Різновиди українського кінематографу

Міністерство  освіти і науки молоді та спорту України

Ніжинський  державний університет імені  Миколи Гоголя

 

 

 

Кафедра світової літератури та історії культури

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему

Різновиди українського кінематографу

 

 

 

 

 

Підготував

студент філологічного  факультету

групи УР-11

Присівок  Дмитро Валер’янович

 

 

 

 

 

Ніжин 2013 
План

Вступ

1. Українське кіно у 1893-1919 роках
2. Кіно сталінської доби
3. Кіно часів Великої Вітчизняної війни
4. Кіно періоду «відлиги» та «застою»
5. Кіно періоду «перебудови»
6. Кіно незалежної України

Висновки

Список використаної літератури

 

Вступ

Кінемато́графія  — це галузь культури та економіки, що об'єднує всі види професійної діяльності, пов'язаної з виробництвом,                                                                                                                   розповсюдженням, зберіганням та демонструванням фільмів, а також навчально-наукову роботу.

Значною частиною кінематографії є кіноіндустрія — галузь промисловості, що виготовляє кінофільми, спецефекти до них та анімацію. У багатьох країнах кіноіндустрія є важливою галуззю економіки. Виробництво кінофільмів зосереджено у кіностудіях. Готові фільми демонструються у кінотеатрах, по телебаченню, поширюються на носіях інформації для перегляду на домашній аудіо-відео техніці, зокрема на відеокасетах та відеодисках.

Словом кінематографія іноді позначають також:

• Кіномистецтво — вид образотворчого мистецтва, що винайдений у 19 столітті і став найпопулярнішим у 20 столітті.
• Кінознімання — комплекс пристроїв та методів, що необхідні для знімання рухомих об'єктів на кіноплівку, і для наступного відображення отриманих знімків, шляхом проектування їх на екран.

Кінематографія  України почала розвиватися ще у  кінці ХІХ ст. і зараз її розвиток загальмувався порівняно з часами початку її розвитку та Радянського  союзу.  Це питання дуже важливе адже кіно елемент і економіки і культури і його розвиток робить великий вклад в розвиток країни, тому його потрібно вивчати і шукати шляхи розв’язання проблем кінематографії.

Українське кіно у 1893-1919 роках

Ігрове кіно - вид кіномистецтва. Ігровий фільм - твір, що має в основі сюжет, втілений в сценарії та інтерпретується режисером, який створюється за допомогою акторської гри, операторського і інших мистецтв. Ігрове кіно протиставляється неігровому кіно, яке включає документальне кіно, мультиплікацію і науково-популярне кіно. В окремих фільмах можливо змішання гри акторів і документалістики (художньо-документальне кіно). Також можливе створення мультфільмів з включенням гри акторів, і участь акторів у науково-популярних фільмах.

Історія українського кіно почалася в 1893 році, коли талановитий  одеський механік-конструктор І. Тимченко сконструював апарат для зображення на екрані безперервного руху людей  і предметів.

Документальне кіно (або  неігрове кіно) - вид кінематографа. Документальним називається фільм, в основу якого лягли зйомки справжніх подій і осіб.

Термін «документальний» стосовно кіно був вперше запропонований Джоном Грірсоном в 1920-х роках. До цього французькі журналісти і критики називали так фільми, зроблені на матеріалах зйомок подорожей. Грірсон же визначив документальне кіно як «творчу розробку дійсності».

Перші документальні  зйомки були зроблені ще при зародженні кінематографа. Темою для документальних фільмів найчастіше стають цікаві події, культурні явища, наукові факти і гіпотези, а також знамениті персони й співтовариства. Майстри цього виду кінотворчості нерідко піднімалися до серйозних філософських узагальнень у своїх творах.

У 1896 році Костянтин Федецький  знімає перший документально підтверджений  російський фільм.

Перша на території Імперії  кінозйомка, вироблена її громадянином (перед цим була тільки зйомка французом  Каміллом Серфом коронації Миколи II в травні), - зйомка Федецького під  назвою «Урочисте перенесення чудотворної  Озерянської ікони з Курязького монастиря до Харкова» 30 вересня 1896 року. Другий і третій російські фільми також зняв Федецький: це «Джигітовка козаків Першого Оренбурзького полку» на харківському скакового іподромі 15 жовтня 1896 та «Огляд Харківського вокзалу в момент відправлення поїзда з начальством, яке знаходиться на платформі» (близько 4 листопада 1896). 

Регулярне ж  кіновиробництво фільмів почалося з 1907 року в приватних кіноательє «Світлотінь», «Художній екран» (Київ), «Мікрографії» (Одеса), а згодом - у Катеринославі та Харкові.

