Аналіз фольклорних мотивів у творах О. Кобилянської

Отже, мотив і образність пісні легендарної української співачки Марусі Чурай наштовхнули її на створення славетного гімну високому людському почуттю – коханню. 

1. 3. Авторська інтерпретація балади «Ой не ходи, Грицю…»

Авторство балади "Ой не ходи, Грицю" приписують Марусі Чурай, легендарній українській піснетворці середини XVII ст., вважаючи цю пісню автобіографічною.

Балада про отруєння Гриця упродовж двох століть зазнала багатьох літературних обробок у різних жанрах – літературної балади ("Чарівниця" Боровиковського, "Коло гаю в чистім полі" Т. Шевченка, "Розмай" С. Руданського), драми ("Чари" К. Тополі, "Маруся Чурай" Г. Бораковського, "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці" М. Старицького), драматичної поеми ("Чураївна" В. Самійленка, "Марина Чурай" І. Хоменка, "Дівчина з легенди" Л. Забашти), повісті ("В неділю рано зілля копала" О. Кобилянської), історичного роману у віршах ("Маруся Чурай" Ліни Костенко). Як зазначив П. Филипович, "немає нічого дивного, що популярна пісня, драматично стисла і художньо проста, спокусила не одного автора взяти її за сюжет для більшої композиції" [21, c. 159].

Сюжет народної балади про отруєного Гриця найбільше міг дати поживи для письменників романтичного напрямку, і це найкраще довела О. Кобилянська, написавши оповідання "В неділю рано зілля копала" [22, c. 181].

У повісті О. Кобилянської Гриць має дві душі, "що в нім, ніби від часу до часу пробудившись, поборюють себе. Одна непостійна, тужлива, пуста, палка, друга вразлива, горда й вдатна. До доброго тягне Гриця, до красного, до любові..., а передовсім до свободи, широкої, безмежної, як крилатії ліси по верхах, як бистрії ріки там, в долах".

Дводушний Гриць кохає двох дівчат – синьооку Настку і чорнобриву Тетяну. Він не знає, яку з них двох вибрати, сумнівається: "Але вона (Тетяна) гарна, мов боярська дочка. А білява зате люба і догоджає. Що б не захотів я, вона вже зробила. За тими двома хлопці голови дають. Я ще не знаю, котру засватаю. Жаль одну покидати, а шкода і другу лишати... (...) Мабуть, білу посватаю. (...) Дарма, що чорнобриву, може, й більш люблю"; "Одну брав би і другої не лишив би. Одну любив би, другу голубив би. Одну сватав би, з другою вінчався б"[7, с. 512]. Його душа роздвоюється. А поруч – Настка: "Ми обі однакі, кажеш, – підхопила вона, – і тому тобі однаково, кого посватаєш. Здавна я вже твоя... сам дав перший слово, тепер вже не лишиш, мене ти не здуриш..." [10, с. 520]. І Гриць "мусить Настку брати. І лиш одна та Настка його вкупі держить, любить і прощає, хоча б він і що зробив. Вона все з ним добра. Тим вона йому й суджена, і він її не лишить. Тетяна в своїї матері одна, горя не зазнає, поплаче, посумує, а далі по всім... за другого вийде. Він нею не журиться, хоч йому жаль красної Туркині, до серця чи не на все припала. Та що з того? Йому не суджено..."[10, с. 522].

Тетяна хоче приспати те лихо, що заховалося у Грицеві, вона, як пояснює сама Ольга Кобилянська у листі до Лесі Українки від 13 квітня 1912 р., "троїть в божевіллю, з тою гадкою, що то вона не його, а саме лиш лихо троїть, що спонукало його двох кохати. Значить під жадним варунком не з пімсти, а в думці, що то якесь лихо в нім сховалося. В вищім значінню слова – слабкий похитливий характер" [9, c. 616].

Оригінальність Кобилянської в опрацюванні сюжету народної балади полягає не тільки в глибокій психологізації образів, а й у цілком несподіваному поєднанні мотиву покритки-циганки, у змалюванні "законів" циганського табору, у конфронтації "циганського" елементу з елементом білої раси, у гуманістичному ставленні до знедоленої вигнанки з табору. Ще одна особливість її повісті-балади – це нагнітання трагізму в долі Маври. Трагізм її не лише в тому, що вона прогнана з циганського табору, а що сприяла, хоч і несвідомо, отруєнню власного сина. Тут дві трагічні баладні героїні – Тетяна і Мавра.

1. 4. Фольклорні мотиви та символи твору.

