Спеціфіка художнього втілення особистості у творах Шекспіра

І все ж певні відгуки  на історичні хроніки Шекспіра у  вітчизняному літературознавстві маємо. Так, відомий літературознавець  Анікст писав: «Все хроники Шекспира пронинкнуты идеей необходимости государственного единства, они отражают процесс формирования английской нации и становление абсолютной монархии. Шекспир показывает губительный характер феодальних междоусобий, их вред для народа.» [2, стр. 85]     

Особливо виразно драматург  показує ці явища в його драмі  «Річард ІІ»     

Ця драма описує події, що дійсно мали місце в історії  Англії. Дії відбувалися в 1399 -1400 рр.. У той час на чолі держави стояв король Річард ІІ (час правління 1377 - 1399). Спочатку цей твір відносили до жанру трагедій через трагічну долю короля. Шекспір ​​брав сюжет для цього твору в «Хроніках Англії, Шотландії та Ірландії» Р.Холіншеда. О. Анікст припускає, що деякі деталі, які були відсутні у Холіншеда автор запозичив у інших авторів. Однак він переосмислював вивчене і з сухих історичних фактів створював свої драми, повні життя, яскравих емоцій і повчальності.

«Річард II» відкриває  тетралогію зрілих історичних хронік Шекспіра, куди входять також «Генріх IV, частина 1», «Генріх IV, частина 2» і  «Генріх V». Існує також анонімна п'єса, яка дійшла до нас у неповній рукописи під умовною назвою «1-ша частина" Річарда II ": Томас Вудсток» (вперше надрукована тільки в 1870 р.). Події цієї п'єси безпосередньо передують подіям «Річарда II», хоча не всі персонажі збігаються. Деякі дослідники також приписують її Шекспіру, але багато рішуче заперечують його авторство або хоча б участь, вказуючи на сюжетні неув'язки: так, персонаж на ім'я Грін в «Томасі Вудстоку» убитий, а в «Річарді II» знову з'являється живим; у «Вудстоку» вдова героя отримує заступництво Джона Гонта, а в «Річарді» він їй у цьому відмовляє.[22, 68]

До того ж «Річард II» - одна з небагатьох шекспірівських п'єс, яка цілком написана віршами і не містить прозових вставок.

П'єса містить у собі ті аспекти, які Шекспір ​​хотів би змінити в сучасному йому суспільстві, але побоюючись цензури, використовував сюжети далекі від сучасних. Адже пороки залишаються тими ж, як при Річарді, так і при нинішніх правителях: користолюбство, гонитва за золотом, лицемірство, лестощі, марнославство, жадоба влади будь-якою ціною. Драматург показує в цьому творі, як і в багатьох інших, що володіння владою саме по собі не робить, людину щасливою. Наприклад, в трагедії «Макбет» головний герой домігся того, що став королем, проте ми не бачимо ні краплі щастя в його душі, тому що він прийшов до вінця по трупах.

 

 

 

2.2.Аналіз сюжету історичної  хроніки «Річард ІІ»

У п'єсі «Річард ІІ»  головними дійовими особами є  сам король Річард і його двоюрідний брат Генрі Херфорд, якого називають Болінброк за назвою замку, в якому він народився.

Сюжет п'єси полягає в  тому, що король Річард ІІ виганяє двох своїх дворян з країни і відбирає їх землі, щоб отримати кошти для війни з Ірландією. Але легковажність і марнотратство викликали все більше невдоволення у населення країни. З поверненням Болінброка (його кузена) з вигнання народ став підтримувати його в справі скинення Річарда і отримання корони. Болінброк був коронований і став королем відомим як Генріх IV, а Річард загинув у в'язниці.

Юрій Шведов так описує драму «Річард II» - «це твір зрілого художника-реаліста, п'єса з дуже чітко побудованим конфліктом, яких визначає  її динамічну напруженість. Характери дійових осіб розкриваються поступово, в ході вирішення конфлікту, в якому стикаються яскраво окреслені антагоністи. В результаті Шекспіру вдається створити по-справжньому багатосторонні реалістичні образи і переконливо показати еволюцію характеру головного героя. За різноманітністю художніх образів і способів їх характеристики «Річард II» наближається до п'єс про Генріха IV, які складають вершину історичної драматургії Шекспіра. П'єса пройнята тіраноборчим пафосом, який органічно зливається з патріотичною тенденцією. У боротьбі проти коронованого деспота об'єднуються самі різні верстви населення Англії, в тому числі прості люди, виступ яких в кінцевому рахунку визначає долю короля; це надає п'єсі об'єктивно революційне звучання. Разом з тим в п'єсі починає відчуватися тривога: узурпація престолу сприймається як чинник, здатний розв'язати відцентрові сили феодального суспільства.» [22, 461]

Я абсолютно згодна з визначенням геніального шекспірознавця і вважаю, що патріотизм, притаманний героям, дуже яскраво видно в тій сцені, коли король оголосив свій вердикт Томасу Моубрі і Болінброку. Здається, що більш жорстокого покарання для них не можна і придумати. Моубрі, якого вигнали назавжди говорить:

«Что приговор твой как  не смерть немая?

