Жанрова модифікація роману виховання в англійській літературі ХХ ст.

 

ВСТУП

Проблема розвитку жанрів і жанрових різновидів – одна з найважливіших  проблем теорії та історії літератури. Особливу увагу привертає жанр роману. Його природна здатність до змін і  утворення різноманітних модифікацій  обумовлює постійний інтерес  науковців до питання типологізації романних різновидів.  Жанрова типологія роману неодноразово розглядалася стосовно окремих літератур такими вченими як Ф.Шеллінгом, М.Бахтіним,  В.Дніпровим,  Д.Затонським.

Такий жанровий різновид роману як роман  виховання, виник у Німеччині  в XVIII століття.  Роман виховання — жанровий різновид роману, присвячений проблемі формування особистості. Його дослідженням у XX столітті займалися такі вчені як Р. Паскаль, Л. Кен, Н. Фрідман, Дж. Баклі, М. Хірш,  Ю. Якобс, У.Томет, Б. Квеллс.

У ХХ ст. роман виховання зазнає змін, особливо в англійській літературі. Зміна наративу роману виховання, його ціннісно-смислової домінанти і специфіки інституційного впливу в ситуації проблематизації соціокультурних норм і цінностей, руйнування традиційних життєвих стратегій.

Цю модифікацію було розглянуто на прикладі роману виховання Доріс  Лессінг «П’ята дитина». Виходячи з цього актуальність даного досліджена полягає у необхідністю проаналізувати роман та визначити, яких наративних, ціннісно-смислових та соціальних змін зазнає досліджуваний текст.

Об’єктом дослідження є роман Доріс Лессінг «П’ята дитина», а предметом трансформація роману виховання, його сюжетна структура та особливості наративу.

Мета курсової роботи  дослідити модифікацію особливостей роману виховання, на прикладі роману Доріс Лессінг «П’ята дитина».

Для досягнення цієї мети необхідно  вирішити такі завдання:

1. проаналізувати роман виховання в епоху Просвітництва, виявити особливості його написання;
2. дослідити модифікацію роману виховання в XX столітті;
3. проаналізувати сюжетну структуру роману «П’ята дитина»;
4. дослідити специфіку змін наративу роману виховання на прикладі роману «П’ята дитина».

Теоретичною основою курсової роботи є праці А. Сандрієвої, М.Бахтіна, А.Елістратової.

Практичне значення дослідження полягає в можливості зрозуміти специфіку модифікації роману виховання в XX столітті, на прикладі роману Доріс Лессінг  «П’ята дитина».

Структура роботи зумовлена  логікою дослідження і складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

У першому розділі подано характерні особливості становлення роману в епоху Просвітництва. Розглянуто трансформацію роману виховання  в англійські літературі XX століття. Другий розділ присвячено роману  Доріс Лессінг  «П’ята дитина», де було досліджено специфіку модифікації особливостей роману виховання. У висновках викладено основні результати дослідження. Загальний обсяг роботи становить 25 сторінки. Список використаних джерел складається з 25 найменувань.

 

 

 

 

       РОЗДІЛ 1. СВОЄРІДНІСТЬ ЖАНРУ РОМАНУ ВИХОВАННЯ

 

1. Становлення роману виховання в епоху Просвітництва

Епоха Просвітництва (1689 – 1795) –центральне явище культурного та ідеологічного життя XVIII століття. Вона включає в себе політичні, суспільні ідеї прогресу, волі, справедливого й мудрого соціального устрою, розвитку наукового знання, релігійної поміркованості. Основні ідеї Просвітництва мали загальнолюдський характер. Одним із найважливіших завдань просвітників була широка популяризація власних ідей. Недаремно найважливішим актом їх інтелектуальної та громадянської діяльності був випуск у 1750-х рр. «Енциклопедії», яка переглянула колишню систему людських знань, відкинула переконання, засновані на забобонах.

Просвітники, перш за все, були переконані в тому, що, раціонально змінюючи, вдосконалюючи  суспільні форми життя, можна  змінити на краще кожну людину. З іншого боку, людина, яка має  розум, здатна до морального вдосконалення, а освіта та виховання кожної людини покращить суспільство в цілому.

Знаменитий  німецький філософ XVIII століття І. Кант, який першим підводив підсумки цієї епохи, у 1784 р. присвятив Просвітництву спеціальну статтю «Що таке Просвітництво?» і назвав його «виходом людини зі стану неповноліття ». [цит.за7; 25]

Так, у  Просвітництві виходить на перший план ідея виховання людини. Віра у великі можливості виховання укріплювалася  авторитетом англійського мислителя Дж. Локка. Філософ стверджував, що людина народжується «чистим аркушем», на якому можуть бути накреслені будь-які моральні, соціальні «відомості», важливо лише керуватися при цьому розумом. [цит. за 8; 100].

