Трипільська культура

 

Миколаївський державний гуманітарний університет

імені Петра Могили

комплексу «Києво-Могилянська академія»

 

 

Кафедра історії

 

 

 

 

 

 

Трипільська культура

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                 Виконала: студентка групи 106

                                                                     Штоппель Даніела Олександрівна

 

                                                               Керівник: кандидат історичних наук

                                                                Морозова Ольга Станіславівна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

МИКОЛАЇВ - 2009

 

Вступ ………………………………………………………………………………3

                   Розділ 1.Відкриття та дослідження трипільської культури…..…………….3

Розділ  2 Розвиток Трипільської культури серед інших культур……..…….4

Розділ 3 Поселення трипільців………………………………………………...6

             1) Форма селищ.

                         2) Дослідження трипільських поселень.

                  Розділ 4 Побут трипільців……………………………………………………9

                   Розділ 5 Тлумачення трипільської символіки та жестів……………….….12

                   Розділ 6 Суспільно-політичний устрій………………………….…….……18

                   Розділ 7 Зникнення трипільців………………………………………………19          

             Висновки……………………………………………………………………………19

                  Список використаних джерел та літератури………………………………20

            Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Тема Трипільської культури є актуальною на наш час, адже знахідки археологів не можуть залишити байдужими жодну людину України.  А, також, багатьох людей цікавлять питання чи є трипільці нашими пращурами, як вівся побут цієї культури, як будувалися їх поселення тощо.

Я знаю деякі факти, читала деякі статті з цієї теми, але вважаю їх не достатніми для розуміння однієї з найрозвиненіших культур того часу. Основною моєю задачею є поглиблення знань про Трипільську культуру. Ще  такі задачі, як порівняння   Трипільської культури з тогочасними, як знаходження розтлумачення знаків-символів тогочасного побуту і витворів мистецтва трипільців.

Для вирішення своїх задач  я буду користуватися як книжками з цієї теми, так і Інтернет посиланнями. Основними моїми джерелами були книжки Бунятян К.П. Давнє населення  України, Київ «Либідь», 2003 де цікаво, а головне конкретно розказано про становлення Трипільської культури на території України, послідовно розказано про побут цієї культури та Залізняк Л.Л. Первісна Історія України, К. 1990, 264 с. У цій книжці крім текстового матеріалу ще подається зображення посуду трипільців, а також карта розташування тогочасних племен на території України.  А інформація знайдена в Інтернеті допоможе мені охопити тему у великих масштабах, адже там можна знайти деякі новітні факти та відкриття з цієї теми, ось як стаття з сайту http://gazeta.ua.

Розділ 1.Відкриття та дослідження трипільської культури

ХІХ та початок ХХ століття інколи називають часом археологічних  відкриттів. Саме тоді  Г.Шліманн  розкопав Трою, Мікени, Тірінф, А.Еванс  виявив залишки палацової держави, яку назвав мінойською, а  також  записів (лінійне письмо А і Б). В Україні теж було зроблено багато досліджень, і особливу увагу привернули до себе роботи В.Хвойки, який з 1893 року проводив розкопи в Києві на вулиці Кирилівській, і ці знахідки були відмінні від знайдених раніше. Незабаром  у 1896 році В.Хвойка проводить розкопи  і в селі Трипілля, де виявляє  пам’ятки тієї ж культури, що й знайдена ним у Києві. Звідти, від назви  села, і пішла назва культури –  трипільська.

Величезний інтерес до знахідок проявили такі історики, як Е.Штерн (1901-1902 р. – розкопав пам’ятки аналогічного характеру), В.Б.Антонович і Хв.Вовк. Пізніше, у радянський час, цю культуру досліджували такі вчені, як Т.Пассек, С.Бібіков, Є.Черниш, В.Маркевич, В.Збенович, та досліджувалась вже переважно  територія Румунії і східної  України, де, за думкою цих учених, ця культура зароджувалась.

У наш час трипільську  культуру досліджують такі вчені, як Н.Бурдо та Л.Кульчицька.

Розділ 2. Розвиток Трипільської культури серед інших культур.

