Трипільська культура

Посудинка з Цвіклівців оздоблена двома ручками у  вигляді скульптурних голівок, які  повністю відповідають голівкам жіночих  статуеток. Образ Двох богинь знайшов  відображення також в антропоморфному  посуді. На думку В. І. Маркевича, дві  злиті фігури відтворюють деякі  антропоморфні посудини.

Подвійні антропоморфні  образи, поєднані в один, поширені серед  антропоморфної скульптури культури Вінча. Вони розглядаються як зображення сакральної пари близнюків. М. Гімбутас пов'язує подвоєння  образу Богині з магічною силою двійки. Дослідниця вважає за можливе припустити, що деякі з подвійних статуеток  відповідають відомому з фольклору  образу двох сестер, а ті, що відтворюють  велику і маленьку фігурки, можуть відповідати  божественній парі мати-дочка.

Культ Двох богинь відомий  у міфологічних традиціях різних цивілізацій. Наприклад, в еллінів  разом шанувалися мати й дочка  Деметра та Кора-Персефона, образи яких поєднували Елевсинські містери6. М. Нільссон зауважує, що серед філологів  не існує єдиної думки щодо першого  складу ім'я Деметра: він може означати і «земля» (що загально прийняте), і  «зерно». На його думку особливості  культу цієї богині вказують на те, що Деметра це Зерно-Мати, а її донька Кора Зерно-Діва.

А сутність аграрного за характером свята містерій у Елевсині воз'єднання матері та дочки, яка  сходить з підземного царства  Плутону. Сходження Кори це метафора проростання зерна. М. Нільссон вважає, що Елевсинський культ ґрунтується  на ідеї щодо хліборобства як джерела  цивілізованого мирного життя. Кульмінацією свята було посвячення, сутність якого  залишилося таємницею, але широко відомо, що воно забезпечувало містам блаженне життя після смерті. По законам  магії посвячені відроджувалися після смерті для нового життя  подібно тому, як «похований» у  землю колос відроджувався у  новому врожаї. Отже аграрна символіка  забезпечувала метафору вічного  життя, що здійснювалося безкінечною  зміною поколінь.

Дві богині шанувалися у  Месопотамії. Присутність двох жіночих  персонажів одночасно зафіксована  у палаці Нузи (Іорган-тепе поблизу  м. Керкук, Ірак, II тис. до н.е.). Один з  них «жінка-володарка» (МІ.ЛУГАЛЬ), другий діва, «дружина бога». Кожна з них  займала різні покої палацу. Ймовірно, корені традиції поклоніння Двом богиням  могли сягати доби неоліту, враховуючі вінчанські подвійні фігурки.

Чоловічі образи зустрічаються  серед трипільської пластики дуже рідко. Серед них можна виділити кілька іконографічних типів.Найбільш ранній тип чоловічих статуеток фігурки  у «позі вершника». Найдавніша відома на поселенні Лука-Врублевецька. Поширені фігурки такого типу на пам'ятках  Кукутень А, до того ж іноді вони трапляються по кілька екземплярів, як на поселеннях Думешть та Скінтея. Можливо, ітіфалічні чоловічі фігурки прототип античного Пріапа.

