Внесок М.Туган-Барановського у розвиток світової економічної думки

У праці Туган-Барановського досліджується все народне господарство; соціальні відносини клас капіталістів -- клас найманих робітників, а не відносини капіталістична фірма -- найманий робітник.

«Тільки на основі цього методу Кене і Маркса -- методу розгляду цілого суспільного господарства -- можливий науковий аналіз процесу нагромадження капіталу і законів реалізації суспільного продукту», -- пише вчений.[25]

Соціальний аспект є основою його тлумачення капіталу. «Не гроші, а капітал панує  у цьому світі -- це своєрідні соціальні  відносини, котрі в основі своїй  мають зосередження засобів виробництва  в руках небагатьох людей, тоді як величезна більшість населення  позбавлена цих засобів. А необхідність грошового обміну, по суті, випливає з неорганізованості, непланомірного суспільного виробництва, що властиві капіталістичному господарству», зазначає він. [25]

Туган-Барановський створює нову соціальну теорію розподілу. Вироблений суспільною працею суспільний продукт тільки в деякій частині дістається робітнику, а іншу частину захоплюють нетрудові класи (буржуазія й аристократія), котрі спираються на свою економічну міць. Володіючи засобами виробництва та засобами існування робітника, ці класи керують суспільним процесом виробництва і є господарями загального становища. Боротьба між цими класами відбувається за суспільний продукт -- кожен з них намагається захопити собі найбільшу частину суспільного продукту. Не особистість, а клас виступає суб'єктом розподілу суспільного продукту. Саме клас найманих робітників (пролетаріат) повинен звільнити соціалізм від класу капіталістів та аристократів (земельних власників, що отримують нетрудовий дохід). Це -- соціальна експлуатація, це -- соціальна теорія розподілу, котрою пишається її автор. Відносно кардинального питання економічної теорії -- теорії вартості -- він посідає теж відмінну від Маркса позицію. Для Маркса теорія трудової вартості -- основа головного закону капіталізму -- закону доданої вартості, що визначає історичну долю капіталізму. Мета капіталістичного господарства -- додана вартість, за Марксом. У Туган-Барановського ж вартість визначається затратами суспільно-необхідної праці. За Туган-Барановським, для суб'єкта господарювання під час складання господарського плану визначальною має бути трудова вартість, а визначуваною -- гранична корисність, тобто остання -- функція першого. Отже, на думку Тугана-Барановського, шлях людства -- це насичення капіталістичних стосунків соціальним змістом.

2.2 Інвестиційна теорія циклів

М.І. Туган-Барановський заклав підвалини сучасної інвестиційної теорії циклів, випередивши основну ідею кейнсіанської теорії циклів «заощадженн - інвестиції» як вихідного внутрішнього імпульсу усього механізму циклічних коливань.

Він визначив функціональний взаємозв'язок основних факторів економічної  активності, втілений Дж.М.Кейнсм у його «мультиплікаторі», тощо. Кризи в теорії Тугана-Барановського - лише одна з фаз капіталістичного циклу до того ж необов'язкова. Причини циклів та криз учений виводив, на відміну від неокласиків, із недосконалості регулюючої ролі реального ринкового механізму у сфері нагромадження та витрачання суспільного капіталу, що призводить до порушень пропорційного розподілу такого капіталу між різними сферами застосування.

Відповідне регулювання  інвестицій, хоча б тільки у галузях, що виробляють засоби виробництва, вважав учений, могло б забезпечити неухильне  розширення виробництва. Теорія циклів Тугана-Барановського у світовій економічній літературі оцінюється як така, що знаменувала розрив з минулим, визначила якісно новий етап у розвитку цієї теорії, започаткувала сучасну теорію кон'юнктури тощо. Сучасні дослідники творчості українського вченого на Заході зазначають вплив теорії Тугана-Барановського на пізніші розробки А.Пігу та Дж.М.Кейнса, Дж.Хікса, Р.Харрода та багатьох інших. Регулярне чергування періодів промислового піднесення і спаду в сукупності створює те, що називається економічним циклом. Вчений докладно охарактеризував стан промисловості в основних фазах циклу, а також супровідні економічні явища. На думку вченого, капіталістичний цикл складається з трьох фаз: промислового піднесення, кризи і промислового застою. Однак криза не є неминучою фазою капіталістичного циклу - піднесення може переходити в застій поступово, без гострої кризи.

