вганяючи» його у зручні для індустрії туризму межі. Постійність туристичного потоку обумовлює великі обсяги прибутків від туризму, які спрямовуються як на розбудову індустрії туризму, так і інших, особливо поєднаних ефектом мультиплікації, суміжних галузей. Для ринків акумулюючо-го типу це - можливість загальної розбудови економіки та поліпшення життєвого рівня населення, для ринків інших типів також потужна складова господарства, і чим інтен-сивніший тип ринку, тим більшу роль починають відігравати позаекономічні функції туризму. Тобто, відтворення туристичного процесу, нарощуючи оберти, формує не тільки економічні, а й соціальні структури, стає складовою стилю життя все більшої частини людства. Значна «маса ядра», де концентрується туристичний процес і відбуваються процеси агломерування та дегломерації, до певної міри навіть дифузії, стягує найпотужніші потоки, формуючи компактну континуальну зону майже правильної форми, в межах якої формуються менші за впливом вузли та центри, що відповідає дегломераційним процесам поширення туризму та прилучення до туристичного процесу нових територій. Таким чином формується ярусність, різнорівневість геопрос-торової структури туристичного ринку.  
2) вибірковість як провідний принцип формування туристичної мотивації, навпаки, обумовлює дисперсність форм геопро-сторової організації туристичного процесу, формування видових субринків, споживання послуг яких локалізоване в окремих вузлах, центрах та пунктах, охоплює незначні території відповідно до вимог виду туризму. Зони впливу мають зіркоподібний, часто просто лінійно-сітьовий характер. Нестандартність попиту індивідуалізує пропозицію, робить її ексклюзивною, що відбивається на корпускулярному характері туристичних потоків і обумовлює певну циклічність туристичного процесу.  
 
Таким чином, розуміння туризму як суспільного явища, яке функціонує як геопросторовий процес у формі ринку туристичних послуг, урахування просторово-часових властивостей туристичного процесу та специфіки туристичного ринку дозволило сформулювати такі закономірності функціонування та геопро-сторової організації ринку туристичних послуг:  
 
1) регіональної полілінійності, яка проявляється у різній швидкості формування регіональних ринків і обумовлює мозаїчність територіальної структури, а посилення поляризаційних тенденцій в сучасному світовому господарстві, розвиток якого детермінує інтенсивність туристичного процесу і інтеграційні властивості ринку, веде до збільшення розриву. Основною структурною одиницею дослідження світового туристичного ринку є національний ринок як інституційно-керована одиниця, що функціонує в межах держави. Світовий туристичний ринок характеризується просторово-часовою структурною неоднорідністю, яка визначає значну територіальну диференціацію туристичного споживання: мінливого в часі і просторі та підвладного коливанням попиту, позначеного кон'юнктурою ринку. Зазначені особливості відтворені в типології національних туристичних ринків, яка дозволяє за комплексом ознак не тільки типологізувати національні ринки, а й визначити напрямки розвитку та зони геопросторового тяжіння.  
2) регіональної унікальності, яка грунтується на загальних властивостях туристичного процесу з перевагою геопросторового поліморфізму, який обумовлює різнорідність умов і ресурсів для розвитку туризму. Туристична мотивація завжди буде виходити з неповторності тих природних, культурно-історичних чи техногенних об'єктів (в тому числі об'єктів, спеціально створених задля використання в туризмі), які пропонуються як основа турпродукту, або обираються при самостійній організації подорожі. Із зростанням глобалізаційних тенденцій можна прогнозувати посилення ролі не тільки унікальних об'єктів, а й етно-релігійних ресурсів, які становлять сутність розмаїття етнічної сфери. Таким чином, саме георозмаїття - комплекс природних, соціокультурних та соціально-економічних відмін життя населення - є основою формування туристичного попиту/пропозиції, зреалізованій у формуванні, спрямованості, інтенсивності туристичних потоків та обсягах споживання туристичних послуг.  
3) спрямованості до структурної відповідності попиту/пропозиції, що є основною рушійною силою розвитку ринку. Туристичний ринок, як система, прямує до врівноваженого ідеального стану, коли пропозиція за обсягом, номенклатурою, часовими та регіональними параметрами відповідає вимогам попиту. Реальний стан туристичного ринку характеризується або часовим, або територіальним, або позиційним (за номенклатурою послуг) дисбалансом. Вихід одного з ринків зі стану рівноваги призводить до розбалансованості всього ринку на певний час, поки ємність ринку не ввійде в рівновагу з обсягом та структурою попиту. Дисбаланс полягає в нееластичності в цілому інерційної пропозиції до попиту, що динамічно змінюється. Ця нееластичніс вимірюється часом між виникненням попиту на той чи інший вид туризму (хронологічна еластичність) чи туристичний район (регіональна еластичність) та можливістю його задоволення. Вона визначається наявністю певного часового «лагу» (відрізку часу) між попитом та пропозицією.  
 
