Автор работы: Пользователь скрыл имя, 05 Января 2014 в 13:42, реферат
В дослідженні історії книги напевне один із найцікавіших етапів та найбагатших – є розвиток книги у античні та грецькі часи. Бурхливий розвиток науки і техніки дав початок багатьом процесам, починаючи від форми письма, місць для його нанесення, форм розмноження і звичайно змісту. Творення книг у Греції в Античні часи стало одним із місій керівництва держави, що дало змогу зібрати безліч творінь, створити відомі бібліотеки із рукописів, сувоїв із збірками з різних галузей знань, поєднавши всі свої знання і навіть зібравши найкраще з багатьох країн. Вдалося започаткувати значну кількість напрямків і найголовніше давати поштовх для розвитку книги як форми передачі знань
1. Форми нанесення зображень і запис на перших прототипах книг.
2. Грецькі рукописні книги в колекціях різних країн
3. Бібліотеки та книги Греції
ВСТУП
ВИСНОВКИ
Список використаної літератури та джерел
Олександрійська бібліотека мала величезне значення не тільки через розмір фондів. Метою бібліотеки було не тільки придбання літератури грецькою мовою і найважливіших творів іноземними мовами, але й встановлення автентичності тексту, його коментування і листування (перевидання). Крім того, перший в історії письмовий каталог книг був створений в Олександрійській бібліотеці. Його автор хранитель Каллімах – склав на 120 свитках так звані «Таблиці» (повна назва «Таблиці тих, хто проявив себе у всіх видах літератури, і того, що вони написали»), що стали першим зведенням всієї грецької літератури. Він розділив літературу на прозу і поезію. У поезії виділив епіку, елегію, лірику, трагедію, комедію, а в прозі – історію, риторику, філософію, медицину і право. Таким чином, «Таблиці» стали зразком античного книгоописання, а сам Каллімах заслужено отримав у греків почесне прізвисько «батька бібліографії».
Зберігання сувоїв здійснювалося за цією ж предметної схемою в так званих Армар (стелажах). Кожен сувій забезпечувався етикеткою з ім'ям автора і назвою твору. Олександрійська бібліотека мала великий штат працівників. Керівник (зберігач) бібліотеки, зазвичай визнаний учений чи поет, пост якого часто був суміщений з посадою вихователя царського спадкоємця, відповідав за придбання книг. Також він очолював в якості жерця вищого рангу олександрійський Мусейон. Освічені «посланці», що перебувають у штаті бібліотеки – купували книги сувої у всіх кінцях Середземномор'я і Малої Азії. Якщо сувій не можна було купити, вони замовляли з нього копії. Для підсобної роботи були раби. Були на службі в бібліотеці переписувачі – копіїсти, а для перекладу іноземних творів наймалися перекладачі.
Розташовувалася бібліотека в кількох залах: в одних на полицях-стелажах спочивали сувої, в інших рукописи читали, були спеціальні приміщення для листування рукописів і розбору нових придбань.
Бібліотека була відкрита тільки для вузького кола користувачів, призначалася виключно для потреб членів Мусейона і царської сім'ї. Більш широкому колу користувачів і вчених була доступна «дочірня бібліотека» (філіал) в храмі Серапіса, що знаходилася в іншому міському кварталі.
Олександрійська бібліотека проіснувала кілька століть, знайшла велику славу, послужила багатьом поколінням учених. Поступовий занепад грецької культури, викликаний завоюванням Греції Римом, привів до розпорошення фондів Олександрійської бібліотеки. Римські правителі зменшили свою увагу до неї, зокрема, скоротили матеріальну допомогу культурним установам Олександрії, що призвело до від'їзду за кордон деяких видних учених того часу, хоча бібліотека та Мусейон продовжували зберігати свою популярність і значимість.
Існує кілька версій загибелі бібліотеки. Довгий час, вважалося, що вона була спалена військами Юлія Цезаря під час Олександрійської війни в 47 році до н.е., коли був відданий наказ підпалити в порту флот Птолемея. Але свідчення древніх істориків доводять, що в той час загинула не вся бібліотека, а лише ті книги, які були підготовлені до відправки по морю і знаходилися в порту. Як би компенсуючи цю втрату, римський консул Марк Антоній подарував пізніше бібліотеці Олександрії 200 тисяч книг із Пергамской бібліотеки. За іншою версією, Олександрійська бібліотека була зруйнована і остаточно загинула під час завоювання Олександрії арабами в 640 році. Арабські автори писали, що в той час кілька місяців найціннішими скарбами писемності топилися олександрійські лазні. Однак більшість дослідників сходиться на тому, що під час завоювання арабами бібліотека вже не могла існувати, тому що стала здобиччю полум'я в 272 році під час війни між римським імператором Авреліаном і царицею Пальміри Зиновією (Бат-Заббай), коли був зруйнований і згорів палацовий квартал в Олександрії. Філія при храмі Серапіса проіснувала ще 120 років. ЇЇ загибель пов'язана з ім'ям імператора Феодосія I (346 - 395 рр..), який активно переслідував прихильників язичництва, затвердивши панування християнства. При ньому були скасовані (як язичницькі) Олімпійські ігри, зруйновано багато язичницьких храмів, а в 391 році спалена частина, що залишилася Олександрійської бібліотеки. Так загинули манускрипти, що містили мудрість попередніх поколінь не тільки Єгипту та Греції, а й ряду інших країн.
