Аналіз фольклорних мотивів у творах О. Кобилянської

Співвідносним з попереднім є мотив злочину і покарання. Однак у творі він не до кінця реалізовується, адже Сава, скоївши злочин, все таки залишається непокараним. Причини для скоєння злочину закладені в самій натурі Сави. Протягом всього твору письменниця змальовує його в темному світлі, тим самим ніби готуючи читача до того, що в кінці кінців Сава зробить якийсь страшний вчинок. Хлопець дивиться на своїх батьків і брата тільки як на засіб здобуття землі чи перешкоду на шляху до забезпеченого життя. Тому й усуває він Михайла, як дрібничку, як звичайну перешкоду, як зайву річ. І вбиває він брата не у чесному бою, а в спину, підступно. І злочин немовби написався в очах Сави, на його обличчі, як тавро, ліг на все його життя, позбавивши любові ближніх, спокою, і тієї ж таки землі, якої він так прагнув. На противагу йому Михайло зображується постійно у світлих тонах, уособлюючи працелюбність, справедливість та щирість. Образ цей письменниця розкриває на повен зріст, показуючи Михайла і в його щоденній праці, і на військовій службі, і в ліричних взаєминах з коханою дівчиною Анною — цією душевно тонкою натурою, на долю якої випали болючі переживання.

 У творі в двох аспектах прослідковується мотив влади. У першому випадку – це влада землі над людиною. Це простежується на прикладі образу Івоніки та його дружини Марії. Вони фактично є залежними від своєї землі і за словами самого чоловіка не вони володарі землі, а навпаки, земля володіє ними. У другому випадку мотив влади бачимо на прикладі Рахіри та Сави. Тут мотив влади трансформується у владу людини над людиною [4, с 16].

Лейтмотивом твору є фатум людини. Спочатку він зображується як неминучість тих подій, які мають статися з людиною, а потім як влада долі над людиною і людська безпорадність перед нею.

Ще один провідний мотив – це мотив праці, як обов’язку. Сумлінна праця на землі зображується, як священний моральний обов'язок, єдиний засіб і виправдання буття селянина.

Мотив мрії розкривається на прикладі образу Анни. Проста дівчина покохала заможного хлопця і її почуття виявилися взаємними. Закохані довго приховували свої стосунки, тому що боялися осуду з боку батьків. Анна мріяла про щасливу та міцну родину з Михайлом. З початку її мрії ніби почали здійснюватися, але після смерті Михайла вона залишилася одна зі своїми розбитими мріями.

Окрім різнопланових мотивів у творі присутні містичні елементи. Містика проявляється в образах повісті. Михайло, передчуваючи лихе не хотів іти з Савою до лісу, але той переконав його і Михайло, відкинувши свої передчуття, пішов з братом. Батько також часто передчував, що має статись щось жахливе, але не міг знайти пояснення своїм переживанням. Також саме батько першим здогадався, що Сава вбив брата, але до останнього надіявся що це неправда.

Повість «Земля» Ольги Кобилянської започаткувала символізм як модерністську течію в українській літературі.

Висновки

Народна творчість— історична основа усієї світової художньої культури, джерело національних художніх традицій, виразник народної самосвідомості. Це сукупність творчої діяльності народу, яка виявляється у різних видах мистецтва: в усній словесній поезії, музичних вокально-інструментальних творах, танцях, хороводах, сценічній драмі, в народній архітектурі та найрозмаїтіших різновидах малярської, декоративно-ужиткової творчості – вишивання, різьблення, художнє ткання, писанкарство, кераміка, витинання тощо.

Фольклор посідає особливе місце серед інших видів мистецтва. Фольклор – це не лише усна поезія, не лише мистецтво слова. У деяких жанрах він поєднує слово й наспів, як у пісні, тобто зливає воєдино словесне й музичне мистецтво.

Вивченням фольклору займається фольклористика – це наука про закономірності і специфічні особливості розвитку усної словесної творчості трудящих мас, фольклору. Вона тісно зв'язана з музичною фольклористикою, літературознавством, етнографією та історією, з соціологією. В завдання фольклористики входить збирання, видання і дослідження всіх видів і жанрів фольклору.

Коло питань, що їх вивчає фольклористика, дуже широке: це дослідження основних закономірностей розвитку фольклору, його суспільної, ідейної та естетично-виховної функції в різні періоди історичного розвитку народу; вивчення його національних особливостей, місця в міжнародному науковому процесі окремих жанрів, творів, тем; висвітлення фольклорно-літературних взаємозв'язків, місця та ролі народної творчості в розвитку культури. У фольклористиці жанр – це тип словесної (часто також музичної) форми, усталеної в  народному побуті та пов'язаної з повторенням певних змістових елементів.

