Уявлення про красу в епосі Гомера Іліада

 

«Уявлення про красу в епосі Гомера Іліада» 

  ЗМІСТ

 

 

Вступ.…………………….…………………..…………………….….3

 

РОЗДІЛ  І

1. Творчість Гомера у контексті давньогрецької літератури античного  періоду……….…4
2. Особливості героїчного епосу Гомера………………...…8
3. Способи створення образів у поемах Гомера……………....…11

 

РОЗДІЛ  ІІ………………………………...….16

 

Висновки…………………………………………………………….20

 

Список  використаних джерел ………………………………...21

 

 

 

 

ВСТУП

Гомер – один із найвідоміших давньогрецьких письменників. Вважається, що саме він був автором «Іліади» та «Одіссеї» - двох великих епопей, що відкрили історію європейської літератури. Ніяких достеменних свідчень про життя Гомера немає , збереглися лише життєписи, які є більш пізнішими за походженням і часто переплетені з легендами.

Актуальність даної теми полягає у тому, що її дослідження дозволяє класифікувати наукові точки зору щодо твору «Іліада» Гомера.

Об’єктом даного дослідження є твір «Іліада» у перекладі на російську Н. Гнєдіча.

Предметом даного дослідження є висловлювання про красу у творі Гомера «Іліада».

Мета даного дослідження полягає у тому що, необхідно з’ясувати які уявлення про красу відображаються у творі Гомера «Іліада».

Щоб досягти  цієї мети, необхідно вирішити наступні завдання:

1. проаналізувати наукові точки зору щодо новаторства роману «Іліада»;
2. дослідити особливості героїчного епосу Гомера;
3. визначити особливості способів створення образів героїв у Гомера;
4. провести самостійний аналіз тексту та обрати елементи, через які виражено уявлення про красу Гомера.

Робота складається  з Вступу, Розділу 1, Розділу 2, Висновків, Списку використаної літератури, що налічує 10 джерел.

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І

1.1Творчість Гомера у контексті давньогрецької літератури античного періоду

У підручнику «Гомерівський  епос» під редакцією Н.Л.Сахарного  говориться, що давньогрецька література – найдавніша з національних літератур Європи. Творцем її , був народ, який називав себе «еллінами», а у нас зазвичай називається «греками» - ім’ям, яке ми запозичили у римлян. Давньогрецька література виникла на основі грецьких міфів. Яскравим прикладом того, як міфологія живила художню літературу є перші пам’ятки давньогрецької літератури – епічні поеми «Іліада» та «Одіссея», які, як вважається були створені легендарним поетом – Гомером.  

У своєму підручнику «Антична література» Анпеткова-Шарова поділяє давньогрецьку літературу  на чотири періоди: 

Архаїчний період – період розвитку усної народної творчості, зокрема міфів, а наприкінці його найвищого розквіту набуває епічна поема(напр. Гомер «Іліада» та «Одіссея»).

Класичний період – період розвитку давньогрецької літератури. Виникають перші прозові жанри: історіографія, ораторське мистецтво, філософські роздуми та бесіди. Найвідоміші представники періоду – Софокл, Евріпід, Есхіл та ін..

Елліністичний період – період відходження від громадського життя. Побутова комедія(п’єси Менандра) та інтимна лірика стають провідними літературними жанрами.

Римський  період – період виникнення нового прозового жанру – роману. Вдатні письменники цієї доби працювали здебільшого в галузі сатири (Лукіан) та історіографії (Плутарх).

