Цінова політика підприємства, що працює на промисловому ринку

До другої групи належать підприємства підгалузей, де сировиною є продукція, що вже пройшла первинну промислову переробку на інших підприємствах, тобто ці підприємства працюють з напівфабрикатами. До них належать кондитерські, лікеро-горілчані, хлібопекарські та інші підприємства. Сировиною для них є борошно, спирт, олія тощо. У цьому разі відпускна ціна не залежить істотно від закупівельних цін, тому що ці товари можна купувати навіть за роздрібними цінами. Це цукор, олія, вершкове масло, крупи та інші товари, якими постачаються всі підприємства харчової промисловості.

До третьої групи належать підприємства переробної промисловості, які не споживають сільськогосподарську сировину, а використовують корисні копалини (наприклад, соляні підприємства).

Головна мета підприємств харчової промисловості - забезпечити комплексне використання сільськогосподарської сировини, розширити асортимент товарів, зменшити витрати під час переробки сировини та підвищити якість харчових товарів. Якщо врахувати специфіку завдань та особливості діяльності підприємств цієї галузі, ціноутворення в кожній підгалузі має певні відмінності.

Харчова смакова промисловість. Підприємства цієї підгалузі виробляють хлібобулочні вироби, цукор, кондитерські вироби та сіль.

Відпускна ціна на хлібопекарних підприємствах значною мірою залежить від ціни на борошно. На борошняно-круп'яних підприємствах ціна на борошно складається, насамперед, з ціни зерна, яка для більшості сільськогосподарських виробників є закупівельною, тобто встановлюється державою. За вільними цінами закуповуються лише залишки зерна. Хлібопекарним підприємствам борошно відпускається за так званими відпускними цінами, які також встановлюються державою. Іншим споживачам борошно відпускається за вільними цінами. Крім того, ціни на борошно диференційовані залежно від якості за ґатунками: вищий, перший, другий, вибійне, тобто від витрат на помел та виходу готової продукції.

Відпускна ціна на більшість виробів хлібопекарної промисловості встановлюється вільна залежно від попиту споживачів. На окремі сорти хліба (наприклад, з житнього борошна) державними органами самоврядування встановлюються обмеження - максимальна ціна, яку заборонено перевищувати. Якщо фактична собівартість виробництва цих сортів хліба перевищує встановлені обмеження, ця різниця відшкодовується з відповідного бюджету. Особливість встановлення цін на хліб полягає в тому, що він може бути ваговий та штучний. Якщо хліб ваговий, ціна встановлюється за 1 кг, якщо штучний - за одиницю виробу, при цьому останні можуть вироблятися в різних розфасовках. Витрати на фасування малої ваги більші, ніж великої, однак перерозподіл відбувається за рахунок витрат на реалізацію, що мають зворотну залежність. Тому загалом витрати на хлібопекарні вироби у різних розфасовках приблизно однакові. Зазначимо, що асортимент хлібобулочних виробів може бути досить широкий, особливо це стосується підприємств недержавної форми власності.

Цукрова промисловість. Особливість цієї підгалузі полягає в невеликому асортименті продукції (до 10 - 15 найменувань). На цукор, що виробляється цукровими заводами, встановлюються різні ціни: регульовані, вільні, пільгові. В окремих випадках державні органи самоврядування встановлюють мінімальну межу ціни за 1 кг цукру для його виробників з урахуванням прибутковості. Залишок цукру цукрові заводи можуть реалізовувати за вільними цінами. Однак цукрові переробні підприємства можуть застосовувати й пільгові ціни. Вони укладаються в угодах між виробниками цукрових буряків і переробними підприємствами з метою зацікавити виробників здавати на ці підприємства сировину. У цьому разі цукор відпускається їм за пільговими цінами.

Відпускна ціна на цукор, що виробляється з цукрових буряків, залежить не лише від цін на сировину, а більшою мірою від відсотків за користування банківським кредитом. Річ утім, що цукрові заводи, як правило, працюють нетривалий час - 3 - 4 місяці на рік. Однак за цей час вони мають закупити цукрові буряки й повністю за них розрахуватись із сільськогосподарськими виробниками. Ураховуючи обмеженість власних фінансових коштів, заводи змушені брати банківські кредити, розрахуватися за які вони зможуть лише після реалізації вже виробленого цукру протягом року. Тому кредити беруться на тривалий строк і під великі відсотки.

Цукор виробляють також із цукрової тростини, що імпортується із-за кордону. Ціна сировини визначається виходячи з укладеного зовнішньоекономічного контракту. У такий спосіб підприємства цукрової промисловості можуть подовжити строки роботи підприємств галузі, збільшити завантаження їх потужностей упродовж року.

Відпускна ціна на цукор залежить від його виду. Так, на цукор-рафінад ціна вища, ніж на звичайний цукор-пісок, що пов'язано з додатковими витратами виробництва. Ціна на цукор підвищується, якщо він відпускається в розфасованому вигляді, адже в цьому разі збільшуються витрати.

На окремі види продукції відпускні ціни диференційовані залежно від питомої ваги цукру в готовому виробі. Якщо вміст цукру в готовому виробі збільшується, надається спеціальна надбавка.

