Книга Греції та Античних часів

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ  ІНСТИТУТ»

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС

«ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ»

 

 

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

 

з дисципліни

 

«Вступ до фаху

"Видавнича справа та редагування" –

Поліграфія»

 

 

 Книга Греції та  Античних часів.

Реферат на тему №4.

 

 

 

 

 

Виконала: студентка 2 курсу

групи ЗВС – 11

Л. П. Демченко

 

Перевірила:

Л. М. Волкотруб

 

 

 

 

Київ – 2013

Зміст

 

 

1. Форми нанесення  зображень і запис на перших прототипах книг.

 

2. Грецькі рукописні книги в колекціях різних країн

 

3. Бібліотеки та книги Греції

 

ВСТУП

 

ВИСНОВКИ

 

Список використаної літератури та джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

В дослідженні історії  книги напевне один із найцікавіших етапів та найбагатших – є розвиток книги у античні та грецькі часи. Бурхливий розвиток науки і техніки дав початок багатьом процесам, починаючи від форми письма, місць для його нанесення, форм розмноження і звичайно змісту. Творення книг у Греції в Античні часи стало одним із місій керівництва держави, що дало змогу зібрати безліч творінь, створити відомі бібліотеки із рукописів, сувоїв із збірками з різних галузей знань, поєднавши всі свої знання і навіть зібравши найкраще з багатьох країн. Вдалося започаткувати значну кількість напрямків і найголовніше давати поштовх для розвитку книги як форми передачі знань. Завдяки цьому вірному шляху та високому рівню виконання цієї місії, весь світ знає про діяльність і наукові здобутки тих часів, а літератори і творці – стали класикою для прийдешніх поколінь. Висока культура книги греків за античних часі та у древності – може стати і зразком для нинішніх днів, як приклад процвітання нації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Форми нанесення зображень  і запис на перших прототипах книг

Грецька і латинська писемність відбулася з фінікійської. Їх відлік йде від архаїчного грецького письма і відноситься приблизно до IX–VIII ст. до н. е. Надалі, як зазначає В. С. Виргинський [с156, 1] грецька писемність розділилася на кілька різновидів. На основі східно-грецького письма з'явилася класична грецька (аттична) писемність. Назви літер були запозичені греками у фінікійців, хоча значення їх було повністю втрачено: «алеп» (голова бика) став «альфат», «Гамла» (голова і шия верблюда) – «гамою». Деякі знаки придбали нове звучання. Греки ввели також ряд додаткових букв, наприклад «фе», «хи», успадкованих згодом старослов'янської кирилицею. До IV ст. до н. е. греки перейшли до способу писати зліва направо, в той час як фінікійці писали справа наліво, що збереглося в ряді східних мов. На основі західно-грецького письма в VIII–VII ст. до н. е. виникла етруська, а потім латинська писемність. Класичний латинський алфавіт склався до II ст. до н. е. Римляни не давали буквах особливих назв. «Альфа» перетворилася просто в «а», «бета» в «бе» і т. д.

Що ж до запису, то приблизно  з VII ст. до н. е. греки писали на папірусі пензлем чи особливою паличкою. Листок папірусу по-грецьки називався «хартес» і «бібліон», або «біблос». Від першого слова відбувається старослов'янське «хартія» і латинське хартії, яке увійшло в формі «карта» у всі європейські мови. Слово «бібліон», що означало не тільки листок папірусу, але також лист, твір, книгу, нагадувало про запозичення грецької писемності у фінікійців. Бібл – це змінена греками назва фінікійського міста Гебль або Гебала. Цей корінь отримав згодом саме широке застосування в слові «бібліотека» та безлічі термінів, що відносяться до книжкової справи.

Про технології виготовлення писального матеріалу з папірусу повідомив римський вчений Пліній Старший. Гострою голкою стебло ділили на довгі та широкі волокна. На дошку укладали поруч смужки папірусу, потім клали поперечні смужки. Все це змочували мулистою водою з Нілу, що служила відмінним з'єднувальним матеріалом. Отриманий вологий аркуш віджимали за допомогою преса, сушили на сонці. Листи відбивали молотком, після чого папірус розгладжували. Довжина сувою становила 8-10 м. Його згортали, обмотуючи навколо палиці з загнутими кінцями. На папірусі писали драматурги Есхіл і Арістофан, філософ Сократ, математик і механік Архімед, історик Геродот. Папірусні сувої були предметом гордості багатьох бібліотек світу. У прославленій найбільшій бібліотеці стародавнього світу Олександрійській, заснованій в III ст. до н. е., в найкращі її часи налічувалося до 700 тис. сувоїв.