За Туганом-Барановським, причини криз полягають у самій природі капіталістичного господарства через те, що по-перше, робітник у ньому є простим засобом виробництва; по-друге, воно має тенденцію до необмеженого розширення; по-третє, воно в цілому є неорганізованим. Охоплюючи всі сфери господарства, промислова криза ніколи не настає раптово, їй завжди передує особливий стан промисловості й торгівлі, і симптоми цієї лихоманки настільки характерні, що промислову кризу можна передбачити.

У своїй теорії М.І.Туган-Барановський узяв за основу ідею Маркса про зв'язок промислових коливань з періодичним відновленням основного капіталу і заклав основи тенденції - перетворити теорію криз надвиробництва в теорію економічних коливань. Відзначаючи, що роки посиленого створення основного капіталу є роками загального пожвавлення промисловості, М.І.Туган-Барановський пише: “розширення виробництва в кожній галузі підсилює попит на товари, вироблені в інших галузях: поштовх до посиленого виробництва передається від однієї галузі до інший, і тому розширення виробництва завжди діє заразливо і має тенденцію охоплювати все народне господарства. У період створення нового основного капіталу зростає попит рішуче на всі товари”.[25] Але от розширення основного капіталу закінчилися (фабрики побудовані, залізниці проведені). Попит на засоби виробництва скоротилося і їхнє надвиробництво стає неминучим. У силу залежності всіх галузей промисловості друг від друга часткове надвиробництво стає загальним - ціни всіх товарів падають і настає застій. М.І.Туган-Барановський переконаний у тім, що якщо виробництво організувати планомірно, те як би ні було низьке споживання, пропозиція товарів не моглася б перевищити попит.

З повною підставою  можна сказати, що М.І.Туган-Барановський першим сформулював основний закон інвестиційної теорії циклів: фази промислового циклу визначаються законами інвестування. Порушення ж ритму економічної активності, що приводить до кризи, випливає, на думку М.І.Туган-Барановскою, через відсутність паралелізму на ринках різних сфер у період економічного підйому, розбіжності між заощадженнями й інвестиціями, через диспропорційності в русі цін на капітальні блага і споживчі товари.

Основна ідея М.І.Туган-Барановского полягає в тому, що в основі загального товарного надвиробництва лежить часткове надвиробництво, непропорційний розподіл “народної праці”. Таким чином, перше являє собою своєрідне вираження другого.

Досліджував М.І.Туган-Барановський і роль позичкового капіталу в процесі циклічних коливань економіки. Він відзначав, що підвищення позичкового відсотка є вірною ознакою того, що вільного позичкового капіталу в країні занадто мало для нестатків промисловості і роблячи звідси висновок, що безпосередньою причиною криз є не надлишок позичкового капіталу, що не знаходить собі застосування, а його недолік. Як бачимо, у М.І.Туган-Барановского виявляються багато елементів сучасної інвестиційної теорії циклів.

2.3 Теорія промислових криз

Займаючись аналізом промислових криз в Англії, його праця „Промислові кризи в сучасній Англії” (1894), Туган-Барановський звернув увагу на помітну відмінність в швидкості накопичення виробничого і грошового капіталів:

* перший розвивається  хвилеподібно, в його динаміці  яскраво виражені періоди спадів  і підйомів;

* другий нагромаджується  безперервно, хоч і в його  динаміці існують певні коливання.