У західному Лісостеповому регіоні  України утвердження відтворювального господарства було пов’язане з подальшою  активізацією міграційних процесів, чому деякою мірою сприяло встановлення кліматичного оптимуму за атлантичного періоду. На початку IV (V) тис. до н. е. в Північно-Західне Причорномор'я просуваються носії культури Гумельниця. У Південно-Східній Європі вона займала частину сучасних Болгарії та Східної Румунії (в Румунії ця культура має назву Стойкань—Алдень), а степова смуга Північно-Західного Причорномор'я складала її північно-східну околицю (болградський варіант указаної культури). Одночасно Прутсько-Дністровське межиріччя   замешкують носії Трипільської культури, витоки якої містяться у     Південно-Східній Трансильванії та Румунській Молдові, де аналогічні пам'ятки відомі під назвою Кукутені. Тому цю культуру тепер частіше іменують Кукутені—Трипілля. В середині IV (V) тис. до н. е. з Середнього Подунав'я на територію Поділля та Західної Волині проникають носії Лендельської культури, головна територія поширення якої охоплювала значну частину Європи: Словаччину, Чехію, Австрію, Польщу, Східну Німеччину, почасти Угорщину.

Це  населення, певно, повністю асимілювало  тут носіїв Культури     лінійно-стрічкової кераміки. З кінця IV (V) тис. до н. е. тут з'являються носії Культури лійчастого посуду, основний ареал якої містився у Центральній та Північній Європі, а десь у середині III (IV) тис. до н. е. — носії Культури кулястих амфор, що прийшли звідти ж. Останні зайняли досить значну територію лісостепової смуги, що доходила в східному напрямку майже до Дніпра, а в південному — до Дністра.

Закарпаття, де за неоліту проживали носії  культури Криш, а потім мальованої кераміки, з початку IV тис. до н. е. заселяється носіями Полгарської (або Тисько-Полгарськрї) культури, які в другій чверті III тис. до н. е. були витісненні носіями Баденської культури.

Усі вказані культури сформувалися в Європі, й територія західних областей України, головним чином лісостепової смуги, була їхнім східним рубежем. Лише Трипільська культура, вийшовши зі світу балкансько-дунайських культур, розвинулася в межах України у своєрідне та яскраве явище. З'явившись на початку IV (V) тис. до н. е. на території України, за першу його половину трипільці освоїли лісостепову смугу від східних відрогів Карпат до Південного Бугу, поглинувши носіїв Бузько-Дністровської культури та часткова носіїв Культури лінійно-стрічкової кераміки. Просуваючись далі у східному напрямку, вони на початок ІІІ (IV) тис. до н. е. зайняли лісостепове межиріччя Дністра й Дніпра, а в останній період свого існування – в першій половині III (IV) тис. до н. е. — вони особливо активно освоїли Верхнє Побужжя та Середню Наддніпрянщину, переправившись частково й на лівий берег Дніпра, а також розселилися на південь та зайняли Північно-Західне Причорномор'я. Поширення цієї культури пов'язано не лише з постійним приростом населення (природний приріст та внаслідок міграцій), а й з екстенсивною формою Землеробства, що призводила до виснаження землі та необхідності переселення в нові місця.

Серед кола землеробських культур Трипільська  залишила найяскравіший слід у давній історії України. Це й виступає для декого приводом убачати в ній корені українського народу. Але існують досить вагомі підстави сумніватися у належності трипільців до індоєвропейської мовної спільності — тієї спільності, з розпадом якої приблизно у V тис. до н. е. пов'язують формування трьох гілок індоіранців — східної, південної та північної. З      останньої  в І тис. до н. е. (а щонайбільше — з середини II тис. до н. е.) виділяються носії праслов'янської мови. Світ слов'янських народів — це вже явище кінця І тис. до н. е. та початку нашої ери.  Їхні розвиток і подальший поділ на південних, західних та східних слов'ян належать до епохи, яку відділяють від трипільців тисячоліття, протягом яких на нашій землі змінили один одного десятки народів. І кожен із них лишив тут якийсь слід.

Матеріали Трипільської культури наочно демонструють ті перспективи, які відкрилися з утвердженням відтворювального господарства: отримання достатньої кількості харчів для постійного приросту населення, вивільнення часу для влаштування побуту, нова організація праці (зокрема виникнення ремісничого виробництва), нова обрядовість. Головними матеріалами для виготовлення знарядь праці залишалися камінь, а також кістка та ріг, хоча трипільці користувалися й мідними речами, роль яких поступово зростала. Провідним матеріалом у побуті стала глина. Трипільці до тонкощів освоїли її можливості для будівельної справи, виготовлення посуду, речей хатнього вжитку та знарядь праці, культових речей. Трипільському посуду притаманні технологічна досконалість, розмаїття форм та призначення, яскраве оздоблення.

Протяжність Трипільської культури в часі (IV (V) —  перша половина III (IV) тис. до н. е.) та просторі (в межах України —  від Дністра до Дніпра) спричинила певну варіативність господарської діяльності та соціальної організації. [2,c.116]

Отже,  Трипільська культура розвивається серед багатьох Європейських.  Вона займає велику територію від Дністра  до Дніпра. І саме з появою Трипільської культури починає утверджуватися відтворювальне господарство. Адже ця культура  планує отримання достатньої кількості  харчів, що виділяє час для влаштування  побуту та нової організації праці (ремісництва).

