Особливості виконання танцю "Козачок", "Гопак"

На  Подніпров'ї представлена майже  вся різноманітність сільськогосподарських знарядь: плуги, соха, борона, волокуша, мотика, серпи, коси, лопати тощо. Це свідчить про високий рівень плужного землеробства, який Україна виробила з давніх часів.

Жіночий одяг тут класичний: свита, юпка (верхній одяг типу довгої керсетки з рукавами), кирея, кожух, кохта, плахта, запаска. Чоловічий одяг: жупан, безрукавка, різного роду куртки. Ще до ХІХ ст. затрималися широкі козацькі штани - шаровари. Дівчата заплітали волосся переважно в дві коси; на Правобережжі, носили вінки зі штучних квітів як святковий або весільний головний убір, щедро прикрашаючи його стрічками.

Придніпров'я  відзначалося багатством тканих виробів: килимів, ряден, якими застелялася  долівка, лави, скрині, піл. Традиційними тут були й розписні скрині, в яких зберігали святковий одяг та цінні речі, які були в сім'ї. На Київщині, Полтавщині, Черкащині широко побутував настінний розпис, який робився спочатку мінеральними та рослинними барвниками, а з початку ХХ ст. використовувались анілінові барвники фабричного виробництва. Орнаментами підкреслювались деталі та виступи печі: призьба, припічок, лежанка, комин. У композицію входили квіткові орнаменти або букети у вазонах (дерево життя), а також улюблені сюжети з птахами: півнем, зозулею, казковою жар-птицею тощо. Дерев'яні деталі інтер'єру часто прикрашалися різьбленням, особливо сволок - поперечна балка, яка стягувала дві протилежні стіни хати (на стелі). На сволоках найчастіше вирізьблювалися обереги у вигляді хрестів, кружечків - сонячних знаків, які сприяли добробуту родини і оберігали хату від нечистої сили.

