Цінова політика підприємства, що працює на промисловому ринку

 

 

 

На відміну від ефекту заміни ефект доходу може призвести до того, що споживачі купуватимуть порівняно меншу кількість товару, що став дешевшим, якщо вирішать, що цей товар гірший за інші, дорожчі товари, які вони можуть купити тепер, коли їхній реальний дохід збільшився (так званий ефект Гіффена). Отже, сумарний ефект зміни ціни залежить від відносної величини та відносного напрямку дії ефектів заміни і доходу.

Відповідно до цього всі товари можна поділити на такі категорії:

• товари стандартної якості: коли ціни на них знижуються — ефекти заміни і доходу діють в одному напрямку, стимулюючи споживачів купувати більшу кількість товару;
• товари низької якості: коли ціни на них знижуються, ефект доходу стимулює споживачів купувати більше, а ефект заміни — менше (збільшується купівля якісних товарів). Як правило, ефект заміни сильніший, а тому споживачі не купують більшої кількості таких товарів, коли ціна на них падає;
• так звані товари Гіффена. Цей вид товарів є рідкістю. Вони існують лише там, де на такий товар припадає значна частка витрат споживачів. Наприклад, у країнах Сходу з низьким рівнем промислового розвитку таким товаром є рис. Якщо людина витрачає 90 % свого доходу на цей продукт, а лише 10 % — на інші продукти харчування, наприклад, м'ясо, то зниження ціни на рис на 10 % веде до зростання реального доходу на 9 %. Тоді людина збільшує споживання м'яса, що уможливлює їй зменшення споживання рису. Навпаки, у разі збільшення цін на рис на 10 % людина взагалі не дозволить собі купувати м'ясо, а тому мусить максимально збільшити закупівлю рису.

Цінова еластичність попиту — це чутливість споживачів до зміни цін на продукцію. Вона вимірюється коефіцієнтом еластичності (Ке), який показує, як відносна зміна ціни (Л Р/Р) спричинює відносну зміну величини попиту (Д XX)

 

 

Значення КЕ можуть змінюватись від нуля до нескінченності. Якщо КЕ 1, то попит не змінюється за будь-якої зміни ціни (абсолютно нееластичний попит). До товарів такої категорії моя бути віднесений, наприклад, інсулін. Хворих на діабет зростання ціни на цей продукт не стримує від його придбання, оскільки них є життєво необхідним. У загаль-3 му випадку за нееластичного попиту КЕ завжди менший від одиниці, за еластичного — більший (табл. 1).

 

 

 

Крім названої, розрізняють також перехресну еластичність попиту (К") і таку, яка визначається рівнем доходів спожива

Першу можна розрахувати за формулою:

 

 

Еластичність попиту залежно від рівня доходів споживачів визначають за формулою:

 

 

де ДХ та X — відповідно відносна зміна та початкове значення обсягів продажу;

ЛС та С — відповідно відносна зміна та початкове значення доходів споживачів.

Якщо Ке < 1 — попит нееластичний, тобто зменшується за збільшення доходів (товари низької якості). За Ке > 1 попит буде еластичним, тобто таким, що збільшується у разі зростання доходів (товари високої якості).

Основними чинниками, які визначають цінову еластичність попиту, є:

замінність товарів: що більше замінників товару, то еластичнішим є попит на нього;

питома вага товару в доході споживачів: що важливішим є місце продукту в бюджеті споживачів, то вища еластичність попиту на нього;

належність товару до предметів розкошів чи першої необхідності: що ближчий товар до життєво необхідних, то менш еластичним є попит на нього;

фактор часу: еластичність попиту на продукт прямо залежить від проміжку часу, необхідного для прийняття рішення, оскільки зі зміною ціни змінюються звички і смаки споживачів.

Пропонування — це кількість товару, яку виробники готові і згодні виготовити і запропонувати за дану ціну, на даному ринку протягом конкретного часу. Закон пропонування стверджує, що виробники вважатимуть доцільним спрямувати більшу кількість ресурсів на виробництво даного товару за відносно більш високого рівня ціни на нього. Зміна обсягів пропонування може статися внаслідок зміни умов виробництва і поставок товарів на ринок, а саме:

зміни цін елементів виробництва (заробітна плата персоналу, вартість засобів виробництва): що вищі такі ціни, то менш» пропонування, бо вони безпосередньо впливають на собівартість,

кількість підприємств: що їх більше, то більші обсяги пропонування;

рівень розвитку технології: що вона досконаліша, то більше пропонування;

ціна товару: що вона вища, то більше пропонування.