Кондитерські підприємства. На підприємствах цієї галузі встановлюються вільні ціни. Широкий асортимент виробів, особливо цукерок, печива, пряників, інших солодощів, зумовлює різноманітність цін та їх диференціацію за різними ознаками. Різниця між цінами на кондитерські вироби визначається, в основному, різницею в цінах на сировину та матеріали, способах пакування та фасування тощо. Ціни на борошняні вироби (печиво, пряники) залежать від ґатунку борошна, кількості вершкового масла, олії, цукру та інших компонентів, Ідо використовуються у виробництві.

Якщо виріб відпускається у фасованому вигляді, ціна фасування розраховується на 1 т виробу незалежно від рівня відпускної ціни. Крім того, надбавка за розфасовку диференціюється залежно від місткості та виду тари, причому надбавка за дрібну тару вища, ніж за велику.

Підприємства соляної переробки. Особливість них підприємств полягає в тому, що вони поєднують у собі ознаки як добувної, так і переробної промисловості. Асортимент виробленої продукції цієї під галузі дуже обмежений. Як і в інших добувних галузях, відпускні ціни па сіль можуть істотно коливатись залежно від умов і способу добування, технічної озброєності підприємств, обсягів виробництва.

Відпускна ціна на сіль залежить від виду солі (найвища - на сіль виварену "екстра") і номера помелу (ціна на сіль меншого помелу вища). Крім того, надається надбавка залежно від розміру упаковки, виду тари, а також на йодовану сіль.

Лікеро-горілчані та спиртові підприємства. Основні особливості підприємств цих галузей полягають у монополії держави на виробництво цієї продукції, тобто єдиним виробником горілчаної продукції є держава, яка й контролює ціни на неї. Керівництво здійснюється різними методами, особливо через встановлення акцизного збору, обмеження рівня прибутковості. Відпускна ціна на спиртові вироби значною мірою залежить від ставки акцизного збору, питома вага якого в ціні виробу іноді досягає 60-70 %. Сплата акцизного збору має авансовий характер, тобто виробник викупає акцизні марки незалежно від того, як реалізує продукцію. Вищі ставки акцизного збору встановлюються на імпортні вироби з метою захисту вітчизняного виробника.

Крім ставок акцизного збору на відпускну ціну впливають інші чинники. Ціни розподіляються залежно від міцності спиртового напою (спирт, горілка, вино, пиво), розфасовки (1,0; 0,75; 0,5; 0.33; 0,25 л), кінцевих споживачів (продукція на експорт дорожча, ніж для вітчизняного ринку).

Держава не лише встановлює й контролює розміри ставок акцизного збору, вона також обмежує рівень прибутковості (не більш як 25 % собівартості продукції). На відміну від відпускних цін на горілчані вироби, роздрібні встановлюються залежно від попиту та кон'юнктури ринку, доходів населення, пропозиції цих виробів.

Плодоовочева продукція. Відпускні ціни на продукти переробки плодів та овочів встановлюються здебільшого вільні. Вони залежать насамперед від цін, за якими закуповується сировина (ціни також вільні). Як і в цукровій промисловості, на ціни впливають кредити банків і відсотки, які сплачують переробні підприємства за їх користування. Це пояснюється тим, що потужності підприємств найбільше завантажені в період збирання врожаю овочів і фруктів (червень-жовтень). Однак зібрана та закуплена сировина швидко псується від тривалого зберігання, тому підприємства, які її перероблюють, можуть мати великі збитки. Переробні підприємства обмежені власними обіговими коштами для розрахунку з виробниками сільськогосподарської продукції, тому вони змушені користуватися банківськими кредитами. Причому розрахунки за користування кредитом здійснюються протягом тривалого часу, адже продукція реалізується протягом року. Кінцева відпускна ціна на продукцію переробних підприємств формується під впливом попиту, доходів і вимог споживачів, а також пропозиції інших виробників. Іншими словами, діє конкурентний ринок. В Україні він нині досить насичений такими виробниками.

М’ясопереробні підприємства. Для підприємств цієї підгалузі характерний насичений конкурентний ринок, причому конкурентна боротьба відбувається між підприємствами вітчизняними та іноземними. На вироби цих підприємств встановлено вільні ціни. Велике значення при формуванні відпускної ціни мають ціни на сировину. До цієї ціни входить не лише ціна на м'ясо, за якою воно закуповується у виробників, а й витрати та прибутки заготівельних підприємств. До витрат заготівельних підприємств входять вартість сировини, витрати, пов'язані з транспортуванням її до переробних підприємств, і витрати на її зберігання. Відпускна ціна залежить також від витрат на виробництво та зберігання як сировини, так і готової продукції. Відпускні ціни диференційовані залежно від виду худоби (велика рогата худоба, свині, кролі тощо), виду кінцевого виробу (м'ясо парне, заморожене, копчене) та виду продукту (м'ясо, ковбаса, шинка тощо).