Побутові  танці беруть свій початок у хороводах, які є основою української народної хореографії. В цих танцях відображаються істотні риси характеру українського народу: волелюбність, героїзм, завзяття, винахідливість, дотепність, нестримна веселість тощо. 
Танці супроводжуються мелодіями, дуже різноманітними за ідейно-емоціональним змістом, значна частина яких виконується в народі як самостійні інструментальні п'єси. 
Побутові танці є невід'ємною частиною щоденного життя народу, їх виконують на масових вечорах, гулянках тощо. 
До жанру побутових танців належать метелиці, гопаки, козачки, коло¬мийки, гуцулки, верховини, польки і кадрилі. На основі спільних стилістичних особливостей хореографії та музики їх можна розподілити на три групи: 
1) метелиці, гопаки, козачки; 
2) коломийки, гуцулки, верховини; 
3) польки та кадрилі. 
У побутових танцях тепер немає тексту, залишилися лише окремі вигуки, слова чи строфи-триндички, які проказують виконавці в кульмінаційні моменти танцю. 
Хореографія побутових танців та їх характеристика 
Побутові танці дуже різноманітні щодо хореографічного малюнка. Проте всі вони в своїй основі побудовані на одних і тих же танцювальних рухах: «перемінний крок», «тинки», «присядки», «вихиляси», «голубці», «дрібушки», «притупи» тощо. 
Усі відомі танцювальні рухи та їх варіанти — це наслідок багатовікової народної практики в галузі мистецтва танцю. Вивчаючи технологію виконання танцювальних рухів, легко помітити, що в їх основі лежить той чи інший момент трудового процесу або якась дія людини. Так, танцювальний рух «колупалочка» асоціюється в нашій уяві з колупанням землі носком і п'яткою, танцювальний рух «тинок» технікою виконання нагадує перестрибування через тин чи перелаз тощо. Є й такі танцювальні рухи, які підкреслюють характер людини. 
У танцювальній пісні «Дощик, дощик» в третій і четвертій строфах 
співають:  
Аж він іде, аж він іде, Дощик, дощик 
Ступає дрібненько, Аж із стріхи капотить, 
То ж то милий, то ж то любий, Розсердився мій миленький, 
Дивітеся, ненько. Аж ногами тупотить1. 
Ці строфи пісні супроводжують танцювальний рух, який називають «дрі¬бушками». Характер «дрібушки» повністю залежить від тексту. В одному випадку «милий» ступає «дрібненько», граціозно перед своєю «коханою», в другому — «аж ногами тупотить», показуючи злість і досаду. 
В пісні «Колись моя стара ненька» говориться про різноманітні танцю¬вальні рухи, характерні для танцю «Тропак». 
Наприклад: Туп, туп ніженьками, 
Цок цок підківками, 
Гоп,чук,га тропака, 
Бо я зроду така.  
Або ж в іншій строфі: 
Ой пішла б я на музики, 
Щоб дав батько п'ятака,  
Закрутилася б навіки  
Та вдарила б тропака. 
Перший рядок першої строфи: «Туп, туп ніженьками» — супроводжує танцювальний рух «притуп», а другий рядок: «Цок, цок підківками» — тан¬цювальний рух «голубці». Третій рядок другої строфи: «Закрутилася б на¬віки» — говорить про характерні для українських народних танців різнома¬нітні кружляння. 
Усіма цими рухами зображається весела вдача енергійної, дотепної і спритної української жінки, здатної на веселу витівку, невимушений жарт. Сплетіння цих рухів, їх логічна послідовність у загальній композиції танцю створює своєрідний хореографічний малюнок. Для кожного з побутових танців він різний. 
В одній із строф пісні «Ой джиґуне, джиґуне» розповідається про танець «Козачок», розкривається його характер: 
— Люби ж мене, джиґунець, 
Пожартуймо, молодець: 
Бери мене за рученьку, 
Веди мене у танець. 
Цей танець відзначається жартівливим характером, жвавим, стрімким темпом. Здається, що з-під ніг джиґунця і дівчини, яка заграє до нього, іскри сиплються. Бісерна техніка виконання цих рухів виявляє темперамент україн¬ських юнаків. 
У жартівливій пісні «Ой мій милий умер, умер» описується танцювальний рух, характерний для козачка: 
Ой ти, дуда ж моя, дуда, 
Я молода сюда-туда, 
Навприсядки та в долон і... 
Пішла мука по коморі. 
З цієї строфи ми дізнаємось про те, що, крім «дрібушок», «притупів», «голубців», кружлянь тощо, в українських танцях зустрічаються різноманітні «присядки». 
Один і той самий танцювальний рух згідно з характером хореографіч¬ного образу в танці може виконуватися по-різному: широко і повільно, дріб¬но і швидко тощо. Танцювальні рухи доповнюються пластикою, мімікою і жестами. 
Особливого смислу танцювальний рух набув у контексті, зумовленому загальною композицією танцю. 
Канвою хореографії цього жанру танців є хороводи на побутову тематику. На відміну від хороводів орнаментальний малюнок побутових танців створюється на основі відшліфованих віками танцювальних рухів, що є наслідком високого розвитку народного танцювального мистецтва. Орнамент, витканий живою лінією виконавців, не тільки приваблює зір глядача, а й виявляє основний зміст танцю в цілому. Іноді в нього вкраплюють характерні для того чи іншого танцю хореографічні епізоди. Наприклад, перед глядачем вишиковується лінія хлопців-красенів, які завзято відбивають «дрібушку». Раптом один з них, широко стрибнувши, опиняється в центрі сцени і дзиґою починає крутитись на місці. Інший виконавець, стрибнувши високо вгору, починає виконувати високі «голубці»... 
В кожному з побутових танців орнаментальність, як і емоціональний зміст музики, звичайно мають свої відмінності. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Коломийка. На відміну від інших народних танців, коломийка збереглась до останнього часу як пісня, інструментальна п'єса і танець. Дуже часто в народі всі ці різновидності коломийок об'єднують в одне ціле: під спів хору в супроводі оркестру танцюють коломийку. Отже, коломийка є однією з форм синтетичної народної творчості.

Текст коломийок найрізноманітніший щодо змісту. Він складається з окремих строф (куплетів). Кожна строфа — це коротка зарисовка типового моменту, взятого з навколишньої дійсності. Зміст цих зарисовок відтворює різноманітні прояви життя народу в тих чи інших історичних умовах. Ці строфи мають між собою внутрішній зв'язок.

Коломийка-танець відзначається багатством танцювальних рухів, барвистістю хореографічного малюнка, жвавим темпом виконання, вражає глядача яскравим колоритом.

Мелодії коломийок за характером виконання  слід поділити на три групи: вокальну, вокально-інструментальну та інструментальну. В цих мелодіях зберігається їх вокальна природа, проте вони відзначаються більш широким діапазоном, роздрібненою ритмікою, широким застосуванням синкопованих ритмів та різноманітних прикрас (мелізмів).

Мелодії коломийок широко використовуються композиторами. Яскраві, оригінальні щодо своєї ладово-інтонаційної і ритмічної будови коломийки зустрічаються в симфонічних творах Р. Симовича, в поемі «Возз'єднання» Б. Лятошинського, в «Закарпатських ескізах» В. Гомоляки, в «Гуцульській рапсодії» Г. Майбороди і у багатьох творах інших композиторів.

Трансформувалася з синкретичного  жанру-хороводу. Про це свідчать нинішні  коломийки - пісні, коломийки - танці, коломийки - інструментальні п'єси. Дуже часто  ці складові компоненти поєднуються. Побутує  на Гуцульщині, Буковині, Закарпатті. З  хороводом зв'язана й одна з  гіпотез (на наш погляд, найбільш припустима) щодо походження назви "коломийка" від давньослов'янського "коло".