Ця обставина  в значній мірі пояснюється наявністю  прибутків, безпосередньо не пов'язаних з промисловим виробництвом, але  які відіграють значну роль в суспільстві (різноманітні ренти, прибутки з державних  позик). Звідси випливав висновок, що існує  цілий ряд прибутків, розмір яких мало залежить від стану національного  виробництва. З усіх категорій національного  прибутку найсильніше коливається  з року в рік в залежності від  стану торгівлі і промисловості  підприємницький прибуток, потім  йде заробітна плата робітників. Вони підвищуються в епохи розширення виробництва, пожвавлення промисловості  і падають в епохи застою торгівлі, скорочення виробництва. Але рента, як прибуток, заснований не на особистій  діяльності, а на володінні капіталом  в тій або іншій формі, майже  не схильна до впливу коливань промисловості  і безперервно зростає. Туган-Барановський наводить такий приклад: “ проценти з державних позик, іпотек, облігацій і так далі., як правило, сплачуються так само справно в роки застою, як і в роки пожвавлення промисловості. Земельна рента може падати за тривалі проміжки часу, але короткочасні коливання торгівлі і промисловості ніяк не можуть вплинути на неї через те, що орендні договори укладаються звичайно на більш або менш тривалі терміни ”. [23] У результаті механізм циклічного розвитку капіталістичного господарства був представлений таким чином. У пошуках прибуткового вкладання вільний грошовий капітал чинить постійний тиск на виробництво. І як тільки він туди проникає, починається ланцюгова реакція - розширення однієї галузі вимагає розширення суміжних галузей, і пожвавлення охоплює поступово все народне господарство, причому насамперед - галузі, що виробляють засоби виробництва, оскільки будь-яке розширення виробництва вимагає збільшення постійного капіталу. Поступово, по мірі пожвавлення усього народного господарства, раніше вільні грошові капітали посилено притягуються у виробничу сферу через кредитну систему. Вони перетворюються з потенційної купівельної спроможності в реальну, підвищуючи попит і створюючи позитивну кон'юнктуру. Але як тільки витрачання вільного капіталу перевищить швидкість його накопичення, резерв, створений в період застою, поступово буде вичерпаний, і збільшення попиту припиниться. Припинення надходження вільних грошових капіталів виражається в біржовій кризі, що повністю порушує систему кредиту. По мірі витрачання вільних грошових капіталів будуються нові підприємства, і, як тільки їх будівництво закінчується, з елементів формування попиту вони перетворюються в елементи формування пропозиції. Становище на ринку змінюється. Тепер пропозиція починає випереджати попит, ринкова кон'юнктура різко погіршується, товарні ціни падають настільки, що не можуть покрити витрати виробництва. Таким, на думку вченого, є механізм циклічного руху капіталістичного господарства.

Таким чином, періодичне чергування пожвавлення і застою торгівлі в капіталістичному господарстві неминуче при наявності двох умов: неорганізованості виробництва  і швидкому накопиченні вільного капіталу. ” Кризи спричиняються  тим, що у фазі підйому споживання капіталу йде швидше, як його утворення. Тому, чим меншим капіталом володіє  країна для підтримання своєї  промисловості, тим швидше повинен  закінчитись підйом ” [23]. Чим багатша  країна, чим більше в ній нагромаджується  капіталу, тим яскравіше в ній  повинні бути виражені промислові припливи і відпливи. Циклічний рух кон'юнктури  проявляється в зміні цін на товари. Багато економістів вважало, що найбільш точно його відображають ціни на хліб. Цікавим і оригінальним висновком  Туган-Барановського , який базувався на аналізі величезного статистичного матеріалу, був зовсім інший - не ціни на хліб, а ціни на залізо знаходяться в більш чіткій відповідності з рухом економічної кон'юнктури. Отже, індикатором фази циклу є ціна на основний вид сировини, що йде на створення основних засобів виробництва, нового основного капіталу. Туган-Барановський був першим економістом, що розробив та запропонував такий підхід. Іншим індикатором, який точно відображає динаміку капіталістичного виробництва, є рух дисконтного проценту. На думку вченого, дисконтний процент несе в собі інформацію про стан попиту і пропозиції на вільні грошові капітали. Як видно з механізму капіталістичного циклу, по мірі пожвавлення виробництва і наближення капіталістичного господарства до кризи, попит на вільні капітали зростає і значно випереджає його пропозицію. У зв'язку з цим росте і дисконтний процент, і чим він вищий , тим ближча економіка до кризи .

