Культура Риму

                              Культура Риму

 

 Культу́ра Ри́му — другий етап античної культури. Вплив культури Стародавньої Греції на Рим не підлягає сумніву. Давньогрецький історик, автор фундаментальної 40-томної «Загальної історії» Полібій, який прожив у Римі 16 років, підкреслив одну з особливостей давньоримської культури: «Римляни, виявляється, можуть краще за всякий інший народ змінити свої звички і запозичити корисне». Але в той же час римська культура не копіювала грецьку, вона розвивала, поглиблювала досягнуте, а також розвивала власні національні риси — практицизм, дисциплінованість, дотримання суворої системи. Найбільші завойовники старовини — римляни, підкоряючи різні народи, вбирали їх культурні досягнення, але при цьому зберігали й свої «домашні» звичаї. Динамізм римської культури — така ж істотна її особливість, як і традиціоналізм. Взаємодія цих двох начал обумовила і її життєздатність, і величезну роль для подальшої культурної історії Європи, особливо Західної.

 

Зміст

1.Введення

2. Основні особливості давньогрецької і давньоримської культури

3. Вільний час у римлян

4. Філософія в Стародавньому Римі

5. Література Стародавнього  Риму

6. Історіографія I ст. до н. е.

7.  Музика, спів і танці

8.  Організація театральних  вистав

9. Архітектура в Стародавньому  Римі

10.  Політика і право  в Стародавньому Римі

11. Висновок

12.Список літератури

 

1. Введення.

 Древнє латинське слово cultura (догляд, обробіток, виховання) було настільки широким поняттям, що включало в себе і смисли, пов'язані з сучасними уявленнями про культуру. Термін же «культура» навіть в літературі античності латинською мовою, що створювалася на кілька століть пізніше класичних еллінських творів, вживається практично як синонім грецького «виховання відповідно до традицій етосу, вдачі-традиції». Уявлення про справжній етос (ще в VI-V ст. до н.е., апелюючи до досвіду давнини, міркували про нього піфагорійці, Сократ, Аристофан) змінювалися неодноразово, але завжди зберігалася прихильність до типу, що відповідає прекрасному строю Космосу "людини вихованої", яка , будучи доброчесним і вірним громадянином, займає своє "природне місце". Визнаючи множинність природних відмінностей між людьми, антична епоха наділяла їх всіх (вже римлян точно) сприйнятливістю до виховання. Постановці останнього, власне, і присвячені грандіозні політико-виховні твори Ксенофонта і Платона, політико-виховна діяльність піфагорійців і стоїків.

 Центральне положення виховання в античній культурі було безумовним.  Саме виховання відрізняє людину від тварини, елліна від варвара, вільного від раба, філософа від черні, був переконаний на межі III-IV ст. н.е. Ямвлих.

 

2. Основні особливості  давньогрецької і давньоримської  культури.

 Зневага до занять мистецтвом і науками аж ніяк не означало, що римлянин залишався неуком. В освічених будинках вчили не тільки грецької мови, але і правильної, витонченої латині.

 Вже в республіканський період  в Римі складаються самобутнє, оригінальне мистецтво, філософія, наука, формується свій метод творчості. Їх головна риса - психологічний реалізм і справді римський індивідуалізм.

 Давньоримська модель світу принципово відрізнялася від грецької. У ній не було події особистості, органічно вписаного в подію поліса і космосу, як у греків. Подієва модель римлянина спростилася до двох подій: подія індивіда вписувалося в подію держави, або Римської імперії. Саме тому римляни звернули свою увагу на індивіда.

 Грек бачив світ через всеосяжну гармонійну модель світу, через величну і героїчну міфологічну систему, яка надавала моделі світу закінченість. Для римлянина світ гранично спростився, міф перестав бути світоглядом і перетворився на казку. Внаслідок цього явища сприймалися, пізнавати їх стало значно легше, але було втрачено щось непоправне - зникло відчуття цілісності буття. Саме тому римляни не могли наблизитися до грецького ідеалу: була загублена природна модель світу - таємниця давньогрецького величі.

 Римська наука не досягла  розмаху грецької, тому що перебувала  в залежності від конкретних  потреб зростаючої Римської імперії.  Математика, географія, природознавство  та інші науки у римлян носили вузький характер. Помітний слід у науці залишили праці Менелая Олександрійського по сферичній геометрії та тригонометрії, геоцентрична модель світу Птолемея, праці з оптики, астрономії (складено каталог понад 1600 зірок), ставилися досліди на тваринах по фізіології. Лікар Гален впритул підійшов до відкриття значень нервів для рухових рефлексів і кровообігу. Розвивалася будівельна техніка, яка дозволила створити Колізей Флавіїв, півторакіло-метровий міст через Дунай при Траяна і т. п. Удосконалилися механіка, використовувалися вантажнопідйомні механізми. За словами Сенеки, «знехтувані раби» щоразу винаходили щось нове: труби, по яких йшла пара для нагрівання приміщень, засоби для полірування мармуру, дзеркальні черепиці для відбиття сонячних променів.

