Аналіз фольклорних мотивів у творах О. Кобилянської

ВСТУП………………………………………………………………...4

Розділ І. Поняття фольклору. Українознавчо-фольклорний аспект у повістях «В неділю рано зілля копала»……………………………...6

1. Поняття фольклору та фольклористики……………………….6
2. Загальні особливості твору «В неділю рано зілля копала»…10
3. Авторська інтерпретація балади «Ой не ходи, Грицю…»…..11
4. Фольклорні мотиви, образи та символи твору…………….....13

Розділ ІІ. Українознавчо-фольклорний аспект повісті Ольги Кобилянської «Земля»………………………………………………..16

1. Загальні особливості повісті «Земля»………………………....16
2. Фольклорні образи і мотиви у повісті………………………....18

ВИСНОВКИ……………………………………………………….....21

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.............................................28 
ВСТУП

Актуальність дослідження визначається специфікою використання фольклорних елементів у контекст україномовного літературного процесу. Оскільки творчість Ольги Кобилянської є складовою частиною сучасного літературного процесу, дослідження її творів розкриває важливість використання фольклору у літературі та його роль у творах письменниці. «Пишна троянда в саду української літератури», — так образно визначив Михайло Старицький місце Ольги Кобилянської в літературному процесі. Ця характеристика вказує на особливості індивідуального стилю видатної письменниці, певною мірою її творчості властиве й романтичне забарвлення. В одних випадках воно підкреслює піднесеність, пориви в чарівний світ благородного й прекрасного, в інших — виступає як відображення реального життя. Факти, що лягали в основу її творів, письменниця переживала надзвичайно емоційно, про що свідчить пояснення до повісті «Земля»: «Факти, що спонукали мене написати «Землю», правдиві. Особи майже всі що до одної також із життя взяті. Я просто фізично терпіла під з'я-виськом тих фактів, і коли писала — ох, як хвилями ридала!..» [9, с. 122]. Усе сказане вище дає підстави говорити про те, що народна творчість постійно впливала на письменницький талант О. Кобилянської, допомагала їй правдиво відтворювати народне життя.

Фольклор, безперечно, був одним із тих чинників, завдяки яким О. Кобилянська утвердилася на позиціях реалізму й народності. «Я любила народ, і люблю його до сьгоднішньої хвилі, і дивлюся на нього тими самими очима, що на деревину, цвіт і всю живучу часть природи... В суть речей — гей, яке багатство, яка свіжість, яка глибинь криється, який гарний матеріал на будучність! Де є народ, там і культура, й сила буде; де його нема, не буде й биту тієї нації»[9, с. 129].

Мета: здійснити комплексний аналіз творів О. Кобилянської «В неділю рано зілля копала» та «Земля», розкрити фольклорні елементи, використані автором у творі та дослідити їх функції. Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання наступних завдань:

1. Розглянути сутність фольклору та його роль у художній літературі.
2. Дослідити фольклорні елементи у творах Ольги Кобилянської.
3. Розглянути фольклорні мотиви та образи у творах.

Об’єкт дослідження: повісті Ольги Кобилянської «В неділю рано зілля копала» та «Земля».

Предмет дослідження: українознавчі символи та фольклорні образи і мотиви у повістях.

Теоретичне значення дослідження визначається авторською майстерністю та поєднанням народних символів і нормованої літератури. В роботі проаналізовано фольклорний аспект і визначено українознавчі символи у повісті.

Практична цінність: результати дослідження можуть бути використані при розробці методичних посібників з української літератури.

Методологія: інструментарій герменевтики, культурно-історичний метод, описовий метод.

Наукова новизна роботи полягає у детальному дослідженні фольклоризму літературного твору.

І. Поняття фольклору. Українознавчо-фольклорний аспект у повістях «В неділю рано зілля копала» та «Земля».

1. Поняття фольклору та фольклористики.

Фольклор — художня колективна літературна і музична творча діяльність народу, яка засобами мови зберегла знання про життя і природу, давні культи і вірування, а також відбиток світу думок, уявлень, почуттів і переживань, народнопоетичної фантазії.

Фольклор — сума створених народом та існуючі в народних масах культури на основі словесності (перекази, пісні, казки, епос), музика (пісні, інструментальні наспіви і п'єси), театр(драми, сатиричні п'єси, театр ляльок), танець.

Терміном «фольклор» позначається не все народне мистецтво загалом, а та його сфера, в якій художнє відображення дійсності відбувається в словесно-музично-хореографічних і драматичних формах колективної народної творчості, що виражають світогляд трудящих мас і нерозривно пов'язані з їхнім життям та побутом.

