Читання як вид мовленнєвої діяльності

Зміст

 

Вступ            2

 

Розділ І Читання як вид мовленнєвої діяльності     

1.1 Роль читання у навчанні іноземної мови     4

1.2 Психофізіологічні механізми читання      5

1.3 Види читання          8

1.4 Труднощі навчання читання іноземною мовою           10

1.5 Навчання читання                12

Розділ ІІ Зв’язок читання з іншими видами мовленнєвої діяльності

1. Взаємопов’язане навчання говоріння та читання                     15
2. Зв’язок читання з письмом                                                                   17
3. Зв’язок читання з аудіюванням                                                            19

 

Висновки                   22

Список використаної літератури                                                                          24

Додатки                                                                                                                   26

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

У вихованні культури людини, її життя та її пізнання й комунікації, сучасна педагогіка надає великої переваги розвитку мовленнєвої діяльності людини. Саме мовленнєва діяльність є загальнодидактичною проблемою, за межами якої не можливо розв’язати питання виховання та навчання.

Вивчення іноземної  мови як засобу спілкування передбачає собою оволодіння різними видами мовленнєвої діяльності – аудіюванням, письмом, говорінням, читанням, які взаємопов’язані та взаємообумовлені різними ознаками. Аудіювання та говоріння є засобами усного спілкування. Читання і письмо забезпечують письмовий та усний контакт комунікантів.

Розглядаючи види мовленнєвої діяльності, з точки зору мовознавства, психології, психофізіології, психолінгвістики, методики навчання іноземних мов,можна визначити їх схожі та відмінні риси. Кожне мовленнєве вміння характеризується певним набором ознак, виявлення максимальної кількості ознак у кожному мовленнєвому вмінні складає типологічну характеристику вміння аудіювання, говорити, читати та писати. Використання повного набору типологічних ознак певного виду мовленнєвої діяльності у навчанні наділить повноцінними мовленнєвими вміннями, адекватними природному спілкуванню.

Над питаннями навчання іноземної мови, зокрема взаємозв’язку  між видами мовленнєвої діяльності, працювали такі науковці, як Бухбіндер В. А., Китаєва М. А., Мусницька Є. В., Пассов Є. І. та інші. На основі праць цих вчених в даній роботі розглядаються теоретичні питання щодо викладання читання у взаємозв’язку з іншими видами мовленнєвої діяльності, методичні прийоми та вправи.

Предметом роботи є аналіз методів та засобів навчання читання у зв’язку з іншими видами мовленнєвої діяльності.

Об’єктом дослідження є уроки іноземної мови в середній школі.

Актуальність дослідження зумовлена зростаючим інтересом сучасної методики до питання взаємопов’язаного навчання різних видів мовленнєвої діяльності. Розгляд цього питання виявляє взаємообумовленість і взаємозв’язок між усіма видами мовленнєвої діяльності, урахування яких призводить до більш успішного та швидкого вивчення іноземної мови.

Мета роботи полягає у дослідженні зв’язку читання з іншими видами мовленнєвої діяльності. Для досягнення цієї мети вирішується коло конкретних завдань:

- вивчити методичну літературу щодо організації та здійснення читання;

- дати загальні методичні рекомендації та практичні поради з навчання читання у зв’язку з іншими видами мовленнєвої діяльності;

Матеріалом дослідження є теоретична література щодо теми дослідження, педагогічні та періодичні видання з даної теми, педагогічна практика в школі.

Практична цінність полягає у тому, що матеріали і результати можуть бути використані в викладанні курсів методики навчання іноземної мови, вправи та прийоми, запропоновані в роботі, можуть використовуватися викладачами під час навчання читання на уроках іноземної.

Структура

Робота складається  зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків.

Загальний обсяг роботи складає 25 сторінок основного тексту, у списку використаної літератури - 28 позицій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І ЧИТАННЯ ЯК ВИД МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

1.1 Роль і місце читання у навчанні іноземної мови

 

Читання  іноземною  мовою  є,  поряд  з  усним  мовленням, важливим видом мовленнєвої діяльності, яким випускник школи має добре володіти, згідно  з  вимогами  чинної  програми.  Уміння  читати  іноземними  мовами  забезпечує можливість випускникам школи у своїй подальшій роботі користуватися літературою на іноземній мові для пошуку інформації за фахом, задоволення своїх читацьких та творчих запитів.  Одним  із резервів розвитку мовленнєвої діяльності слугує забезпечення формування навичок вільного, усвідомленого читання іноземною мовою.

Раціонально побудована система навчання читання іноземною  мовою розвиває мислення, допомагає  усвідомити особливості структури  конкретної  іноземної мови, а  також глибше зрозуміти особливості  рідної мови. Інформація, яку отримує читач у процесі читання, розвиває його світогляд, збагачує спеціальні знання. Велика  розумова  робота, що  пов’язана з проникненням  у зміст тексту,  розвиває  навички самостійної роботи, мовну здогадку  та  антиципацію, формує  такі якості як працелюбність, наполегливість, інтерес до вивчення іноземної мови тощо.

Читання  є  метою  та  засобом навчання  іноземної мови. Це самостійний вид мовленнєвої діяльності, який забезпечує письмову форму спілкування. Воно займає одне з головних місць з використання, важливості та доступності. В. О. Сухомлинський, коли досліджував причини розумової відсталості школярів правильно підмітив: «Якщо в початковій школі діти мало читали, мало мислили, то у них складалася структура малодіяльного мозку» [23].

Читання - рецептивний вид мовленнєвої діяльності, оскільки воно пов'язане зі сприйняттям, тобто рецепцією та розумінням інформації. У процесі читання відбувається осмислення та оцінка інформації, що міститься в тексті. Читання є одним з найважливіших видів комунікативно-пізнавальної діяльності.

Навчити читати — одне з основних завдань шкільного  курсу навчання іноземної мови. Проте  деякі вчителі вважають, що читання  як мета навчання є чимось другорядним  порівняно з усною мовою. Така точка зору виникає внаслідок неправильного розуміння таких понять, як «засіб навчання» і «мета навчання». Значення, що його надають усній мові, як засобу навчання, неправомірно переносять на характеристику усної мови як мети навчання, що й спричиняє певну недооцінку читання в процесі навчання мови.

Зростання культурних запитів, зокрема інтерес до читання зарубіжної художньої, публіцистичної, науково-популярної літератури теж створює ґрунт для використання та вдосконалення навичок читання іноземною мовою, набутих у школі. У ході навчального процесу розвиток уміння читати іншомовні тексти розширює можливості виховної роботи учителя іноземної мови. Він може опрацьовувати з учнями змістовні тексти, які містять факти та узагальнення, що розширюють кругозір учнів та удосконалюють інтелектуальний потенціал.

До того ж у процесі  читання учні набувають й закріплюють  знання з лексики, граматики, які  в разі потреби можуть стати основою  для розвитку навичок усної мови або їх відновлення, якщо вони були втрачені через відсутність практики.

 

1.2 Психофізіологічні механізми читання

 

Читання є рецептивним  видом мовленнєвої діяльності, який включає техніку читання і розуміння того, що читається, та відноситься до письмової форми мовлення. У зв'язку з цим виділяють змістовий та процесуальний аспекти діяльності читця. Змістовий аспект читання залежить від процесуального та полягає в досягненні розуміння інформації, яка сприймається читцем, завдяки декодуванню графічних знаків та смислових зв'язків тексту.

В основі вікового розвитку лежить фізичне  дозрівання індивіда. Воно саме по собі не породжує нових психологічних перетворень, а створює лише передумови для їх виникнення, які можуть бути реалізовані за відповідної організації досвіду та самостійної діяльності дитини. А в цілому вікова психологічна характеристика дитини визначається не «простою сукупністю окремих психологічних особливостей, а своєрідністю деякої цілісної структури особи дитини і наявністю специфічних для даного етапу тенденцій розвитку» [11, 60].

Психофізіологічну основу читання складають операції зорового сприйняття тексту і його розуміння.

При читанні інформація, на відміну від аудіювання поступає до читця через зоровий канал, тому вирішальну роль виконують зорові відчуття, якіспричиняють дію внутрішнього моторного/мовленнєворухового аналізатора.