Загострення конкуренції на ринках України, зокрема щодо продукції м'ясопереробних підприємств, змушує ці підприємства шукати нові ринки збуту, сегменти ринку, нових споживачів і з метою збільшення обсягів реалізації знижувати ціни або надавати знижки посередникам, які купують цю продукцію. На жаль, застаріле обладнання та технологія виробництва окремих підприємств позначаються на збільшенні собівартості виробів, ціні продукції.

Останнім часом більшість ковбасних виробів надходить до торгової мережі у фасованому вигляді (вакуумна та інші види упаковки), що також підвищує відпускну ціну виробу.

Молокопереробні підприємства. Продукція цих підприємств поділяється на такі категорії:

• незбиране молоко (вершки, сир, сметана, сиркова маса, ряжанка, кефір та інші види кисломолочної продукції);
• вершкове масло;
• сири (тверді, м'які, плавлені сирки, бринза);
• молочні консерви (з цукром, без цукру, сухе молоко тощо).

Здебільшого відпускні ціни на продукцію встановлюються вільні. В умовах насиченості ринку молочною продукцією вільні ціни стають конкурентними й формуються під впливом, насамперед, попиту. Однак у деяких регіонах України місцеві органи самоврядування на певний час встановлюють обмеження щодо максимальної ціни на молоко та кефір.

ВИСНОВОК

Ціна – це грошовий вираз вартості, кількості грошей, що сплачується або одержується за одиницю товару або послуги.

Ринкова ціна фокусує складні економічні зв’язки між середніми суспільними умовами виробництва товару і можливостями його споживання.

Встановлення ціни є найважливішим моментом в процесі реалізації продукції, оскільки від її величини, в більшій мірі, залежить попит, а отже і обсяг продажу. Об'єм реалізації продукції безпосередньо впливає на фінансові результати підприємства.

З погляду споживача ціна часто використовується як показник вартості. Відповідно до цього вартість може визначатися як пропорція сприйнятої якості і ціни. Тому зниження цін, яке диктується тією чи іншою маркетинговою ситуацією не завжди збільшує обсяги збуту. Низькі ціни споживачам здаються наслідком низької якості, а тому вони відмовляються від придбання таких товарів. До того ж маркетингові маневрування під час прийняття рішень щодо цін часто обмежуються умовами, існуючими у каналах збуту, а також нормами і правилами встановленими чинним законодавством. У результаті маркетингова цінова політика стає тільки одним з багатьох інструментів маркетингу.

Незалежно від форм реалізації розрізняють пряму і опосередковану маркетингову цінову політику:

Пряма маркетингова цінова політика – має на увазі безпосередній розрахунок цін і їх регулювання залежно від змін ринкової кон’юнктури.

Опосередкована – це політика щодо знижок цін, змін умов оплати, поставок, торговельного кредитування.

За ступенем гнучкості розрізняють маркетингову цінову політику однієї ціни – ціна залишається стабільна протягом певного часу, і гнучких цін.

За видом продукції розрізняють маркетингову цінову політику на нові товари та товари, які тривалий час перебувають на ринку.

Зрозуміло, що видів цінових стратегій є дуже багато і кожна з них по своєму правильна, проте підприємство повинно вибрати тільки одну, яка йому найбільше підходить.

Написання цієї курсової роботи було для мене дуже пізнавальною і цікавою роботою. Я з'ясував, які ж є особливості формування цінової політики на торговельному підприємстві.

Написавши дану роботу на тему “Управління маркетинговою ціновою політикою торговельного підприємства ” я отримав для себе багато нових знань в галузі маркетингу, організації торгівлі та торговельної логістики.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Акимова И.М. Промышленный маркетинг.-К.:”Знання”,КОО, 2000.-294с.
2. Войчак А.В. Маркетинговий менеджмент.-К.:КНЕУ,1998.-268с.
3. Гаркавенко С.С. Маркетинг.-К.: Лібра, 1998,384с.
4. Герасимчук В.Г. Маркетинг: теорія і практика.- К.: Вища шк., 1994.-327с.: іл.
5. Кардаш В.Я. Маркетингова товарна політика.-К.: КНЕУ, 1997.-156с.
6. Кардаш В.Я. Маркетингова товарна політика.-К.: КНЕУ, 2000.-124с.
7. Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ.- М.: “Ростинтэр”, 1996.-704с.
8. Котлер Ф., Армстронг Гари. Основы маркетинга: Пер. с англ.-2-е европ. изд.- К.;М.; СПб.: Издат. Дом “Вильямс”, 1998.- 1056с.
9. Павленко А.Ф., Войчак А.В. Маркетинг.-К.: КНЕУ, 1999.-84с.
10. Панкрухин А.П. Маркетинг.-М.: Институт международного права и экономики им. А.С. Грибоедова, 1999.-398с.
11. П.Г. Перерва. Управление маркетингом на машиностроительном предприятии. Издание “Основа”, Х.: 1993.-285с.
12. Промисловий маркетинг. Теорія та господарські ситуації /Під ред. Старостіной Л.А.-К.: “Іван Федоров”, 1997.-400с.:іл.
13. Цены и ценообразование /Под ред. В.Е. Есипова.- СПб: Издательство «Питер», 1999.-464с.