Крім попиту і пропонування чинниками, які формують конкретну ситуацію в ціноутворенні і які досліджують за розробки цін, є:

стан грошової сфери: що більша купівельна спроможність сприятливіший валютний курс, то більша можливість підвищення рівня цін, їх багатоваріантності;

суспільна ціна виробництва: що менші суспільні витрати виробництва і середній прибуток, то більший інтервал можливої зміни цін;

Стан конкуренції: що більша питома вага цінової конкуренції, то менші можливості підвищення рівня цін;

суспільно-державна політика регулювання цін: що потужнішою є така система, то менші можливості встановлення непомірно високих цін;

монополістичне регулювання цін: що вища його міра, то не досконалішою з погляду маркетингової ідеї є система ціноутворення;

якість і новизна продукту: що вони вищі, то обережнішим має бути розрахунок цін;

обсяги поставок: що вони більші, то нижчою може бути ціна;

взаємовідносини між покупцем і продавцем: що вони триваліші, то помітніші ціни;

умови поставок: якщо вони сприятливіші для покупця, то ціна буде вищою;

кількість продавців і покупців: що їх більше, то складніше змінити ціну.

Наступним етапом маркетингової розробки ціни є розрахунок витрат підприємства на виробництво та реалізацію продукції. Ці витрати поділяються на такі види:

постійні (фіксовані) — не змінюються залежно від обсягів випуску продукції (заробітна плата апарату управління, амортизаційні відрахування, страхові внески тощо);

змінні — змінюються залежно від обсягів виробництва (вартість сировини, матеріалів, палива, заробітна плата робітників та ін.);

повні (загальна вартість) — сума постійних і змінних витрат;

середні (питомі), у тому числі постійні, змінні, повні, витрати 3 розрахунку на одиницю продукції;

маржинальні — збільшення (зменшення) повних витрат за відповідного збільшення (зменшення) обсягу виробництва на одиницю продукції.

Якщо аналіз системи ціноутворювальних чинників дає змогу відновити максимальні межі цін на товари, то аналіз витрат — ні мінімальні значення. Коли ціни нижчі за витрати, підприємство прибутку не матиме.

Після цього настає етап установлення приблизного рівня цін. Це здійснюється через аналіз реальних цін на конкурентні товари. Джерелами інформації для такого аналізу є порівняльні закупівлі товарів-конкурентів, участь у виставках, ярмарках, вивчення проспектів, каталогів, відповідні експертні оцінки, опитування споживачів.

Кінцевим етапом алгоритму маркетингового розрахунку цін є вибір методу чи методів ціноутворення, а також безпосередній розрахунок цін.

 

 

РОЗДІЛ 3. Особливості розрахунку відпускної ціни

 

3. 1 На підприємствах легкої промисловості

 

Підприємства легкої промисловості поділяються на під галузі які мають певні особливості.

Текстильні підприємства. До цієї підгалузі належать підприємства, що виробляють продукцію бавовняну, вовняну, шовкову, лляну та трикотажну. У текстильній промисловості ціни розраховуються як на напівфабрикати, на оброблену сировину (пряжа, сурові тканини, трикотажне полотно), так і на готові вироби (бавовняні тканини).

При виробництві пряжі витрати складаються з вартості сировини та витрат на її обробку (прядіння). Витрати на виробництво на різних підприємствах залежать від виду, складу та якості сировини, способу прядіння, текстури пряжі, виду сукання, ґатунку тощо. Пряжа поділяється також залежно від товщини нитки. Чим тонша нитка, тим якісніша сировина має використовуватись, тим більшими будуть витрати на прядіння. Тому ціна на тоншу пряжу встановлюється вища, ніж на товщу, що відображає особливості співвідношення витрат у процесі їх виробництва.

У розрахунку ціни на пряжу на бавовняних підприємствах застосовується нормативний метод. Основна особливість цього методу полягає у визначенні нормативів сировини при виробництві одиниці виробу. Від розрахованих і прийнятих норм залежить не лише розмір, нормативи кінцевого виходу пряжі, а й витрати на одиницю продукції та відпускна ціна. Нормативи визначаються виходячи з товщини пряжі, складу сировини, норм виходу, якості тощо. В основу розробки нормативів покладено не фактичні витрати, а витрати, що визначаються Комітетом з питань стандартів і технічних умов на виробництво пряжі.