"Коло" - давньослов'янське  колесо, про що свідчать хорватське, сербське, македонське коло.

На початку розвитку коломийки як жанру слово виконує, без сумніву, підлеглу функцію. Воно супроводжує танець, тема якого, як правило, має любовний або побутовий  сюжет. У подальшому жанр коломийки  почав використовуватись для  розкриття значимих соціальних тем  і це, звичайно, не вкладалося у вузькі рамки словоспівки, триндички до танцю. Саме з розширенням сюжетно-тематичної основи коломийки і зв'язаний розрив пісні й танцю. Процес цей проходив упродовж тривалого часу.

КОЛО (князівське, циганське, підскочиця та ін.) болгарське коло (шопське), жерновське, смоковськета ін., польське "до кола" і "окромглн" (круговий), слов'янське "до колеса", угорське "коричка" (коло). Доповнимо, що цю гіпотезу підтримав ще у ХІХст. Іван Браник, мовлячи, що наша "коломийка" похідна теж від "кола", танцювалась  первісно на честь сонячного колеса і що не утворилась від назви міста  Коломия, а існувала вже тоді, як Коломиї ще не було.

Саме такою уявляється гіпотеза Жеготи Паулі, що виводить назву  від міста Коломиї, назва якого, в свою чергу, пішла від імені  князя Коломана (Коломака) - засновника міста (1214 р.). Припуститись можна й  цієї гіпотези, позаяк назич міста  є старовинне "коло", утворене, як ми згадували, від давнього слова "коло". Назви ж багатьом "коломийкам", як танцям інших народе ("Краков'як" від м.Кракова та ін.), надано за місцевістю, де танець побутує, і це також певною мірою виправдано.

Досліджуючи взаємовпливи угорської, німецької, словацької, румунської, сербської, хорватської і української музики, видатний угорський композитор та музикознавець, фундатор порівняльної музичної фольклористики Бела Барток відзначав, що так звані чабанські (вівчарські) угорські пісні відповідають українським коломийкам та їх більш чи менш зміненим формам. В угорському фольклорі існує 30 груп варіантів цих пісень. Усе це дає підстави вважати, що угорська "каламайка" - не що інше, як трансформована українська коломийка.

Слово "коло", від якого  пішла "коломийка", також слов'янського походження. Це аргументовано доводить К.Голейзовський: "...незважаючи на фонетичний зв'язок з грецьким "хорос" (хоровод.-К.В.), слов'янський хоровод – явище  самостійне. Важко уявити, наприклад, що південні слов'яни, які завжди були безпосередньо близькими до греків і найбільш підпадали під їхній  вплив, не використали б грецьке "хорос".

Проте, здавна і до наших  часів вони називали хоровод –  коло.

За це свідчать і сербське, і болгарське, і македонське - коло, і російський хоровод, і чеське - "до колечка", словацька карічка (карічка - коло).

Р.Герасимчук називає коломийкові  танці "найдревнішими"; зазначаючи, що їхні головні метроритмічні одиниці  відомі нам уже з XV століття, а  мелодично-тональні дані з'являються  у табулатурах XVII століття. Дослідник  абсолютно точно поділяє коломийкові  танці на дві групи - давні й  пізніші (ХІХ-ХХ ст.).

О.Дей у передмові до збірника "Коломийки" зауважує: "Багатовікова популярність коломийкового розміру, ритмомелодична спорідненість української  коломийки із старовинними танковими  та пісенними жанрами інших слов'янських  народів, а також збережене ще й досі народом виконання її в  синкретичній формі, тобто в органічному  поєднанні слова, музики і танку, - все це дає підстави твердити , що коломийка належить до древніх жанрів народної творчості, що корені її заховані глибоко у фольклорному процесі  минулого.

Після такої аргументації вчений зауважує: "В усякому разі початий коломийкового жанру  сягають ще часів оформлення української  народності, якщо розквіт коломийки  відносити на період ХVІ-ХVII ст., як це робить глибокий знавець історії  народної поезії Ф.Колесса".

Таким чином - семантика та етимологія слова підтверджує давньослов'янське походження коломийки - коротенької  пісні від хороводу - родоначальника довгих пісень ("довгі пісні"), як називають на Гуцульщині балади та обрядові пісні. Коломийки мали і  ще нині побутують під іншими назвами: витребеньки, ріденькі, дрібушки, коротушки (або коротенькі пісні), триндички  та ін.

Тексти коломийок за змістом  охоплюють всі аспекти життя  народу, тієї чи іншої типової життєвої ситуації.

Коломийко, чорнобровко, коломийко  наша.

