Культура Північного Відродження

Київський національний університет імені Тараса шевченка географічний  факультет кафедра країнознавства та туризму

«Культура Північного Відродження»

 

 

Виконала: студентка 4 курсу 7 групи (КМД) Шимків Юлія       Викладач:   Вернудіна  І. В.       Київ  2013

 

 

 

 

ЗМІСТ

Вступ

1) Поняття та загальна характеристика «Північного Відродження»

2) Гуманізм Північного  Відродження

3) Відродження у Нідерландах

4) Відродження у Німеччині

5) Відродження у Франції

6) Відродження у Англії

Висновки

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Відродження або Ренесанс є надзвичайно важливим етапом в  історії світової культури. Це могутній культурний рух у межах XIV — початку XVII ст., в ході якого відбулося подолання духовної диктатури і деспотії церкви, виникла нова культура, звернена до земних справ, прагнення людей до щасливого життя, а також нова система національних літератур, нова філософія і наука; небувалого розквіту досягло у ту пору образотворче мистецтво.

Періодизація етапів розвитку Відродження в Італії і в країнах  Західної Європи на північ від Альп, як правило, не збігається. Загальноприйняте, але умовне поняття "Північне Відродження" або "Північний Ренесанс" (близько 1500 - між 1540 і 1580 роками) застосовується за аналогією з італійським Відродженням до культури і мистецтва Німеччини, Північної Фландрії, Франції, Нідерландів. Однією з головних особливостей, характерних для мистецтва Відродження в країнах цього регіону, є його зв'язок з пізньою готикою і взаємодія місцевих традицій з мистецтвом ренесансної Італії. У розвитку мистецтва цих країн немає синхронності, як немає єдності в еволюції різних його видів (архітектура, скульптура і декоративно-прикладне мистецтво відставали в своєму розвитку від мініатюри і живопису).

Як таке, Північне Відродження  не було однорідним: у кожній країні воно мало певні специфічні риси. Так, культурологія виділяє німецьке, нідерландське, французьке, іспанське, англійське, польське Відродження та ін. Хоча, вік Північного Ренесансу був недовгим, але його вплив на європейську культуру відчувається і сьогодні, що й зумовлює актуальність цієї теми.

В даній роботі ставиться  за мету охарактеризувати розвиток культури в добу Північного Ренесансу та прослідкувати  його специфічні риси в Нідерландах, Німеччині, Франції та Англії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття та загальна характеристика «Північного Відродження»

 

Під «Північним Відродженням» прийнято розуміти культуру XV-XVI ст. у європейських країнах, що розташовані на північ від Італії. Цей термін досить умовний. Його застосовують за аналогією з італійським Відродженням, але якщо в Італії він мав прямий первинний сенс - відродження традицій античної культури, то в інших країнах, по суті, нічого не "відроджувалося": там пам'ятників і спогадів античної епохи було небагато. Мистецтво Нідерландів, Німеччини та Франції (головних осередків Північного Відродження) у XV столітті розвивалося як пряме продовження готики, як її внутрішня еволюція в бік «світського».

 Кінець XV і XVI ст. були для країн Європи часом величезних потрясінь, найдинамічнішою і бурхливою ​​епохою їх історії. Повсюдні релігійні війни, боротьба з пануванням католицької церкви - Реформація, що переросла в Німеччині в грандіозну Селянську війну, революція в Нідерландах, драматичний розпал наприкінці Столітньої війни Франції і Англії, криваві чвари католиків і гугенотів у Франції. Здавалося б, події епохи мало сприяли становленню ясних і величних форм Високого Ренесансу в мистецтві. І дійсно: готична напруженість і гарячковість в Північному Відродженні не зникають. Але, з іншого боку, поширюється гуманістична освіченість, посилюється привабливість італійського мистецтва. Поєднання італійських впливів з самобутніми готичними традиціями складає своєрідність стилю Північного Відродження.

Особливі риси Північного Відродження, які відрізняють його від італійського, наступні:

• Сильний вплив готичної культури з дедалі більшою тенденцією до світськості.
• Заглиблення у внутрішній світ людини.
• Сильний вплив Реформації.
• Ретельне, реалістичне відображення у творах мистецтва навколишнього світу.