Анпеткова-Шарова стверджує, що із чотирьох вище зазначених періодів найбільш важливим для історії світової культури і літератури є архаїчний період. Творчість Гомера припадає якраз на нього, саме тоді починає зменшуватися вплив міфології на суспільну свідомість. З’являються перші спроби пояснення природних явищ  з наукової точки зору і використання їх з практичною метою. Зароджується дидактичний епос. Але головним літературним явищем цього періоду були так звані гомерівські поеми, які являють собою закінчення довгого ряду менших дослідів легендарної поезії. В них соціальні відносини повністю відповідали стану грецьких племен в IX-VIII столітті до нашої ери.[1,37]

У підручнику Лосева «Гомер», «Іліада» та «Одіссея» Гомера розглядаються як вершина епічної поезії. З цим погоджувалися і критики, і поети. Поеми правили за кодекс моралі античного світу,їх вважали взірцем прекрасного. Гомер був найпопулярнішим поетом античності, незаперечним авторитетом. «Іліада» та «Одіссея» Гомера  мають велике художнє значення, водночас вони є переконливим свідченням високого рівня античної цивілізації, відображають особливості давньогрецької культури, вірувань, морально-етичних норм,звичаїв, побуту.

Відомості про  самого Гомера дуже обмежені. Вважається, що він жив в IX ст.. до н.е. або ж на початкуVIII ст.. до н.е. Твори  Гомера були широко відомі у Древній Греції. Вони спочатку побутували в усній формі, їх виконували співці. У VII столітті до нашої ери поеми Гомера були записані.  Уже в античні часи виникло питання про автора творів. Крім «Іліади» й «Одіссеї» йому приписували гімни, епіграми, поему «Маргіт» та інші твори. Але перевірити чи є ці факти правдивими – неможливо, бо не збереглося жодних біографічних відомостей про Гомера. За честь називатися його батьківщиною сперечалися різні міста.  Поступово склалося уявлення про нього, як про незрячого мандрівного співця. Проте поеми Гомера свідчать,що принаймні від народження він не був сліпий. Зоровим образам в його поемах належить провідне місце. Точність притаманна Гомеру не менше, ніж метафоричність. Велика заслуга Гомера полягає в тому, що до нього автори створювали лише невеличкі частини з великої області сказань про Троянську війну.

Твори Гомера називають  поемами, епічними поемами, епопеями. Все  це є однаково правильним. В них відображена велика частина народного загальногрецького епосу, який виріс з багато численних «переказів глибокої давнини». Сюжетна основа «Іліади» й «Одіссеї» - це відлуння подій, що дійшли до Гомера через 500 років, про Троянську війну, в ході якої мікенські воїни – ахейці захопили і розграбували місто. Ця подія, що знаменувала. Що знаменувала один із найдавніших етапів боротьби між народами Азії та Європи, була ґрунтовно перероблена міфологічною свідомістю тодішніх людей і стала невичерпним джерелом міфів, легенд, переказів. Цілковито незначний за пізнішими масштабами історичний епізод перетворився у ще догомерівському міфі в грандіозну подію, яка визначає долі богів і людей. Греки і троянці знищують один одного з волі Зевса, який вирішив зменшити кількість людей через їх безчестя. Але при цьому й самі олімпійські боги беруть участь у битвах, немовби усвідомлюючи, що їхня доля якимось чином пов’язана із земною долею.[5,70-86]

 Тахо-Годі  у своїй книзі «Антична література»  стверджувала,що не даремно «Іліада» та «Одіссея» складаються з 24 пісень кожна. Поділ на пісні-глави «Іліади», яке відбулося ще на початку пізньої античності, стало прикладом і для поділу тексту «Одіссеї», з ціллю підкреслити її рівнозначність з «Іліадою». Пов’язані хронологічно та сюжетно, «Іліада» та «Одіссея» багато в чому дуже різняться. «Одіссея» в деякому сенсі - пригодницький роман в віршованій формі. Це поема екзотики, географічної фантастики, захоплює читача все новими країнами, чудесами, панорамами подій, небезпекою, картинами палацового та народного побуту і викликає в читачеві співчуття до багатостраждального Одіссея. Картини, намальовані Гомером в «Одіссеї» дуже різноманітні та яскраві, вони охоплюють багаторічні мандри і страждання героя поеми.