Перший український  фільм - «Запорізька Січ», зняв у 1911 р. Данило Сахненко в Катеринославі (нині Дніпропетровськ). Піонери українського кінематографу початку 1900-х років  віддавали перевагу екранізації  популярних українських вистав «Наталка Полтавка» (за участю відомої актриси Марії Заньковецької), «Москаль-чарівник», «Наймичка». Тоді ж мала місце спроба створити фільми на українську історичну тематику, теж на театральній основі. Королевою екрану тих часів була Віра Холодна, яка народилася в Полтаві і багато знімалася в Одесі.

Кіно  сталінської доби

Німе  кіно

З 1919 р. в Радянській Україні починається тотальне одержавлення кіно. У 1922 році було засновано Всеукраїнське  фотокіноуправління, якому вдалося  реконструювати одеське і ялтинське  підприємства, а в 1928 році ввести в дію київську кінофабрику (майбутню Київську кіностудію ім. О.Довженка) - одну з найбільших та найсучасніших на той час у світі. Разом з тим, ігрове кіно намагалося поєднати революційну тематику з традиційною для попереднього періоду мелодрамою та пригодницькими жанрами.

У становленні українського кіномистецтва важливу роль зіграли  Ю. Яновський, М. Бажан, О. Досвітній, І. Кавалерідзе, Л. Курбас і В. Маяковський. Багато фільмів знімалися по відомим  літературним творам.

У Одесі проходили зйомки багатьох фільмів, які ставили московські кінорежисери. У 1925 р. на екрани країни вийшов фільм Сергія Ейзенштейна «Броненосець Потьомкін», який увійшов в десятку кращих фільмів світового кінематографу і став візитною карткою Одеси.

Німий художній фільм, знятий режисером Сергієм Ейзенштейном на кіностудії «Мосфільм». Неодноразово в різні роки визнавався кращим або одним з кращих фільмів всіх часів і народів за підсумками опитувань критиків, кінорежисерів і публіки.

Сценарій, за яким знімався фільм, був створений його автором, Ніною Агаджановою, на основі реальних подій, що відбулися у червні 1905 року, коли на броненосці «Князь Потьомкін-Таврійський» команда підняла повстання і захопила корабель.

Фільм знятий до 20-річчя  першої російської революції 1905 року. Прем'єра відбулася у Москві 5 грудня 1925 року в 1-му Держкінотеатрі нині - к / т «Художній»).

Німий фільм був озвучений  в 1930 році (за життя режисера С. М. Ейзенштейна), відновлений в 1950 році (композитор Микола Крюков) і перевиданий в 1976 році (композитор Дмитро Шостакович) на кіностудії «Мосфільм» за участю Держфільмофонду СРСР і музею С. М. Ейзенштейна під художнім керівництвом Сергія Юткевича.

У 1925 році після продажу  негативу фільму в Німеччину і  його перемонтажа режисером Пілем  Ютці, «Броненосець" Потьомкін "» вийшов у світовий прокат відрізняючись від авторського задуму : розстріл матросів був перенесений з початку в кінець фільму. Надалі він піддався цензурі і в СРСР: були видалені деякі кадри та проміжні титри, слова Л. Д. Троцького в пролозі були замінені цитатою з В. І. Леніна. У 2005 році під загальним керівництвом Фонду «Німецька Кінематека» (Deutsche Kinemathek), за участю Держфільмофонду і Російського державного архіву літератури і мистецтва, авторська версія фільму була відновлена ​​і озвучена музикою Едмунда Майзеля.

У фільмі «Броненосець "Потьомкін "» було кілька музичних супроводів. Найбільш вдалі з них - музика Едмунда Майзеля і Дмитра Шостаковича.

У СРСР фільм вийшов на екрани в супроводі фрагментів з  симфоній                         Л. Бетховена. Едмунд Майзель написав музику в 1926 році для європейського прокату фільму.

В кінці 1920-х  рр. в українському кінематографі  дедалі гучніше стала заявляти про себе нова модерністська течія, що сформувалася у співпраці режисера Леся Курбаса з письменниками Майком Йогансеном та Юрієм Яновським. Тернистий шлях долав у кіно самобутній режисер і сценарист, відомий скульптор Іван Кавалерідзе («Злива», «Перекоп»).

Мультиплікація - технічні прийоми створення ілюзії рухомих  зображень (руху та зміни форми об'єктів - морфінга) за допомогою послідовності нерухомих зображень (кадрів), що змінюють один одного з деякою частотою. Анімація - західна назва мультиплікації: вид кіномистецтва та його твір (мультфільм), а також відповідна технологія.

