Культура України 17-18ст

Міністерство освіти і науки України

Приватний вищий навчальний заклад

Європейський університет

Запорізька філія

 

 

 

Кафедра економіки

 

 

 

 

Контрольна  робота

 

з дисципліни: КУЛЬТУРОЛОГІЯ

на тему: КУЛЬТУРА УКРАЇНИ 17 – 18 ст.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав (ла):	студент (ка) 1 курсу
	групи ___________
	Семашко Інна Володимирівна
Перевірив (ла):	К.ф.н., доц. Мамай Н. М.

 

 

 

Запоріжжя

2007

ЗМІСТ

Вступ ……………………………………….……………………………... 3

1. Мистецтво та архітектура ………………………………………….…. 4

2. Освіта та її особливості у 17 – 18 ст. ………………………………… 9

3. Розвиток науки в Україні 17 - 18 ст. …………………….………….. 13

4. Барокова література 17 – 18 ст. …………………………..……….…. 17

5. Український театр ……………………………………………………. 22

Висновки ……………………………………………………………….... 27

Список використаної літератури ……………….……………………… 29

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Духовна культура – складна, багатогалузева система, яка охоплює  мову, мистецтво, науку, ідеологію, право, етику, релігію, традиції, звичаї, вірування і т. д., тобто все те, що складає духовний світ народу, його свідомість, сукупність його переконань і поглядів.

За часів відродження  української культури необхідним є  знання тих звичаїв і культурних досягнень, що мали місце минулих століть. Органічно розвиваючись, ці культурні набуття сприяли існуванню української нації у її важкі історичні часи, підтримували дух народу у моменти суворих випробувань, що їх зазнавала Україна, і є невід’ємною частиною державної незалежності України. Знання національної культури минулих століть є цікавим і з точки зору розуміння феномену українського народу, що живе на перекресті шляхів в центрі Європи.

Цінності духовної культури органічно пов'язані із засобами їх виробництва, збереження і поширення. Всі ці складові галузі культури виникали в різний час історичного розвитку народу, що неминуче відбивалось на їх змісті, формі, функціях. Не можна не враховувати того, що кожна із вказаних галузей культури, розвиваючись за спільними для всієї культури законами, має і свої специфічні закономірності розвитку.

Рівень культури народу визначається не тільки високими здобутками в галузі літератури і мистецтва, науки і техніки, а й тим, як ці здобутки втілюються в життєдіяльності народу, як вони позначаються да повсякденному житті і світовідношенні людини. Розвиток духовної культури невідривний також від історії становлення суспільства: розглядаючи й характеризуючи її особливості не можна не врахувати історичних моментів, у якій вони формувалися й  виявлялися. Нерозривність матеріальних і духовних цінностей в культурі кожного народу, їх історична взаємозумовленість є очевидними.

 

 

1. Мистецтво та архітектура

 

Розглядаючи розвиток образотворчого мистецтва і архітектури на Україні  в XVIІ – XVIII ст., треба відмітити, що він відбувався у особливих історичних умовах. Період визвольної війни, приєднання українських земель до Росії внаслідок Переяславської ради, період Руїни, коли українські землі входили до складу різних держав – все це зумовило особливості розвитку української архітектури та образотворчого мистецтва XVIІ – XVIII ст. Взагалі цей період можна розділити на 2 етапи: 1) I половина XVII ст., коли більшість українських земель знаходилась під владою Польщи і 2) II половина XVII – XVIII ст., коли Більшість українських земель знаходилась в складі Російської держави.

Архітектура і образотворче мистецтво України XVIІ - XVIII ст. розвивались на самобутній давньоруській основі. Для цього періоду характерним є поступове проникнення в будівництво і живопис національних, народних рис, з одного боку, і зменшення церковних впливів та збільшення світських елементів, заповнення релігійних сюжетів образами, взятими з реального життя, ширше зображення природи, почуттів і переживань людини, більш гуманістичний зміст і реалістичні форми художніх витворів – з іншого.

З активізацією суспільного  життя в архітектурі намічається небувале піднесення. Хоч для будівництва через історичні умови цей період був надзвичайно несприятливим, проте на Україні будувалося багато і повсюдно. Будівельна програма включала в себе відновлення зруйнованих і будівництво нових міст, зведення оборонних споруд, арсеналів, храмів, житла. Саме перевага світського будівництва є визначальною рисою тогочасної архітектури.