Будем тебе споминати замість  “отченаша”.

Народ персоніфікував образ  коломийки. З нею засівають поле, вона піднімається до чабанів у гори. Як дорогий скарб передаються  з покоління в покоління коломийки:

Гей, нема на світі краще, як в руській країні;

Так миленько і красненько в нашій полонині.

І звичайно ж. багато текстів  зв'язані безпосередньо з танцем.

Ой, пусти ня, моя мамко, та й не суботінку,

Ботам милий, чорнобривий, грає в сопілочку.

Посербаймо гусяночки, закирімо люльки,

Та скажемо небощикам  заграти гуцулки.

А в наступних коломийках характер уже руху, малюнка:

Ой, дрібуча коломийка, дрібуча, дрібуча,

Ой, то мі ся сподобала дівчина  робуча.

Пане, брате, товаришу, зроби-ко мі волю,

Візьми мою любку в  танець, а я візьму твою.

Танець типу воротарчика:

Як ідете, хлопці, в танець, то лиш уважайте,

Котра була напереді - назад! лишайте.

Часто в коломийках зустрічаються  вигуки "Шіда-ріда", "Гойя-гой” ї “Чугая" та ін.

У коломийках є ведучий:

А що то за парубок, що вперед танцює,

Веде дівку за рученьки, та в личко цілує.

Або ведуча:

Яка тота дівка мила,

що вперед гуляє та ін.

За те, що коломийку нелегко  танцювати, говорить сам текст:

То я міхом обертаю, то я міхом кручу,

День би тебе, дівко побив, як ся з тобою мучу!

День би тебе, дівко побив, як ся з тобою мучу!

Або "Як заграють коломийки - рухаються кості", і виконуються  вони в такому темпі, що зовсім "би ся розсипали, кеби не сорочки".

Тексти коломийок вказують і на музичний інструментальний супровід до танцю: скрипки, гуслі і цимбали, дудки, флояра, дримби, ярова пищалка, тилинка, сопілка - вербівка та ін. '

Сопілочка - вербівочка, яворове  денце, На сопілці то-то грає, грає моє  серце та ін. Лексика. Багато різноманітних  вибиванців, дрібушечок, тропіток, вихилясників, "зірниць", "чосанок", " мережок", "підкуйків", "ножичків", "доріжок", "переступчиків" та ін. Особливо слід відмітити обертання у парах, зміну партнерів і т.д.: Як заграє коломийку, варто погуляти, Чорнобриву дівчиноньку кругом обертати. Чолопіки виконують нескладні присядки. Композиція. Найрізноманітніші кругові, діагональні, фронтальні побудови. "Хрещик", під  час якого хлопці та дівчата міняються  місцями.

Музика. Коломийки "до співу" більш різноманітні за мелодією, мають  метри: 2/4, 3/4, 6/8, 5/8 та ін. Коломийки "до танцю" більш ритмічні; метри - 2/4, 4/4 і квадратно-метричної форми (коломийки "до співу" не дотримуються цього  правила). Стиль типової коломийки  має 14 складів, які розділяються після  вільного складу - 8-6. Далі після побіжних розділень цезурою коломийка  ділиться на дві рівні частини  напівцезурами 4+4 та 3+3.

Використання коломийок  у класиці та кращі постановки Коломийковим розміром написані Т.Шевченком: "Вітре буйний", "Нащо мені чорні  брови", "Навгороді коло броду", "Тече вода":

Тече вода з - під явора 

Яром на долину.

Пишається над водою 

Червона калина.

Коломийковий вірш часто  використовували І.Франко, Ю.Федькович, С.Руданський, М.Коцюбинський, П.Тичина, М.Стельмах, С.Олійник та ін.

Вишивала я платочок

І нашила йолку.

Як почула - гуде трактор,

Загубила голку.

А ось строфа "Пісні  трактористки" П. Тичини:

Дим-димок од машин,

Мов дівочі літа.....

Не той тепер Миргород,

Хорол-річка не та.

Блискуче використали  коломийку композитори А.Кос-Анатольський в "Хустці Довбуша" та В.Кирейко  в "Тінях забутих Предків''.

Коломийка виконується танцювальними  колективами України, країн СНД, Канади, США, Австралії та ін. Кращі  зразки коломийкових танців створили В.Петрик, К.Балог, А.Кривохижа, М.Попович, М.Вантух та багато самодіяльних балетмейстерів. І.П.Вірський, узагальнивши усі локальні райони побутування.

Сценічну коломийку, ввівши до неї найбільш характерні композиційні елементи одягу і ін. Зробив він  це з притаманним йому тактом стосовно народних джерел. Глядачам показана група  виконавців, які репрезентують окремі локальні райони західних областей України, а потім усі об'єднуються в  одну іскрометну коломийку.