Типологія культури

Зміцнення середньовічних міст, поступове переростання ремесла в мануфактуру, накопичення багатства у міської знаті вимагали появи вільної робочої сили, а отже, створили передумови формування нової культурної епохи, яка дістала назву Відродження (XIII - перша чверть XVII ст.). Відродження найбільш рельєфно проявилося вперше в італійських містах. Епоха Відродження започаткувала фундаментальні відкриття в природничих науках, гуманізм в суспільних відносинах (Раннє Відродження), а в період свого занепаду і переходу в Реформацію - зміну наукової парадигми.

Епоха Відродження була не просто відродженням чогось вже досягнутого  античним світом чи формуванням нових  відносин, - вона була своєрідним способом життя, мислення, світобачення.

Становлення і перемога буржуазних відносин в Європі у XVIII ст., перша технічна революція лежали в основі наступної епохи - епохи Просвітництва, коли знання стає загальносуспільною цінністю, а розвиток світової спільноти - суспільно зпрогнозованим, з передбачуваними етапами в майбутньому.

 

Індійський культурний регіон

В основі виділення цього регіону  лежать два фактори: географічний територія  і місце) та культурно-історичний (своєрідність розвитку). За етнічно-родовим походженням  тут проживають араби, афганці, бхіли, греки, гуни, кушуни, тюрки та інші. В довідниках зазначено, що понад 72% складають індоарії. Населення Індії розмовляє 834-а мовами і діалектами і налічує близько 80-и етносів. Індія пройшла складний шлях свого розвитку. Як цілісне утворення вона перебувала дуже короткі періоди, весь час потрапляючи під поневолення іншими народами. Незважаючи на це культура Індійського регіону зберегла свій специфічний характер і своєрідність. Вона почала складатися у IV тисячолітті до Р.Х. і уже в III тисячолітті панувала на території близько 2 млн. квадратних кілометрів. Незважаючи на наявність писемності і значну писемну спадщину, уявлення про культуру цього періоду детерміновані залишками матеріальної культури (письмові джерела повністю не розшифровані). Загально прийнято вважати, що в цей період уже панував культ богів, храму. Сутністні елементи культури цього періоду прослідковуються в культурі наступних тисячоліть, що дає підставу вважати цей період визначальним у всьому подальшому культурному розвитку. У другому тисячолітті до Р.Х. відбувається розселення арійських племен, формування нової культурної єдності - індійської культури.

Початок першого тисячоліття заклав підвалини системного релігійного  світобачення, викладеного у Ведах (священне знання), що стали основою  веданти - філософської системи. Жорстка кастова система, не підлягаючий сумніву авторитет брахманів, невдоволеність населення своїм соціальним станом сприяли формуванню буддизму і джайнізму з їх чотирма істинами: існування страждань, причини страждань, звільнення від страждань, шлях до звільнення. Звільнення від страждань можливе шляхом медитації.

Джайнізм і буддизм приживались  на реальному соціальному ґрунті і поступово наповнились положеннями  брахманізму, сформувавши такий  релігійний напрямок як індуїзм, що став духовним світоглядом сучасної Індії.

Світоглядні релігійно-філософські  системи індійського регіону  суттєво вплинули на зміст і форму  його мистецтва. До наших часів збереглися такі сакральні пам’ятки архітектури, як релікварії, колони, храми, монастирі. Пам’ятки світської архітектури  практично не збереглися і відомі з історичних описів. Література, скульптура, живопис в основному носили релігійний характер, часто були пов’язані з етнічно-родовим сприйняттям світу, є художньо канонізованими, що сприяло збереженню і трансформації в сьогодення тогочасного світосприйняття.

 

Латиноамериканський культурний регіон

Особливість цього регіону в  тому, що його культурні засади слід розглядати в двох історичних площинах: до відкриття Америки і після  відкриття Америки. В доколумбовий період цей регіон був заселений індіанськими племенами, вихідцями із Азії. Сучасна наука доводить, що це сталося ще 70-25 тис. рр. до Р.Х. В період з III по IX ст. тут явно виділяються дві культурні зони: Мезоамерика та Андська область. Сьогодні ці зони пов’язані з такими колись високорозвинутими цивілізаціями, як майя, ацтеки та інки.