На етапах Трипілля від  VІ VІІ до XІІ зустрічаються чоловічі фігурки, морфологічно подібні до жіночих. Крім статевої ознаки, вони вирізняються зображенням перев'язі та, іноді, відсутністю одного ока, частіше відсутнє праве око, а на чоловічих фігурках з Майданецького та Кошилівців очі не модельовані зовсім, але на дископодібній голові з одного боку відсутні отвори. Вважається, що такі деталі іноді зустрічаються на жіночих фігурках, щоправда, можливо, вони можуть бути і фрагментами від статуеток андрогінів. Сенс чоловічого образу не такий прозорий. Ітіфалічні статуетки  та фігурки у «позі вершника»  зазвичай пов'язують з утіленням  сили, якій підвладна родючість усього живого. Статуетки чоловіків з  одним оком, можливо, пов'язані із сакральним осліпленням. Міфології  притаманна сакралізація осіб з різними  каліцтвами, наприклад, незрячим був  легендарний Гомер. О. В. Антонова слушно вважає, що чоловічі фігурки з перев'яззю можуть бути зображеннями воїнів. Чоловічі фігурки, які  морфологічно відповідають жіночим, розглядаються  як парубки кореляти Богині-Діви. Цей  образ жіночного парубка споріднений  з образом андрогіна, або гермафродита сакральної істоти, що поєднує чоловічу та жіночі статі. Андрогін дуалістичний іконографічний тип з ознаками як чоловічої, так і жіночої статі, образ божества зафіксований у пластиці. Він символізує рівновагу протилежних принципів: чоловічого та жіночого, активного та пасивного тощо. Пов'язується як з ідеєю єдності, що передувала різноманітності, так і з ідеєю первинного хаосу та нерозділеним станом неба (чоловічий принцип) та землі (жіночий принцип). У багатьох культурах обидва принципи виступають спочатку нерозділеними як етап райського стану. Символом андрогіна є коло. За визначенням М. Еліаде, андрогін є втіленням ідеї універсальної бездоганної сакральної сутності, яка гармонійно поєднує у собі всі мислимі опозиції, в тому числі жіноче та чоловіче. Статуетки андрогінів не менш поширені, ніж чоловічі, тим більше, що виявити їх серед фрагментарного матеріалу набагато складніше. Андрогіни зустрічаються серед усіх типів антропоморфної пластики трапляються стоячі та сидячі фігурки у різних позах та з різними жестами, з поголеною головою та реалістичними рисами обличчя, а також серед схематичної скульптури. Унікальною є фрагмент фігурки андрогіна з поселення  Крутуха-Жолоб, знайдений під час  розкопок Г. М. Бузян та О. О. Якубенко. Фарбування на обличчі, мабуть, відтворює  бороду, праве око заплющене або  незряче, а ліве розплющене. На спині  фарбою намальована гілка, що ніби виростає з нижньої частини тіла. Зберігся тільки торс фігурки, моделювання бороди нібито вказує на чоловічу стать, але двома маленькими горбиками показані груди, так само, як на жіночих теракотах. Аналогії серед сидячих фігурок з чоловічими та жіночими статевими ознаками дають підставу вважати, що фрагмент походить від фігурки андрогіна. У зв'язку з образом андрогіна  М. Еліаде підкреслює, що у божестві співіснують усі атрибути, тому можна  очікувати і поєднання у ньому  обох статей. Божественна андрогінність  є архаїчною формою божественно  двоєдиної дихотомії в теологічних  термінах. Дослідник підкреслює, що не варто розглядати термінологію міфу та сакрального світу в профанному розумінні. «Жінка» в міфологічному  тексті або ритуалі не є звичайною  «жінкою»: вона втілює собою космологічний  початок. Божественна андрогінність  має метафізичний зміст. Завдання такої  формули висловити в біологічних  термінах існування протилежностей, космологічних початків у надрах божества. Божества вселенської плодючості є здебільшого андрогінними, або  чоловічими упродовж одного року, а  жіночими протягом другого. Більшість  богів рослинності (Аттіс, Адоніс, Діоніс) та Велика Богиня (Кібелла) двостатеві. В Індії двостатеві божества Д'яус, першолюдина Пуруша. Найважливіша пара індійського  пантеону Шива Калі подається іноді  у вигляді єдиної істоти (адрана-ришвара). Божественна двостатевість дуже поширений релігійний феномен. Андрогінннмн бувають навіть власне чоловічі та жіночі божества. В якій би формі  не проявлялось божество, воно завжди найвища реальність, абсолютна могутність, які неможливо обмежити будь-яким набором ознак чи властивостей. Міфу про божественну андрогінність  відповідає ціла низка міфів та ритуалів, які належать до людської андрогінності. У багатьох традиціях першолюдина  вважалася андрогіном. «Адам та Єва  були створені з'єднаними між собою  спина до спини, і тоді Бог роз'єднав  їх, ударом сокири розрубавши навпіл». В іншій версії Адам був чоловіком  з правого боку і жінкою з лівого, але Бог розколов їх на дві половини. Таким міфологічним феноменам, можливо, певною мірою відповідає трипільська  традиція зліплювати антропоморфні  фігурки з двох вертикальних (лівої  та правої) половин. Антропоморфний образ  втілюється в пластиці, керамічних формах, мальованих зображеннях. Можна  припустити, що антропоморфні зображення, стать яких не позначена, є відображенням  сакрального образу, для якого  стать була несуттєвою ознакою. Ймовірно також, що антропоморфний образ без  деталізації статі може бути зображенням  надприродної істоти, яка є втіленням  ідеї універсальної бездоганної  сакральної сутності, що гармонійно поєднує  у собі всі початки. Розділ 6. Суспільно-політичний устрій.

Складна система господарства ранньотрипільських племен зумовила і відповідну соціальнуорганізацію, яка базувалася, мабуть, на патріархально-родових  відносинах. У кожному трипільському  поселенні жили члени одного роду, поділеного на великі патріархальні  сім'ї, які в свою чергу складалися з окремих парних сімей. На чолі роду стояв старійшина, який керував усім господарським та суспільним життям родової общини. Кожне плем'я мало свою територію, Що становила племінну власність і поділялася між окремими родовими поселеннями. Мова кожного  племені була діалектом загальної  міжплемінної мови. Окремі племена  відрізнялися від інших споріднених  трипільських племен не тільки своїм  діалектом, а й певними етнографічними особливостями культури. На сучасній території України, у Подністров'ї  та на Південному Бузі, в ранньотрипільський час проживало кілька таких племінних  груп.