Головна ж причина того, що термін «Відродження» поширюється на всю європейську культуру цього періоду, полягає в спільності внутрішніх тенденцій культурного процесу. Тобто - в повсюдному зростанні і становленні буржуазного гуманізму, в розхитуванні феодального світогляду, в дедалі вищій самосвідомості особистості [1].

 

2) Гуманізм Північного  Відродження

Початком виникнення гуманістичного руху на північ від Альп можна вважати 1432 р. – час відкриття церковного собору у Базелі. Саме тоді виникла потреба у «нових людях» – гуманістах. Більше того, на цьому соборі вони відіграли вирішальну роль (були довіреними особами й авторами програмних документів собору). Скромний секретар одного з єпископів Еней Сильвій Пікколоміні у процесі соборних дискусій перетворився на всесильного канцлера імперії і кардинала. Голландця Миколая Кузанського було висунуто на одне з перших місць у церкві, а лицар Грегор фон Геймбург виступив з промовами від імені усього німецького народу. Так виник гуманістичний рух у цьому європейському регіоні.

З 70-х рр. XVI ст. центром гуманізму стає Париж. Причому тут книгодрукування було одним із стимулів поширення гуманістичної освіченості. Друкарня Сорбонни була створена за ініціативою Гійома Фіше. Завдяки посередництву Гейнліна фон Штейна до цієї справи були залучені не тільки німецькі друкарі, але й молоді гуманісти, у тому числі Рейхлін. Поступово саме пов’язаний із іноземним земляцтвом коледж Монтегю при Паризькому університеті стає центром розвитку гуманістичної культури. До Паризького університету запрошують італійських учених – Павла Емілія та Фаусто Андреліні, тут надають покровительство молодому Еразмові Роттердамському. З появою перших паростків Реформації у 1521 р. у Франції створюється знаменита реформаційно-гуманістична група в місті Мо навколо гуманіста-єпископа Гійома Брісонне.

Із загостренням класової боротьби у Німеччині за обставин буржуазної революції втрачається  єдність гуманістичного руху. Головним фактором, що розколов табір гуманістів, була конфесійна полеміка. Диспути навколо Лютера провели межу, що поділили гуманістів на два табори. У Німеччині це відбулося вже у 20-х рр. XVI ст., у 30-х це відбулося у Нідерландах та Франції. У цій гострій полеміці шліфується стиль нелатинської літератури, створюються латинські неологізми, що спиралися на народну мову. У цей час з’являються найкращі шедеври гуманістичної латини: «Похвала глупоті» Еразма Роттердамського, безсмертні діалоги Гуттена, поезія Еобана Гесса, еразмівські «Розмови» та ціла низка інших творів. У Франції найзначнішими і водночас останніми творами подібної літератури стали «Кимвал світу» (1537) та трактат Бюде «Про перехід еллінства до християнства» (1534).

Грандіозна праця Слейдена «Коментарі про стан релігії й  держави за часів імператора Карла  V» 1556 р. знаменує наступний і заключний етап розвитку гуманізму Північного Відродження, який можна назвати «ерудитським». Реформація ствердила поширення національних мов у теології, отже і в іншій різноманітній літературі.

Гуманістів Північного Відродження  відрізняє від італійських інтерес  до Середньовіччя - це було ознакою  не середньовічного світогляду, а  проявом тверезого патріотизму. Помітна різниця є також у  ставленні гуманістів до університетів. У той час як в Італії гуманістичні академії процвітали поза межами університетів, гуманісти Північного Відродження вели боротьбу за університети. В Італії набагато раніше відбулося розмежування сфери гуманізму та природничих наук. Головна відмінність між італійським та північним гуманізмом полягає в інтересі гуманістів Північного Відродження до математики й природничих наук.

На певному етапі розвитку, особливо напередодні Реформації, у північному гуманізмі проявляється виразний інтерес  до «світської теології» - навіть більше, ніж це мало місце в італійському гуманізмі. В Італії ці питання не пов’язувалися з проблемами патріотизму і проектами реформ суспільної системи.