З III ст. до н.е. в античному  світі набуває поширення в  якості матеріалу для письма пергамент, або пергамен, – особливим способом вироблена шкіра телят і козенят. Її назва пов'язана з ім'ям малоазіатського міста-держави Пергама, важливого центру елліністичної культури, де вичинка пергаменту отримала великий розвиток. Листи пергаменту спочатку зшивалися так само, як колись з'єднувалися листи папірусу. Увійшло у всі європейські мови і слово «том». «Томос» означає «відрізана частина», тобто частину рукопису у вигляді окремого сувою. У порівнянні з крихкими папірусними листами – пергамент володів незліченними перевагами. Писали на ньому з обох боків; змивши фарбу, на ньому можна було писати повторно. Але головна перевага пергаменту полягало в тому, що його можна було легко згинати, не боячись зламати, як папірус. Про поширення писемності в елліністичних державах свідчить не тільки використання шкіри в якості матеріалу для письма, що відомо з глибокої давнини (в Єгипті з II-тис. до н.е.). Оскільки пергамент був дуже дорогий, використання більш грубих сортів шкіри тривало і після його винаходу.

За традицією виникнення пергаменту пов'язували з ім'ям пергамського царя Євмена І, який у II ст. до н.е. задумав  створити в своїй столиці велику бібліотеку. Про це прочув володар Єгипту Птолемей V, що був дуже гордівливою людиною та пристрасним книголюбом. Боячись, що нова бібліотека може затьмарити славу Олександрійської бібліотеки, він наклав заборону на вивіз папірусу. Тоді Євмен і вирішив створити новий матеріал, прозваний на ім'я його столиці пергаментом. Євмен таки створив бібліотеку, де зберігалося 200 тис. сувоїв.

Греки і римляни справляли ділові та побутові записи, а також застосовували  при навчанні дітей дерев'яні  дощечки, покриті з однієї сторони воском, – кодіціллії: codicilli – від слова codex – стовбур дерева, колода (звідси походить і слово «кодекс», початкове значення цього виразу – дерев'яна книга, а нинішнього значення «звід законів» це слово набуло лише пізніше).

Також, для швидкого запису під диктовку Тирон (служив секретарем у Цицерона 106-43 рр. до н. е.), винайшов римську стенографію. Букви процарапувались на м'якому воску залізним грифелем, гострим з одного боку, тупим з іншого (для затирання написаного). Грифель цей називався «стилос» або «стиль». Від назви цього інструмента походить і сучасне слово «стиль». Спочатку означало почерк, потім літературний склад, а в подальшому систему виразних прийомів. Кінці дощечок скріплювали між собою металевими дужками, ремінцем і просто мотузкою, виходило щось по типу зошита. Залежно від кількості сторінок зошита, вони називалася диптихом (дві сторінки), триптихом (три сторінки), поліптіхом (багато сторінок). Далі, після поширення в римських володіннях пергаменту, їх теж почали скріплювати у зошити (приблизно з II ст.).

Книгу, складену з декількох  зошитів, стародавні римляни називали «кодекс». Поява таких кодексів, зокрема «Кодекс Сінатікуса», відноситься  до IV ст. н. е. Палітурки книжок виготовлялися  спочатку з дерев'яних дощечок, обтягнутих шкірою, іноді по кутах окутих металом, а пізніше робилися з тисненими або інкрустованими прикрасами, застібками і т. д.

 

2. Грецькі рукописні  книги в колекціях різних країн

Зібрання грецьких рукописів знаходяться  в багатьох бібліотеках світу, і  це лише відомі факти. Незліченна кількість ї знаходиться в приватних колекціях та пропала безвісти із знищенням всесвітньо відомих бібліотек. Так наприклад в російській національній бібліотеці зберігається 904 одиниці. Це найбільше зібрання в Росії і одне з найбільших у світі. Найдавнішу його частину складають папіруси II-IV століть н. е. Серед них особливо цікаві фрагменти комедій Менандра «Фасма» і «Третейський суд» IV століття н. е., найдавніші з дійшли до нас текстів великого комедіографа. Папірусні книги-сувої зберігалися в спеціальних корзинах – так виглядали античні бібліотеки. Каталог однієї такої бібліотеки III століття н. е. є в зібранні відділу рукописів. Згідно нього, в числі інших книг в ній знаходилася «Афінська політія» Арістотеля. Оскільки текст цього твору був відкритий пізніше, ніж його згадка в каталозі, цей папірус отримав назву «віщого».