 Поширилося мистецтво мозаїки: навіть у будинках на Рейні у вікна вставлялося скло. І Менелай, і Птолемей були грецькими вченими, які працювали у Римі.

Великою популярністю користувалася астрономія. Хоча в основному римські вчені коментували греків.

 

 3. Вільний час у римлян.

 ”Відпочинок - після справ”, - говорило латинське прислів'я. Вільним часом римляни користувалися по-різному.  Люди освічені, з високими духовними інтересами присвячували себе науці чи літературі, не вважаючи це "справами", а, розглядаючи як дозвілля, як "відпочинок духу". Так що відпочивати для римлян аж ніяк не означало нічого не робити.

 Вибір занять був широкий: спорт, полювання, бесіди і особливо відвідування видовищ. Видовищ було багато, і кожен міг знайти те, яке йому найбільше до душі: театр, бої гладіаторів, перегони на колісницях, виступи акробатів. Іноді відправлялися просто подивитись на якогось екзотичного звіра. Одні шукали тиші і спокою, інші - гучних, несамовитих розваг. Одні відправлялися на відпочинок з міста до себе в маєток, а інших вабили спокуси великих міст.

 Втім, поїздки за місто вимагали  цілого дня, а то й кількох днів. Траплялося ж, що випадали тільки вільні години, і треба було вміти правильно їх використовувати. Такі години можна було присвятити грі в м'яч, до якії римляни вдавалися ще охочіше, ніж греки. Грали і дорослі, і молодь. Правила гри були, ймовірно, такі ж, як і в Греції, а в самій грі вбачали хороший засіб підтримувати себе в належній фізичній формі.

 Головним спортивним майданчиком жителів Вічного міста, яким всі могли користуватися, було Марсове поле, а також коміцій, тобто місце на форумі, де проходили народні збори.

 Улюбленим видом відпочинку  римлян було полювання на диких  звірів і птахів. Були також різні забави, ігри, якими вони могли забавлятися як вдома, так і в гостях, на бенкетах. Ними тішилися і дорослі, і молодь. Наприклад, двоє швидко показували іншим по кілька пальців, і ті повинні були відразу ж сказати, скільки всього пальців було показано. Ця найпростіша гра так і називалася - "мелькання пальців". Дуже популярна була і гра "голова - корабель": треба було вгадати, яким боком впаде підкинута монета.

 Знали римляни і гру, схожу  на шашки: на великій дошці  двоє партнерів пересували за  певними правилами гральні камінці,  кістки або фігурки, що називалися "латрункулі" - наймані воїни.  Існувало безліч варіантів цієї гри.

 У кістки римляни грали так само, як і греки, визначаючи переможця за кількістю очок, що випали при киданні кісток. Сама гральна кістка могла бути маленьким кубиком або шестигранником з поглибленнями на гранях. Невдалий кидок римляни називали "собакою", найкращий - Венерою. Азартна гра в кості була заборонена протягом усього року, за винятком свята Сатурналій. Проте заборони ці порушувалися, і порушували їх якраз ті, хто їх вводив. Як би там не було, римляни продовжували захоплюватися азартними іграми, втрачаючи часом величезну купу грошей.

 Підтримуючи торгові та інші зв'язки з багатьма далекими країнами і народами, римляни охоче знайомилися зі всілякими рідкостями і новинками, привозили звідти. Спеціальних музеїв, виставок в сучасному значенні цих понять у Римі не було: твори мистецтва, пам'ятники, статуї оточували древніх всюди. Римляни жили з ними поруч, прив'язувалися до них і енергійно опиралися будь-яким спробам перенести статуя на нове місце.

 Час від часу в місті  з'являлася якась новинка, і  безліч людей сходилося, щоб  поглянути на неї. Це могли бути рідкісні, раніше не відомі тут зразки рослин, могли бути і екзотичні звірі, це, нарешті, могли бути і люди з незвичним кольором шкіри, будовою тіла, дивними, вигадливими рисами обличчя.

 Ще більшою приманкою для  глядачів були дикі звірі. З ними римляни найчастіше знайомилися поступово, у міру розширення сфери своїх завойовницьких походів і торгових експедицій. Звірів у Рим привозили все більше, потреба в них зростала, адже бої гладіаторів з дикими тваринами вже стали улюбленою розвагою для жителів Вічного міста.