За багато століть існування Олександрійської бібліотеки твори сотень вчених і письменників, які працювали в ній, розходилися по всіх країнах стародавнього світу. Завдяки цьому для наступних поколінь збереглася частина знаходилися в бібліотеці культурних скарбів давнини. Вони лягли в основу наукових знань та літератури багатьох народів у середні століття і в новий час.
Вже в наш час Олександрійську бібліотеку стали відновлювати. Ідея відтворення стародавнього книгосховища належала єгипетському уряду. Основними спонсорами проекту стали ЮНЕСКО та арабські країни. Японія і Німеччина надали новій бібліотеці новітнє телекомунікаційне обладнання. Початковий фонд бібліотеки складає більше мільйона книг. У перспективі обсяг фонду планується довести до восьми мільйонів.
Великі бібліотеки існували і в ряді інших грецьких міст – у Антіохії, Ефесі, а також в Пергамі, де знаходилася бібліотека, яка за кількістю та цінності зберігалися в ній книг дещо поступалася Олександрійській. Пергамська бібліотека була заснована в II столітті до нашої ери царем Євменом II. Археологи знайшли місце, де розташовувалася бібліотека і частина будівлі – кругле, 45-метрове в окружності сховище рукописів і великий читальний зал. Цікаво відзначити, що будівля бібліотеки, була звернута вікнами на схід. За словами видатного архітектора античності Вітрувія, це оберігало книги від цвілі, яка легко з'являлася при вологих південних і західних вітрах, а також покращувало природне освітлення читального залу в ранкові години, коли зазвичай в бібліотеці займалися читачі. Вікнами на схід була звернена і бібліотека в місті Ефесі, від якої збереглися не тільки двоповерхова споруда, а й широка, ведуча до книгосховищу мармурові сходи, прикрашена статуями і барельєфами.
З Пергамской бібліотекою тісно пов'язане виробництво пергаменту – особливо виробленої шкіри, на якій можна було писати. З появою пергамена рукописи за своїм зовнішнім виглядом стали нагадувати сучасну книгу: кілька пергаментних аркушів складали, розрізали, зшивали і отримували книгу з 4 – б аркушів. Цікаво, що обкладинки книг (теж пергаментні) натирали кедровим маслом – для запобігання від псування комахами, з цієї ж причини бібліотечні шафи воліли робити також з кедра. Перевершуючи папірус по міцності і тонкощі, пергамен, однак, коштував дуже дорого. Тому довго ще рукописи в Греції продовжували писати в основному на папірусі, звернуті в довгі сувої. Такі сувої, як і пергаментні книги, зберігалися у шафах; кожен сувій був укладений у дерев'яний футляр, забезпечений спеціальним ярличком з назвою твору. Крім публічних бібліотек, в Греції існували і приватні.
Відомо, що значні зібрання книг мали багато грецьких вчених, оратори і письменники, наприклад Платон, Аристотель, Теофраст, Евріпід, Демосфен.
ВИСНОВКИ
Одним із важливих здобутків античного суспільства став розвиток та трансформація писемності, яка у своєму розвитку вдосконалила попередні здобутки та вплинула на теперішні стандарти його сприйняття. Греки в античні часи пройшли на цьому шляху трансформації, змогли зберегти найкращі здобутки науки, техніки, суспільного життя. При цьому створили книго збірники – бібліотеки які і сьогодні продовжують працювати на благо людства та залишаються кращими взірцями і мають славу. Книги ж, розійшовшись по всьому світу після численних загарбників і зараз є невичерпним джерелом для наступних поколінь й еталоном та прототипом високої культури – книги!
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ та ПОСИЛАНЬ
РЕФЕРАТ
НА ТЕМУ № 4:
«Зародження та етапи поширення друкарства в світі»
Передумови виникнення друкування
Початок Європейського друкарства
Винахід Йогана Гутенберга. Поширення книгодрукування в Європі
Історичний шлях становлення друкарства складний і в той же час багатоетапний та дискусійний у наукових колах. На теренах України докладно систематизував історію видавничої справи науковець Микола Тимошик. Розглядаючи друкарство, як узагальнене поняття кількох складних і взаємно пов’язаних між собою процесів, він зазначає що до цього винаходу людський розум наближався поступово, переходячи через нові й складніші відкритгя. Його предтечею ставали різноманітні способи швидшого створення і множення зображень чи тексту без участі пера.
Процес удосконалення друкарської справи від простих відбитків до перепущення паперових стосів через спеціальні пристрої-верстати відбувався, скоріш за все, автономно в різний час і в різних частинах земної кулі. Хоча можливе й запозичення таких винаходів, «мандрування» їх поміж різних країн та народів [98-99; 1].