Народна творчість— історична основа усієї світової художньої культури, джерело національних художніх традицій, виразник народної самосвідомості. Це сукупність творчої діяльності народу, яка виявляється у різних видах мистецтва: в усній словесній поезії, музичних вокально-інструментальних творах, танцях, хороводах, сценічній драмі, в народній архітектурі та найрозмаїтіших різновидах малярської, декоративно-ужиткової творчості – вишивання, різьблення, художнє ткання, писанкарство, кераміка, витинання тощо.

Фольклор посідає особливе місце серед інших видів мистецтва. Фольклор – це не лише усна поезія, не лише мистецтво слова. У деяких жанрах він поєднує слово й наспів, як у пісні, тобто зливає воєдино словесне й музичне мистецтво. Крім того, всі твори фольклору існують у живому виконанні, тому включають і елементи театрального мистецтва (жест, міміка, інтонація). Таким чином, фольклор, по суті справи, синтетичне мистецтво, що поєднує в собі особливості декількох мистецтв. 

Вивченням фольклору займається фольклористика – це наука про закономірності і специфічні особливості розвитку усної словесної творчості трудящих мас, фольклору. Вона тісно зв'язана з музичною фольклористикою, літературознавством, етнографією та історією, з соціологією. В завдання фольклористики входить збирання, видання і дослідження всіх видів і жанрів фольклору.

Коло питань, що їх вивчає фольклористика, дуже широке: це дослідження основних закономірностей розвитку фольклору, його суспільної, ідейної та естетично-виховної функції в різні періоди історичного розвитку народу; вивчення його національних особливостей, місця в міжнародному науковому процесі окремих жанрів, творів, тем; висвітлення фольклорно-літературних взаємозв'язків, місця та ролі народної творчості в розвитку культури. У фольклористиці жанр – це тип словесної (часто також музичної) форми, усталеної в  народному побуті та пов'язаної з повторенням певних змістових елементів.

Відповідно до спеціально поставлених перед цією наукою завдань фольклористика поділяється на дві галузі: історію фольклору та теорію фольклору.

Історія фольклору — це галузь фольклористики, що вивчає процес виникнення, розвиток, побутування, функціонування, трансформацію (деформацію) жанрів та жанрової системи у різні історичні періоди на різних територіях. Історія фольклору вивчає окремі народнопоетичні твори, продуктивні та непродуктивні періоди окремих жанрів, а також цілісну жанрово-поетичну систему в синхронному (горизонтальний зріз окремого історичного періоду) та діахронному (вертикальний зріз історичного розвитку) планах.

Теорія фольклору — це галузь фольклористики, що вивчає сутність усної народної творчості, особливості окремих фольклорних жанрів, їхнє місце у цілісній жанровій системі, а також — внутрішню структуру жанрів — закони їх побудови, поетику.

Фольклористика тісно пов´язана, межує і взаємодіє з багатьма іншими науками. Її зв´язок з історією виявляється у тому, що фольклористика, як всі гуманітарні науки, є історичною дисципліною, тобто розглядає всі явища та предмети дослідження в їх русі — від передумов виникнення і зародження, простежуючи становлення, розвиток, розквіт до відмирання чи занепаду. Причому тут вимагається не тільки встановлення факту розвитку, а і його пояснення. Фольклор — явище історичне, тому вимагає стадіального вивчення з урахуванням історичних факторів, рис та подій кожної конкретної епохи. Завдання дослідження усної народної творчості полягає також у тому, щоб виявити, як нові історичні умови чи їх зміна впливають на фольклор, що саме зумовлює появу нових жанрів, а також у виявленні проблеми історичної відповідності фольклорних жанрів, зіставлення текстів з реальними подіями, історизм окремих творів. Крім того, фольклор часто сам може бути історичним джерелом.

Існує тісний зв´язок фольклористики з етнографією як наукою, що вивчає ранні форми матеріального життя (побуту) і соціальної організації народу. Етнографія є джерелом та базою вивчення народної творчості, особливо при аналізі розвитку окремих фольклорних явищ.

Як наука, що вивчає народну творчість у різних її виявах, фольклористика межує з культурологією (у дослідженні культурних традицій та звичаїв) та мистецтвознавством (як джерело виникнення та розвитку різних видів мистецтва: театру, хореографії, живопису, музики).

У народнопоетичній творчості чітко зафіксувались давні релігійні вірування та погляди, а також поєднання різних сакральних систем, тому фольклористика пов´язана з релігієзнавством. Подібним чином виявляється також її зв´язок з філософією, оскільки фольклор містить народні погляди на світ та людину в ньому, перші спроби пояснити природні явища та діалектичні зв´язки і взаємовпливи між речами. У ньому виявляються трактування основних філософських категорій (буття (життя) і смерті, матеріального і духовного і т. п.).

