Еволюція творчості М.Коцюбинського від народництва до імпресіонізму

РОЗДІЛ 1.ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД ТВОРЧОСТІ М.КОЦЮБИНСЬКОГО

1.1.Еволюція творчості  М.Коцюбинського від народництва  до імпресіонізму

Михайло Коцюбинський — великий письменник-гуманіст, виразник народних дум і прагнень. Він посідає одне з чільних місць в історії української літератури. Його повісті, оповідання та новели яскраво відтворюють не тільки глибинні соціальні зрушення в суспільстві кінця XIX — початку XX ст., а й активні пошуки, якими характеризувався літературний процес на межі двох століть: він приніс в українську літературу елементи декадентства, символізму, неоромантизму, — усього того, що за аналогією з німецькою та польською літературою дістало назву модернізму. (5)

Коцюбинський вважається найвидатнішим стилістом української прози. Він почав як реаліст і народник під впливом Панаса Мирного й Івана Нечуя-Левицького, пізніше, на початку XX ст., відійшов від цього напрямку й, хоча симпатизував народницьким поглядам, однак схилявся до імпресіоністичної манери. Тут не було метаморфози чи суперечності — адже імпресіонізм, цей останній великий стиль XIX ст., був об’єктивним мистецтвом, побудованим на точному відображенні відчуття, враження, спостереження. [5]

 Рання творчість Коцюбинського позначена впливом І. Нечуя-Левицького та Панаса Мирного, проте проникнення в українську літературу на початку сторіччя нової мистецької течії – імпресіонізму – позначилося на його прозі найбільшою мірою.

Діти убогого села й міської околиці, Що виростають в тяжкій праці і безпросвітних злиднях, - ось герої ранніх творів Коцюбинського. Саме такі маленькі герої Коцюбинського: Христя з однойменного оповідання, Василько з оповідання "Ялинка", Дмитрик з "Маленького грішника".

Сільська дівчинка Харитя несподівано мусить стати за старшу в хаті. Мати захворіла і нікому доглянути її, принести води, зварити їжі, прибрати хату, зжати нивку. Вона непомітно призвичаїлась до труду, який став природною потребою її життя. Письменник підкреслює незвичайну моральну стійкість своїх маленьких героїв, бо виростають вони в тяжких умовах.

Харитя надіється на свої маленькі роботящі руки, несвідомо покладаючись на здруженість і віру людей.

Оповідання "Дорогою піною" відкривається широким всту- пом-заспівом про героїчну боротьбу трудяших проти панів-гнобителів. Події відбуваються на Уманщині в 30-х роках XIX століття, коли ще живі були в народі спогади про Коліївщину 1768 року.

Оповідання "Дорогою ціною" сприймається як твір історико-белетристичний. На передній план свого твору автор висуває мужню постать Соломії, у прагненні якої до щастя стільки зворушливої поезії, що вона переростає в символ свободи і незалежності людської, у живе втілення вільнолюбивого духу рідного народу.

Творча еволюція М. Коцюбинського передбачала багато захоплень і впливів, проте письменник повсякчас глибоко переосмислював не лише рідні, а й чужі впливи. «Свій літературний смак, - писав майстер української модерної прози молодшому колезі М. Могилянському, - я виробив під впливом європейської літератури. Слов’янська література мені лише подобається. В останні часи я дуже захоплююсь північними письменниками (Г. Ібсен, А. Гарборг, К. Гамсун), а також М. Метерлінком, Ж. Роденбахом.» [27, 45].

Вплив європейської літератури на творчість М. Коцюбинського був значним. «Письменник пересвідчується, що громадянське призначення літератури – не єдина, а може, і основна її функція. Це усвідомлення приходить під впливом студій новочасного зарубіжного письменства. Його смаки цілком полонять західноєвропейські та скандинавські автори» [24, 45].

Засвоївши традиції та досвід своїх славних попередників, Коцюбинський орієнтувався й на зразки світового письменства, був чутливий до тих нових віянь, що панували тоді в європейській літературі. З одного боку, був новатором щодо стилю та психологізму, з іншого — надмірного новаторства остерігався. У пристрасних дискусіях про нове та старе, модернізм і традицію, які захопили буквально всіх його сучасників, Коцюбинський участі не брав. Він був справді природженим художником, «який має трохи інші очі, ніж другі люди, і носить в душі сонце, яким обертає дрібні дощові краплі в веселку, витягає з чорної землі на світ божий квіти і перетворює в золото чорні закутки мороку», — писав сам автор. Усе його Чесне, працьовите життя та його творчість підтверджують: він був і залишився назавжди великим Сонцепоклонником і великою Людиною. Таким людяним, добрим, лагідним постає Михайло Коцюбинський перед нами зі спогадів його сучасників.

 Як реаліст Михайло Коцюбинський звертав у своїх творах увагу на змалювання зовнішніх подробиць, бачених в жигті. Натомість як натуралістичний імпресіоніст, а пізніше як психологічний імпресіоніст, він змальовував найтонші й найглибші порухи людської душі. Цей стиль психологічного імпресіонізму (або, як сказав С. Черкасенко, «чистої води імпресіонізму») такий самобутній, що його можна вважати виробленим самим письменником.