Якщо визначається сортність пряжі, встановлюється надбавка до ціни пряжі першого ґатунку (на вищі ґатунки) та знижки на нижчі сорти (на пряжу другого або третього ґатунку). Надбавки встановлюються також тоді, коли використовується фарбування та різні види обробки. Надбавка за фарбування залежить від виду фарби (кубові, активні, прямі). Надбавки за спосіб фарбування залежать від виду способу (особливо міцні, міцні, звичайні), кольору тонів (світлі, темні, серединні) та форми постачання готової пряжі (у бобінах, навоях і валках, у муфтах, мотках).

Для бавовняних тканин встановлюються надбавки до відпускної ціни, бо ці тканини піддаються більшій кількості видів спеціальної обробки. Крім надбавок на бавовняних підприємствах застосовуються знижки на вироби, що мають дефекти.

Трикотажні підприємства. Формування цін на таких підприємствах має певні особливості. Ціни на напівфабрикати (трикотажне полотно, панчішно шкарпеткові вироби) встановлюються лише тоді, коли ці напівфабрикати реалізуються для подальшої переробки.

Рівень цін на готові вироби залежить від вартості трикотажного полотна, а також від трудомісткості виробу. Різниця в загальних витратах трикотажного полотна, що використовується для виробництва різних моделей і розмірів, визначається за допомогою лекал виробу та нормативу розміру і довжини.

Відпускні ціни на верхні трикотажні вироби визначаються з розрахунку на вироби першого ґатунку. На вироби другого та інших ґатунків встановлюються знижки.

На трикотажні вироби застосовуються також різноманітні надбавки:

• за складність виготовлення. Розмір надбавки залежить від типу волокна (натуральні, штучні чи синтетичні);
• за відмінність у обробці;
• залежно від вартості витраченого підкладочного матеріалу, тасьми.

Ці надбавки мають стимулювати підприємства трикотажні промисловості виробляти якіснішу продукцію.

Швейні підприємства. На підприємствах цієї галузі встановлюються, як правило, вільні відпускні ціни. Ціни на готові вироби залежать від ціни на тканини, з яких вони виготовлені, витрати тканин. До цін на швейні вироби встановлюються надбавки залежно від вартості фурнітури, застосованої підкладки, окремих матеріалів, дрібної обробки тасьми, складності обробки.

Шкіряно-взуттєве виробництво. Формування цін на продукцію цих галузей також має певні особливості. Шкіра, що використовується у виробництві взуття, поділяється на таку, з якої виготовляється верх взуття, і таку, з якої виготовляється його низ. Здійснюється також диференціація залежно від виду тварин. Відпускна ціна на низ взуття залежить від виду шкіри. На якісніші види шкіри, що мають найбільшу міцність, ціни встановлюються вільними й надвисокими. Крім того, ціна залежить від товщини шкіри та виду дублення.

Відпускна ціна на шкіряне взуття також залежить від вартості шкіри та трудомісткості її виробництва. У ціні на готові вироби враховується матеріал, що застосовується при виробництві верху. Найвищими є ціни на верх зі шкіри, найнижчими - на верх з текстилю або шкірозамінника.

Крім виду шкіри, при визначенні ціни враховуються матеріали, що використовуються для підкладки та устілки.

Крім взуття для повсякденного користування, підприємства виготовляють також модельне взуття, як правило, під замовлення, в одиничних екземплярах, із застосуванням ручної праці. Ці вироби є монопольними, а тому до них застосовується стратегія ціноутворення "престижної ціни".

Встановлюється також надбавка за розмір. Так, на взуття великих розмірів або підвищеної повноти може бути встановлена надбавка в розмірі до 20 % ціни.

 

 

3. 2. На підприємствах харчової  промисловості

 

Особливості підприємств харчової промисловості полягають у тому, що вони перероблюють сировину, після чого вона набуває форми продовольчих товарів. Підприємства харчової промисловості умовно поділяються на три групи. До першої групи належать підприємства, що перероблюють безпосередньо сільськогосподарську сировину (зерно, молоко, ну крони й буряк, насіння соняшнику, овочі)здебільшого сировина, надходить на підприємства за вільними цінами на основні угоди між підприємствами переробниками та сільськогосподарськими підприємствами, але в окремих випадках (на зерно, цукровий буряк) діють державні закупівельні ціни.