Внесок М.Туган-Барановського у розвиток світової економічної думки

У 2003 році українською  мовою виданий підручник М. І. Туган-Барановського "Основи політичної економії". Переклад виконаний С. Злупко і Я. Злупко за науковою редакцією С. Злупко. Передмовою є блискуча стаття С. М. Злупко "Наукові новації Михайла Туган-Барановського і його "Основи політичної економії". Видання одержало високу оцінку в економічній пресі.

У видавництві Київського національного економічного університету до 100-літнього ювілею видатного вченого  видана українською мовою книга  М. І. Туган-Барановського "Паперові гроші і метал". Переклад й наукове редагування видання здійснив доктор економічних наук, професор М. І. Савлук. У книзі вміщена також його передмова "Внесок М. І. Туган-Барановського в розвиток світової монетарної теорії".

Проведена дослідницька робота й відсутність ідеологічного  тиску призвели до об'єктивної оцінки наукової спадщини М. І. Туган-Барановського. У сучасній "Економічній енциклопедії", у статті Л.П. Горкіної М. І. Туган-Барановський представлений як "український учений, педагог, публіцист і громадський діяч. Всесвітнє визнання він одержав за внесок у теорію кон'юнктурних коливань, монетарну теорію, критичний аналіз економічної теорії марксизму, історію і теорію кооперації. У колишньому СРСР наукова спадщина Туган-Барановського не вивчалася, його працям надавалася негативна оцінка, оскільки вчений був віднесений до буржуазних економістів. Проведена за більш ніж десятилітній період науково-дослідна робота з об'єктивного вивчення праць М. І. Туган-Барановського створила передумови для висвітлення його реального внеску в розвиток економічної теорії в підручниках і навчальних посібниках для освіти покоління, що у майбутньому покликано продовжити розбудову незалежної демократичної України.

ІV. Сучасність економічних ідей М.І. Туган - Барановського

Слід зазначити, що за радянських часів, тобто до кінця 80-х років ХХ століття, у Радянському  Союзі праці М. І. Туган-Барановського не видавалися, його теоретичний доробок не вивчався й не досліджувався.Лише в 1936 році у ще не радянському Львові була перевидана його робота з кооперації . Повернувся з небуття учений тільки в 1989 році, коли в Москві була видана його фундаментальна монографія "Соціальні основи кооперації".

Економічна думка  України сьогодні опинилася на тому самому роздоріжжі, що й у часи М.І.Туган-Барановського. Один шлях - визнання причетності України до закономірностей єдиної траєкторії еволюції людської цивілізації і намагання якнайкраще вписатися у цю траєкторію. Другий шлях - шукання якоїсь особливої цивілізаційної дороги, ніби призначеної для окремої країни.

Багато наших  економістів сьогодні, так само як і сто років тому, вважають, що теоретичні схеми, слушні для розвинутих західних країн, в Україні не спрацюють. У свій час М.І.Туган-Барановський доклав чимало зусиль, аби довести протилежне: для цього йому довелося розвинути існуючу теорію, зробити свій внесок у скарбницю світового економічного вчення. Нам же може стати у нагоді тільки уважне вивчення його надбання.

Першим теоретичним  кроком, який зробив молодий Туган-Барановський ще своїм науковим дебютом, було самостійне опанування методології нової революційної теорії вартості - теорії граничної корисності, яка стала одним з наріжних камінців його теорії промислових криз. Розуміння недостатнього попиту як фактору економічної кризи в умовах існування надлишку капіталу та ресурсів праці набагато випередило свій час, коли панували класичні уявлення Рікардо-Маркса щодо трудової теорії цінності.

Туган-Барановський критично відзначав, що вчення Рікардо про цінність, заробітну плату, прибуток та ренту засновано на тому припущенні, що попит визначає тільки напрями національної праці, але сам по собі не є фактором утворення цінності, а тому цінність товарів, виробництво яких може необмежено зростати, залежить тільки від кількості праці, витраченої на їх виробництво, а зміни попиту можуть викликати лише тимчасові коливання товарних цін. Таке методологічне бачення можна і сьогодні нерідко зустріти в українських наукових публікаціях. Проте важливо наголосити, що ціна, яка не враховує ефективний попит, не виконує головну свою функцію в ринковій економіці - вона не є регулятором ефективного розподілу ресурсів суспільства.