Сучасні дослідження не дають однозначного пояснення всіх особливостей культури цих цивілізацій, причин освоєння ними природничих наук, призначення багатьох залишків матеріальної культури (канали, дороги, величезних розмірів загадкові геометричні знаки тощо). Археологічні розкопки свідчать, що до інків, майя, ацтеків тут тривалий час існували такі культури, як Ламбайеке, Чавін, Мочіка, Чіму, Тіауанако та інші. Культура людей стародавньої Америки вражає і сьогодні. Вони мали добрі знання з математики, астрономії, медицини, мореплавства; розвивали багатогалузеве ремесло, освоїли такі землеробські види культур як кукурудза, картопля, помідори, соняшник та інші; винайшли письмо, відкрили каучук, створили багатожанрову літературу, міфологічний та історичний епос, філософську і любовну лірику, казки, пісні, були добрими архітекторами - створили храмову архітектуру культу Сонця, володіли мистецтвом настінного живопису.

Кінець XV ст. поклав початок занепаду цієї самобутньої багатовікової культури. Європейці з’явилися тут як завойовники, африканці - як їх раби. Виникають нові расово-етнічні утворення: метиси, самбо, мулати. Практично з початку XVI ст. в цьому регіоні починає формуватись нова людина, культурно-етнічна самоідентифікація якої стала не просто складною, а в більшості випадків неможливою.

У XIX - першій чверті XX ст. прибуття в  Латинську Америку вихідців із Близького  Сходу та Європи призвело до такого багатоетнічного змішування рас, якого  до того людство не знало. В культурно-історичному плані цей процес не був однорідним.

Відносна ізоляція від культури Старого Світу зберегла в лоні народної культури (фольклор, міфологія, ритуали) здобутки корінних народів  Латинської Америки, а пізніше, проникаючи у культуру Старого Світу, створила нові інтегративні цінності.

 

Висновки

 

Жодна теоретична концепція не може охопити всієї сукупності національно-культурних явищ, відносин, які існували в минулому і притаманні сьогоденню. Життя сотень давніх народів, які в первісному суспільстві перебували у формі родових і племінних спільнот, в умовах Античності і Середньовіччя у формі народностей різних рівнів згуртованості та і інтеграції, містить надзвичайно широкий спектр відмінностей, що не завжди дозволяють згрупувати їх навколо якоїсь однієї визначальної ознаки. Тому закономірною є палітра наукових досліджень, шкіл, що по різному Описують і визначають критерії регіональної типології культури. Однак, при всій розбіжності поглядів у 80-х роках минулого століття, поступово складається усталений, науково обгрунтований погляд на проблему типологізації культури.

 

 

 

Регіональний підхід до культурного розвитку людства  дає системне бачення людської культури взагалі, розкриває культурну самобутність регіону, показує взаємозв'язки і взаємовпливи культур різних народів.

 

Під культурним регіоном розуміють  певну єдність етнічно-родових, національних, духовних характеристик, що проявляються у схожості таких складових соціуму, як традиції, релігія, культурні зв'язки, етико-естетичні норми, світоглядні принципи. Центральне місце при порівняльній характеристиці культурних регіонів належить базовим цінностям.

 

Основні фактори, що формують культурний регіон: територіальна спільність; спільність історії; схожість природних  умов; спільність соціально-економічних умов, у яких формувалися відповідні національні культури регіону.

 

Слід відзначити особливу конститутивну  роль релігійного фактора у формуванні культури кожного регіону, визначення специфіки регіональної культури неможливе  без аналізу домінуючої релігії. У зв'язку з тим, що пануюча релігія виражає базові духовні цінності суспільства і на цій основі говорять про конфуціан-сько-даоський, індо-буддійський, ісламський, християнський тип культури, то можна в рамках регіонального підходу говорити і про релігійну типологію культури. Так, духовною основою формування європейського регіону стало християнство з його ідеєю неповторності людської індивідуальності, що сприяло розвитку особистіс-ного начала в європейській культурі; роль релігійного фактора у формуванні культури регіону найбільш яскраво виявилася в арабо-мусульманській культурі.

 

У сучасному світі виділяють  такі культурні регіони: європейський; далекосхідний; індійський; тропічно-африканський; ара-бо-мусульманський; латиноамериканський.

 

Коротку характеристику кожного з  регіонів визначимо через ціннісне ядро відповідних культур, що є плідним  також при розгляді парадигмального  підходу до типології культури, про  що йтиметься пізніше.

 

Європейський культурний регіон. Основні  цінності: раціоналізм; сцієнтизм - культ науки і техніки; антропоцентризм і ак-тивізм - коли людина протиставляє себе природі як щось особливе і прагне до активного оволодіння світом; персоналізм - високе цінування особи, її права на свободу, самореалізацію, автономність і пов'язаний з цим індивідуалізм; динамізм, орієнтація на нове; демократичні ідеали - свободи, рівності, толерантності. На ґрунті такої духовності сформувалась європейська цивілізація.