Найвіддаленіші трипільські племена  не могли підтримувати безпосередніх  контактів між собою в усіх галузях господарського та суспільного  життя. У середньотрипільський час  почали виникати міжплемінні об'єднання  ряду племен певного району. Крім етнографічних  особливостей матеріальної культури окремих  трипільських племен, уже простежуються  деякі особливості культури групи  племен окремих районів. Зокрема, для  трипільських племен Подністров'я було характерним масове виробництво  глиняного розписного посуду, а для  трипільських племен Подніпров'я —  майже повна його відсутність. У  середньо-трипільський час міжплемінних об'єднань було щонайменше три: в Подніпров'ї, Побужжі та Подністров'ї.

Вони складалися з окремих племен, кожне з яких мало свої особливості  матеріальної! духовної культури. Своєрідність матеріальної і духовної культури окремих  трипільських міжплемінних об'єднань зумовлювалася відмінностями та особливостями їх культурно-історичного  середовища. Так, подніпровські племена, крім тісних зв'язків з сусідніми  спорідненими трипільськими племенами  Побужжя, підтримували безпосередні контакти з сусідами на півночі — племенами  Дніпро-Донецької культури. В свою чергу трипільські племена Подніпров'я  та Побужжя вступали часом у мирні, а часом у ворожі стосунки з  войовничими середньостогівськими племенами Лівобережжя. Ці нові для  трипільських, особливо подніпровських, племен контакти та взаємовпливи не могли  не позначитися на характері їх культури, яка увібрала у себе ряд чужих, не характерних для неї рис. Середньотрипільські  племена Подністров'я, які жили майже  виключно в оточенні споріднених, спільних за походженням трипільських племен, мали сприятливі умови для розвитку своєї самобутньої яскравої культури; саме тому вони найдовше зберігали  й розвивали далі її традиційні елементи.

Історія пізньотрипільських племен Верхнього  Подністров'я вивчена в результаті дослідження пам'яток кошиловецького та касперівського ипів, які відображають окремі фази їх історичного розвитку. Пізньо-трипільські племена Верхнього  Подністров'я найдовше зберігали  характерні риси трипільської культури попереднього періоду.

Трипільські племена Верхнього  Подністров'я, які перебували у звичних  умовах життя, в оточенні лише споріднених  трипільських племен і які не мали безпосередніх контактів з чужинцями  трипільської периферії, зберегли в  найбільш чистій формі традиції господарства, культури, побуту та ідеологічні уявлення своїх предків. З часом, коли сталися зміни у зовнішньому оточенні трипільських племен, вони також зазнали загального культурного нівелювання.

Розділ 7.Зникнення трипільців.

Ще й досі неясно, як зникла трипільська культура. Радянські  вчені Т.Пассек і Т.Білановська  взагалі обминають це питання, говорячи тільки про взаємозв’язки трипільців з племенами середньодніпровської культури на Сході, Волинсько-Подільської  мегалітичної культури – на заході, пізньострічкової  і шнурової кераміки на північному заході.  [ 3, с. 46-48 ]

Мені відома поки що одна теорія зникнення трипільців. Це змішення їх з іншими племенами. Якими? За В.Г. Збеновичем це нібито племена середньодніпровської культури на сході, оскільки їх кераміка та побутові  речі дуже схожі на ті, що вироблялися колись трипільцями. [5, с.22 ]

Висновок

Отже, можна зробити висновок, що трипільська культура була дуже розвиненою на той час. Основним видом господарства було землеробство, а також, з’являється  ремісництво. Витвори тогочасних майстрів є дуже оригінальними та символічними. Перелік деяких символів статуеток та розкриття їх змісту різними науковцями використано в роботі. Первісні уявлення трипільців були, очевидно, зв’язані з періодичними катаклізмами, викликаними істотними зрушеннями в Сонячній системі під час їхнього існування. Ймовірно, тоді з’явилося уявлення про циклічність часу, і знайшло своє відображення в трипільській кераміці.

 Трипільська  культура розкрилась для мене  як багатогранна культура зі  своїми традиціями та побутом, хоча на даний час достовірно і не відомо як зникла ця культура.

 

 

 

Список використаних джерел та літератури

1. Бібіков С. Трипільська культура. Археологія Української РСР, т. І. Київ, 1971.
2. Бунятян К.П. Давнє населення України Київ «Либідь», 2003.
3. Белановская Т.Д. – Трипольская культура – Л.,1958.
4. Залізняк Л.Л. Первісна Історія України, К. 1990, 264 с.
5. Збенович В.Г. Позднетрипольские племена Северного Причерноморья – К., 1974
6. http://www.ukrcenter.com/library/read.asp?id=132&read=true
7. http://www.bestreferat.ru/referat-86065.html
8. http://gazeta.ua.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 1

Трипільська культура V-IV до н. е.

1 – глиняна статуетка  жінки; 2 – зображення бика та  жінки; 3 –крем’яний наконечник стріли; 4 – глиняна модель житла; 5 – мотика з рогу оленя; 6-16 – глиняний посуд.