У повісті О.Кобилянської “В неділю рано зілля копала...” спостерігається різнопланова контамінація фольклорних джерел, біблійного мотиву (легенда про Марію та Йосифа) і традиційного матеріалу літературного походження. Важливу роль у творі О.Кобилянської відіграє символіка кольорів (білий, червоний, чорний), почергова зміна пір року, символ зілля з-під “білого каменя”, використання казкових прийомів, зокрема принципу трикратного повторення. У повісті “В неділю рано зілля копала…” згаданий принцип набув певного узагальнення, адже авторка зверталася до нього і в інших творах. Відомо, що числа — це один із найбільш поширених класів знаків, що зорієнтовані на якісно-кількісну оцінку, це елементи особливого числового коду, за допомогою якого описується світ, людина і сама система опису. Принцип трикратного повторення використовувався О.Кобилянською у ситуаціях, яким вона прагнула надати сакрального, “космізуючого” значення. Окремі епізоди, деталі повісті “В неділю рано зілля копала…” також пов’язані з українською казковою традицією, адже в генезі казки істотна роль належить деміфологізації часу і місця дії, переходу від строгої локалізації (там, де вона мала місце) подій до невизначеності казкового часу і місця дії. У повісті в одній часовій площині співіснують минуле, теперішнє і майбутнє. Власне, минуле проектується в майбутнє, бо воно визначене наперед тими подіями, які відбулися раніше. Теперішнє відіграє роль своєрідного містка між минулим і майбутнім. [3, с. 33]

Щодо образної системи твору, то певні образи творять систему опорно-значеннєвих елементів тексту.

Образ білого каменя в усній словесності втілює центр світу (колядки, замовляння), символізує місце добування чарівного зілля (балада “Викликання милого чарами”). У повісті місце дії зображено прийомом казково-епічної неозначеності, відтак події набувають міфологічного характеру, символічним епіцентром трагічного розгортання яких і є білий камінь.

Біла стежка об’єднує в один простір три значущі об’єкти – село Тетяни-Туркині, “Білий камінь” і Грицеву Третівку, витворюючи триелементну структуру, що, за висновком К. Сосенка, може дорівнювати площинній (горизонтальній) моделі колядкового варіанту міфічного дерева.

У повісті присутні містичні образи, які служать своєрідними символами. До таких образів можна віднести чорного кота Маври, який завжди був з нею. За народними повір’ями чорний кіт це символ нещастя.

Наступним символом є червоні маки, які Тетяна часто любила заплітати в коси. За народними оповіданнями червоні маки – це символ нещастя та смерті. Таким чином можна зрозуміти, що Тетяна цими символами попереджала про неминучу біду, яка чекає на Грицька, коли той зрадить.

Своєрідним образом є ліс, в якому зустрічаються Тетяна та Грицько. Він символізує відстороненість та відмежування від зовнішнього світу. Тетяна часто зникала від Грицька між густими смереками.

У творі наявний ряд мотивів, що підкреслюють майстерність автора та надають повісті певної містичності. Одним з таких є мотив мрії, який проявляється на рівні образів художнього тексту. Тетяна, сліпо закохана в Грицька, щиро вірить йому і мріє про щасливе майбутнє з цим хлопцем. В свою чергу хлопець вагається і протягом більшої частини твору стоїть перед вибором. Врешті решт, мрія Тетяни про щасливе майбутнє розбивається з того моменту, коли Грицько вирішує одружитися з Настею.

Наступний мотив співвідносний з попереднім – мотив злочину і покарання. Грицько довгий час вагався кого з дівчат вибрати, при цьому не відмовляв у побаченнях жодній і одночасно спілкувався з обома, тим самим принижуючи гідність кожної з дівчат. За обман рано чи пізно доводиться розраховуватись. Така доля спіткала і Гриця. Наприкінці твору на нього чекає трагічна розв’язка, як символ кари за скоєний злочин перед дівчатами.

Отже, простежується низка символічних образів та мотивів, завдяки яким твір вражає своєю реалістичністю та містичністю.

ІІ. Українознавчо-фольклорний аспект повісті Ольги Кобилянської «Земля».

1. Загальні особливості повісті «Земля».

Визначним досягненням української літератури є повість О. Кобилянської "Земля". "Факти, що спонукали мене написати "Землю", правдиві. Особи майже всі що до одної також із життя взяті. Я просто фізично терпіла під з'явиськом тих фактів, і коли писала, ох, як хвилями ридала!.."[9, с. 266].

В основу твору лягла трагічна подія, яка сталася восени 1894 року в селі Димки на Буковині, в сім’ї селянина, у якій брат убив брата. Ольга Кобилянська мала родичів у селі і особисто знала старого Костянтина Жижіяна та його синів Михайла і Саву. Була знайома письменниця й з коханкою молодшого брата Маріукою Магас (у творі Рахіра), а образ Анни був взятий з наймички, яка довгий час працювала у Кобилянських.