Пізня античність змінилася  епохою раннього християнства, книги-папірусні  сувої поступалися місцем пергаменами  кодексам, які було зручно використовувати  при богослужінні, заснованому на читанні певних місць з священних книг. Від цього часу до наших днів дійшли три списки грецької Біблії – Септуагінти. У публічній бібліотеці Росії зберігаються фрагменти найстарішого з них – Синайського кодексу. По почерку і особливостям тексту його датують IV століттям н. е. Так само, як Порфіревське євангеліє 835 року і Порфіровський псалтир 862 року, ці фрагменти потрапили в Бібліотеку з матеріалами архієпископа Порфирія Успенського (1804-1885). Вчений-палеограф і пристрасний колекціонер, він очолював у 1848-1854 рр. першу російську церковну місію в Єрусалимі, подорожував по Сирії, Палестині, Єгипту, знайомлячись з церковними архівами і монастирськими бібліотеками. Зібрана ним колекція рукописів була за його заповітом передана Імператорській Публічній бібліотеці і стала важливою частиною грецького фонду. Крім колекції Порфирія Успенського в основу зібрання Публічної бібліотеки були покладені ще кілька приватних колекцій XIX століття. У числі найважливіших повинна бути названа колекція синайських папірусів і палімпсестів «професора біблійної палеографії» К. Тішендорф (1815-1874), що включає згаданий вище «віщий папірус». У 1862 році йому вдалося привезти і передати імператору Олександру II знаменитий Синайський кодекс. До 1930-х років він зберігався в Публічній бібліотеці, а потім був проданий урядом Британському музею, де знаходиться і до цього дня. У 1858 році митрополит Трапезундський подарував Олександру I чудову рукопис X століття, так зване «Трапезундське євангеліє». Миколі I було подаровано дорогоцінний пурпурове Євангеліє IX ст., написане золотом і сріблом, прикрашене мініатюрами, це Євангеліє походить з візантійського імператорського скрипторію. Рукописи загалом у різних колекціях містять найцінніші джерела по всіх галузях історії та культури Візантії: книжкові мініатюри, книги поо палеографії, літературі, медицину, астрологію, діловодство та церковне право. Друга половина фонду в Російській колекції – відноситься до часу падіння Візантійської імперії і поствізантійської епосі. Після падіння в 1453 році Візантійської імперії грецькі рукописи розійшлися по всій Європі. Велика частина їх виявилася в Італії, давши поштовх гуманістичному розквіту філології в епоху Відродження. До XIX століття, часу формування зборів грецьких рукописів Імператорської Публічної бібліотеки, світовий фонд рукописів, що містять тексти античних авторів, був уже розподілений. Це в основному поствізантійської списки з більш ранніх манускриптів.

 

Багато років прослужив  зберігачем грецьких списків в Публічній  бібліотеці, колекціонер А. І. Пападопуло-Керамевса (1856-1912), вчений-грек, який прийняв російське  підданство і передав свою колекцію. Сама чудова серед них –  кодекс XV століття, що містить три трагедії Софокла: «Еанта», «Електра» та «Едіп-цар». Помітки на полях і в тексті вказують на те, що саме цей рукопис послужив основою для першого видання Софокла, зробленого Альдом Мануцієм в 1502 році. Багато рукописів викуплено патріархами на кошти царів, безпосередньо з гори Афон.

Україна теж має своє багатство, так наприклад у Центральній  науковій бібліотеці Харківського національного  університету ім. В. Н. Каразіна знаходяться грецькі рукописи ХІІ - ХVІІІ століть, колекція яких становить 24 екземпляри, унікальні манускрипти, що мають значення пам'ятників світової культури. Також по світу існує безліч музеїв і бібліотек де зберігаються рукописи, у Венеції наприклад навіть створено Грецький інститут Візантійських і пост-Візантійських досліджень, де зберігаються в тому числі і грецькі манускрипти.

3. Бібліотеки та книги Греції

Слово «бібліотека» вперше з'явилося в Стародавній Греції. Створення великих книжкових зібрань стало одним з показників культури Давньої Греції. У стінах давньогрецьких бібліотек розвивалися наука і література. Найбільш відомими були Олександрійська і Пергамська бібліотеки.