Інша справа – «Іліада». В її сюжеті присутня також доля героїв, ці насамперед головного героя – Ахіллеса, про що Гомер повідомляє свого читача на самому початку першої пісні поеми. По мірі розвитку поеми, в ній все ясніше представлена доля героя, який протистояв Ахіллесу – троянського вождя – Гектора, в деяких місцях та навіть у окремих піснях «Іліади», займаючого, чи не найголовнішу роль. З іменами Ахіллеса та Гектора сплітаються імена та подвиги інших головних героїв. З троянської сторони їх небагато – Еней , Паріс,Главк, з ахейської – багато царів та героїв Еллади та острівної Егеїди. Їх подвигам віддається деяка перевага в порівнянні з троянськими вождями. Своєрідність цієї поеми вже в структурі її композиції, адже вона народжується, наповнюється подробицями й деталями, розгортається у всеосяжну картину життя, звичаїв, моральних засад, культури античного світу із маленького зернятка, із піщинки в плині часу - гніву Ахілла внаслідок його сварки з воєначальником усіх греків Агамемноном.

Якщо виключити  з тексту «Іліади» нечисленні побутові, ліричні, інтимні сцени, «короткі біографічні нариси», діяння та сварки богів і богинь, деякі описуючі місця, то все останнє в поемі майже буквально наповнено кров’ю. Це сцени масових поєдинків, що наповнені жахливими подробицями, описання мук помираючих, про які Гомер говорить з суворою та нещадною прямотою, майже з «протокольною» точністю. Звичайно, вражає конкретність і лаконізм зображення таких сцен. 

      «   В прах колесницы он пал,

         И взгремели на падшем доспехи.» [Гомер. «Іл.».V,294]

Для людини античної епохи поеми  Гомера були символом еллінського єдинства та героїзму, джерелом мудрості та пізнання всіх сторін життя – від військового мистецтва до практичної моралі. Гомера нарівні з Гесіодом вважали творцем всеосяжної і впорядкованої міфологічної картини світобудови: поети «составили для эллинов родословные богов, снабдили имена богов эпитетами, поделили между ними достоинства и занятия, начертали их образы» (Геродот). На думку Страбона, Гомер був єдиним з поетів давнини, хто знав майже все про ойкумене, про народи, які населяли її, їх походження, спосіб життя та культуру. Даними Гомера як вірними користувались Фукідід, Павсаній, Плутарх. Батько трагедії Есхіл називав свої драми «крихтами від великих бенкетів Гомера». Грецькі діти вчилися читати по «Іліаді» і «Одіссеї». Гомера цитували, коментували, пояснювали алегорично. Читанням вибраних місць з поем Гомера закликали виправляти душі філософи-піфагорійці. [9,175-191]

 

1.2 Особливості героїчного епосу  Гомера

У своєму підручнику «Історія давньогрецької літератури» Борухович стверджує, що епос - різновид літературного роду, що оповідає про події, котрі нібито відбувалися у минулому (які немов здійснювалися насправді і згадуються оповідачем)

Героїчний епос Гомера давно став одним із найважливіших джерел вивчення грецької цивілізації. В яскравих військових сценах відтворюється і загальна панорама бою, і почуття його учасників. Характерною рисою поетики «Іліади» є значна роль богів у земних справах: вони втручаються у хід бою, допомагають одним і перешкоджають іншим. Показовою є рада богів на Олімпі під час бою, що характеризує особливості релігійних уявлень давніх греків.

Цікаво також  відзначити, що гомерівський епос відбив у собі ще більш давню культуру, а саме культуру острова Криту. У Гомера можна знайти багато елементів побуту, життя суспільства, що нагадують про цю давню культуру. У критських написах згадуються імена героїв, відомих з Гомерівського епосу , а також імена богів, які завжди вважалися суто грецькими. Гомерівські поеми відображають століття народного розвитку і, зокрема, не тільки общинно-родову формацію, але і її розкладання і розвиток приватної власності і приватної ініціативи. Суворий епічний стиль художніх творів уже не міг залишатися на щаблі своєї старовинної суворості. Він уже починав відбивати індивідуальний розвиток людини з новими,  більш вільними почуттями і за допомогою нових, набагато більш складних поетичних прийомів.

