Хліб у житті українців та пов’язані з ним народні обряди

 «Вийди господарю в цей час,

Викупи вінок у нас,

Дай нам таляр битий

За цей вінок витий,

Бо то дівоньки плели,

Щоб горілоньку пили.

Віночок – на кілочок,

Нам горілочки дзюбанок.»

     Він виходить з хати і дівчина з колоссяним вінком вклоняється йому та й каже:

«Дай Вам Боже,

Щоб ще щасливо дочекатися урожаю.

Й на той рік сіяти  й орати

А ми будемо збирати!»

     Господар бере «квітку» з рук дівчини й відповідає:

«Дай боже, дочекатися, в добрім здоров’ї!

А ти, молода, Дай Бог, здорова росла.

Й до шлюбного вінця доросла». [6, с. 302-305]

     Потім запрошує до хати всіх женців. У хаті вже накриті столи й приготований смачний обід з горілкою. За столом женці співають застільні пісні. Цей сніп і вінок зберігають в хаті під образами, а в день Спаса їх несуть до церкви й святять разом із хлібом, що спечений з борошна нового врожаю. Щоб узнати, котрий посів буде ліпший – ранній, середній чи пізній, - господарі колись ворожили так: відривали від обжинкового вікна три колоски й закопували їх у землю; один із тих колосків мав визначити ранній посів, другий – середній, а третій – пізній. Потім дивилися, котрий із цих трьох колосків швидше й ліпше давав зелені сходи, і робили відповідні висновки. Розуміється, це була свого роду традиційна гра, а не поважне визначення часу осіннього посіву.

     Всі ці обжинкові звичаї виконуються тільки з озимими хлібами: з житом і пшеницею; закінчення жнив ярого збіжжя не відзначається якимись спеціальними обрядами, хіба що слід згадати про «обкіски» в Західній Україні. [13, с. 86-92]

     Цей автор пише, що, звичайно, хтось із косарів по закінченні жнив ярого збіжжя приносить на косі невеличкий віночок з колосків ячменю, вівса чи гречки. Здіймаючи з коси той вінок і передаючи його господареві, косар виголошував таке побажання:

 «Дай вам Господь Бог

Обкісків діждати,

Іще вам дай, Боже,

Щасливого зібрати,

Звести, змолоти,

З Богом ся веселити,

І довгий вік прожити!»

     Отже, як бачимо що хліборобські традиції сприяли згуртуванню українського народу, його духовному збагаченню та культурі, догляду, збиранню хліба.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

    Споконвіку  в Україні хліб був символом  добра, знаком самого життя,  хліборобської вдачі. Хліб ніколи не приїдається, не набридає – така його дивовижна властивість.

     Не знайти  іншого такого народу, в якого  обрядовий хліб мав би більше  значення, ніж в українців. Він  є головним атрибутом обрядів,  пов’язаних із життєвими циклами.

     Найбільшого розмаїття та символічності хліб набув у весільних звичаях. Весілля у традиційному розумінні українця – це символ народження родини та продовження її в поколіннях. Для того, щоб забезпечити родинне щастя й безперервність життя, весілля супроводжується численними магічними діями та атрибутами.

     Магічною символікою наділений весільний хліб – коровай. Крім цього випікалося багато інших обрядових виробів із тіста: гільце, дивень, ріжки, калач, лежень, батько, покраса, полюбовники, двійки, шишки, калачики і т.п. Кожен виконував свою особливу функцію в цілісній весільній драмі:

1. Хліб як символ згоди на шлюб;
2. хлібом запрошували гостей на весілля;
3. хлібом благословляли молодят;
4. хліб як символ єднання двох родів;
5. символічне вшанування хлібом батьків молодят;
6. хліб як символ освячення шлюбного ложа.

     Після весілля  в кожній українській родині  радо очікували на поповнення  сімейства. З народженням малюка  хліб продовжував виконувати  важливу роль в обряді хрещення. Пекли калачі, які мали символіку  числа сім ( символ щасливої долі ), їх укупі з полотном хрещені батьки дарували хрещенику, промовляючи: «Роди, Боже, жито-пшеницю, а в запічку – дітей копицю».

     Багато  сезонних і релігійних християнських  свят у системі дозвілля українців  мало свій атрибут, втілений у різноманітних видах хліба та борошняних страв, підтверджуючи особливу виразність культу хліба й землі.