 У языка речь отнята  родная.»

« Без света родины я буду вечно

   В унылом мраке ночи бесконечной.»

[8, 96]

Болинброк тоже печален,  хотя он изгнан не навсегда, только на шесть лет.

       «Прости, край милый! Англия, прощай!

     Еще меня ты держишь, мать и нянька!

     Где б ни скитался я, в том честь моя,

    Что, изгнанный, все ж англичанин я.»

[8, 96]

Любов до батьківщини Шекспір ​​ясно показує в цих словах. Звичайно, є в цьому і прагматичне міркування, тобто складно в зрілому віці їхати на чужину і починати все спочатку. Хоча в наш сучасний момент це досить поширене явище, що люди їдуть зі своєї країни в пошуках кращого життя, більш забезпеченого, більш комфортного. Люди рідко в наші дні тужать за Батьківщиною, це стає атавізмом для нашого суспільства.

 

 

 

 

2.3 Річард ІІ: специфіка характеристики і погляд Другого

  Головна дійова особа цього твору є король Річард ІІ. У п'єсі він представлений легковажним і жорстоким, марнотратним і впевненим у своєму божественному призначенні бути королем. На думку Ю.Ф. Шведова, «Річард поєднує в собі обачність, вседозволеність, віроломство в політиці з зовнішньою чарівністю. Це своєрідний «король-філософ». [9,стор.145]. Річард веде себе вкрай нерозумно. Він дозволяє керувати собою своїм фаворитам-підлесникам: Гріну, Буші і Беготу. Король називає себе на Ви, що, швидше за все, цілком прийнятно для особи, що носить королівський титул.

Щоб показати читачеві всю примарність королівського всемогутності Шекспір ​​говорить словами Джона Гонта: «Ты, король, не можешь удлинить моей жизни ни на одну минуту. Сократить ее, дав на меня обрушиться великому горю и лишив меня ночного отдыха, ты, разумеется, можешь; но дать мне прожить хоть один лишний день ты не в силах.»   [8, 96].

 Таким чином, письменник показує, що король - це всього лише людина, хоча і наділена надзвичайною владою і повноваженнями.

При сварці двох знатних дворян Річард спочатку дозволив їм битися, щоб кожен міг довести за допомогою зброї, що він правий. Однак у момент, коли мав початися бій, Річард раптом передумав і вирішив обійтися без кровопролиття. Чому ж він це зробив? Швидше за все, тому що саме він наказав вбити герцога Глостера, в чому один з дуелянтів звинувачував іншого. І король відчув докори сумління, відчув, що не хоче бачити цю сутичку. А Ю.Ф. Шведов вважає, що король перервав сутичку тому, що «Річард заздалегідь вирішив не допускати поєдинку, побоюючись, що в разі перемоги Болінгброка він не зможе засудити його на вигнання і не отримає шансів на захоплення володінь його батька. Але попри те Річард під час підготовки до поєдинку тримає себе так, наче він не менш учасників поєдинку і глядачів переконаний у серйозності всього, що відбувається. Особливо яскраво це виявляється в сцені, де Річард зі словами прощання звертається до Болінгброка перед боєм». [8, 46] Проаналізувавши це твердження, я погодилася з цією думкою. Адже Річард, хоча і у захваті від своєї величі, усвідомлює ту небезпеку, яка може прийти з боку його кузена. Адже він теж королівської крові і за характером цілеспрямований і сильний.

«Крім того, тут з граничною  чіткістю проступає ще одна риса цього  примхливого юнака: Річард впивається своєю могутністю; йому подобається, що помах його руки, один жест може в  одну мить змінити хід подій. Більш  того, він любить міняти свої рішення: в одній сцені він двічі  змінює їх - спочатку забороняючи призначений  ним самим поєдинок, а потім  скорочуючи термін вигнання Болінгброку; йому доставляє радість бачити, як його піддані підкоряються кожному його повелінню.» [9, стoр 248] Подивившись фільм «Порожня корона. Річард ІІ», я дійсно побачила всю награність, фальшивість його промов. Він говорить, змінюючи свої рішення, і спостерігає за реакцією підданих, знаючи, що ніхто не вправі не послухатися його. Він насолоджується власною грою. До речі, фільм цей зовсім новий, 2012 року. Річард представлений англійськими режисерами Рупертом Гултом і Річардом Ейром як худий, жінкоподібний, інфантильний чоловік, зовні має схожість з Ісусом Христом. Можливо, через перенесені їм страждання, щоправда, абсолютно заслужені. У тексті п'єси також є подібний зв'язок:

Ви стоїте тут, вирячивши  очі,

Коли гнітить мене велике горе,

І ладні вмити руки, мов  Пілат,

Неначе з жалості; та ви, Пілати,

Ті, хто отут послав мене на хрест,

Гріха свого не змиєте водою.

[8, 142]

Тобто Пілат, хрест мають безпосереднє відношення до Іісуса Христа.

Шекспір використовує для  характеристики головного героя  такі засоби, як самохарактеристика и  характеристика його іншими особами, що допомагає глибше розкрити його сутність,  позиції і, головне, його еволюцію як особистості.