"Іліада" і  "Одіссея" в основному є  героїчними поемами. Але епосу  Гомера властиві і зачатки інших епічних жанрів, наприклад казки. Казка нічим істотним не відрізняються від міфу за своїм змістом. Але міф вірить в буквальну реальність зображуваних у ньому осіб і подій, в той час як казка відноситься до зображуваного вже досить скептично, розглядаючи його як предмет кумедної та цікавої розповіді. [2,198-216]

Лосев твердить, що в гомерівському епосі є  й елементи роману. Вони оповідають про побутові явища, які вже виходять за межі скромного і врівноваженого життя общинно-родового ладу (розповідь про розшуки Телемахом свого батька в II-IV піснях "Одіссеї" містить елементи роману пригодницького, а вся друга частина тієї ж поеми, починаючи з XIII пісні , - елементи роману сімейного). Однак той соціально-історичний період, який зображений у гомерівських поемах, далекий від наївного і примітивного общинно-родового колективізму, він відрізняється всіма ознаками дуже розвиненої приватної власності та приватної ініціативи в рамках родових організацій.

Ми читаємо, наприклад: "Один чоловік отримує  задоволення в одних справах, а інший - в інших" (Од., XIV, 228). В епосі є відомості про існування умілих майстрів, про ворожок, віруючих, теслярів і співаків (Од., XVII, 382-385). За цим текстам вже можна судити про значне поділі праці.[5,245]

У книзі «Троянська війна та поеми Гомера» Флоренсова описується, що поеми Гомера носять величний, монументальний характер, властивий героїчному епосу. Однак в "Одіссеї" багато  побутових, казкових та фантастичних рис. Це й зрозуміло, адже "Іліада" присвячена війні, а "Одіссея" - мінливості людського життя.

Особливо варто  відзначити мову поем. Написані вони гекзаметром (шестистопним дактилем), який вимовлявся дещо співуче. Величезне значення мають також постійні епітети, розгорнуті порівняння й мова героїв.

Постійні епітети, наприклад "хмарогонець" Зевс, "білолокітна" Гера, "сребронога" Фетіда, здебільшого складні, дещо громіздкі. Розгорнуті порівняння (битва, наприклад, малюється як бушує пожежа, буря в лісі, сутичка диких звірів, розлив ріки, що прорвав всі греблі) уповільнюють розповідь, як і слова, якими часто обмінюються герої під час запеклої битви. Уповільнений темп розповіді, його величний характер розквітається незвичайними фарбами в описі природи.[10,76]

Сахарний вважав, що у поемах Гомера кожна річ видима, відчутна і барвиста. Море, наприклад, "сиве" в піні прибою, "фіалкове" під синім небом, "пурпурне" в променях заходу. Навіть земля в "Іліаді" "сміється" в блиску щитів і обладунків під весняним сонцем. Щоб зрозуміти основний принцип епічного стилю, необхідно пам'ятати, відображенням яких соціально-історичних епох він є. Як ми знаємо, це общинно-родова формація, тобто первісний і нерозчленований колективізм. При такому докласовому колективізмі немає місця для розвитку окремої особистості. Все життя окремої особистості, і внутрішня і зовнішня, заповнена життям того колективу, в якому вона знаходиться. Але тоді і всяке зображення життя, яке створює окрема особистість, обов'язково відрізняється однією невід'ємною властивістю, яку потрібно назвати перевагою загального над індивідуальним. Гомер дуже часто вдається до методу порівняння, бажаючи пояснити менш зрозуміле чим-небудь більш зрозумілим. І виявляється, що більш зрозумілим є мирна працю хлібороба, скотаря, ремісника і звичайне, чисто людське життя з радощами і стражданнями маленької людини, що не має нічого спільного з тими колосальними героїчними постатями, про які говорить нам безпосередній сюжет гомерівських поем, - життя без усякої війни і навіть без міфології. Адже якщо поет порівнює що-небудь з чим-небудь, то, очевидно, предмет, який притягається для порівняння, для нього більш зрозумілий і більш переконливий. Встановлено, що в гомерівських поемах не мирний побут порівнюється з війною, а, навпаки, військовий побут пояснюється картинами мирного життя, так як це остання і є для Гомера більш зрозумілою.