Фольклористика тісно пов´язана, межує і взаємодіє з багатьма іншими науками. Її зв´язок з історією виявляється у тому, що фольклористика, як всі гуманітарні науки, є історичною дисципліною, тобто розглядає всі явища та предмети дослідження в їх русі — від передумов виникнення і зародження, простежуючи становлення, розвиток, розквіт до відмирання чи занепаду. Причому тут вимагається не тільки встановлення факту розвитку, а і його пояснення. Фольклор — явище історичне, тому вимагає стадіального вивчення з урахуванням історичних факторів, рис та подій кожної конкретної епохи. Завдання дослідження усної народної творчості полягає також у тому, щоб виявити, як нові історичні умови чи їх зміна впливають на фольклор, що саме зумовлює появу нових жанрів, а також у виявленні проблеми історичної відповідності фольклорних жанрів, зіставлення текстів з реальними подіями, історизм окремих творів. Крім того, фольклор часто сам може бути історичним джерелом.

Існує тісний зв´язок фольклористики з етнографією як наукою, що вивчає ранні форми матеріального життя (побуту) і соціальної організації народу. Етнографія є джерелом та базою вивчення народної творчості, особливо при аналізі розвитку окремих фольклорних явищ.

Як наука, що вивчає народну творчість у різних її виявах, фольклористика межує з культурологією (у дослідженні культурних традицій та звичаїв) та мистецтвознавством (як джерело виникнення та розвитку різних видів мистецтва: театру, хореографії, живопису, музики).

У народнопоетичній творчості чітко зафіксувались давні релігійні вірування та погляди, а також поєднання різних сакральних систем, тому фольклористика пов´язана з релігієзнавством. Подібним чином виявляється також її зв´язок з філософією, оскільки фольклор містить народні погляди на світ та людину в ньому, перші спроби пояснити природні явища та діалектичні зв´язки і взаємовпливи між речами. У ньому виявляються трактування основних філософських категорій (буття (життя) і смерті, матеріального і духовного і т. п.).

Фольклористика тісно пов´язана з літературознавством, бо її предмет — фольклор — є джерелом виникнення та розвитку професійного словесного мистецтва — художньої літератури. Як своєрідна система народних поглядів на прекрасне і потворне, добро і зло, на норми первісної моралі людей, ця дисципліна має спільні наукові зацікавлення відповідно з естетикою та етикою, а також — з педагогікою, яка може розглядати твори усної словесності з точки зору їх виховного впливу та народного досвіду виховання.

Серед  фундаторів фольклористики - О.Потебня, І.Франко, М.Грушевський, М.Драгоманов,   І.Рудченко,   Леся   Українка,  Т.Шевченко,  В.Гнатюк, Ф.Колесса,  К.Квітка,  М.Сумцов  та  ін. Своєю працею вчені-етнографи,  фольклористи,    письменники   утверджували   відчуття   повноцінності українського  народу,  заохочували  громадськість  до  знань  про свою історію, культуру, традиції.

Повість "У неділю рано зілля копала..." Ольги Юліанівни Кобилянської написана за мотивами відомої української народної пісні «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці. ..». В її основі — популярний баладний сюжет про тяжкий гріх зради і неминуче покарання за це.

Ольга Кобилянська свою повість «В неділю рано зілля копала...» створила на основі фольклорних традицій. Народна творчість стала для неї невичерпним мистецьким джерелом, завдяки якому твір набув такого романтично-поетичного колориту. Висвітлюючи питання про вплив фольклору на творчість Кобилянської, критики завжди в першу чергу згадують повість «В неділю рано зілля копала», адже роль народної балади «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» при написанні цього твору загальновідома. Ще одним із джерел написання повісті стало відвідування вистави за драмою М. Старицького «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці».

Сюжет народної балади про отруєного Гриця найбільше міг дати поживи для письменників романтичного напрямку, і це найкраще довела О. Кобилянська, написавши оповідання "В неділю рано зілля копала".

У повісті О. Кобилянської Гриць має дві душі, "що в нім, ніби від часу до часу пробудившись, поборюють себе. Одна непостійна, тужлива, пуста, палка, друга вразлива, горда й вдатна. До доброго тягне Гриця, до красного, до любові..., а передовсім до свободи, широкої, безмежної, як крилатії ліси по верхах, як бистрії ріки там, в долах".