В Україні вперше майстерню мультиплікаційних фільмів (Одеса, 1926) створив В. Левандовський. Його фільми «Казка про солом’яного бичка» (1927) і «Казка про Білку-господарочку та Мишу-лиходієчку» (1928) ґрунтувалися на українському фольклорі, народній казці й були справжнім відкриттям для свого часу. Митець започаткував художній напрям, що став характерним для української анімації. 

У 30-х роках в анімації плідно працюють С. Гуєцький, Є. Горбач, І. Лазарчук. До творчих надбань цього періоду належать: мальований звуковий фільм «Мурзилка в Африці»; стрічка, створена методом целулоїдних перекладок, — «Тук-Тук та його товариш Жук»; кольорова картина «Лісова угода», а також картина в епічному жанрі «Чарівний перстень». Останній фільм, знятий за мотивами українських народних казок з яскраво вираженим національним колоритом, стилістично подібний до «Звенигори» О. Довженка. Його авторів звинуватили в буржуазному націоналізмі, а фільм заборонили. Незабаром майстерні мультиплікації при Одеській та Київській кіностудіях були ліквідовані, а кадри мультиплікаторів після 2-ї світової війни — розпорошені

У 1928 році почалася творча біографія найвідомішої української  кіностудії - Київської кінофабрики (з 1957 року - кіностудія ім. О. Довженка). Тут були зняті дві короткометражні  художньо-документальних стрічки - «Ясла» М. Кауфмана та «Одинадцятий» видатного кінопубліциста Дзиги Вертова.

Переломний  етап у розвитку українського радянського  кіно мистецтва пов'язаний з творчістю  О.Довженка, який в 1926р. працював кінорежисером  на Одеській кіностудії.

Олександр Довженко (1894-1956) прийшов у кіно як сценарист і збирався працювати виключно в комедійному жанрі, але зняв лише дві комедії. Решта його робіт стали новим словом в кінематографії. За власними сценаріями він зняв лірико-епічний фільм «Земля», історичну стрічку «Арсенал». Героїчна епопея «Щорс», біографічний фільм «Мічурін» і кілька документальних фільмів були створені Довженком з використанням нових засобів зображення - окремих мальовничих картин-кадрів, професійного освітлення і композиції.

У 1929 році на Київській кінофабриці було знято вже десять фільмів, серед яких історико-революційна стрічка «Джальма», дитячі стрічки «Немає перешкод» та «Сам собі Робінзон», перша екранізація твору В. Винниченка «Пригоди полтинника», кінозарисовкі «Комсомолія» , кіноплакатів «Село Веселе», сатиричний фільм «Шкурник», неігровий художній фільм «Людина з кіноапаратом» Дзиги Вертова (на XIII Міжнародному кінофестивалі в Мангеймі в 1964 році він був визнаний одним з дванадцяти кращих документальних фільмів усіх часів).

Звукове кіно

30-ті роки XX століття стали для українських кінематографістів роками становлення. Майстри кіно освоювали звук і колір, які значно розширювали можливості кіно - герої на екрані ставали більш реалістичними, ніж в епоху німого кіно. Дзига Вертов у 1930 році здійснив постановку першого звукового документального фільму «Симфонія Донбасу». А першою кольоровою стрічкою стала «Сорочинський ярмарок» режисера М. Екка (1939). У ті роки кіно стало найулюбленішим і найбільш доступним для народу видом мистецтва.

Кіно  часів Великої Вітчизняної війни

Українське  кіно часів Другої світової війни  було переважно підпорядковане ідеологічним завданням воєнної доби. Разом  з тим, у цей час були зняті  і справжні кіношедеври. Кіномистецтво років війни було сповнене глибокого      патріотизму.     Продовжувалась   робот а   над   художніми   фільмами ,   серед  яких кращими були "Олександр Пархоменко" , режисер а  Л.Лукова , "Як    гартувалась      сталь "   М.Донського .     Найвищим        досягненням  українського   кіномистецтва   в цей  час можна   вважати   фільм   "Райдуга "  М.Донського   за   сценарієм   Ванди   Василевської з Наталією Ужвій у головній ролі. Образ матері-партизанки, замученої фашистами, вразив увесь світ. Фільм став значною подією і демонструвався у багатьох країнах, цей фільм отримав "Оскара " - премію  Академії   кіномистецтва   США . Можливо, саме завдяки цьому фільму Американська кіноакадемія в 1945 році відзначила Київську кіностудію спеціальною премією за видатний внесок у налагодження взаєморозуміння між радянським і американським народами.