У нових історичних умовах зодчество набувало нового змісту, оновлюючи свою конструктивну систему та пластично-декоративні засоби. Це була ренесансна архітектура, що стала закономірним етапом у поступальному розвитку національних будівельних традицій. Її характерними ознаками були: чітка симетричність, ордерність, горизонтальність членування на поверхи, багатство декоративного оздоблення фасадів.

В українській архітектурі першої половини XVII ст. важливе місце займало оборонне будівництво. Часто використовувалася традиційна фортифікаційна система з земляними валами, глибокими ровами та дерев’яними стінами, якщо іншого матеріалу не було. Але водночас будуються фортеці, над спорудженням яких на запрошення польської корони працюють іноземні спеціалісти. Гійом Левассер де Боплан у 1635 р. проектував замок в Кременчуці та фортецю Кодак на Дніпрі.

В цей же час в різних місцевостях України будувались замки й укріплення. Кам’яні замки здебільшого споруджувались на Правобережжі, насамперед на Поділлі і Волині, а також у Східній Галичині, на Північній Буковині і Закарпатті. Як фортеці часто будувались й культові споруди – церкви і монастирі.

Архітектори України  вміло поєднували в будівництві  український національний стиль з кращими надбаннями європейського ренесансу.

Значного поширення  набувають скульптура і різьблення, зокрема різьблення іконостасів. Живопис, що раніш майже виключно був присвячений релігійній тематиці, тепер значною мірою набуває світського характеру. Розвивається книжкова мініатюра, гравюра, особливо по дереву.

Скульптура на цьому  етапі наповнилась новим змістом, а відтак і набула іншої структури. Її діапазон розширився: розвивалася декоративна пластика, тематична різьба, головним чином у багатофігурних сценах вівтарів, фасадів храмів та каплиць, з’явився скульптурний образ сучасника – в надгробках та епітафіях. Так, наприклад, визначне місце в монументальній скульптурі Львова займає скульптурна група “Бій архангела Михаїла з сатаною”. Група призначалася для польського королівського арсеналу як його емблема за прикладом арсеналів Західної Європи.

В іконі першої половини XVII ст. образ людини набув більшої життєвої активності й міцнішого зв’язку з сучасністю. Взірцем втілення нового розуміння людини є “Пантократор з апостолами”. У багатьох іконах помітне тяжіння авторів до відображення життєвих прототипів.

На початку XVII ст. в українському мистецтві з`являється історичний жанр. Він був породжений новою добою.

З другої половини XVII ст. в українському мистецтві посилюється демократична течія, вона набирає людяного, життєвостверджуючого характеру. Хоча архітектура і будівництво продовжували розвиватись на місцевій самобутній народній основі, водночас вони зазнавали впливу російської і західноєвропейської архітектури. Українські архітектори запозичували й творчо застосовували прийоми стилю барокко, для якого характерним були декоративна пишність, вигадливість, мальовничість. У більшій чи меншій мірі пам’ятки українського барокко створювались на грунті народної естетики, що й визначило їхню своєрідність.

На селі і значною  мірою в містах як будівельний  матеріал використовувалось переважно дерево. На грунті традицій дерев’яного будівництва виробився особливий тип храмів-монументів. Вони хрещаті у плані, мають центричну композицію мас і кристалоподібні об’єми. Їх особливістю є відсутність скільки-небудь чітко визначеного головного фасаду.

Але у містах частіше  будівлі споруджували з цегли й каменю – гетьманські палаци, будинки старшини, магістратів, споруди монастирів, церков. Якщо на Правобережжі міста майже не розвивались, то міста Лівобережжя і Слобожанщини, насамперед Київ, Чернігів, Переяслав, Батурин та ін., інтенсивно розбудовувались. Російський зодчий Йосип Старцев збудував кам’яні собори Микільського (1690-1696) і Братського (1690-1693) монастирів в Києві.

За зразком Ніжинського  собору (1668-1670) коштом гетьмана І.Самойловича  за планом архітектора Йоганна Баптіста був споруджений Троїцький собор в Чернігові (1679-1695). Порівняно з Ніжинським, він стрункіший за пропорціями, динамічніший за грою мас, вертикальних і горизонтальних архітектурних ліній. Три яруси хорів у ньому своїми балюстрадами висувалися як балкони у внутрішній простір. Цей же архітектор з Мартином Томашевським спорудив Преображенський собор Мгарського монастиря біля Лубен (1684-1692), Покровський собор у Харкові (1689) та ін.

