Елементи «необароко» у «Рекреціях» Юрія Андруховича

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

Вступ………………………………………………………………………...……..3

Розділ 1. Необароко як стильова домінанта літератури постмодернізму: зміст та теоретичне підґрунтя …………………………………………………………6

Розділ 2. Елементи «необароко» у «Рекреціях» Юрія Андруховича………...12

Висновки……………………………………………………………..…………..24

Список використаних джерел………………………………………..…………27

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Роман Ю. Андруховича  «Рекреації», в якому заперечується українська літературна традиція як передрадянська, так і радянська, став одним із найцікавіших і найвизначніших явищ сучасної української літератури. Величезна кількість критичних публікацій і точок зору на прозу Андруховича в українській періодичній літературі 90-х років – яскраве тому підтвердження.

Однак попри велику кількість  відгуків на твори Юрія Андруховича, їхній аналіз навряд чи буде скоро вичерпаний.

Тема творчості Юрія Андруховича в критичних статтях, присвячених прозі письменника, досліджена недостатньо.

Через своє особливе ставлення  до дійсності, що характеризується щирістю  та іронізуванням над будь-яким моралізаторством (сам Андрухович називає таку життєву позицію «бубабізмом») автор роману заперечує загальноприйняте в нашій літературі зображення талановитої творчої особистості як безгрішного пророка, а представника сучасного суспільства – як чесного робітника, якого хвилюють лише проблеми голодуючих у Гватемалі. Такі стереотипи спростовуються. Однак це зовсім не означає заперечення естетичної вартісності творчості зображених у романі поетів, які виявляються несхожими на зразкових громадян. Більше того, Андрухович не заперечує цінність духовного світу кожного з них , будуючи свою концепцію особистості на визнанні приреченості на самоту всіх людей і свободи їх вчинків. Ця самотність і свобода дій кожного з письменників-персонажів роману зображена на тлі всезагального карнавалу, який завдячує своїм існуванням, зокрема, і темним диявольським силам. Амбівалентність притаманна і трактуванню феномена творчості, що зображений у романі у всій своїй суперечливості.

Як вже було зазначено, з часу своєї появи твір не виходить з кола уваги літературознавців і критиків. Цікавою є точка зору М.Павлишина, який відзначає не скандальність «Рекреацій», а важливість цього твору в плані відображення ним змін в українській культурі, пов’язаних з процесом виходу країни з колоніальної залежності: «У «Рекреаціях» осмислюється кінець парадигми національної культури як засобу боротьби за виживання нації і початок парадигми національної культури як нормального місцерозташування багатоманітності сучасного життя», – стверджує літературознавець на початку своєї статті «Що перетворюється в «Рекреаціях» Юрія Андруховича ?».

Юрій Крот у статті «У пошуках романних значень» розглядає проблему жанру «Рекреацій», який у першому виданні твору (в журналі «Сучасність» за січень 1992 року), визначений як повість. В центрі уваги дослідника – діалогічність художнього слова в прозі Андруховича.

У статті О.Юрчук «Необарокові тенденції у прозі Ю. Андруховича» проаналізовано необарокові тенденції в сучасній українській літературі на основі роману Ю. Андруховича «Рекреації».

Українське літературне  бароко, виникнувши у складний період розвитку українського суспільства, увібравши  у себе світогляд, сформований під  впливом цієї доби, запропонувало  мистецький варіант реагування на час  зламу, який знайшов своє вираження у пізніші за часом етапи розвитку української літератури. Проблема вивчення таких типологічних сходжень між віддаленими за часом мистецькими явищами в сучасному українському літературознавстві поставлена, але ще не достатньо вивчена. Таку ситуацію можна пояснити рядом причин, серед яких, на мою думку, основними є дві: по-перше, саме бароко, яке лягло в основу модифікованих повторів, тривалий час залишалося осторонь ґрунтовних досліджень;

по-друге, до сьогодні не вироблено теоретичного дискурсу, за допомогою якого можна було б пояснити виникнення необарокових тенденцій.

Досліджуючи бароко, науковці звертали увагу й на той факт, що деякі його елементи знаходять  своє вираження і у пізніших за часом мистецьких явищах.

Все це стає каталізатором виникнення терміну «необароко», який починає використовуватись у філологічних розвідках із середини 70-х років.

Актуальність даної  роботи визначена тим, що проблема виявлення  і аналізу тенденцій необароко  в українському літературному процесі  останнього століття знаходиться поки що на початковому етапі, а також і тим,що досі ще не визначені науково - теоретичні параметри цього літературного і естетичного явища.

