Трипільська культура

Аграрна економіка остаточно  утвердилася на чорноземах Правобережної  України лише у V—IV тис. до н. е. з  приходом сюди з Нижнього Подунав'я та басейну р. Серет культури Кукутені-Трипілля. Економічною основою цієї яскравої археологічної культури України було вирощування пшениці та ячменю, а також розведення великої рогатої худоби, кіз, овець, свиней. Орне землеробство трипільців мало перелогову форму. В міру виснаження землі вони переселялися далі на схід і поступово освоїли всі придатні для їхньої землеробської системи чорноземи від Карпат до Дніпра.

Окремі мідні прикраси, шила,; ножі та сліди металургії на трипільських поселеннях свідчать, що більшість  з них датуються не неолітом, а  наступним енеолітичним (мідно-кам'яним) періодом первісної історії. Археологи пізнають трипільські поселення насамперед за досконалим, багато орнаментованим глиняним посудом. Вишуканий лінійний та спіральний орнамент червоного, коричневого та чорного кольорів вкриває жовту поверхню столового посуду (див.додаток 1).

Трипільські прямокутні глинобитні житла з дерев'яним каркасом стін та глиняною долівкою демонструють типовий  приклад вищезгаданої балканської домобудівної традиції. Численні глиняні статуетки жінок з поселень трипільців, як і їхній посуд, вказують на балканські корені культури. Про це свідчить також їх східно-земноморський антропологічний тип.

Трипільське землеробське суспільство досягло високого рівня  розвитку і стояло на порозі цивілізації. [4, c.91]

Трипільська культура мала яскраво виражений хліборобський  характер. Трипільці вирощували плівчасту  пшеницю – одно- і двозернянку, просо, жито, ячмінь, горох, овес, сочевицю, льон, коноплі. Для обробки землі  використовували мотики з кам’яними  та роговими робочими частинами, пізніше  – рала. Збір урожаю здійснювався за допомогою крем’яних серпів із зубчастими лезами, подібними до металевих лез  сучасних серпів. Збіжжя обмолочували спеціальними молотильними дошками, що являли собою дерев’яну основу, у яку вкладали шматки кременю.

Трипільці займалися металургією  і металообробкою: виготовляли зброю, прикраси і знаряддя праці – пласкі сокири, сокири-молоти, шила, сверла, долота, рибальські гачки. В трипільців особливо розвинутими були гончарство та ткацтво. При розкопках знайшли рештки вертикальних ткацьких верстатів, які  дозволяли виготовляти тканини  різних типів шириною до 1,5 метра. 

Трипільці ткали як тонке  лляне полотно, так і грубе, подібне  до мішковини, - про це свідчать знайдені на посуді відбитки тканини. Ткані виготовлялися  не лише з льону, а й з вовни. Одяг фарбувався і прикрашався вишивкою та нашивними пластинками з кісток, міді та золота. Зображення на Трипільських статуетках доводять, що трипільці  були естетами, які відзначалися творчим  підходом до моделювання і оздоблення одягу.

Трипільський мальований посуд знаходять у похованнях та степових курганах в різних регіонах України. Трипільська кераміка до цього  часу викликає захоплення і вчених, і широкого загалу високою якістю, незвичайним орнаментом, вишуканістю  форм. Після розселення трипільців по навколишнім просторам і виникнення нових цивілізацій характерне трипільське  гончарне мистецтво зберігалося  в егейській і критомінойській  цивілізаціях.

Спорудження численних довгочасних  жител, основним будівельним матеріалом для яких, крім глини, служило також  дерево, вимагало дальшого вдосконалення  і виготовлення продуктивніших деревообробних інструментів. У зв'язку з цим збільшилося виготовлення сокир і тесел з твердих порід каменю та кременю. Про зростання попиту на крем'яні сокири свідчить налагодження їх масового виробництва в спеціальних кременярських майстернях. Для господарських та побутових потреб трипільці широко використовували такі породи дерева, як дуб, ясень, граб, клен, в'яз та верба. Незважаючи на те, що в господарство та побут трипільських племен дедалі ширше входили вироби з міді, кременеобробне виробництво продовжувало залишатися провідною галуззю у виготовленні основних знарядь праці, зброї та предметів побуту. Збільшувався асортимент крем'яних виробів, удосконалювалася технологія кременеобробного виробництва, а разом з ним зростало і значення спеціалізованих кременеобробних майстерень. Кременедобувне та кременеобробне виробництво Подністров'я своєю різноманітною продукцією забезпечувало потреби не тільки трипільських племен Подністров'я, а й населення інших районів, зокрема Подніпров'я, де не було родовищ кременю доброї якості.

Вищого рівня досягло  в середньоенеолітичний період керамічне  виробництво трипільців. Саме в цей  час набуло розвитку виготовлення самобутньої  трипільської розписної кераміки. Якщо в ранньотрипільський час кольоровий розпис посуду застосовувався лише зрідка, то в середньотрипільський період великого поширення набув багатобарвний  орнамент, створюваний за допомогою  білої, жовтої, червоної і чорної фарб. Трипільські племена не тільки досконало  володіли складною технологією кольорової орнаментації посуду, а й були справжніми митцями орнаментальних композицій та сюжетів.

Особливою винахідливістю в  цьому відношенні відзначалися трипільські  племена Подністров'я. Кожне з  них створило своєрідний стиль розпису  побутового посуду. Висока мистецька  майстерність трипільського керамічного  розпису була зумовлена, крім усього іншого, його магічним змістом і  символічним значенням окремих  орнаментальних сюжетів та композицій. Не випадково в чисто орнаментальні  схеми вписуються досить реалістичні  зображення різних тварин, рослин, а  також людини. Про безпосереднє ритуально-магічне  призначення трипільської кераміки свідчать культові зображення жіночих  постатей з чашами на колінах, які, безперечно, пов'язані з різними обрядами «чаклування». Насиченість прикладного  мистецтва релігійно-магічним змістом  є характерною рисою ідеологічних уявлень, світогляду первісних землеробів. Провідними напрямами господарської діяльності, в основі якої лежали колективні форми обробітку землі та общинне утримання худоби, як і раніше, лишалися ральне землеробство та приселищне скотарство. Питома вага мисливства та рибальства в економіці трипільців у порівнянні з ранньотрипільським періодом помітно зменшилася. Дальшого розвитку набули різні види домашнього общинного ремесла. Зі збільшенням чисельності трипільського населення, виділенням нових племінних груп і розширенням території, з одного боку, та зростанням внутріобщинного й міжобщинного поділу праці та обміну — з другого, господарсько-суспільна структура трипільських племен ускладнюється.

На початку пізнього періоду  енеоліту пізньотрипільські племена  продовжували розвивати традиційні форми господарства та культури, характерні для попереднього часу.

Незмінним залишався землеробсько-скотарський  напрям господарства. Дальшого розвитку набували традиційні форми домашнього та общинного ремесла. Одне з чільних  місць посідало керамічне виробництво: виготовлявся глиняний посуд побутового та господарського призначення. Переважну  частину керамічної продукції становив розписний трипільський посуд. У  зв'язку з розвитком нової галузі ремесла — ткацтва — почалося виготовлення у значній кількості  глиняних пряселець, веретен та різноманітних  за розмірами й формою глиняних важків для ткацьких верстатів. Основною сировиною, з якої виготовлялися знаряддя праці, зброя та предмети побуту, залишалися камінь, кремінь, кістка і ріг.

Розділ 5. Тлумачення трипільської символіки та жестів.