Історія Олександрійської бібліотеки тісно пов'язана з виникненням і зміцненням династії Птолемеїв і з поширенням грецької культури по всьому Середземномор'ю. Птолемей I Сотер, щоб надати своїй владі ваги в наукових і культурних колах, створює в місті Олександрії академію – Мусейон, «храм муз» (від цієї назви походить сучасне слово «музей»). Очолював його верховний жрець, а члени Мусейона призначалися царем і наділялися широкими привілеями. Під заступництвом царя вони повинні були займатися філософією, науковими дослідженнями, літературою і тим самим прославити царство Птолемеїв на весь світ. Щоб створити для цього оптимальні умови, при Мусейоні була заснована бібліотека.

Про зовнішній вигляд будівлі бібліотеки в збережених джерелах відомостей немає. Відомо, що як частина Мусейона воно розташовувалося в найбагатшому кварталі міста, де були розташовані палаци аристократії. Не збереглося і точних даних про кількість книг у бібліотеці, їх число за різними відомостями коливається від 40,000 до 700,000. Одне безсумнівно: фонди бібліотеки були величезні для того часу.

Олександрійська бібліотека складалася з двох відділень: головне (при Мусейоні) і філія (при храмі Серапіса). Рукописи (папірусні і пергаментні сувої) для бібліотеки збиралися по всьому світу, причому «іноземні» твори – єгипетські та латинські – переводилися на грецьку мову працівниками бібліотеки.

Найвищого розквіту Олександрійська бібліотека досягла в роки правління царя Птолемея II Філадельфа, який вирішив зібрати всі твори, написані до того часу на грецькій мові, а також зібрати і перевести на грецьку найважливіші твори, написані на інших мовах.

Для поповнення бібліотеки Птолемеї вдавалися нерідко до вельми специфічних методів. Так, кожне приходить до Олександрії судно піддавалося ретельному огляду, і якщо на ньому знаходилася-яка книга, то її забирали до бібліотеки, де з неї знімали копію, виплачуючи власнику деяку фінансову компенсацію. Птолемеї прагнули роздобувати і оригінали. Зокрема, Птолемей III посилав до Афін своїх представників за рукописами поетів-драматургів – Есхіла, Софокла та Евріпіда.

Були в Олександрійській бібліотеці і фінікійські книги, від яких до наших днів збереглися лише найменування або імена авторів. У бібліотеці почали збирати також книги про індійських буддистів після того, як правитель Індії Ашока в першій половині Ш століття до н.е. запропонував Птолемею II прийняти буддистське віросповідання.

Особливої уваги заслуговує історія перекладу на грецьку мову Біблії. Птолемей II направив рабину Єрусалиму прохання надіслати йому «законополагающі» книги євреїв, а також кілька перекладачів, які знали іврит і грецький. Рабин задовольнив це прохання і відправив йому п'ять книг Біблії і 72 духовних особи для написання переказу. Птолемей помістив кожного з них в окрему кімнату і наказав їм працювати самостійно. Коли вони закінчили свою працю, всі 72 варіанти були порівняні між собою. На превеликий подив, всі тексти збіглися.

Завдяки бібліотеці багато олександрійських вчених зберегли свою популярність і до наших днів. Серед них: Евклід – автор праці «Начала» (15 книг), в якому містяться основи античної математики, елементарної геометрії, теорії чисел, загальної теорії відносин і методу визначення площ і обсягів; Архімед – творець інтегральних методів обчислення площ і обсягів, автор «закону Архімед» і цілого ряду найважливіших винаходів; Ерасистрат – один з основоположників грецької медичної школи, який досліджував головний мозок і нервову систему людини; Ератосфен – учений, що заклав основи математичної географії, вперше виміряв дугу меридіана. Серед видатних літераторів того часу можуть бути згадані поети Феокрит, Аполлоній Родоський, чия поема «Аргонавтика» про міфічний подорожі за золотим руном зробила вплив на римську літературу. Вчені олександрійського Мусейона зробили дуже багато для вивчення і поширення героїчних поем давньогрецького епічного поета Гомера. Це ж відноситься і до праць давньогрецького історика Геродота, прозваного «батьком історії» та відомого за описом греко-перських воєн з викладом історії держави Ахеменідів, Єгипту та ін. Він же дав перший систематичний опис життя і побуту скіфів.