Повість, над якою письменниця працювала протягом 1898 – 1901 року,була надрукована в «Літературно – науковому віснику» за 1902 р., присвячена батькові письменниці. Повість захоплено була сприйнята українською громадськістю, критикою. У 1902 році в листі до Ольги Кобилянської Михайло Коцюбинський писав:

«Пишу до Вас під свіжим вражінням од Вашої повісті «Земля». Я звичайно багато читаю, але признаюся, що давно читав щось таке гарне, таке захоплююче, як «Земля». Я просто зачарований Вашою повістю – все: і природа, і люди, і психологія їх – все це робить таке сильне вражіння, все це виявляє таку свіжість і силу таланту, що, од серця дякуючи Вам за пережиті емоції, я радів за нашу літературу » [18, с. 11].

Провідна ідея повісті підкреслена О. Кобилянською в епіграфі німецькою мовою: «Кругом нас знаходиться якась безодня, що її вирила доля, але тут, у наших серцях, вона найглибша» [10, с. 544].

Земля завжди була мірилом багатства та гідності селян. Якщо селянин мав свою землю, він вважався заможним і працьовитим, якщо ж не мав, був холопом, якого ніхто не поважав і всі знущалися. У повісті «Земля» О. Кобилянської зображена зла влада землі над людьми. Родина Федорчуків  усе життя тяжко працювала на землі. Івоніка Федорчук колись не  мав землі, але тяжко працюючи в наймитах, нарешті купив власну землю. Він її дуже любить, увесь час подумки розмовляє з нею. Івоніка та його дружина Марія всі сили витратили, працюючи на землі для того, щоб вона перейшла до синів, яких батьки прагнули бачити багатими і щасливими. При змалюванні села на початку повісті О.Кобилянська показує наближення біди. Увесь пейзаж пройнятий  гнітючістю трагедії, назріванням драми. Земля в повісті виступає як жива істота. Вона щедра годувальниця, але й велика сила, що керує вчинками людей.

О. Кобилянська дуже правдиво змальовує селянство з його індивідуалізмом. У вуста Івоніки вона вкладає головну ідею твору: «…не людина володар землі, а навпаки». Саме через слабкість одних людей, їхню жадібність, ледарство, зводиться нанівець любов до землі та багаторічна праця інших. Саме через людські моральні вади трапляються вбивства через майно. Люди забувають, що найголовніше в житті – не багатство, а духовна чистота і працелюбність.

Головна ідея повісті — пошук причин братовбивства, тобто першогріха, зла у світі. Ця надідея розкривається у двох основних проблемах твору: людина й земля та людська доля. Окреслимо докладніше кожну з них.

Перша проблема. Ольга Кобилянська поглиблює, конкретизує уже на той час досить розроблену ідею про те, що селянин перебуває під владою землі. Письменниця розширює діапазон — не лише селянин, а й кожна людина; крім того, виокремлює два різновиди такої влади — духовну та матеріальну. Друга проблема, досліджена в повісті, — фатум, влада долі над людиною. Авторка наголошує, що кожна людина проходить по життю лише тим шляхом, який їй накреслено згори, і як би не старалася, що б не робила, не зможе звернути з цього шляху. Все-таки зречення влади землі — лише зовнішня, очевидна причина трагедії, глибинна, визначальна — доля. Це одразу підтверджує епіграф, узятий із писань норвезького містика Юнаса Лі: «Кругом нас знаходиться якась безодня, що ґі вирила доля, але тут, у наших серцях, вона найглибша». Кобилянська підкреслює вплив спадковості на характер людини. Проте тільки доля вирішила, що Михайло вдався в Івоніку, а Сава — у Марійку, а не навпаки; чи так само Анна —  у «чесного ґазду» батька, а не в лиху, потворну тілом і душею матір.

2. Фольклорні образи і мотиви у повісті.

Повість «Земля» Ольги Кобилянської насичена різноманітними образами та мотивами, що роблять її яскравим представником символічного твору.

Образ землі у романі О. Кобилянської поетапно виявляє такі значення: 1) соціальний чинник, що визначає місце її власника в ієрархії роду і суспільства; 2) влада землі – важлива психологічна мотивація у формуванні характерів героїв; 3) цілісна система національних культурологічних цінностей і тісно пов’язаних з ними етнотрадицій. На основі цього образу в романі втілено важливу для всієї творчості О. Кобилянської міфологему гріха і покарання.

З цього випливає наступний елемент твору – мотив братовбивства, сюжет якого Ольга Кобилянська взяла з біблійної Книги Буття. В ній  розповідається, як Каїн, піддавшись заздрощам, убив свого рідного брата Авеля. Герої Ольги Кобилянської своєю вдачею та поведінкою нагадують  біблійних Каїна та Авеля. Сава, засліплений жадобою та заздрощами, також вбиває свого брата. Можна провести ще одну паралель між біблійним переказом та повістю "Земля". Як Каїн, убивши Авеля, бродив неприкаяним, маючи на собі знак, який не дозволяв покарати його, так і Сава лишився непокараним. Але набагато суворішим за судову кару є голос власного сумління. Після споєння злочину життя Сави так і не налагодилося. Він став байдужим до землі, Марійка та Івоніка зненавиділи його, Рахіра випила з нього всі душевні сили.