Фольклористика тісно пов´язана з літературознавством, бо її предмет — фольклор — є джерелом виникнення та розвитку професійного словесного мистецтва — художньої літератури. Як своєрідна система народних поглядів на прекрасне і потворне, добро і зло, на норми первісної моралі людей, ця дисципліна має спільні наукові зацікавлення відповідно з естетикою та етикою, а також — з педагогікою, яка може розглядати твори усної словесності з точки зору їх виховного впливу та народного досвіду виховання. Із психологією цей зв´язок виявляється різнопланово: по-перше, в дослідженнях психічних станів і процесів, індивідуальної та колективної свідомості, як спонук до творення, збереження та поширення фольклорних текстів; по-друге, як засобу плекання емоцій, почуттів, уяви, мислення членів людських спільнот.

Крім цього, більшою чи меншою мірою фольклористика пов´язана ще з рядом наук: мовознавством (зокрема діалектологією, історією мови, топонімікою), оскільки є матеріалом зразків діалектів та говірок різних етнічних груп, в яких фіксується історичний розвиток живої народної мови; географією та природознавством (намагання пояснити природні явища, походження географічних назв, рослинної та тваринної символіки), медициною (в поглядах на лікувальні властивості рослин, елементів природи, лікувальна дія слова), гідрометеорологією (народні прикмети передбачення погоди), соціологією (співжиття окремих верств, закони життя спільності) та ін.

У процесі світового розвитку фольклористики сформувались різні школи та напрями вивчення фольклору зі специфічними підходами та методами. В українській фольклористиці напрацьовано багато матеріалу, опубліковано цілий ряд наукових праць. Але, оскільки наука іде вперед швидкими темпами, багато положень, висунутих в минулому вже не відповідають вимогам часу. Це особливо стосується фольклористичних досліджень радянського періоду, які велись у межах жорсткої ідеологічної системи, у відриві від світової наукової практики.

Оскільки фольклористика є ідеологічною наукою, то її методи та установки визначаються світоглядом епохи і відображають його. З переорієнтацією світогляду змінюються принципи залежної від нього науки. Тому на сучасному етапі не можна беззастережно керуватися концепціями минулого. Перед сучасною українською фольклористикою стоїть завдання — створити науку з точки зору світогляду нашої епохи і нашої країни, з урахуванням кращих вітчизняних наукових досягнень та досліджень і надбань закордонних вчених, що працюють у цій галузі, розробки яких довгий час були недоступні та маловідомі в Україні. 

Серед  фундаторів фольклористики - О.Потебня, І.Франко, М.Грушевський, М.Драгоманов,   І.Рудченко,   Леся   Українка,  Т.Шевченко,  В.Гнатюк, Ф.Колесса,  К.Квітка,  М.Сумцов  та  ін. Своєю працею вчені-етнографи,  фольклористи,    письменники   утверджували   відчуття   повноцінності українського  народу,  заохочували  громадськість  до  знань  про свою історію, культуру, традиції.

Дослідження  фольклору  як культурологічного явища пов'язане з іменами В.Даля,  Ф.Буслаєва,  В.Виноградова,  В.Проппа  та  ін. Вони розробили подальші  наукові  завдання  фольклористики  на кілька століть уперед. 

2. Загальні особливості твору «В неділю рано зілля копала».

Повість "У неділю рано зілля копала..." Ольги Юліанівни Кобилянської видатний літературознавець Є. Кирилюк небезпідставно назвав "шедевром в українській літературі" [5, с. 233]. Цей твір написаний за мотивами відомої української народної пісні «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці. ..». В його основі — популярний баладний сюжет про тяжкий гріх зради і неминуче покарання за це. Повість пронизана ліричними мотивами і багатьма фольклорними елементами.

Твір з'явився друком у 1909 році в журналі «Літературно-науковий вісник». Як пише О. Кобилянська, «особи — це типи з дійсного життя, які я пізнала в горах: циганку Мавру, старого Андронаті, її батька, Гриця, одного молодого, знаного мені одинака-гуцула, решту домалювала фантазія. Почування плили з власних грудей, чар природи робив своє, а думки укладалися самі з себе на папір» [9, с. 145].

 Ольга Кобилянська свою повість «В неділю рано зілля копала...» створила на основі фольклорних традицій. Народна творчість стала для неї невичерпним мистецьким джерелом, завдяки якому твір набув такого романтично-поетичного колориту. Висвітлюючи питання про вплив фольклору на творчість Кобилянської, критики завжди в першу чергу згадують повість «В неділю рано зілля копала», адже роль народної балади «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» при написанні цього твору загальновідома. Ще одним із джерел написання повісті стало відвідування вистави за драмою М. Старицького «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці».