Різновиди українського кінематографу

У 1981 році Г. Кохан  зняв фільм про сиву давнину - «Ярослав Мудрий», в якому зобразив прогресивного  державного діяча, мудрого політика, найдосвідченіша людина свого часу, життєва мудрість і людяність якого назавжди збереглися в пам'яті нащадків. А Ю. Іллєнка в історичному фільмі «Легенда про княгиню Ольгу» розповів про часу прийняття християнства в Стародавній Русі.

Кінематографісти  відгукнулися і на Чорнобильську катастрофу. Хронікери відзняли кілометри відеоматеріалів, які розповідають про страшну трагедію, що потрясла не тільки український народ, але і все людство. Одним з тих, хто говорив і показував правду про ці події в своїх фільмах, був В. М. Шевченко (1929-1987), який зняв стрічки «Поїзд надзвичайного призначення», «Контрудар», «Чорнобиль. Хроніка важких тижнів». Цій темі присвячені також художньо-документальний фільм «Поріг» (режисер Р. Сергієнко), художня стрічка «Розпад» режисера М. Бєлікова. У цій стрічці основна увага зосереджена на поведінці людини в екстремальній ситуації, адже саме в таких обставинах видно, хто чого вартий в цьому житті. Гідною оцінкою фільму стали Золота медаль МКФ у Венеції і Гран-прі МКФ у Сантандері (Іспанія).

Високу оцінку отримали і роботи Романа Балаяна: «Польоти уві сні і наяву» - Державна премія СРСР, «Філер» - премія виконавцеві головної ролі Олегу Янковському на кінофестивалі у Вальядоліді (Іспанія), «Бережи мене, мій талісман» - Золотий приз МКФ в Авеліно (Італія), приз «Золотий тюльпан» на Міжнародному кінофестивалі у Стамбулі.

У розвитку української  анімації якісно новий період припав на 80-90 рр. У 1990 мультоб’єднання перетворено  на студію «Укранімафільм». У 1984 у Києві засновано кінофестиваль анімаційних фільмів «Крок», який у 1991 отримав статус міжнародного. Зменшився, а згодом зійшов нанівець цензурний контроль. Пошуками нової стилістики, оповідальною ліричною інформацією позначені фільми Є. Сивоконя «Невідправлений лист» (дипломи МКФ анімаційних фільмів в Аннесі (Франція, 1987) та у Гіросімі (Японія, 1987), «Вікно». Новий підхід до втілення фольклорної теми знаходимо в картині В. Гончарова «Чумацький шлях».  
Подією в українському кіномистецтві стали фільми «Енеїда» В. Дахна та «Острів скарбів» Д. Черкаського.

Кіно незалежної України

1990-і роки  стали часом важких випробувань  для українського кіно. Держава  фактично перестало фінансувати  розвиток кіномистецтва. За ці роки кількість кінотеатрів скоротилося в чотири з гаком рази, а кількість глядачів - майже в 70 разів. Понад 90% фільмів, що демонструються в прокаті України, американські, і лише 0,3% - вітчизняні. Тільки в 2000 році було збільшено бюджетне фінансування національної студії ім. О. Довженка. З'явилися кінотеатри, обладнані новою технікою.

Економічна криза 1990-х років позначилася і на анімації – різко скоротилося виробництво фільмів: якщо до середини 90-х років студія «Укранімафільм» випускала 6-8 стрічок на рік, то наприкінці десятиріччя кількість їх знизилася до 2-3, щоправда від 2000 кількість стрічок збільшилася. Окрім «Укранімафільму», виробництвом анімаційних фільмів від 1994 займається спільне українсько-французьке підприємство-студія «Борисфен-Лютес», на якому створено низку фільмів для дітей виразного виховального спрямування – «Нещастя Софі», «Бридке каченя», «Віслюкова шкіра», «Кози пана Сегена» В. Гончарова, «Записничок діда Мороза» О. Вікена, «Муві-няня» Є. Пружанського, а також стрічки для дорослої аудіторії – «Остання дружина Синьої Бороди».

Йшов трамвай  дев'ятий номер — український мультфільм про трамвай 9 номеру, в якому прослідковується, як люди проводять, обговорюють своє буденне життя. Був створений Укранімафільмом у 2002 році. У мультфільмі ролі озвучували Є. Шах, Р. Писанка, І. Капіноо-Павлишино, Ю. Коваленко. Цей мультфільм отримав:

 «Гран-прі» фестивалю  анімаційних фільмів «Крок» (2002)

Приз глядацьких симпатій міжнародного фестивалю «Молодість» XXXII (2002)

Нагороду естонського кінофестивалю «Чорні Ночі» (2002)

«Гран-прі» Штутгартського міжнародного фестивалю анімаційних  фільмів (2002)

«Срібний ведмідь» у  Берліні (2003)

Ринкова економіка  потребувала випуску комерційних  фільмів, що приносять реальну касову прибуток. Детективи, бойовики та розважальні фільми («Кам'яні джунглі», «Снайпер», «Охоронець», «Афганець», «Ціна голови», «Постріл у труні», «Таємниця вілли», «Заручники страху», «Спосіб вбивства», «Стамбульський транзит», «Двійник», «Обережно! Червона ртуть» і т. п.) заполонили екрани кінотеатрів. На щастя, українське кіномистецтво витримало випробування популярними жанрами. Свідченням тому є такі стрічки, як «Гетьманські клейноди», «Вальдшнепи», «Страчені світанки», «Притча», «Вінчання зі смертю», біографічні фільми - "З житія Остапа Вишні», і «Іван Миколайчук. Присвята ».

Як і раніше багатим джерелом для вітчизняних  кінематографістів залишається  українська література. Серед екранізацій  останніх років - «Зона» Миколи Куліша, «Подарунок на іменини» і «Що записано в книгу життя» М. Коцюбинського, «Камiнна душа» Г. Хоткевича, «Химери зеленого літа» В. Шевчука, «Добрий бог» і «Історія пані Ївги» В. Підмогильного, «Відьма» Г. Квітки-Основ'яненка, «Москаль-чарiвнік» І. Котляревського, «Геть сором!», «Пудель», «Я тієї, хто є ...» М. Хвильового , «Записки кирпатого Мефiстофель» і «Сорочка із стежкою» В. Винниченка, «Дорога на Сiч» С. Черкасенка, «Для сiмейного вогнища» І. Франка та інші.

На зміну  метрам кіно прийшли молоді талановиті режисери: Н. Андрійченко (фільм «Шамара»), С. Маслобойщиков («Співачка Жозефіна та мишачий народ»), В. Домбровський («Юденкрайз, або Вічне колесо»), чиї роботи вже «засвітилися» на міжнародних кінофестивалях. Гран-прі «За вірність мистецтву в епоху комерції» отримала стрічка К. Геворкяна «Рябий пес, що біжить краєм моря», премію ФІПРЕССІ - «Дикий пляж» Н. Кіракозовой, а «Аве Марія» Л. Єфименко відзначений високими нагородами трьох міжнародних кінофестивалів.

На замовлення телебачення були зняті багатосерійні  художні фільми «Чорна Рада» (постановник  Н. Засєєв-Руденко) за однойменним твором П. Куліша і «Роксолана» за романом П. Загребельного, в якому головну роль зіграла відома актриса О. Сумська, «Вогнем і мечем »за Г. Сенкевичу із зоряним акторським складом (Б. Ступка, Р. Писанка, А. Домогаров та ін.) Також був «знятий з полиці» і вийшов на екран серіал «Кармалюк», герої якого заговорили українською мовою завдяки зробленому в 2004 році дубляжу. У цьому фільмі головні ролі зіграли видатні актори І. Гаврилюк, Н. Сумська, Б. Брондуков, К. Степанков, А. Роговцева.

На кіностудії ім. О. Довженка завершені масштабні  постановочні проекти «Молитва за гетьмана Мазепу» режисера Ю. Іллєнка та «Богдан  Хмельницький» М. Мащенка, «Мамай»  О. Саніна. Трагедія в Бабиному Яру - тема фільму режисера Н. Засєєва-Руденка.

Сьогодні в Україні працюють п'ять державних кіностудій: Національна кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженка, Одеська кіностудія художніх фільмів, Українська студія хронікально-документальних фільмів, Національна кінематека України, Українська кіностудія анімаційних фільмів і понад двадцяти кіностудій недержавної форми власності. Всупереч усім труднощам, провідні режисери країни - В. Савельєв, М. Кац, В. Новак, К. Муратова - продовжують працювати і знімати цікаві фільми.

Провідною залишається  Національна кіностудія ім. О. Довженка, що представляє собою кіновиробництво з повним комплексним технологічним циклом..

Кінематографісти  студії ім. О. Довженка не раз домагалися успіху на найпрестижніших кінофестивалях світу. Серед досягнень кіностудії - нагороди 75 міжнародних і 65 всесоюзних кінофестивалів, 19 державних і дев'ять республіканських премій, нагороди республіканських, зональних і молодіжних кінофорумів.

Так, наприклад, на кіноринку 46-го Берлінського міжнародного кінофестивалю восени 1996 року було представлено вісім фільмів, створених на українських кіностудіях, серед них «Фучжоу» М. Іллєнка, «Кисневий голод» А. Дончика, «Останній бункер» і «Хеллі та нок »В. Ільєнко. Значною подією фестивалю стала й світова прем'єра фільму О. Довженка «Прощай, Америко!», Знятого ним на кіностудії «Мосфільм» ще на початку 1950-х років.

Всупереч  усім труднощам українське кіновиробництво  поступово набирає обертів. Національна  кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженка у 2004 році випустила 9 стрічок. Серед них «Татарський триптих» за мотивами кримських розповідей класика української літератури Михайла Коцюбинського, «Украдене щастя» - сучасний варіант класичної п'єси Івана Франка, лірична і дуже смішна комедія «Наташа», експериментальна кінострічка «І світ мене не впіймав» за мотивами поетичної симфонії Павла Тичини «Сковорода», психологічний трилер «Жах», цикл неігрових фільмів «Таємниці Києво-Печерської лаври», останній з яких присвячений вбивству прем'єр-міністра Росії Петра Столипіна терористом Дмитром Богровим в Києві в 1911 році.

За сприяння Українського комітету конгресу США  на екрани випущена кінострічка «Владика Андрей», присвячена долі митрополита  Андрея Шептицького.

Продовжує свою роботу і Одеська кіностудія художніх фільмів. Тут також випущені нові кінострічки: лірична мелодрама «Дачна історія» (спільно з російською кіностудією), гостросюжетний фільм «Кредитка». Відомий режисер Кіра Муратова зняла тут фільм «Настроювач», а режисер С. Крутін - трохи дивний, але дуже проникливий фільм «Менший брат»: історію про те, як кілька «морських вовків» перейнялися долею нещасного пінгвіна, якого хтось привіз з Антарктиди прямо в спекотне одеське літо.

Не відстає  від художніх кіностудій Українська студія хронікально-документальних фільмів, яка випустила близько десяти стрічок.

Спробою почати цикл фільмів-портретів стала картина про життя гончара Тимофія («Проти сонця»). Був також знятий документальний фільм «Шаланди повні кефалі», присвячений повстанню моряків на кораблях ескадри Антанти у Чорному морі 25 квітня 1919 року, яке фактично врятувало Одесу від руйнування. Своєчасної стала і стрічка «Шлях до зцілення» про роботу християнського реабілітаційного центру «Перемога» в Броварах Київської області, куди приходять з надією на зцілення наркозалежні молоді люди, і фільм «Пробачте мене, діти! Я залишаюся ... »- про проблеми, пов'язані з Чорнобильською аварією, про жителів Поліського краю, які всупереч усьому не залишають рідні домівки. Плідно працюють в області документалістики і представники Національної кінематеки України («Саша Путря», «Шлях до слова», «Сергій Параджанов. Київські фрески», «Костянтин Степанков» та ін.)

Цікаве тематичний напрямок вибрала для своїх фільмів  Громадська організація «Західно-європейський інститут» - експериментальний цикл молодих кінематографістів «Любов - це ...». В рамках цього проекту знято понад десяти фільмів. До юнацької аудиторії звернений фільм-казка «Як Мілана долю шукала».

Плідно працюють студії КМП «ЛАВРА» Національної спілки кінематографістів України, ТОВ «Кіностудія" Кінематографіст "» Національної спілки кінематографістів України, ТОВ «Кіностудія" Контакт "», ПП «Кіностудія" Інспірейшн Філмз "». Кінокомпанія «Данапрісфільм» випускає науково-пізнавальний цикл відеофільмів «Дух України». Цей цикл присвячений українському мистецтву та його місцю серед творчих досягнень світового мистецтва.

Характерною особливістю сучасного кінопроцесу  є значне число фестивалів і кінофорумів, що проводяться на території України: «Золотий Дюк» в Одесі, Ялтинський кінофестиваль  «Кінотавр», «Молодiсть», акторський «Стожари», студентські «Пролог», «Фаст-Фест-Уїкенд» , дитячі «Кришталеві джерела» та «Артек», фестиваль аматорських фільмів «Гей, кіношники!», оригінальний проект «Відкрито Нiч».

На жаль, розквіту, що почав був намічатися у другій половині десятиріччя, прикро завадила криза 2008—2009 років. Через рецесію 2008 року більшість проектів заморозили або скасували, виробництво знову впало до загрозливого мінімуму, знову почалися плачі про національну катастрофу.

Однак повернення до руїни 1990-х не відбулося. Вже існували певні прокатні та виробничі потужності, а головне — продовжували активно працювати кілька видатних режисерів, котрим не страшна ніяка криза і кожна нова робота яких стає подією, що виходить за межі країни. Так, Роман Балаян зняв у 2008 році після п'ятирічної перерви драму з пізньобрежнєвської епохи «Райські птахи». Попри явні ознаки творчої втоми режисера, картина запам'ятовувалася грою Янковського (це була одна з його останніх ролей) і отримала премію «Ніка» в номінації «Кращий фільм країн СНД і Балтії».

Лозниця, успішний документаліст, який нині мешкає у Німеччині, зробив фільм-епос, фільм-притчу про одвічні  біди Росії, знявши все це в Україні, де він виріс, прожив 27 років і  де почав формуватися як кінематографіст. Лозниця є бароковим художником за своїм світосприйняттям. Вся структура фільму з повторами і паралельними мотивами, з героєм, який проходить путь нелюдських страждань, аби зрештою перетворитися на цілковито символічну постать — утілення всієї долі цієї землі — нагадує барокові трагедії.

Ще одне ім'я, котре неможливо оминути, — документаліст Сергій Буковський. Він має культовий статус у неігровому кіно ще з початку 1990-х; однак 2006 і 2008-го він зняв значущі роботи, присвячені найбільшим катастрофам у новітній історії України: «Назви своє ім'я» (про Бабин Яр і Голокост) і «Живі» (про Голодомор). Це настільки художньо переконливі твори, що їхній вплив має виходити далеко за рамки неігрового кіно і в певному сенсі є етапним і для нашої документалістики зокрема.