Літературні процеси, що відбувалися  у країнах Північного Відродження, були дуже своєрідні. Наприклад, у Німеччині найпопулярнішим жанром XV – XVI ст. вважалася так звана література про глупоту і дурнів. У цьому жанрі написаний твір одного з найосвіченіших людей Європи - Еразма Роттердамського «Похвала глупоті». Це сатира, спрямована проти «смердючого болота» богословів і невігласів-ченців, пап, хтивих королів, низькопоклонних вельмож. Він закликав повернутися до ранньої християнської традиції.

Видання Еразмом у Базелі у 1516 р. Нового Заповіту його друзі – видатний англійський гуманіст Томас Мор, члени оксфордського гуманістичного гуртка Колет й Лінакр, а також  покровитель Еразма архієпископ  Кентерберійський Уорхем, сприйняли  як важливий крок до здійснення церковної  реформи, про яку вони мріяли.

Дослідники вказують, що пороки сучасності засуджував Ульріх фон Гуттен – видатний політичний мислитель, поет-лицар. Він був одним із авторів памфлету «Листи темних людей». У цьому творі гнівно викрито лицемірство папства, піднесено ідею єдиної Німеччини, у якій вся влада має належати лицарству. Гуттен підготував боротьбу за реформу церкви, яка розпочалася виступом Мартіна Лютера у 1517 р. і невдовзі охопила всю Німеччину [2].

 

3. Відродження у Нідерландах

 

Невеликий країні, що включає  територію нинішніх Бельгії й  Голландії, судилося стати в XV столітті найяскравішим після Італії осередком  європейського мистецтва. Нідерландські  міста, хоча і не були політично самостійними, але вже багатіли й міцніли, ведучи велику торгівлю, а потім і розвиваючи мануфактурне виробництво тканин, килимів, скла. Великим центром міжнародної  торгівлі був старовинний Брюгге, поетичне місто каналів; до кінця XV століття він поступився першістю жвавому Антверпену.

Відсутність значної кількості  античних споруд і інших залишків античної культури спонукала митців Нідерландів активно використовувати  не античні, а середньовічні, готичні  форми, компромісно поєднуючи їх з ренесансними формами, запозиченими з Італії. Але до 1450 р., що став порубіжним, ренесансні форми Італії не мали поширення в тогочасній Європі. Знадобилося ще 50 років для знайомства з досягненнями італійської культури і запозичення її форм митцями інших держав.

В Нідерландах, де була розвинена  власна національна культура, найбільш охопленими ідеями відродження були - література, живопис, частково - гравюра, найменше - архітектура.

У нідерландській архітектурі цього часу ще панує готичний стиль. Крім церков, характерними будівлями доби були ратуші, міські мури й башти, будинки купецьких і ремісничих гільдій, торговельні ряди і, звичайно, житлові будинки дуже характерного типу: з вузькими фасадами й високими трикутними або ступінчастими фронтонами. Церкви у Нідерландах зводили здебільшого з цегли. Тому церковна скульптура тут не набула великого розвитку.

Паростки нового мистецтва  в Нідерландах спостерігаються  у книжковій мініатюрі, котра, здавалося  б, найбільше зв´язана із середньовічними  традиціями. У живопису воно починається з братів Яна та Губерта ван Ейків, які створили Гентський вівтар (собор св. Бавона в Генті). Особливість цього живопису — надзвичайна старанність і детальність у передачі навколишнього світу: кожна травинка, кожний шматок тканини є для художників високим предметом мистецтва (як і для дослідників природи — предметом, гідним дослідження). Ван Ейки вдосконалили техніку малювання олією, що дало змогу повніше передавати яскраву звучність барв.

Так само старанно малював  численних мадонн, візерунок їхнього  вбрання, складний рисунок підлоги та вітражів Ян ван Ейк. Художник багато часу приділяв портрету, достовірно передавав індивідуальність, не забуваючи при цьому про характеристику людини як частини всесвіту ("Людина з гвоздикою", "Людина в тюрбані"). Його герої принципово споглядальні, а не діяльні, бо ван Ейк вважав споглядальність якістю, що допомагає людині осягнути красу нескінченної багатоманітності світу і знайти своє місце у ньому. Предметний світ він передав із захватом, обов´язково вводячи в портрети реальні деталі оточення: дзеркало у дерев´яній рамі, бронзову люстру, бахмату шерсть песика, одяг.