У переважної більшості трипільських статуеток руки не модельовані. На ранньому етапі зафіксовано випадки, коли руки складені на грудях «жест Венерп», або плодючості, розглянутий у  праці С. М. Бібікова. Зустрічаються  теракоти, руки яких складені на животі. На думку В. І. Балабіної, таке моделювання  рук відповідає зображенню фігур  з чашами, а така поза може розумітися як ритуальне «моління про дощ». Зустрічаються статуетки, в яких одна рука лежить на животі, а друга  піднята до обличчя або на голові. Досить рідко трапляються фігурки  з піднятими вгору й розкинутими  в сторони руками. Формально такий  жест, по-перше, утворює композицію тризуба, а по-друге, відповідає рогам  корови і може розглядатися як символ Місяця серпик. Традиційно такий жест сприймається як звернення до вищих  сил під час молитви, а жіноча фігура з піднятими руками називається  орантою. Усі жести, які зафіксовано  у трипільській пластиці, безумовно, являються ритуальними. Частина  їх знаходить відповідності в  мальованих антропоморфних зображеннях  трипільської культури.

Вже на ранньому етапі Трипілля фіксуються реалістичні риси моделювання облич  статуеток. Відомі і окремі антропоморфні  посудини з модельованим обличчям. Тип фігурок з реалістичними  рисами в моделюванні голови та обличчя  поширюється в Трипіллі VII ст. Вони належать до різних іконографічних типів статуеток, які сидять або стоять, серед них є теракоти із піднятою вгору головою, з розплющеними очима та відкритим ротом, що ніби промовляють, заклинають, волають до вищих сил, та статуетки із заплющеними очима або й зовсім без очей. Останні можна трактувати як такі, що знаходяться в стані екстатичного трансу або як образ померлого предка. Кожна така теракота наділена індивідуальними рисами. Буквальне портретне моделювання облич трипільської пластики з реалістичними рисами, жодна з яких не повторює інші, в тому числі знайдені на одному поселенні, дозволяє припускати, що ці теракоти були образами сакралізованих предків. Антонова О. В. висловила припущення, що певні статуетки зображали людей, які реально існували, відправляли обряди, а коли померли мислилися як духи. З такими міркуваннями узгоджується зафіксоване у хетській традиції обожнення після смерті цариць, які ставали богинями Сонця міста Аріни (столиці хетів).

Оригінальною рисою трипільських жіночих фігурок є своєрідні  зачіски, які фіксуються на фігурках, починаючи з раннього етапу, відтворені рельєфно або намальовані. Причому  у мальованому варіанті вузол волосся зображується у вигляді чорного кола символу Місяця. Зачіски позначено серед пластики різних іконографічних типів: у стоячих теракот, в тому числі вагітних, у сидячих фігурок, зокрема й з дитиною біля грудей, у схематичних скульптурках та тих, що мають реалістичні риси. З упевненістю можна стверджувати тільки те, що богині із зачіскою у вигляді важкого вузла волосся на спині вклонялися лише певні племена трипільської культури. Такий атрибут богині невідомий в інших сакральних традиціях Старої Європи. Витоки сакрального образу із зображенням довгого волосся, очевидно, дуже архаїчні. Певною аналогією може бути «Червононоса богиня», знайдена на неолітичному поселенні культури Старчево-Криш Донья Браневина у Воєводині (Центральні Балкани), а також деякі вінчанські статуетки.

У цілому стоячі жіночі фігурки  можуть відповідати образу священної  Діви у різних ритуальних ситуаціях. Вона звертається до вищих сил, схилена  у молитовному поклоні, здіймає  обличчя та руки до небес або перебуває  в екстатичному трансі. Проте, імовірно, сенс усіх цих поз відтворює спілкування  з надприродним світом.

Можна припустити, що сидячі нахилені вперед фігурки також відповідають молитовній позі. Такі статуетки більш  типові для етапів Трипілля від VІ—VІІ, а особливо характерні для усатівської пластики. Найбільш ранні аналогії знаходимо у культурі Вінча.

Пані-володарка. З образом  богині, що втілений в образі зрілої жінки, можливо, матері Деметри, від  якої йде родовід, можуть бути пов'язані  сидячі фігурки з прямим або відхиленим назад торсом. Вони мали значно менше  поширення, ніж стоячі. Але всі  варіанти сидячих статуеток зустрічаються  протягом усього часу існування трипільської культури. Подекуди сидячі теракоти мають  модельовані руки, простягнуті вперед або складені на животі. Голови деяких сидячих фігурок модельовані  з реалістичними рисами. Часто  в сидячих фігурок груди передано валиками, а не опуклими наліпам, що, на думку дослідників, відображує обвислі  груди немолодої жінки.