 

Далекосхідний культурний регіон. Цьому  регіону, де домінує Китай, притаманні такі традиційні цінності:

 

- орієнтація на підтримку способу  життя нащадків, шанування старших,  орієнтація на сім'ю, колектив, державу, суспільство; з цим  пов'язана ідеалізація минулого, культ древності;

 

- підпорядкування індивіда соціальному  цілому, звичаям, традиціям, суспільним правилам, необхідність відповідати певному соціальному стандарту; індивідуальні якості повинні проявлятися в жорстко визначеній формі, вираженій у складному ритуалі (церемонії);

 

 

- прагнення до практичної користі,  конкретного щастя на цьому світі шляхом внутрішнього самовдосконалення; соціальна етика та практика управління тут завжди відігравали більшу роль, ніж містика та пошуки спасіння;

 

- поклоніння природі: у спілкуванні  з природою вбачався контакт  з вічним потоком буття; природа тут не була відгородженою від людини ніякими релігійними доктринами (як у європейському та арабському світах).

 

Індійський культурний регіон. Основні  цінності знайшли відображення в  головних релігійно-філософських вченнях:

 

- орієнтація на подолання страждань шляхом самовдосконалення;

 

- прагнення до самореалізації  людини через заперечення своєї  емпіричної природи і злиття  зі світовим духом;

 

- вимога доброзичливого ставлення  до всього живого і неспри-чинення  йому шкоди ("ахімса"); це  пов'язано з ідеєю єдності життя в усіх його проявах, що реалізується у вічному круговороті переселення душ; ця настанова набула особливого звучання в умовах сучасної екологічної кризи;

 

- дотримання таких моральних  принципів, як правдивість, благочестя, щедрість, відмова від грубості, заздрощів, гніву, ненависті, помірність і стриманість в усьому, ненасиль-ство, покора, терпимість в спілкуванні з людьми.

 

Тропічно-африканський культурний регіон. Специфічне світовідчуття африканців виражається особливою системою цінностей:

 

- інтуїтивно-емоційним ставленням  до світу; визначальною характеристикою  традиційно-релігійної свідомості  африканських народів є релігійно-міфологічна  картина світу;

 

- злитність з природою, чуттєве  єднання з нею; ідея життєвого  начала, життєвої сили є домінуючою в традиційних африканських релігіях;

 

- велика сім'я, стосунки всередині  якої базуються на кровних  зв'язках, шлюбі, а також на  ритуальних та містичних зв'язках;  постійне відтворення з покоління  в покоління у свідомості африканців  уявлення про життєву силу стає основою формування ідеї безперервності життя і взаємозв'язку людей - живих і померлих - з божествами, духами, світом навколишньої природи.

 

Арабо-мусульманський культурний регіон. Основні цінності ісламської культури:

 

- абсолютизація всемогутності Аллаха - всезнаючого, всюдисущого, милостивого і милосердного Бога, від якого залежать життя і смерть усіх живих істот;

 

- фаталізм - культ Аллаха логічно  переходить в ідею напе-редвизначеності  людських вчинків;

 

- нерозривний зв'язок між світським і духовним, релігією і політикою, економікою і правом. В усіх життєвих ситуаціях, щоб досягти моральної досконалості, мирського благополуччя і потрапити в рай, віруючі повинні керуватися шаріатом - сукупністю закріплених Кораном приписів. Латиноамериканьский культурний регіон. Оскільки він склався в результаті сплаву трьох культур - місцевої культури індіанців, європейської культури іспанців і португальців, африканської культури - своєрідність ціннісного ядра цього регіону є менш вираженою. В основному тут домінує європейський елемент: іспанська або португальська мова, християнство у формі католицизму (90% населення континенту сповідує католицизм), європейська архітектура в її середземноморському варіанті, європейський живопис і літературні традиції. Індіанський і африканський елементи надають латиноамериканській культурі неповторного колориту. Від індіанців латиноамериканці запозичили споглядальність, від африканців - чуттєвість сприйняття.

 

Парадигмальна типологія. Парадигма  є однією із широковживаних категорій у науковій теорії. Як культурологічна категорія "парадигма" базується на існуванні загальних принципів діяльності, певних культурних стандартів, еталонів, методологічних регулятивів, які виступають взірцями при вирішенні конкретних проблем життєдіяльності людини. У культурології протилежними соціокультурними парадигмами розглядають "Захід" і "Схід", що виражають дихотомію поляризованого цілого всесвітньої культури. Поряд із опозицією "Схід - Захід" останнім часом усе більшого значення набуває проблема "Північ - Південь". Під "Півднем" мається на увазі культурний світ народів субтропічного і тропічного поясу. Найбільш яскраво особливості Півдня проявляються в способі життя, перш за все, мешканців "чорної Африки".