Загальною тенденцією у  розвитку образотворчого мистецтва  на Україні з другої половини XVII ст. стає дедалі ширший відхід художників від релігійних тем і підвищення інтересу до світських сюжетів, реального життя, образів і переживань людей. Під впливом стилю барокко багато творів живопису відзначались пишністю, декоративністю, яскравим колоритом, грою кольорів. У розписах є безліч життєво конкретних подробиць, архітектурних і пейзажних мотивів облич. Найважливішими пам’ятками монументального живопису другої половини XVII ст. є іконостаси, зокрема іконостас Єлецького монастиря в Чернігові (1669-1676), Богородчанський іконостас, створений для Манявського скиту майстром Іовом Кондзелевичем з Волині, іконостаси, виготовлені в 1667-1700рр. Іваном Рутковичем із Жовкви. Палітра Рутковича обмежена. Його улюблені кольори: вишневий, кіноварний, жовтий, синьо-зелений. Руткович був світською людиною, вдача якої, відбита в його творах, поєднала поривчастий темперамент життєлюбця з міщанським прагматизмом. Іншої вдачі був його сучасник – Іов Кондзелевич – ієромонах Білостоцького монастиря поблизу Луцька. В його шедеврах-іконах з Манявського скиту нема нічого буденного. Уміння Кондзелевича відтворювати найтонші порухи людської душі виявились тут на повну силу.

Будинки прикрашалися різьбою  по дереву, різноманітним орнаментом, картинами, зокрема популярними малюнками на теми “Козак Мамай” і “Чайки”.

Розвивалося писання  портретів гетьманів, полковників, іншої старшини. Портрети, як криторські, так і світські, малювалися на Україні, зокрема у Львові, і раніше, але з XVII ст. починається історія власне українського портрета. Високого рівня у цей час досягла гравюра, особливо на міді.

У XVIII ст. значний крок уперед зробила на Україні архітектура. Було збудовано, переважно з цегли  й каменю, багато різноманітних споруд, серед яких, поряд з культовими, ставало дедалі більше цивільних будівель – адміністративних, господарських, житлових та ін.

Велику кількість чудових  будівель було зведено наприкінці XVII – на початку XVIII ст. у Києві та інших містах турботами й коштом гетьмана І.Мазепи. Це у Києві Миколаївська церква на Печерську, Троїцька і головна церква Лаври, Братська церква на Подолі, будинок Києво-Могилянської академії та ін.

У першій половині XVIII ст., переважно у стилі барокко, були споруджені визначні будови й архітектурні ансамблі. У 1731-1745 рр. під керівництвом архітектора Йоганна Готфріда Шеделя збудовано 93-метрову дзвіницю Києво-Печерської лаври. У 1747-1753 рр. за проектом архітектора В.Растреллі під керівництвом архітектора І.Мічуріна на київських горах була збудована Андріївська церква, а в 1752-1755 рр. - царський палац.

Із 60 – 70-х років XVIII ст. на зміну стилю бароко в архітектурі  приходить так званий російський класицизм (російський ампір). Для класицизму були характерними строгість і чіткість архітектурних форм, відмова від пишного оздоблення, симетрично-осьова композиція будівель, світлі фарби.

Велике значення для  розвитку архітектури на Україні  мала діяльність видатних російських архітекторів, що працювали на Україні, - В. Растреллі, А. Квасова, П. Неєлова та ряду ін. Найвидатнішими українськими архітекторами XVIII ст., які працювали в тісній співдружності з архітекторами російськими, були С. Ковнір (1695-1786) та І. Григорович-Барський (1713-1785).

Кріпак Києво-Печерської лаври, С. Ковнір навчився будівельної справи і створив оригінальні архітектурні споруди, які виділяються мальовничістю і багатством ліпного оздоблення стін і фронтонів. Це так званий Ковнірівський корпус і дзвіниці на Дальніх та Ближніх печерах у Києво-Печерській лаврі, Кловський палац, над яким Ковнір працював разом з П.І.Неєловим, і дзвіниця Києво-Братського монастиря, дзвіниця і церква у Василькові.

Вихованець Київської  академії, талановитий учень Растреллі, І. Григорович-Барський став автором багатьох архітектурних будов: церков Покровської і Миколи Набережного на Подолі в Києві, церкви-дзвіниці і стіни Кирилівського монастиря, магістрату і собору в Козельці та ін.