«Аргументы, которыми Ричард мотивирует запрещение поединка, сами по себе представляют интерес как способ характеристики Ричарда. Шекспир не мог найти этих аргументов ни в одном из исторических источников; объяснение Ричардом своего поведения является плодом творческой фантазии Шекспира: Ричард якобы проявляет заботу о родине, о мире и предотвращении гражданской смуты.» [22, 432] Дійсно, ми бачимо всю фальш його турботи, коли для військового походу на Ірландію, Річард пропонує здати королівство в оренду:

«И так как нам казну поистощили

Большой наш двор и царственная  щедрость, — 

Придется сдать в аренду королевство.»

 [8, 101]

«Після цих слів глядачеві, стає ясно, що патріотична тирада Річарда  в сцені поєдинку - не що інше, як зразок політичної демагогії, якою юний оратор володіє досконало; вона лише прикриває егоїстично-своєкорисливе  відношення Річарда до своєї країни.»  [22, 434]

Якщо особистість і  здатна вплинути на хід історії, то в більшій мірі це відноситься до королівських осіб, які вправі абсолютно законно вершити долі підданих і держав. Як співається у відомій пісні А. Пугачової: «Все могут короли, все могут короли и судьби всей Земли вершат они порой ...». Однак, їх особисте життя не залежить від них. Тут приймаються рішення згідно політичних мотивів. Так з історичних джерел  я довідалася, що в час цих подій дружині короля було близько 10 років і автор вигадав або запозичив в інших авторів строки про її красу и кохання до Річарда. На мою думку, автор використовує цей прийом, щоб надати історичній п’єсі романтичного звучання. Також з історичних джерел видно, що справжній Річард ІІ не був абсолютно негативним героєм. Він був покровителем мистецтв і наук. Цей факт Шекспір не додав до свого твору. Він розставив інші акценти, можливо, тому що шкоди від його політичних дій було набагато більше, аніж користі від підтримки мистецтв.

На думку Ю.Ф.Шведова: В «Ричарде II» прихоть короля — изгнание Болингброка и конфискация наследства его отца — дает лишь первоначальный толчок действию; в дальнейшем инициатива в столкновении короля с его главным антагонистом Болингброком переходит к последнему; это позволяет Шекспиру особенно убедительно показать эволюцию характера Ричарда. Эволюция Ричарда — самое значительное реалистическое завоевание Шекспира в этой хронике; ни в одной из остальных хроник нет так полно последовательно разработанной эволюции героя.» [21, 346]

У чому виявляється ця еволюція героя? Той самий автор дає нам відповідь: «В своем развитии образ Ричарда проходит три главных этапа. Первый этап совпадает с экспозицией этого персонажа и рисует Ричарда-короля; он продолжается до того момента, когда Ричард осознает реальность угрозы, нависшей над его короной. Второй этап, самый динамичный по изображению внутренней жизни Ричарда, воспроизводит глубокий духовный кризис, вызванный поражением Ричарда в борьбе с Болингброком. Отречение Ричарда от престола служит как бы границей, отделяющей второй этап от третьего, где Ричард выступает как человек, пытающийся осмыслить свою собственную трагедию.» [21, 351]

Якщо на другому і третьому етапах майже весь матеріал для суджень  про характер Річарда дають його власні слова і його поведінка, то в експозиції для правильного розуміння цього образу велике значення має характеристика Ричарда іншими дійовими особами.

Такою концентрованою характеристикою Річарда є діалог Гонта і Йорка в першій сцені другої дії, що починається словами Гонта:

«Успеет ли король прибыть сюда.

Чтоб я вложил последний  вздох в советы

Для безрассудной юности его?» [8, 101].

Гонт грає тут роль пророка.

 Король все ж таки  встигає відвідати Гонта перед смертю, однак слова дядька тільки розлютили його. Він розлютився на правдиві і мудрі слова немічного старого і сказав в гніві:

«Пусть тот умрет, кому ничто не мило;

  И дурь и старость  приберет могила»  [8, 106].

Отже, ми бачимо в Річарді  небажання бачити правду, чути критику, а водночас і жорстокість короля. Шекспір недаремно вклав ці слова до уст людини, яка вже на смертному одрі, бо ніхто інший з тих, хто живе в Англії, не наважився б сказати подібне королю. Річард вважає, що якщо він за походженням королівської крові, то йому все дозволено, він невразливий і кожна його дія продиктована з Небес. У третій  дії ми дізнаємося причину такої поведінки зі слів самого Річарда:

Не смыть всем водам  яростного моря

Святой елей с монаршего  чела.

И не страшны тому людские  козни.

Кого господь наместником  поставил.

За каждого из тех, кто  поднял сталь,

Поддавшись наущеньям  Болингброка,

Противу нашей золотой  короны,

Бог Ричарду даст ангела с мечом.

За правду бьется ангельская рать,

Злодеям перед ней не устоять.

 [8, 123]

За твердженням Ю.Шведова, «на своей короне он видел отблески небесной благодати, и эти призрачные отблески настолько ослепляли его, что Ричард-король потерял способность трезво оценивать окружающую его Реальность». [20, 145]