Цивілізований світ давно став на методологічні рейки  граничної теорії корисності та цінності, яка у вигляді неокласичного  синтезу використовується для розуміння  і практичного застосування основних економічних механізмів ринкової економіки. М.І.Туган-Барановський був серед перших марксистів, хто визнав теорію граничної корисності. Він вважав її за “Аріаднину нитку”, що допоможе вийти з лабіринту економічних суперечностей. У своїй останній науковій праці “Вплив ідей політичної економії на природознавство та філософію”, яка була вже посмертно зачитана на загальних зборах Української Академії наук, вчений робить такий висновок: “Природознавці мало знайомі з теорією граничної корисності, створення якої становить гордість найновішої економічної науки. Але з часом це знання прийде, і тоді природознавство зуміє використати всі можливі висновки цього принципу для пояснень органічного світу. Розроблена економістами теорія боротьби за існування вже зумовила цілу революцію науки про походження організмів; може так статися, що не меншу роль у майбутньому відіграє економічна теорія цінності”

Інша важлива  складова творчості М.І.Туган-Барановського, що зберігає свою актуальність і сьогодні, пов'язана з розвитком теорії ринку. Актуальність тих далеких дискусій щодо сучасної ситуації засвідчують такі рядки нашого славетного співвітчизника, де він полемізує з критиками його теорії економічного циклу: “Нашу публіку вже багато років запевняють, що російський капіталізм зовсім не схожий на західноєвропейський. На Заході капіталізм викликав колосальне зростання національного багатства, величезне збільшення кількості вироблених продуктів… У передових країнах Заходу землеробство вже давно перестало бути основною панівною галуззю виробництва, що задає тон усьому промисловому життю… Інший стан справ, доводять нам, ми бачимо в Росії. Розвиток капіталістичного виробництва спричинив у нас не збагачення, а зубожіння країни; не тільки безпосередні виробники збідніли, але навіть і загальна сума продуктів, що виробляються, має тенденцію до скорочення… Землеробство тепер, як і раніше, є основою всього нашого господарчого ладу. Усім керує у нас “пан врожай”… Російський капіталізм схожий на західноєвропейський негативними рисами; але у нього зовсім відсутня позитивна сторона… Так чи майже так зображені російський та західноєвропейський капіталізм більшістю наших шанованих економістів. [26]

Ми бачимо до болю знайому постановку проблеми. Як же її вирішує Туган-Барановський? Основну причину невдач капіталізму в Росії він виводить з недостатнього розвитку, висловлюючись сучасними термінами, внутрішнього ринку інвестиційних товарів, з проблеми капіталізації прибутку. Його опоненти бачили можливість розвитку тільки завдяки розвиткові зовнішньої торгівлі, проте вони вважали, що вітчизняних товаровиробників “там ніхто не чекає, якість їхніх товарів неконкурентноспроможна - тому Росія не зможе розвиватися капіталістичним шляхом, їй потрібен “окремий шлях. [23]

В сучасній Україні  панують ті самі уявлення. Головною проблемою вважається експорт. Сьогодні український експорт перевищує  половину валового внутрішнього продукту. Така пропорція є однією з найбільших у світі. Чому ж такий стан не дає  процвітання країні? Туган-Барановський дає відповідь, яку потім також розвинув Дж.Кейнс. Сьогодні ми знайдемо її в найсучасніших підручниках економічної теорії. Справа полягає у невеликому ефективному попиті в країні, зумовленому низьким попитом на інвестиційні товари. Недостатність останнього призводить до кризи надвиробництва, причім це не обов'язково означає наявність достатку товарів. “Цей стан ринку, пише Туган-Барановський , коли попит на товари є недостатній для покриття витрат їхнього виробництва, і зветься загальним надвиробництвом товарів. [23]Розширення основного капіталу країни, що створює додатковий тривалий попит, і є рецептом від Туган-Барановського для сучасної економіки України. Стимули до національних заощаджень та інноваційного інвестування - ось на що треба і сьогодні звертати головну увагу.