Розділ 3. Поселення Трипільців.

Деякий час в археологічній  науці панувала думка, що поселення  трипільців  
розташовувалися виключно на високих плато. Це пов'язувалося з гіпотезою про вологий клімат України, з твердженням про високий рівень води в Дніпрі й його допливах, з припущенням, що дрібні струмки наших часів за часів трипілля були великими ріками. Наші досліди ствердили хибність цього припущення. Трипільці селились як на відкритих місцях високих плато, так і внизу, в долинах між плато, в ярах, на берегах невеликих річок, що текли в Дніпро. Іншими словами, топографія трипільських селищ не відрізнялася від топографії сучасних поселень українського селянства з тією хіба відміною, що коли нині хата селянина відокремлена від річки левадою, за часів трипілля житло будовано безпосередньо на березі струмка.

Тотожність кераміки в  трипільських селищах на плато і  в долині біля річок довела, що ми маємо справу з синхронними поселеннями, з поселеннями одного й того самого часу. Оскільки трипільці таким чином  мали можливість селитися в глибині  ярів, безпосередньо по берегах струмків, цей спостережений факт став вирішальним  доказом для того, щоб відмовитися  од теорії, яку обстоював І. Підоплічко в одній із своїх друкованих праць  про вологий клімат України за часів трипілля. Клімат  
України за часів трипілля в III тисячолітті не відрізнявся од  
сучасного. Важко сказати, чи не був він дещо тепліший, але в кожнім разі він не був вологіший. Наявність іноді двох печей в невеликій кімнаті, на які поділялося тодішнє трипільське житло, здавалося, вказує, що клімат того часу вимагав добре палити хату. Отже, навряд щоб клімат міг бути більш теплим, ніж тепер. Не має даних , щоб казати про більшу або меншу лісистість України за часів трипілля. Щодо чорноземлі, то кидається в вічі та обставина, що територія розташування трипільських селищ в основному збігається з територією чорноземлі на Україні. Тут природно повстає питання: чи трипільці селилися саме на тих місцях, де вони вже знайшли чорноземлю, чи, може, майже двохтисячолітнє культивування ґрунтів, обробка ґрунтів трипільцями призвела до витворення цього високоякісного шару гумусу. Питання, що тим часом чекає на відповідь.

1).Форма селищ.

 Одне з поселень  трипільських часів (на урочищі  Коломищина, коло села Халеп'я,  в районі м. Трипілля) розкопано  повністю. Як показали розкопки, властивою особливістю селища трипільських часів було те, що житла в цьому селищі були розташовані по колу. Отже, середина селища становила вільну, незабудовану площу. Це був майдан, який, слід припускати, правив за загін для рогатої худоби. Жодних повіток при житлах не виявлено. Доводиться гадати, що стадо заганялось на цей майдан і тут в колі, замкненому житлами, худоба знаходила собі безпеку й охорону від нападів диких тварин. Етнографічні дані вказують, що такий спосіб побудови селищ, з житлами, розташованими по колу і майданом-загоном для худоби в середині, є характерний для скотарських народів. Він трапляється ще й нині в південноафриканських народів, де селище є разом з тим і загоном для худоби (селище-загін; село-крааль). Житла. Техніка будівництва. В згаданому селищі, яке розкопано на Коломищині, було біля 30 жител. Житла були великі; вони були—і це знов же слід підкреслити — більші щодо своїх розмірів за розміри хати сучасного українського селянина. Вони мали до 4—5 м в ширину і до 15—20 м в довжину.

2) Дослідження Трипільських поселень.