Можливі два варіанти розвитку ситуації:  
 
а) попит випереджає пропозицію - це умови, максимально сприятливі для ринку виробника і несприятливі для споживача, оскільки спочатку виникає попит, для задоволення якого потрібен певний час. Це час дефіциту турпродукту на ринку, коли високий попит стимулює зростання цін і веде до високих прибутків виробника;  
б) пропозиція випереджає попит - це ситуація ризику для виробника, який виходить на ринок з новим турпродуктом. Вона потребує проведення заходів стимулюючого маркетингу і вимагає від виробника додаткових витрат під можливі (чи ні) прибутки.  
 
Тому туристичному ринку властиві диспропорції між мінливим та мобільним попитом і відносно стабільною пропозицією, що забезпечує ємність ринку, виходячи з наявної матеріальної та трудоресурсної ситуації. Звідси, сутність туристичної політики полягає у зменшенні нееластичності шляхом ліквідації структурних (часових, територіальних чи компонентних) диспропорцій.  
 
4) геопросторової централізації (центрованості), проявом якої є ярусність туристичного ринку та формування його просторового каркасу на основі взаємозв'язків "ядер" концентрації попиту/пропозиції.  
 
Геопросторова організація туристичного ринку відповідає просторовій організації ринку послуг, оскільки на світовому рівні становить майже третину його обсягів діяльності, а з урахуванням мультиплікаційного ефекту - біля половини. Роль туристичних послуг у структурі сфери послуг визначається соціально-економічними умовами конкретної країни, але наявна зворотня залежність між рівнем економічного розвитку та домінуючими позиціями індустрії туризму в національній економіці. Форми геопросторової організації відтворюють наслідки глобалізаційних процесів у сфері туризму, які полягають у технологічно-інформаційній поляризації світу.  
 
Геопросторова організація глобального туристичного ринку є результатом сполучення зон туристичного попиту і макрорегіональних континентально-океанічних утворень, які вже сформувались (Атлантичний, Тихоокеанський) та мають потенційні можливості для формування (Південно-Американський, Південно-Африканський, Австралійський). У межах макрорегіонів простежується переважання дії законів відносних переваг та попиту, в той час як на ринках нижчих рівнів переважає дія закону абсолютних переваг.  
 
Національний туристичний ринок України є ринком країни перехідної економіки з середнім рівнем соціально-економічного розвитку, що формує ринкові структури та індустрію туризму відповідно до регіональних (європейських) стандартів. Сучасний етап характеризується відносно незначною участю у світовому туристичному обміні і переважанням експорту туристичних послуг. Але активна туристична політика, спрямована на стабілізацію споживчого ринку, комплексно-пропорційний розвиток індустрії туризму сприяє інтенсифікації внутрішнього туристичного ринку, посиленню участі країни в регіональному та світовому туристичному процесі. Основою туристичної політики країни повинна стати концентрація ресурсів (грошових, матеріальних, трудових) на створенні інноваційного конкурентоздатного турпродукту.  
 
Розвиток національного ринку туристичних послуг України грунтується на її туристсько-ресурсному потенціалі. Мотиваційними цінностями для розвитку внутрішнього та іноземного туризму залишиться класичне поєднання природних і культурно-історичних ресурсів, посилене етно-релігійною самобутністю регіонів країни. На цій основі доцільно розвивати культурно-пізнавальний туризм, створюючи комплексні та ексклюзивні тури. Перспективними, відповідно до сучасних тенденцій зміни мотиваційної орієнтації у формуванні попиту на макрорегіональному (європейському) та субрегіональному ринках, є ринки екологічного, курортно-лікувального напрямків туризму, та ринок комбінованих (ріка - море) круїзних турів. Релігійні ресурси, представлені християнськими, іудаїстськими та іншими святинями, що становлять мотиваційну цінність паломницьких турів як в межах країни, так і на міжнародному ринку, є основою розвитку сегменту релігійного туризму. Нарешті, транзитне географічне положення країни на перетині основних євразійських транспортних коридорів потребує створення інфраструктури автотуризму і розвитку даного ринкового сегменту.