Об'єктом даної роботи є роман Ю. Андруховича «Рекреації».

Предметом даної роботи є необарокові тенденції у романі Ю. Андруховича «Рекреації».

Мета даної роботи полягає у виявленні та науковому аналізі необарокових тенденцій у романі Ю. Андруховича «Рекреації».

Для досягнення цієї мети необхідно вирішити такі завдання:

1)обґрунтувати поняття «необарокові тенденції»;

2)виявити необарокові тенденції у романі Ю. Андруховича «Рекреації»;

3)визначити необарокові елементи у романі Ю. Андруховича «Рекреації».

Теоретико-методологічну основу роботу становлять теоретико - літературні, теоретико-методологічні та історико-літературні праці Баліна К., Бербенеця Л., Бетка І., Галича О., Назарця В., Васильєва Є., Гнатюка Ю., Гундорової Т., Даниленка В., Запорожченка Ю., Калинської Л., Касимова Р., Павлишина М.,Пахаренка В., Радомської О., Цапліної І., Юрчука О.О.

Наукова новизна полягає в аналізі необарокових елементів у романі Ю. Андруховича «Рекреації».

Дана робота складається  зі вступу, розділу 1. «Сутність та поняття необароко в художній літературі», розділу 2. «Елементи «необароко» у «Рекреціях» Юрія Андруховича».висновків та списку використаних джерел.

 

 

 

Розділ 1. Необароко як стильова домінанта літератури постмодернізму: зміст та теоретичне підґрунтя

Досліджуючи бароко, науковці звертали увагу й на той факт, що деякі його елементи знаходять  своє вираження і у пізніших за часом мистецьких явищах.

Все це стає каталізатором виникнення терміну «необароко», який починає використовуватись у філологічних розвідках із середини 70-х років. В українських літературознавчих студіях термін «необароко» знаходить своє місце у дослідженнях В. Шевчука, Ю. Барабаша, Ю. Лавріненка, В. Соболь.

Однак, незважаючи на розмаїття  підтверджень існування модифікованих  рис бароко у пізніші періоди  розвитку літератури та спроб пояснити їх появу, термін «необароко» так і не отримав належного теоретичного обґрунтування[21,с.165].

Паралельно з терміном «необароко» в українському літературознавстві з'явилося й поняття «необарокові тенденції». У 1992 році у статті «Необароккові тенденції у прозі 70-х рр.» О. Ковальчук використовує його щодо прози О. Ільченка, В. Земляка, Р. Іваничука та інших.

Дослідник вдається до аналізу модифікованих  повторів рис бароко у межах стилю  лірико-химерної прози, окреслюючи їх як необарокові тенденції.

На нашу думку, саме останній термін є найбільш придатним для означення окреслених вище явищ.

По-перше, зазначений термін передає  динаміку історичного процесу, даючи  право робити припущення про можливість наступного повторення явища у схожі  періоди розвитку літератури.

По-друге, термін «необарокові тенденції» охоплює весь спектр модифікацій, зберігаючи постійну прив'язку до першоджерела явища – доби Бароко.

По-третє, таке визначення, з одного боку, констатує існування явища, а з іншого – дозволяє розглянути його у межах мистецької поетики різних культурних епох[24, с.16].

Аналізуючи українську літературу кінця ХХ ст., варто вказати на схожість ситуації її існування до попередніх етапів, насамперед періоду бароко.

Зазначимо, що феномен бароко в  українській літературі – явище  не нове, але й не досить досліджене.

Довгий час основна увага приділялася історії розвитку реалізму. Бароко, яке за своєю суттю є відбитком «нереалістичного» мистецтва, або залишалося поза увагою дослідників, або трактувалося як негативне і непритаманне українській літературі.

Барочна культура витворила тенденції, які характеризують добу зламу, коли виникає потреба змін та періорієнтацій у світосприйнятті, руйнування традицій.

Ці тенденції увібрали у себе весь комплекс ознак, іманентних кризовим ситуаціям, що призвело до їх модифікованого повторення в інших часових проміжках літературного розвитку.

Торкаючись проблеми кризових моментів в українській  літературі, варто зазначити, що на відміну від зламів, які прослідковуються у часи бароко, кін. ХІХ – поч. ХХ ст., у кін. ХХ ст. зламність отримала нове звучання, перед нами вже не література боротьби чи протистояння, а постборотьби, втоми і порожнечі, за яких загострюється потреба у психологічному самокопанні, аж до мазохізму, іронічному спогляданні себе і світу, запереченні будь-яких норм і правил. [24,с.30].