У 1900-ті роки Коцюбинський пише три твори, що відкривають новий етап у його творчості: новелу «Лялечка», акварель «На камені» й етюд «Цвіт яблуні». У цих творах подано глибший психологічний аналіз, ніж у попередніх, вони показують, що Коцюбинський вийшов на цілком нову стежку — стежку імпресіонізму.

Ознаками імпресіонізму в літературі є заглиблення у внутрішній світ людини, відтворення яскравими художніми деталями найтонших змін у настроях і в природі, психологізм у змалюванні персонажів, особливий лаконізм прози, ритмічність, одночасна відмова від великих соціальних проблем. «Об’єктивний «природний» зміст» імпресіоністичного тексту – це навіювання певних смислів шляхом тонкої фіксації суб’єктивних вражень, відчуттів ліричного героя через пейзажні замальовки, деталі, розкладання рухливих, лінгвістичних емоцій до найтонших складових, передача внутрішнього руху почуттів, мотивація певних вчинків героя саме його переживаннями» [20, 7].

На початку XX ст. відбувається якісний злам у творчості Михайла Коцюбинського. Він створює жанр психологічної новели, виробляє імпресіоністичну манеру письма. У них відчутна рука вже зрілого майстра, який творить новий жанр — жанр психологічної новели.

Сюжет у психологічній новелі відходить на другий план. Портретні описи май же відсутні, мінюється функція обставин, усе підпорядковується одній меті — тонкому проникненню в психологічний світ людини, нюанси душевних поривів і глибокі переживання, які й становлять справжню драматургічну колізію новели.

Письменник водночас виробляє нові художні принципи зображення героя: він переходить від знаковості сюжету до знаковості мікрообразу — його смислотворчої сутності. Усезнаючий автор зникає, замість нього всевладне панує слово та почуття персонажа, його суб’єктивне бачення себе та навколишнього світу. • . Стає дуже яскравою й індивідуальна особливість майстра слова: відбувається привнесення живопису до літератури, підпорядкування його ідейно-художній концепції твору, вироблення імпресіоністичних прийомів письма. Під впливом психологічної літератури та внаслідок спостережень у письменника складається уявлення про внутрішній світ людини як безперервний процес, який має свої періоди, спади та підйоми, що, власне, і становлять справжній сюжет багатьох його творів — у Коцюбинського формується художньо-психологічна композиція героя, яку він називає «кільця психологічного процесу».

 Кожний персонаж у  Коцюбинського має свою окрему  мову, він індивідуальний до найтонших  дрібниць. Описаний індивід зазнає переживань При дуже напружених нервах, коли вони реагують на зовнішні показники. Для Коцюбинського це були дуже важливі думки, і він враховував їх у своїх імпресіоністичних творах.

Принципово новою стає й система поетики: письменник наче переломлює все те, що він зображує, крізь призму внутрішніх переживань персонажів. Коцюбинський змальовує не стільки вчинки, поведінку героя, навколишній світ, скільки його враження про самого себе та цей світ. Як ніхто в європейській літературі до й після Коцюбинського, він умів підпорядковувати колір твору розкриттю внутрішнього світу героя або тим ідейно-художнім завданням, які він перед собою” ставив.

Психічний стан героя Михайло Коцюбинський відтворює як постійну складову в структурі характеру. Письменник виробляв і свої засоби зображення душевного стану. «Одним з найпоширеніших є окреслення на початку твору того замкненого художнього простору, який дає вже певну настроєву тональність, одразу вводить читача в атмосферу переживань персонажа. Контраст світлотіні в експозиційному інтер’єрі нерідко символізує протистояння життя і смерті, - категорій навколо яких обертаються думки ліричного героя» [16, 37].

Коцюбинський звертався до найбільш оригінальних прийомів зображення художнього простору. До таких прийомів можна віднести й ракурс, де художній простір, у якому має розвиватися дія, бачиться наче очима самого героя. «При цьому точка зору оповідача найбільшою мірою виражає і психічний стан героя, й ідейну позицію автора» [16, 37].

Єдність художнього простору і відповідно однорідність психічного стану підкреслює, як правило, обрамлення експозиційним і фінальним пейзажами. Ці пейзажі М. Коцюбинський дуже вміло використовує. «Картина природи, відтворена крізь сприйняття героя, перестає бути тільки зображенням місця, дії і стає водночас індикатором його почуттів, переживань» [15, 47].

Кожна деталь пейзажу набирає яскраво символічного забарвлення, вона зображена під кутом зору сприйняття героя. Для Коцюбинського характерна персоніфікація природи, яка подається завжди у вічних змінах, в русі, у розвитку, нерозривному контакті з переживаннями людини. Все це зумовлює глибокий ліризм творів письменника. Пов’язання щирого ліризму з психологічним аналізом – одна з особливостей його стилю. Описи природи у Коцюбинського вражають своєю мальовничістю, гармонійністю, багатством і оригінальністю художніх засобів.