Певним ідеологічним гальмом для реалізації такого рецепту  є колишня радянська політика і практика пріоритетності розвитку так званої групи А в промисловості, що не дало очікуваного ефекту для  народного добробуту. Пастка тут  прихована в запитанні - хто визначає попит на ці товари? Раніше це робила держава, яка надавала перевагу „гарматам проти масла”. Тому ресурси країни розподілялися нераціонально. Механізм, який запропонував Туган-Барановський, а пізніше за ним Дж.Кейнс, знаходиться в площині ринкового регулювання розподілу ресурсів. Але принциповим залишається висновок Туган-Барановського про те, що “попит на предмети споживання ще не вичерпує національний попит… Нерозуміння цієї обставини є головною причиною тієї неясності, що виявляється у вищезгаданих дискусіях про значущість ринків для збуту товарів” [23]

Безпосередньо стосується нашого сьогодення теорія економічного циклу М.І.Туган-Барановського, яка стала класикою світової політекономії. Вихід з кризової фази циклу він пов'язав з інвестуванням нагромадженого за роки рецесії вільного грошового капіталу в нове виробництво. Тобто в сучасних термінах - цей інвестиційний потік повинен бути спрямованим на структурну перебудову інноваційного типу. Принципово новим був також висновок, що скорочення у кризовій фазі обсягів виробництва нагромадження капіталу не зупиняє. Воно продовжується, але тільки у іншій формі - вільного грошового капіталу, який шукає нове виробниче застосування, бо стара структура виробництва його “виштовхує”. Саме ця ідея була розвинута Шпітгофом та Шумпетером в інноваційну теорію економічного розвитку. Легко побачити, що сьогодні в Україні відбуваються ті самі процеси.

Теорія економічного циклу М.І.Туган-Барановського містить ще один актуальний для нас висновок - чим багатша країна, чим більше у ній нагромаджується капіталу, тим гостріше там повинні бути виражені промислові припливи та відпливи, проте наявність значного виробничого потенціалу дозволяє при правильній макроекономічній політиці набагато швидше виправити зазначене кризове становище, ніж у випадку, коли такого потенціалу немає, чи він надто малий.

Як і раніше, розвиток господарств України, сьогодні залежить не стільки від зовнішніх (екзогенних) чинників, скільки від  ендогенних умов організації внутрішнього ринку інвестицій і основного  капіталу, що може збільшитися через  інвестиційну матеріалізацію прибутків  підприємств за умови їхнього  нормального оподатковування. Тільки створивши сприятливий інвестиційний  клімат, наша країна зможе вибратися  з глибокої економічної кризи, яка  більше десятиріччя супроводжувалася стійкою депресією національного  господарства. Ця депресія досягла  граничного розміру рецесії виробництва  наприкінці ХХ століття, а на рубежі тисячоліть від фази стагнації при  відносно невеличкій інфляції, тобто  стагфляції усієї економіки у 2000 р. вона увійшла в фазу макроекономічного  зростання. Але поки що воно ще не матеріалізувалась  у покращення економічного добробуту  переважної кількості населення  України. Слідуючи Туган-Барановському, можна зробити висновок, що розвиток капіталістичного виробництва обумовив не збагачення, а зубожіння гнітючої більшості населення нашої країни. Не тільки безпосередні виробники зубожіли, але і загальна сума виробництва продуктів мала тенденцію до скорочення. Такий стан ринку, коли попит на товари є недостатнім для відшкодування витрат на їхнє виробництво, названо Туган-Барановським загальним надвиробництвом товарів.