Але при якісній зміні  причини виникнення кризи (події  кін. ХХ віку спровокували спробу переоцінки митцями двох основних міфів, перший з яких йде від людської природи  – це право особистості на власну свободу, другий від суспільної потреби  – це право на національну ідентифікацію в умовах постколоніального часу), наслідки залишилися ті самі: кітчевість, буфонадність, надмір, психологічна потреба подолання особистісної кризи.

Це дозволяє говорити про необароковий характер української  літератури на схилі ХХ віку, а суто барочні тенденції (ефект контрасту, динамізм, психологізм, переосмислення класичних образів, бінарність мислення), які простежуються у прозі, поезії та драматургії цього періоду, трактувати як необарокові. [14, с.28]

Необарокові тенденції, які є модифікованими варіантами найхарактерніших ознак бароко.

Вияв необарокових тенденцій обумовлений підсвідомим «вибором» митців (або напівсвідомим – гра форми як вияв протесту в авангардистів). Дане твердження базується й на тому, що будь-який вияв творчості є актом підсвідомої діяльності.

Свідомий відбір характерних  рис бароко і наступне їх застосування на практиці не завжди відповідає тому, що ми вкладаємо в поняття «необарокових тенденцій», наразі це скоріше ілюстрація, що демонструє вміння автора використовувати досвід минулого або його нездатність витворити власний стиль.

Розглядаючи ж проблему кореляції терміну «необароко», необхідно зазначити, що адекватніше в нинішній ситуації у літературі використовувати на позначення згадуваних явищ поняття «необарокові тенденції».

Адже порівнюючи, для зіставлення, пару «романтизм – неоромантизм», з яких останній спромігся виділитися в окрему стильову течію, з парою «бароко – необароко», зазначимо, що друга пара реально не існує (необароко– це не напрям чи стильова течія в літературі, а лише набір певних ознак, які притаманні іншим явищам перехідних періодів : модернізму, авангардизму, постмодернізму). [6,с.265]

Найхарактернішою репрезентацією окресленого вище феномена стало  угруповання Бу – Ба – Бу. Представники угруповання проголошують себе відкритими, демократичними і національними, остання риса пов'язана з «слугуванням рідній мові», яка мислиться як «... відкрита система». [1, с.3]

Це означає, що вона –  об'єкт не просто любові, а й забави. Мова не терпить нудотності.

Бубабісти кардинально  протиставили себе «живим класикам», і не лише цілком новою для того часу творчістю, а й ставленням до літератури.

Вони сприймали її як живий організм, що росте, розвивається, змінюється, реагує на зовнішні подразнення, а не залишається кам'яною брилою.

Гра є найдосконалішим  виявом творення, мова любить, щоб її творили. «Творити мову – означає не що інше, як пізнавати її».

Отже, гра стає єдиною можливістю самоідентифікації за умови  ситуації, коли зруйноване старе, а  нове лише на етапі зародження, єдиною можливістю позбутися порожнечі, нехай і через перевтілення і маски, що до того ж цілком природно, адже саме суспільство мислиться як суцільний карнавал, маскарад.

Надмірна парадоксальність, вульгаризованість дозволяють порівняти карнавалізований бубабізм з комунікативною теорією модернізації, що асоціюється з інверсією офіційних і традиційних форм культури та засвоєнням структур масової культури.

Варто зазначити, що карнавальність, гру, деструктивний сміх пропагують не лише представники Бу – Ба – Бу, але й вся українська прозова сатира кінця ХХ століття

Розглядаючи поняття «необарокові тенденції», я розумію під ним риси бароко, що у видозмінених формах повторюються на певних етапах розвитку української літератури.

До таких модифікованих елементів відносимо: трагізм світовідчуття, динамізм, бінарність мислення, переосмислення християнських образів та традицій класичної літератури, ускладненість форми, превалювання її над змістом, бароковий надмір, який передано через надривність, бравурність, карнавалізованість і театралізованість дійсності, буфонадність.

Таким чином, необарокові  тенденції – це модифіковані повтори  елементів бароко, поява яких обумовлена типологічною схожістю моделей світогляду, історичного, соціокультурного, мистецько-естетичного розвитку перехідних епох. [8, с106]

Саме термін «необароко» точніше та глибше характеризує сучасний менталітет людини, дух часу.

Необароко - це підвищення ролі таких форм творчості та соціальної поведінки, для яких характерні втрата цілісності, глобальності, впорядкованої систематичності, та акцентування замість цих якостей нестабільності, неоднозначності, змінюваності.