Однією з передумов виникнення друкарства як процесу був проміжний етап: нанесення на поверхню якогось плоского матеріалу методом тиснення спеціально виготовлених рельєфним способом певних знаків, фрагментів картинного чи текстового зображення (штамп, печатка) матеріал з якого вони виготовлялись був різноманітний виготовлені з різноманітний (глина, дерево, камінь, кістки, бронза, свинець). Наступним кроком до відкриття друкарського верстата стало запровадження візерунків – ремісничу практику опорядження тканин на тканині методом накладання (набиття) на шовк чи інший матеріал різноманітних візерунків чи елементів піктографічного (картинного) письма. Також однією передумов появи друкарства вважається ксилографія (спосіб виготовлення на дерев’яній дошці методом вирізування пробільних елементів спеціальної форми із дзеркальним рельєфним зображенням). Наприкінці XIII — початку XIVст. поряд із широким використанням дереворитів все більше почали входити в практику металеві заготовки, так звані металорити. З них переважно множили портрети святих, під якими вмішувалися короткі молитовні тексти. Металеві кліше виявилися кращими від дерев’яних (не так швидко зношувалися від багаторазового використання) для друку гральних карт. Пізніше так виготовлялися і невеличкі за обсягом читанки для дітей, букварі. Потребою часу ставало винайдення нового, досконалішого і ефективнішого, способу множення тексту, в основі якого була б можливість комбінування одних і тих же літер, відриву й перенесення їх з одного слова чи рядка в інше місце. Задовго до появи рухомих літер людська думка вже почала створювати прототипи, так першим у світі текстом, створеним (надрукованим) методом застосування рухомих літер є Фестський диск, що знайдений археологами на о. Крит.
Виготовлення окремих розбірних літер для створення текстів починає реалізовуватися в Китаї де винахідник Бі Шен на рубежі 40-50-х років XI ст. н. е. виготовив рухомі зображення ієрогліфів тогочасної китайської мови. Однією з передумов створення їх слугувало і винайденням у 105 році паперу. Склавши з окремих зображень ієрогліфів текст, сформувавши його в спеціальну текстову форму і покривши її фарбою, Бі Шен накладав на таку форму аркуші паперу і таким чином одержував відповідні тексти. Матеріалом для такого шрифту слугувала глина. Розбірний шрифт з матриць з ’являється дещо пізніше (XIV століття) в сусідів китайців — корейців, проте з часом відкинувся. Тільки епоха Відродження, яка з кінця XIV — початку XV ст. започаткувала в Західній Європі культуру Нового часу, стала й золотою епохою для ствердження й поширення на європейських теренах друкарства.
Винахідником друкарської справи в Європі й у цілім світі слід вважати німця Йогана Гутенберга. Саме йому, на думку вчених-фахівців, належить практичне втілення ідей для започаткування друкарського виробництва: лиття літер з металу; створення металевої форми (матриці), в якій ці літери виливалися; виготовлення інструменту для цього складного процесу; конструкція першого друкарського верстата і, насамкінець, виготовлення першої в світі друкованої книги — Біблії, що мала на кожній сторінці винятково по 42 рядки [106-107; 1]. Своє творіння він виготовив на хрестоматійному друкарському верстаті який запрацював 1450 року в німецькому місті Майнці. Проте дослідники подають й інші імена першопрохідців – чиї постаті можуть також вважатися засновниками друкарства.
Про винахід голландця Лауренса Костера розпоавдає легенда: «Лауренс був звичайним хлопцем, прислужував у одному із соборів міста Гарлема, доглядав ризницю. Сильно закохався в одну дівчину і збирався згодом одружитися з нею. Одного весняного дня вийшов самотньо погуляти за місто, сів над річкою під деревом. Виламавши одну гілку почав на ній щось ножем вирізати. Оскільки думав про наречену, то й вийшла випуклими лініями догори перша літера її імені. Поряд додав першу літеру свого імені. Подивувавшись такому мимовільному витворові, загорнув обрізану гілочку в шмат пергаменту та й поспішив до нареченої — подарувати свідчення його кохання до неї. Але оскільки була вже пізня година, вирішив зустрітися другого дня. На рано надумав ще раз глянути на подарунок. Обережно розгорнув пергамент і вкляк від подиву: на чистій обгортці чітко виднілися два ініціали імен. За ніч деревинка пустила сік й опуклі обриси двох літер відбилися на пергамент. Так прийшла до нього думка спробувати у такий спосіб не писати, а відтискувати якісь тексти на папері. На початку вирізав перевернуті літери на дошках і так почав друкувати книги» переповідає М. Тимошик. Як зазначають голландці близько 1440 року він заснував у Гарлемі чи не першу в Європі друкарню, де набиралися і множилися книжкові сторінки вже рухомими літерами. Припускається, що серед перших друків Костера була Латинська шкільна граматика Еміля.