«Вік  розуму» — такою є поширена назва XVIII ст. У літературі цієї епохи найпоширенішим жанром став роман.

Роман (фр. Roman – романський) – епічний жанровий різновид, місткий за обсягом, складний за будовою прозовий епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів [2; 604]. Якщо в ранніх романах сюжет, як правило, відповідає хронологічному й логічному розгортанню подій, то в романах пізніших століть він порушений причинно-часовою послідовністю, бо автор зміщує хронологічний і логічний перебіг подій. Сюжетні зміни призводять до виникнення жанрових різновидів роману: рицарського, авантюрного, модерністського, просвітницького роману виховання.

Ми проаналізуємо один із найдавніших романних із різновидів – роман виховання.

Роман виховання  традиційно розглядався в літературознавстві в рамках категорії жанру, тобто  як один із видів художньої цілісності, що володіє своїми конститутивними  ознаками: типом героя, певною структурою, стійкими сюжетними мотивами. Його активне вивчення почалося після  того, як в 1774 р. німецьким критиком і теоретиком літератури Ф. Бланкенбургом  було зафіксовано появу нового жанрового різновиду та запропонований термін для його позначення. У XIX в. характеристика роману виховання зустрічається у К. Моргенштерна і В. Дільтея.

У зарубіжному  літературознавстві XX століття до проблеми роману виховання зверталися  Р. Паскаль, Л. Кен, Н. Фрідман, Дж. Баклі, М. Хірш,  Ю. Якобс, У.Томет, Б. Квеллс та інші.

У вітчизняному літературознавстві XX століття розробкою  теорії роману виховання займалися  А. В. Діалектова, І. А. Влодавська,  В. Н. Пашігорев, С. В. Гайжюнас, Л.В.Чернець.

Роман виховання (нім. Bildungsroman) – широкий жанровий різновид роману, в ідейно-тематичний центр якого покладено процес формування особистості, образ людини в процесі становлення” (М.Бахтін) [цит. за 3 ; 492]. З огляду на широту та багатогранність поставленої проблеми роман виховання складно чітко відмежувати від інших романних форм. Він містить у собі елементи шахрайського, пригодницького, соціально-психологічного романів, досить близький до роману сімейної хроніки. По суті, ідея виховання є одним із провідних і формотворчих моментів нового європейського роману взагалі.

М. Бахтін у роботі «Роман виховання та його значення в історії реалізму» [3; 253] сформулював головну відмінність цього романного різновиду від інших: категорія мінливого героя. До жанрових ознак роману виховання також належать: виховання авторської позиції, реалізація героєм в процесі формування «заданої» програми; зображення процесу виховання в русі героя від дитинства до зрілості; дидактичність фіналу, обумовленість підсумків формування героя протягом усього його життям ; функція другорядних персонажів як «вихователів» по відношенню до головного героя; показ становлення людини в тісній взаємодії із середовищем.

Хронотоп роману виховання типологічно стійкий і підкорюється організуючій ідеї навчання в житті, реалізувати яку можливо тільки в координатах часу і просторової протяжності. Теоретичні основи роману виховання були глибоко досліджені М. Бахтіним, який визначив його специфічні особливості та відмінності від інших романних форм. Автор виділяє п'ять таких хронотопів: рідний дім, провінційне місто, метрополіс, острів, дорога,  і показує їх смислову та ієрархічну трансформацію протягом соціокультурного функціонування роману виховання. Хронотоп рідного дому пов'язаний як з першими кроками героя, так і з першими кроками його становлення.

Хронотоп метрополісу набуває особливого значення, оскільки, починаючи з XIX століття, він став епіцентром змін, які принесла з собою сучасність, стали переміщатися в місто. Властивості метрополіса як місця - пунктуальність, точність, механістична, об'єктивність – повинні були знищити все позасистемне та ірраціональне в суб'єкті, перебудовуючи його внутрішнє життя за зразком зовнішнього функціонування, забезпечуючи його включеність в гігантський соціальний механізм.

Головні якості хронотопу острова – локалізованість, замкнутість, відгородженість від решти світу кінцівку проведеного на острові часу – роблять його ідеальним місцем для здійснення різних експериментів, у тому числі експериментів над суб'єктом в романі виховання. Саме «виховання» героя в романі починається в хронотопі дороги, яка є сполучною ланкою між іншими хронотопами. Припинення переміщення в просторі, повернення героя в рідні краї, перехід в стан нерухомості знаменує закінчення оповідання - і завершення виховання.