У цих умовах, що вже спричинили в країні важкі  соціально-економічні наслідки, необхідно  за допомогою активної державної  інвестиційної політики домогтися  розширення основного капіталу, у  тому числі і тимчасово вибулого з функціонування через рецесію  та стагнацію виробництва. Причому, дуже важливо, щоб на продукцію, що створюється  з його допомогою, був підвищений попит. Він обумовить і додаткову  потребу в основних фондах, на яких буде організоване нарощування об'ємів виробництва необхідних товарів. Але  для реального здійснення всього цього необхідно забезпечити  всіляку підтримку діяльності Антимонопольного комітету України, політика якого покликана  створити конкурентний простір у  підприємницькому середовищі держави. Тільки в цьому випадку, як стверджував  Туган-Барановський , розширення основного капіталу створить підвищений попит. Адже слідуючи висновкам його аналізу, коли розширення основного капіталу зупиняється, раптово гальмується попит, і всі галузі промисловості намагаються звузити, а не розширити виробництво, що і відбулося в наш час. Новий розподіл виробництва в період різкого падіння платоспроможного попиту і торгового застою зовсім неможливий. Тому зайвий капітал у галузях промисловості, що роблять засоби виробництва і будівельні матеріали, не може нікуди перетекти і ціни товарів при наявності конкурентного середовища повинні впасти ще нижче Саме тому і потрібна активна структурна-інвестиційна й антимонопольна політики держав, у яких накопичений за роки рецесії і депресії вільний фінансовий капітал повинний бути використаний на освоєння інвестицій у реальному секторі, насамперед через інновації в конкурентноспроможних виробництвах і структурну перебудову всього господарства.

Можна тільки дивуватися, як багато концептуальних ідей, що значно випередили свій час і пізніше  стали класикою економічної теорії, сформулював М.І.Туган-Барановський. Але подив меншає, якщо згадати, що Михайла Івановича визнавали не просто провідним вченим, а й геніальною людиною. Всесвітньовідомий російський економіст М.Д. Кондрат'єв, який був найближчим учнем М.І.Туган-Барановського, в 1923 році присвятив йому спеціальний нарис, де зазначив: "…різні люди мають різну ступінь соціального безсмертя. Вмирають мільйони і мільйони в тій чи іншій мірі своєрідних‚ суспільно "вартісних і цінних" людей. Але вони в очах суспільства нівелюються‚ мов об`єднуються в одну суцільну‚ однорідну соціальну масу‚ яку ми класифікуємо‚ підводимо під категорію тих чи інших культурно-соціальних типів‚ але в якій ми не відрізняємо окремих людей. Соціально виживають лише одиниці‚ котрі як світлі крапки‚ майорять різнобарвними та різної сили вогнями на горизонтах минулого і котрих ми підводимо під категорію видатних особистостей. Михайло Іванович мусить бути віднесений і буде віднесений до ряду останніх". [9]

Те, що в часи Туган-Барановського називали теорією ринку, фактично є проблемою ефективності ринкової системи господарювання. Туган-Барановський одним з перших поставив проблему ефективного сукупного попиту для нормального функціонування ринкового господарства. Він прямо відзначає в свої роботах, що економічному розвитку капіталістичних країн на перешкоді стає „недостаток ринку”, тобто попиту на продукти, які можуть бути потенційно виробленими капіталістичною системою. „На якому ж ґрунті виникає ця недостача ринку, ця трудність збуту товарів, завдяки чому капіталістичне виробництво завжди тисне на ринок, завжди прагне виробити більше, ніж дозволяє ринок? В цьому і полягає важлива і важка проблема ринку, розв'язання якої довгий час було не під силу економічній науці” [28, с.575]

Теорія ринку  Туган-Барановського дає відповідь, яку потім розвинув Дж.Кейнс. Сьогодні ми знайдемо її в найсучасніших підручниках економічної теорії. Вирішення проблеми треба шукати не за кордоном, а в середині країни, долаючи низький сукупний попит, що зумовлений недостатнім попитом на інвестиційні товари. Обмеженість останнього призводить до кризи надвиробництва, причім це не обов'язково означає наявність достатку товарів. Це стан ринку, коли попит на товари є недостатній для покриття витрат їхнього виробництва. Розширення основного капіталу країни, що створює додатковий тривалий попит, і є рецептом від Туган-Барановського для сучасної економіки України. Стимули до національних заощаджень та інноваційного інвестування - ось на що треба і сьогодні звертати головну увагу.