Серед трипільської пластики відома тільки одна статуетка із чашею  на колінах, яка, можливо, умовно передає  образ «чародійки» у молитовній позі.

Очевидно, стилізовані антропоморфні  статуетки усатівського типу на кубоподібному  постаменті є результатом трансформації  на фінальному етапі Трипілля іконографічного  типу сидячих фігурок, схилених у  молитовному поклоні. З іншого боку, вони ніби зображують сидячу з підігнутими  і підтягнутими до грудей ногами нахилену вперед фігуру, яка також відповідає ембріональній скорченій позі скелетів у похованнях усатівського типу. Зазначена  поза (ембріональна) пов'язується із символікою відродження, тож логічно припустити семантику відродження і для  статуеток усатівського типу. Така інтерпретація пластики усатівського типу тим більш вірогідна, що статуетки є частиною поховального інвентарю і знаходяться частіше у дитячих могилах.

Привертає увагу велика фігурка з маяцького могильника, в моделюванні обличчя якої помітні  близькі аналогії до традицій пластики культур фракійського енеоліту, які  вже не існували під час поширення  усатівської культури. Це ще один приклад  консервації балканської традиції в сакральних артефактах пізньотрипільської культури. Аналогії ця маяцька фігурка  знаходить також у культурі Чернавода III.

Мадонна. Богиню з немовлям зображують фігурки, які тримають в  руках дитину майже завжди біля лівої  груді. Ймовірно, такий іконографічний тип та сакральний образ трипільської пластики може розглядатися як архаїчний  прототип Богоматері з Христом. До речі, єгипетська богиня Ісіда зображується також у вигляді сидячої рогатої  жіночої фігури з дитиною біля лівої груді. Ісіда дружина бога Осіріса та мати бога Гора. Ця божественна  родина шанувалася в Єгипті як Священна тріада. Ім'я Ісіди перекладається як «волога». Вона Богиня-місяць, Велика Мати і Велика Богиня, та, що

дарує життя. Вона наймудріша з богів, як Верховна жриця вона всемогутня провидиця, яка володіла чарами та таємним  знанням. Ісіда богиня подружжя та родинного  життя, місяця, материнства, плодючості, дітонародження, магії, очищення, ініціації, відродження, сільського господарства, цілителька. При храмі Ісіди тримали  священних корів, до її сфери належали також сакральні пряжа та сіструм.

Богиня, що дає життя. Ще один жіночий образ образ вагітної, який відтворюється, як правило, зображенням  опуклого живота. Всі більш-менш цілі екземпляри належать до типу стоячих  фігурок. Іноді серед зламаних статуеток  фіксуються порожнини в ділянці  живота або вкладені в нього кульки одна чи дві. Сенс таких образів прозорий Богиня є носієм потенційного життя, або породжує та відроджує життя. Модель стільця-трону з колекції «ПЛАТАР» у вигляді двох сидячих  вагітних фігур поєднує образ  Богині, що дає життя, з Двома богинями. Дві богині — образ, який представлений  різними іконографічними типами із подвійними жіночими зображеннями, зустрічається серед різних категорій  матеріалу трипільської культури.

Образ Двох богинь передають  стільці-трони з Коновки, Липкан, колекції «ПЛАТАР». Унікальна теракота у вигляді двох зліплених боками фігурок походить з поселення  Шипинці. Можливо, це умовно-схематичне зображення є прообразом античних теракот  Деметри з Корою на плечі. Образ  Двох богинь матері та доньки, Деметри  та Кори Персефони, богинь землеробства та світу мертвих, сягає, за уявленнями еллінів, сивої давнини. Він пов'язаний з відродженням і плодючістю і  вказує на нерозривність світу живих  та померлих.