Сюжет роману виховання будується не на відступі від нормального і типового ходу життя, а саме на основних та неминучих, як правило, моментах усього життєвого  шляху: народження, дитинство, роки навчання, шлюб, влаштування життєвої долі, праця  та справи, смерть. Саме ці етапи в  розвитку особистості найчастіше розглядаються  в романі виховання, переважно він  завершується моментом становлення  героя в суспільстві та знаходженням внутрішньої гармонії, що майже збігається з періодом зрілості. Отже, суттєвою характеристикою роману виховання  є біографічний час, який на відміну  від казкового та авантюрного, цілком адекватний реальному, але не завжди зіставлений з історичними віхами, водорозділами в ньому служать покоління.

Важливою  особливістю роману виховання є  трактування людського характеру. У романі виховання характер героя  набуває сюжетного значення.

У зв’язку  з цим М. Бахтін виділяє такі підтипи роману виховання [цит. за 3; 493-494]:

1) циклічний  – шлях людини від дитинства  через юність і зрілість до  старості з розкриттям усіх  суттєвих внутрішніх змін в  характері та поглядах людини, які відбуваються в ній зі  зміною її віку ;

2) певний  типовий шлях становлення людини  від юнацького ідеалізму та  мрійливості до зрілої тверезості  та практицизму. Цей шлях може  ускладнюватися різними ступенями  скепсису та резін’яції (повна покірність долі, відмова від життєвої активності, покірливе смиренність, підпорядкування) [9];

3) біографічний (автобіографічний) тип. Циклічність  тут не наявна, становлення здійснюється  в біографічному часі, воно проходить  через неповторні індивідуальні  етапи і є наслідком сукупності  життєвих умов та подій, що  змінюються, діяльності та роботи;

4) дидактико-педагогічний  роман, в основі якого лежить  педагогічна ідея, що розвивається  протягом усього сюжету або  входить в нього як вставний  елемент;

5) історичний роман. Становлення людини в ньому розглядається в нерозривному зв’язку з історичним становленням, як таке, що відбувається в реальному історичному часі з його необхідністю, повнотою та глибокою хронотопічностю. У перших чотирьох типах становлення людини відбувалося на нерухомому фоні світу, готовому і в основному цілком міцного. Периферійні зміни не зачіпали його основних засад. Людина росла, розвивалася, змінювалася в межах однієї епохи.

Жанрова природа роману виховання визначила  досить стійку сюжетну схему з  трьома складовими частинами:

1) дитинство  (іноді – родовід героя) та  отроцтво;

2) роки  навчання і роки мандрів;

3) самовизначення  героя.

Відповідними є елементи сюжетної структури роману виховання: хибні погляди та помилки при виборі друзів, обрання професії, життєвих орієнтирів, розчарування в коханні, у сталих традиційних цінностях, інтелектуальні та моральні крайнощі, в яких герой випробовується на міцність.

М. Бахтін спирався на образ людини в романі: ,,освоєння реального історичного часу й історичної людини в ньому” [4; 212]. У своїй класифікації дослідник виходив із діахронічного принципу, що дало йому можливість виявити певні структурно-типологічні компоненти, внутрішньожанрові різновиди. Проте ця схема не завжди спрацьовує, оскільки не враховує ,,горизонтального’’ (,,стадіального’’) погляду на розвиток жанру, тобто конкретно-історичного змісту твору і його функціонування в своїй епосі. Тип героя за соціальними і психологічними параметрами, не завжди береться до уваги характер конфлікту, його мотивування, підсумок виховання. Вельми важливим в романі виховання є мотив ініціації, не випадково М. Бахтін запроваджує ще одне визначення – ,,роман випробувань” [3; 494].

        1.2. Трансформація роману виховання в англійській літературі ХХ ст.

 

Специфіка усвідомлення кризи західної культури на межі століть полягає у виявленні  її «самогубних» тенденцій, в її повороті проти самої себе, проти своїх  власних передумов. Колишні життєві  моделі, культурні норми і практики більше не сприймаються суб'єктом як зразкові. Його культурний світ перестає бути самозрозуміло, втрачає чіткість кордонів і цілісність внутрішньої структури. Ті пласти і рівні буття, які колись зовсім виключалися зі сфери досвіду або ж відтіснялись на його периферію, виявляються у всій своїй якісній новизні.