Головною заслугою Туган-Барановського є те, що у своїх дослідженнях він показав закономірність не тільки виникнення криз, але й їхнього подолання завдяки активізації інвестиційної та соціальної політик. Дуже важливо, що особливу роль у механізмі періодичних коливань економічної кон'юнктури Туган-Барановський віддавав процесу накопичення основного капіталу. Причому, ним були розділені процеси накопичення фінансового капіталу і матеріалізованого через освоєння реальних інвестицій основного капіталу. Для залучення інвестицій ним пропонувалося за допомогою гнучких регуляторів створювати сприятливий клімат їхнього стимулювання в реальному секторі економіки. У Туган-Барановського вперше цінність інвестиційних товарів обумовлювалася не витратами на освоєння їхнього виробництва, а попитом на ринку основного капіталу, аналіз якого ним зв'язувався з теорією граничної корисності різних товарів через оцінки попиту на них у найближчому майбутньому. Одним із перших її інтерпретаторів у слов'янському світі ще в 1890 р. став той же Туган-Барановський , що не протипоставив її сміто-рікардо-марксовій теорії оцінки минулих витрат, а взаємно доповнив основні положення двох фундаментальних економічних доктрин, що склалися на рубежі ХІХ і ХХ століть, зв'язав їх воєдино через антиномічний синтез, з якого пізніше вивів закон, за яким гранична корисність вільно відтворених капітальних благ прямо пропорційна їх трудовій вартості.

Працюючи професором Санкт-Петербургзького університету, Михайло Туган-Барановський виховав іншого видатного вченого Миколу Кондратьєва, який на початку 20-х років ХХ століття відкрив великі цикли кон'юктури, що в подальшему було названо Кондратьєвськими довгими хвилями або скорочено К-хвилями.

Таким чином, вже  наприкінці ХІХ століття видатний український  вчений і, за визначенням іншого славнозвісного економіста Йозефа Шумпетера, “найкращий слов'янський економіст” Михайло Туган-Барановський першим у тогочасному світі розробив вчення про закономірність циклічності економічної динаміки, пов'язаної з періодичністю промислових криз, як фактору, що впливає на зміни у народному житті .

Також, досліджуючи  питання економічних криз, привертає  увагу його докторська дисертація “Руська фабрика в минулому і в сьогоденні. Історико-економічне дослідження”, яка була ним успішно захищено у 1898 р. і в тому ж році вийшла окремою книгою під аналогічною назвою з рубрікацією “Т. 1. Історичний розвиток руської фабрики у ХІХ столітті”. У цій книзі він зробив висновок, що Росія наближується до промислової кризи, і вона тут дійсно відбулась у гострій формі наприкінці 1899 року. У 1901 р. вийшов німецький переклад його “Промислових криз...”, в якому він виказав думку, що Німеччина стоїть на порозі промислової кризи і вона в дійсності наступила, що звернуло на себе серйозну увагу німецького уряду. Також ним було передбачено економічну кризу в США 1906 року. А в 1913 р. у щорічнику газети “Речь” Туган Барановський , зробив прогноз, що спостерігаємий у світовому капіталізмі промисловий підйом повинен закінчитися кризою, предбачивши її очикування у 1914-1915 рр. При цьому він застережував: “ Можливий, і більш ранішній, і більш пізніший наступ кризи; крупна війна може його значно прискорити, незначна війна або неврожаї можуть уповільнити темп промислового підйому і, таким чином, відсунити час наступу кризи” [24].

2.4 Теорія граничної корисності  М.І.Туган - Барановського

Свій погляд на теорію граничної корисності М.І. Туган -Барановський висвітлив у книзі «Учення про граничну корисність господарських благ» (1890).

Взагалі, теорія граничної  корисності, напрямок політекономії, що виникнуло в останній третині  ХІХ в. Розробляли представники австрійської школи: У.Джевонс, Л. Вальрас, К. Менгер, Э. Бем-Баверк і ін. Відповідно до теорії граничної корисності, цінність товарів визначається їх «граничною корисністю» на базі суб'єктивних оцінок людських потреб. Гранична корисність якогось блага позначає ту користь, що приносить остання одиниця цього блага; причому останнє благо повинно задовольняти самі маловажні потреби. При цьому рідкість товару об'являється чинником вартості.