На загальний огляд виставлялися не тільки живі звірі, але й кістяки, і окремі кістки, незвичайні по своїх розмірах,які викликали в пам'яті давні міфи. У 58 р. до н.е. Емілій Скавр доставив з Юдеї в Рим скелет якогось морського чудовиська: традиція стверджувала, що це залишки того самого дракона, якого повинні були видати на поживу Андромеду! В правління Олександра Севера в театрі був виставлений скелет кита. З подивом розглядали римляни також небачених раніше крокодилів і бегемотів.

 Те, що кожна новинка викликала загальну цікавість є природно і зрозуміло. Неприємним явищем було пристрасне бажання сотень римлян подивитися на фізичні каліцтва, на людей калік, обділених долею. Але ж і такі "подарунки" надсилались правителям Риму. Так, Августу привезли з Індії людину без рук, а Нерону піднесли в дар дитину нормальних розмірів, але з чотирма головами. Римський народ охоче ходив дивитися на надзвичайно високих людей і, навпаки, на карликів. Маленьких чоловічків тримали в будинках заради розваги і навіть показували їх публічно. Існували й інші сумнівні з сьогоднішньої точки зору звичаї. У Римі був ринок, де кожен міг купити собі для забави все, що було потворного і притому незвичайного: людей, що народилися без рук або без ніг, однооких або триоким, з безформними головами, сіамських близнюків. Зберігали і виставляли напоказ навіть померлих людей, що відрізнялися дуже високим зростанням чи незвичайною статурою. В епоху принципату Августа в садах Саллюстія можна було бачити тіла подружньої пари велетнів. Пліній старший пише, що сам спостерігав одного разу збережені й виставлені таким чином тіла карликів.

 Ми знаємо, що у стародавніх  були різні способи консервації мертвих тіл. Коли в Рим при Клавдії відправили якусь невідому істоту, названу "гіппокентавром", але по дорозі, в Єгипті, вона загинуло, тіло законсервували в меді і в такому вигляді привезли, врешті-решт, до столиці імперії, де і виставили в імператорському палаці . Також два століття по тому якогось гіппокентавра прислали з Антіохії до Риму законсервованим, щоб імператор міг на нього подивиться.

 Вчених, інтелектуалів, літераторів, не так вже привертали до себе скелети крокодилів і живі карлики. Час, вільний від повсякденних обов'язків, вони проводили за читанням, літературною працею або просто відпочиваючи в тиші своїх маєтків. Інтерес до бурхливого ​​інтелектуального життя, до публічних читань, дискусій пробудили у римлян грецькі філософи і граматики, переселяючись до Італії і передусім в Рим, починаючи з середини II ст. до н.е.

 

4.  Філософія  в Стародавньому Римі.

 «Особливе місце в культурі  древніх римлян займали філософія  і юриспруденція. У давньоримській філософії поєднуються принципи різних навчань грецьких мислителів, особливо епохи еллінізму. Філософи перейняли їх науковий апарат, термінологію, найважливіші напрями. Важливе значення для римської філософії придбали ідеї морального вдосконалення людини і містичні настрої, властиві часу. Серед філософських напрямів найбільшого поширення в республіканському, а пізніше - в імператорському Римі отримали стоїцизм і епікуреїзм.

 Представник стоіцізма Сенека бачив сенс життя у досягненні абсолютного душевного спокою, подолання страху перед смертю. Величезну частину своїх зусиль, вважає Сенека, людина повинна присвячувати власним вдосконалення.

 Епікуреїзм-єдина матеріалістична філософія в античному Римі. Найбільш яскравий її представник - Тіт Лукрецій Кар - відомий своєю філософською поемою «Про природу речей».

 Характерним для римського менталітету стало захоплення скептицизмом. Основоположник скептицизму Секст побудував своє вчення на критичній переоцінці сучасних знань. Вістря скептицизму була направлено проти понять філософії, математики, риторики, астрономія та граматики.  Скептицизм став специфічним вираженням прогресуючої кризи римського суспільства.

 Діяльністю стоїків і кініків картина розвитку філософії Риму не вичерпується. Популярними були філософські трактати Плутарха з Херонеі.Його твори відрізнялися чудовою живою мова, здоровим глуздом, життєлюбством, терпінням.

 

5.  Література  Стародавнього Риму.

 Існують три специфічні особливості  римської літератури.

 Першою особливістю римської літератури в порівнянні з грецькою є те, що це література більш пізня і тому набагато краще розвинена. Перші пам'ятники римської літератури ставляться до III ст. до н. е., в той час як перші письмові пам'ятки грецької літератури засвідчені в VIII ст. до н. е.

 Отже, римська література виступає  на світовій арені принаймні на 400-500 років пізніше грецької.  Рим міг скористатися вже готовими результатами вікового розвитку грецької літератури, засвоїти їх досить швидко і грунтовно і створювати на цій основі вже свою власну, кращу й розвинену літературу. З самого початку розвитку римської літератури відчувається сильний грецький вплив.