     На сьогодні відомі плани для понад 80 трипільських поселень. Створення

планів базується на  різних вихідних даних, відзначається  різним ступенем обґрунтованості,  надійності та повноти. Близько  10 пам'яток розкопано повністю  або на значній площі, приблизно  30 дешифровано по аерофотознімках,  близько 40 охоплено магнітною  зйомкою3, причому для частини  поселень є можливість зіставлення  даних аерофотозйомки, магнітної  розвідки та результатів археологічних  досліджень. Плани трипільських пам'яток, складені за магнітометричними даними, своєю повнотою значно перевищують  плани забудови поселень складені за суто археологічними розшуками. Яскравим прикладом може бути невеличке поселення  на час проводив В. В. Хвойка. В 80-ті хут. Юшки, розкопки якого в свій роки археологами було складено план розташування жител на поселенні на підставі збору підйомного матеріалу. Археолого-магнітометрпчні дослідження дозволили виявити біля 50 об'єктів. Такого результату можна досягти хіба що суцільними розкопками всієї площі досліджуваних пам'яток, що практично неможливо, насамперед на поселеннях відносно великих розмірів. Яскравим прикладом може бути план поселення Майданецького, складений на підставі чотирьох сезонів археолого-магнітометричних досліджень (1971 74 pp.). На цей план нанесено 1575 аномалій, залишених давніми спорудами та іншими об'єктами. Щоб розкопати їх, за підрахунками археологів, знадобилося б понад сто років. План Майданецького став першим кроком у застосуванні археолога-магнітометричних досліджень для картографування поселень-гігантів трипільської культури. Від реконструкцій планів поселень аероархеологічним методом  плани, складені за магнітометричними  даними суттєво, відрізняються як детальністю, так і ступенем надійності, обґрунтованості  та однозначності інтерпретації. На планах пам'яток, реконструйованих за допомогою магнітометричних даних, відбиваються: кільцеві структури зовнішні та внутрішні, місця в'їздів виїздів, структури внутрішньої забудови поселення, окремі комплекси споруд різного призначення і навіть, у деяких випадках, імовірні шляхи сполучення (дороги).       Принцип забудови поселень по колу житлами, що орієнтовані по довгій осі до центру селища, було виявлено ще задовго до широкого застосування магнітометрії в археології. Одним з прикладів є поселення Коломийщина. Археологічні дослідження магнітометричним методом, проведені протягом другої половини XX ст., лише блискуче підтвердили його існування. Такий принцип забудови відомий за дослідженнями вже ранньотрипільських поселень. Класичним прикладом є  майже повністю розкопане невеличке  поселення етапу А біля с. Бернашівка на Дністрі , яке налічувало 7 будівель. Воно було розташоване на підвищенні першої надзаплавної тераси за 200 метрів південніше від гирла р. Жван. Місце розташування поселення не затоплюється паводками. Площа пагорба близько 1,5 га. Геомагнітну зйомку було проведено 1973 року Г. Ф. Загнієм на площі 1 га. Всього виявлено 7 аномальних зон різних розмірів. Шість із них розташовувалися по колу діаметром до ЗО метрів, сьоме всередині кола. Шість аномалій було розкопано експедицією ІА НАНУ у 1972 75 pp. під керівництвом В. Г. Збеновича. Досліджено рештки житла в центрі (житло 3) та п'ять розміщених по колу (житла 1, 2, 4, 5, 6). Аномалія житла 7 овальна  в плані, розмірами близько 10x24 м. Це місце через сильне руйнування культурного шару не розкопувалося. Дослідження виявили, що розміри жител не перевищують 3-6 м у ширину та 7 14 м в довжину. На місці так званого житла 7, виходячи з цих параметрів, мало бути не менше двох стандартних споруд. Імовірна кількість будинків цієї ранньотрипільської пам'ятки могла досягати 9. Поселення Бернашівка віднесене по раннього етапу трипільської культури і вважається однією з найдавніших трипільських пам'яток на території України. Воно може бути датоване другою половиною VI тисячоліття до н.е. На поччатку V тис. до н.е. розміри трипільських поселень та число  жител на них помітно зростають. На ранньотрипільському поселенні  Олександрівка (північ Одеської області) 14 різних за розмірами жител розташовувалися  у вигляді вулиці в два ряди вздовж берега струмка. Багато досліджень проводиться  і у наші часи, ось поселення  трипільської культури в урочищі  Бурти біля села Чаплинка Лисянського  району почали вивчати археологи  у 2008 році. Знайшли уламки глиняного  посуду та рештки будівель. Їхній вік  майже 5 тис. років. Трипільська кераміка славиться орнаментами-символами, унікальними  для мідно-кам’яного віку. Трипільці посуд ліпили руками, бо не знали гончарного круга.       Найцінніші  знахідки знаходяться на глибині  більше 20–25 сантиметрів верхнього  шару чорнозему, розповідає старший  науковий співробітник Черкаської  археологічної інспекції Олександр  Назаров, 36 років.  тут древнє поселення,  місцеві жителі втямили ще 30 років  тому. Щоразу після глибокої оранки  виявляли кераміку та статуетки  трипільської культури. Страшно  подумати, скільки безцінних артефактів  загинуло під плугами або були  розтягнуті місцевими. Проводити розкопки науковцям  допомагають студенти Уманського педінституту. Усього в області знайдено майже 2 тис. трипільських поселень.      Розділ 4. Побут трипільців