Письменник уміє помітити нові риси у давно знайомому явищі і надати його по-своєму. «Для Коцюбинського взагалі характерна виняткова пластичність і мальовничість описів природи, речей, персонажів. Він часто подає образи як живописець. У нього навіть звуки інколи мають певне забарвлення» [7, 4]. Еволюція мистецтва пейзажу в творчості М. Коцюбинського йшла по лінії поглиблення сприйняття й художнього відтворення природи. Письменник дуже вдало використовував зорові та слухові образи: «прагнув досягти якнайглибшого реалістичного змалювання дійсності ,правдивого відтворення її, що, за його словами, повинно «йти шляхом спостереження, спостереження ушима, дотиком, нюхом» [7, 7]; «тут використано зорові, слухові, дотикові, нюхові враження» [7,9].

Отже, Коцюбинський для створення певного психологічного настрою, для реального вмотивування глибоких душевних процесів використовував блискучі кольорові малюнки.

«Імпресіонізм – це мистецтво високохудожнє, ліричне, спрямоване на глибинне психологічне проникнення в людську сутність, на увиразнення певних істин буття в універсальних миттєвих враженнях, переживаннях» [1, 11]. Імпресіоністичне письмо вимагає від митця неабиякого таланту, особливої чутливості, вміння писати образно, переконливо й лаконічно. Таким майстром і став Коцюбинський, письменник-патріот, вдумливий і тонкий дослідник життя, неперевершений майстер художнього слова. «ніхто ніколи ні до Коцюбинського, ні після нього не створював пластикою слова такого виключного враження, і саме в тому нам бачиться немеркнуча велич його художніх тканин. Умів створювати неповторну «матерію прози», яка завжди чаруватиме читача, не глухого до естетичних прийнять» [33, 20-21].

Як бачимо, на початку ХХ ст. відбувається якісний злам у творчості Коцюбинського. Він створює жанр психологічної новели, виробляє імпресіоністичну манеру письма.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2.Фольклорна основа  повісті «Тіні забутих предків»

Для М. Коцюбинського написанню повісті передувала велика напружена робота протягом тривалого часу. Він вивчав фольклорно- етнографічні матеріали про життя гуцулів — "Етнографічні збірники", матеріали про гуцульську демонологію" А. Онищука, "Гуцульські примівки" І. Франка, "Гуцульщину" Шухевича, а також твори Ю. Федьковича, оповідання про опришків [2, 447].

Улітку 1911 р. Коцюбинський, повертаючись з Капрі, де він лікувався, вирішує здійснити давню мрію — відвідати Карпати. У листі М. Горькому від 27 серпня 1910 р. він пише: «...я решил закончить свой отпуск отдыхом в Карпатах, на границе с Венгрией. (...) Если бы Вы знали, какой это удивительный, почти сказочный уголок, с густозелеными горами, с вечно шумящими горными реками, чистый и свежий, точно вчера родившийся. Костюмы, обычаи, весь уклад жизни гуцулов номадов*, проводящих все лето со своими стадами на вершинах гор, настолько своеобразны и красочны, что чувствуешь себя перенесенным в какой-то новый, неведомый мир» [7, 68-69].

Інтерес до життя гуцулів з'явився в Коцюбииського значно раніше. Ще в 1902 р. В. Гнатюк, відомий фольклорист і етнограф, надсилає письменникові багатотомні видання етнографічної комісії Наукового товариства імені Шевценка у Львові. Тут і коломийки, і легенди, і анекдоти, зібрані самим. В. Гнатюком у 3акарпатті. У 1906 р. Коцюбинський пише Гнатюкові: «Розважали мене під час вакацій Ваші «Коломийки». Що за хороша книжка! Просто подивляєш багатство народної творчості, багатство, колоритність мови. «Буду красти»,  певно, скаже кожен письменник, читаючи сю книжку...»

Короткі відвідини Криворівні в 1910 р. ще не дали Коцюбинському достатньо матеріалу для твору. Бажання написати про «незвичайний казковий народ» — гуцулів не залишає його. Тому в 1911 р., у липні, вдруге прибувши до Криворівні, письменник вивчає життя гуцулів, їхні звичаї, побут, фольклор, записує говірку, назви рослин, проймається духом гірської природи. І кажного разу, надсилаючи листа з Криворівні, з його вуст зриваеться слово «казка». Відчуття казковості карпатського життя не поли- шає письменника. Із захопленням він знову відписує О. М. Горькому 2 липня 191 1 р.: «Все время провожу в экскурсиях по горам, верхом на гуцульском коне, легком и грациозном, как балерина. Побывал в диких местах, доступных немногим, на «полонинах», где гуцулы-номады проводят со своими стадами все лето. Если бы Вы знали, как величественна здесь природа, какая первобытная жизнь. Гуцулы — оригинальнейший народ, с богатой фантазией, со своеобразной психикой. Глубокий язычник-гуцул всю свою жизнь, до смерти, проводит в борьбе со злыми духами, населяющими леса, горы и воды. Сколько здесь красивых сказок, преданий, поверий, символов! Собираю матерал, переживаю природу, смотрю, слушаю и учусь[7, 126] . І, звичайно, багато записує.