Оригінальність Кобилянської в опрацюванні сюжету народної балади полягає не тільки в глибокій психологізації образів, а й у цілком несподіваному поєднанні мотиву покритки-циганки, у змалюванні "законів" циганського табору, у конфронтації "циганського" елементу з елементом білої раси, у гуманістичному ставленні до знедоленої вигнанки з табору. Ще одна особливість її повісті-балади – це нагнітання трагізму в долі Маври. Трагізм її не лише в тому, що вона прогнана з циганського табору, а що сприяла, хоч і несвідомо, отруєнню власного сина. Тут дві трагічні баладні героїні – Тетяна і Мавра.

У повісті О.Кобилянської “В неділю рано зілля копала...” спостерігається різнопланова контамінація фольклорних джерел, біблійного мотиву (легенда про Марію та Йосифа) і традиційного матеріалу літературного походження. Важливу роль у творі О.Кобилянської відіграє символіка кольорів (білий, червоний, чорний), почергова зміна пір року, символ зілля з-під “білого каменя”, використання казкових прийомів, зокрема принципу трикратного повторення. У повісті “В неділю рано зілля копала…” згаданий принцип набув певного узагальнення, адже авторка зверталася до нього і в інших творах. Відомо, що числа — це один із найбільш поширених класів знаків, що зорієнтовані на якісно-кількісну оцінку, це елементи особливого числового коду, за допомогою якого описується світ, людина і сама система опису. Принцип трикратного повторення використовувався О.Кобилянською у ситуаціях, яким вона прагнула надати сакрального, “космізуючого” значення.             Окремі епізоди, деталі повісті “В неділю рано зілля копала…” також пов’язані з українською казковою традицією, адже в генезі казки істотна роль належить деміфологізації часу і місця дії, переходу від строгої локалізації (там, де вона мала місце) подій до невизначеності казкового часу і місця дії. Щодо образної системи твору, то певні образи творять систему опорно-значеннєвих елементів тексту.

У творі простежується низка символічних образів та мотивів, завдяки яким він вражає своєю реалістичністю та містичністю.

Визначним досягненням української літератури є повість О. Кобилянської "Земля". В основу твору лягла трагічна подія, яка сталася восени 1894 року в селі Димки на Буковині, в сім’ї селянина, у якій брат убив брата.

Провідна ідея повісті підкреслена О. Кобилянською в епіграфі німецькою мовою: «Кругом нас знаходиться якась безодня, що її вирила доля, але тут, у наших серцях, вона найглибша». О.Кобилянська дуже правдиво змальовує селянство з його індивідуалізмом. У вуста Івоніки вона вкладає головну ідею твору: не людина володар землі, а навпаки. Саме через слабкість одних людей, їхню жадібність, ледарство, зводиться нанівець любов до землі та багаторічна праця інших. Саме через людські моральні вади трапляються вбивства через майно. Люди забувають, що найголовніше в житті – не багатство, а духовна чистота і працелюбність.

Провідна ідея повісті — пошук причин братовбивства, тобто першогріха, зла у світі. Ця надідея розкривається у двох основних проблемах твору: людина й земля та людська доля. Повість «Земля» Ольги Кобилянської насичена різноманітними образами та мотивами, що роблять її яскравим представником символічного твору.

Образ землі у романі О. Кобилянської поетапно виявляє такі значення: 1) соціальний чинник, що визначає місце її власника в ієрархії роду і суспільства; 2) влада землі – важлива психологічна мотивація у формуванні характерів героїв; 3) цілісна система національних культурологічних цінностей і тісно пов’язаних з ними етнотрадицій. На основі цього образу в романі втілено важливу для всієї творчості О. Кобилянської міфологему гріха і покарання.

З цього випливає наступний елемент твору – мотив братовбивства, сюжет якого Ольга Кобилянська взяла з біблійної Книги Буття. В ній  розповідається, як Каїн, піддавшись заздрощам, убив свого рідного брата Авеля. Герої Ольги Кобилянської своєю вдачею та поведінкою нагадують  біблійних Каїна та Авеля. Сава, засліплений жадобою та заздрощами, також вбиває свого брата.

Співвідносним з попереднім є мотив злочину і покарання. Однак у творі він не до кінця реалізовується, адже Сава, скоївши злочин, все таки залишається непокараним. Причини для скоєння злочину закладені в самій натурі Сави. Протягом всього твору письменниця змальовує його в темному світлі, тим самим ніби готуючи читача до того, що в кінці кінців Сава зробить якийсь страшний вчинок.

У творі в двох аспектах прослідковується мотив влади. У першому випадку – це влада землі над людиною. Це простежується на прикладі образу Івоніки та його дружини Марії. Вони фактично є залежними від своєї землі і за словами самого чоловіка не вони володарі землі, а навпаки, земля володіє ними. У другому випадку мотив влади бачимо на прикладі Рахіри та Сави. Тут мотив влади трансформується у владу людини над людиною.