Завдяки цьому читання  супроводжується внутрішнім промовлянням, яке стає повним, розгорнутим мовленням  при читанні вголос.

Людини яка читає  мовчки, про себе, неодмінно чує  те, що вона читає, тому слухові відчуття також є обов'язковим елементом  читання. Ці відчуття дають можливість контролювати правильність власного читання, проте вони не відіграють домінуючої ролі, а підпорядковуються названим вище відчуттям [24].

Акт читання відбувається тоді, коли очі читця рухаються уздовж рядка, причому цей рух відбувається не плавно, а стрибкоподібно. Читач, як правило, завжди прагне отримати інформацію найекономнішим способом, тому його читання відбувається в різному темпі і характеризується гнучкістю як ознакою зрілого читання [20, 2].

Досвідчений читець робить на рядку 4-6 зупинок тривалістю кожної з них 0,2 сек. Сума часу всіх зупинок очей складає час власне читання, на підставі якого встановлюється швидкість читання. (Проте у практиці навчання іноземної мови швидкість читання вимірюється доступнішим способом — кількістю слів, прочитаних за 1 хвилину.)

Читач автоматично співвідносить графічне слово з конкретним значенням завдяки відтворенню його слухо-моторного образу, який зберігається в довготривалій пам'яті. Ось чому зорове сприйняття тексту завжди супроводжується промовлянням у внутрішньому мовленні, яке у зрілого читця має згорнутий характер.

Вважається, що для впізнавання  слова достатньо сприйняти його загальну конфігурацію та 3-4 чітко видимі літери, а решта літер під час  зупинки очей попадає в зону так званого бокового, периферійного зору [9,179].

Одночасно з поступальними  рухами очей відбуваються й регресивні рухи, кількість яких залежить від рівня сформованості навичок читання, морфолого-синтаксичних труднощів тексту та ін. Регресивні рухи не переривають процес читання, тому що пам'ять утримує сприйняте раніше. Читець в момент регресій повертається назад, щоб уточнити деякі деталі, переконатися у правильності розуміння прочитаного, точніше осмислити його. У процесі навчання читання необхідно домагатися, щоб кількість фіксацій та регресивних рухів очей була мінімальною, а їх тривалість короткочасною.

Усі ці процеси відбуваються одночасно, і сприйнятий текст зразу  зазнає смислової переробки на різних рівнях у такій послідовності: значення слова співвідноситься зі значеннями інших слів, встановлюється характер зв’язку між ними та контекстуальне значення; слова об'єднуються в синтагми, синтагми — в речення; речення об'єднуються в більші смислові утворення, а останні — в цілісний мовленнєвий твір.

Звідси мінімальною смисловою одиницею тексту вважають синтагму, яка, крім лексичного значення, передає ще й певні смислові зв'язки.

З психологічної точки зору процес сприймання та розуміння тексту безпосередньо пов'язаний з мисленням та пам'яттю. Сприймаючи текст, читець виділяє в ньому окремі ланки, які є для нього найбільш суттєвими, і синтезує ці ланки в єдине ціле. Пам'ять при цьому (логічна та механічна) допомагає мисленню. Сприймання інформації та її осмислення зрілим читцем здійснюється одночасно. Ці складники процесу читання нерозривно пов'язані між собою: від якості сприймання залежить характер і рівень розуміння тексту, його повнота, глибина і точність.                      

Мотивом читання як комунікативної діяльності є спілкування, а метою - отримання необхідної інформації, причому робота з текстом може переслідувати різні цілі: іноді потрібно лише визначити, про що цей текст, у інших випадках важливо зрозуміти основну чи нову інформацію, задум автора, підтекст.

Процес навчання читання  іноземною мовою спирається на відповідні навички читання рідною мовою.

 

1.3 Види читання

 

Читання — це складне вміння. Щоб  учні оволоділи ним, треба застосовувати  систему вправ, які б, з одного боку, розвивали окремі навички, з  яких складається уміння читати, а з другого, синтезували їх у навчанні зрілого читання. Читання вголос ми виділяємо як окремий вид роботи, що його використовує вчитель у різних дозах на всіх етапах навчання [16, 54].