Культура українського козацтва. Побут, символіка, воєнне мистецтво українського козацтва

Їхня тактика ведення бою була досить різноманітною: від блискавично коротких, до тривалих каботажних і транзитних рейдів.

Якщо туркам вдавалося галерами своєчасно блокувати запорозький флот, що зосереджувався біля Таваня або в гирлі Дніпра, низовики, використовуючи ширину лиману та швидкісні якості "чайок", погодні умови, найчастіше "відривались" від противника.

Втративши фактор раптовості, козаки змінювали тактику. Вони причалювали до пустельних берегів, "відсижувалися" там певний час, а вже потім, з суходолу, брали "на шаблю" якесь турецьке місто, громили його берегові гарнізони, які очікували напад з моря. У здобутих містах запорожці довго не затримувалися, швидко вантажили трофеї і виходили в море. Іноді в поході вони розділялися на дві частини. Тоді одна йшла суходолом, друга на "чайках". Проте згодом вони знову об'єднувалися в заздалегідь домовленому місці і спільно атакували турків.

Як свідчать джерела6, турки ретельно вивчали стратегію і тактику запорожців, вживали контрзаходів. Однак їм не часто вдавалося розгадати задум останніх. Наприклад, коли розвідка сповіщала про турецьку засідку на Дніпрі, то козаки притоплювали свої "чайки", залишали біля них кількох джур і досвідчених "товаришів", а самі вирушали в обхід. При потребі вже через кілька днів їх флот знову поставав у повній силі.

Вміло використовували запорожці і мореходні якості своїх човнів. Борти "чайки" піднімалися над водою лише на два фути. При невеликій хвилі (до 0,5 фута) вони ставали малопомітними для супротивника. Це давало змогу козакам першими виявляти ворожі патрульні кораблі та флотилії. Дотримуючись дистанції, вони могли йти за галерами цілий день і тільки в надвечір'я починали готуватися до нападу. Їхні човни заходили, як правило, з боку сонця, що сприяло непомітному скороченню відстані. Йшли на абордаж опівночі чи вже перед самісіньким ранком, використовуючи тим самим фактори раптовості, маневру та швидкості дій.

Турки намагалися уникати бою з козаками поблизу берегів, оскільки тоді маневреність "чайок" залишала для них мало шансів на перемогу. Коли ж їм випадало зіткнутися у відкритому морі, то запорожці починали "крутити веремію"7. Вони на повній швидкості підходили до турецьких суден, давали залп із гармат і рушниць, а тоді відходили. Маневр повторювали вдруге, втретє, але вже з інших позицій. Траплялося, що всією армадою атакували тільки один турецький корабель, завдаючи йому значних пошкоджень і фізичних втрат. Оговтавшись, турки готувалися до "веремії", а козаки вирішували дати вирішальний бій. Нерідко захопивши кілька турецьких суден, вони використовували їхню вогневу міць супроти противника, примушуючи його відступити. Коли ж цього досягти не вдавалося, то самі налягали на весла і тікали.

Турки постійно влаштовували різноманітні засідки, щоб захопити козаків, коли ті поверталися з походів. Однак уникнути цього дозволяла добре налагоджена розвідка, яка знала практично про всі наміри ворога. Коли ж на вході до гирла Дніпра турецьку оборону прорвати не вдавалося, вони знаходили поблизу Очакова затоку і волоком (по 200-300 чол.) перетягували кожну "чайку" через суходіл, після чого через 2-3 дні опинялися вище турецької засідки і поверталися на Січ.

Інколи турки "намертво" перекривали їм шлях додому біля Очакова. Тоді низовики заходили з Чорного моря до Керченської протоки, звідти до Азовського моря, а там аж до гирла Дону. Потім р.Міус піднімалися вгору наскільки було можливо, волоком перетягували судна до Вовчої Води (притоки Самари) і вище фортеці Кодак діставалися Дніпра. Однак цей шлях ними обирався тільки тоді, коли не було іншого виходу. Нерідко потерпали запорожці за штормової погоди. Тоді флот турків набував значної переваги. За таких умов, у ході бою, гребці "чайок" прив`язували весла до бортів і, безперервно заряджаючи рушниці, передавали їх стрільцям. Великі втрати козаків призводили до того, що лише кожний п`ятий з них повертався на Січ8.

Конкретно про рівень воєнно-морського мистецтва козаків дає певне уявлення штурм міста-порту і фортеці Варни, яка вважалася неприступною. Наперед ознайомившись з районом бойових дій, запорожці обійшли фортецю з суходолу, виманили з неї основні сили турків і завдали по них несподіваний удар, в результаті якого останні зазнали великих втрат. Потім штурмом увірвалися до міста і з тилу розгромили берегові укріплення. Одночасно, козацькі "чайки" вдарили з моря і знищили на рейді всі турецькі кораблі9. Таких рішучих і несподіваних дій супротивник, зрозуміло, не очікував.

Таким чином, з вищесказаного можна зробити висновки, що основними рисами козацького воєнно-морського мистецтва на той час були: по-перше, рішучість і активність дій, завдавання превентивних ударів з метою перехоплення ініціативи; по-друге, висока маневреність та мобільність; по-третє, швидка і більш-менш точна оцінка та урахування реальних обставин; по-четверте, ретельна підготовка удару; по-п'яте, жорстка військова дисципліна, тверде і безперервне управління особовим складом під час морських походів; шосте, раптовість; сьоме, постійна висока підготовка до ведення бойових дій за будь-яких умов; восьме, вміння проводити бій незалежно від кількості супротивника; дев'яте, стійкий морально-психологічний стан запорожців. Все це актуально і сьогодні.

В очах тодішнього світу успішні дії козаків на морі викликали захоплення в країнах Середземномор'я, на Балканах, в Італії, бо вони теж вели запеклу боротьбу проти османського поневолення.

Дослідження української воєнної історії, зокрема козацького воєнного мореплавання, повинні істотно поглибити наші знання і уявлення про характер, перебіг та закономірності історичного процесу. Запорозьке козацтво продовжило і розвинуло вітчизняне мореплавання, пристосувало його до конкретних умов свого часу. Завдяки воєнному морському флоту козаків, протягом століть розхитувалась і сковувалась міць однієї з найсильніших морських держав - Оттоманської імперії. Козацтво оберігало етнічну територію українського народу. З іншого боку, участь запорожців у російсько-турецьких війнах певною мірою сприяла витісненню турок із Північного Причорномор'я. Без допомоги козацького флоту Російській державі не вдалося б цього зробити.

Використана література:

1.      В. Смолій. Малий словник історії України, К. :Либідь, 1997

2.      О. Андрєєва. Ударні інструменти. Литаври, К. : Музична Україна, 1985

3.      Ю.А. Мицик. Як козаки воювали, Дніпропетровськ : Промінь, 1990 – 270-278с.

4.      І. Крип'якевич. Історія українського війська, Львів - 1992. – 193 с.

5.      http://www.bestreferat.ru/referat-41761.html

6.      http://warhistory.ukrlife.org/2_02_4.htm