     Особливе  місце в житті українців займали  хліборобські обряди та трудові  традиції: зажинки, жнива, обжинки.

     Хліборобські  традиції сприяли згуртуванню українського народу, його духовному збагаченню та культурі догляду і збиранню хліба.

     Українці  глибоко шанували хліб, берегли  його та передавали шанобливе  ставлення до нього своїм дітям,  а також прищеплювали традиції  та звичаї, які були з ними пов’язані.

     Найбільший  докір, який можна було висловити  невдячній людині – це зауважити:  «Ти забув мій хліб».

     На жаль, на сьогоднішній день, діти не  завжди шанобливо ставляться  до хліба, не розуміють його  істинну цінність. Не знають звичаїв свого народу, бо не кожна сім’я може навчити своїх дітей берегти та цінувати хліб. Без хліба в українців не відбувається жодна подія сімейної та календарної обрядовості.

     Хліб –  це найвища святість, це символ  Сонця, символ єдності Роду, добра,  знак життя і хліборобної вдачі людини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список  використаних джерел і літератури

 

1. Артюх Л. Ф. Їжа й харчування в Київській Русі // Етнографія Києва й Київщини. Традиції й сучасність. – К., 1986. – с. 74-75.
2. Артюх Л. Ф. Народне харчування українців та росіян північно- східних районів України. – К., 1982. – 110 с.
3. Артюх Л. Ф. Українська народна кулінарія ( історико-етнографічне дослідження ). – К., 1977. – 154с.
4. Богданович А. В. Сборник сведений о Полтавской губернии. – Полтава, 1877. – 283 с.
5. Богуш А. М., Лисенко Н. В. Українське народознавство. – Київ «Вища школа», 2002. – 407 с.
6. Воропай О. Звичаї нашого народу. – Київ «Оберіг», 1993. – 589 с.
7. Гонтар Т. О. Народне харчування українців Карпат. – К.,1979. – 138 с.
8. Закладний В. П. Старі полтавці, хто вони?: Побут давніх українців за «Енеїдою» І. П. Котляревського. – Полтава: Дивосвіт, 2005. – 176 с.
9. Зеленін Д. К. Восточнославянская єтнография. – М., 1991. – 511 с.
10. Килимик, С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні : у 3 кн. Кн. 2. Т. 3. (Весняний цикл). Т. 4. (Літній цикл) / С. Килимник. – К. : Обереги, 1994. – 524 с.
11. Макарчук С. А. Етнографія України. – Львів «Світ», 2004. – 518 с.
12. Максимович М. Дні та місяці українського селянина: Науково-популярне видання – К.: Обереги, 2002. – 189 с.
13. Павлюк С. П. Традиційне хліборобство України: агро-технічний аспект / АН УРСР Львів. від. ІМФЕ ім.. М. Т. Рильського; Редакція Гошко Ю.Г. – К.: Наукова думка, 1991. – 224 с.
14. Панченко В. Г. Українське національне харчування: минуле і майбутнє. Уроки здоров’я. – Дніпропетровськ: Герда, 2009. – 240 с.
15. Сумцов Н. Ф. Хлеб в обрядах и песнях. – Харьков. – 1885. – 138 с.
16. Хліб наш насущний: Використання хліба в українських обрядах і звичаях. / Упорядники Ткач М., Данилевська Н. – К.: Українська кафедра духовної культури, 2003. – 220 с.
17. Артюх Л. Ф. Рецепти українських страв і напоїв // Народна творчість і етнографія. – 1990. – № 5.
18. Давидюк М. Традиційне харчування волинян // Народна творчість та етнографія. – 2006. – № 1. – С. 38-50.
19. Качалка Н. І хліб духмяний на столі // Берегиня. – 1993. - № 2,3. – С. 3-5, 7-9
20. .Качалка Н. Не ми хліб носимо, а хліб нас ( традиційне харчування мешканців степової України ) // Берегиня. – 2007. – № 1. – С. 87-91.
21. Качалка Н. Повсякденні страви Київщини // Берегиня, 2006. – № 3. – С. 85-88.
22. Лохова О. Українські народні звичаї // Хімія. Біологія. – 1999. – № 4. – С. 8.
23. Паньків М. Народна їжа на Покутті // Берегиня. – 2006. – № 2. – С. 67-82.
24. Печерна Г. Символіка обрядового хліба // Народознавство. – 1994. – № 13.  – С. 2.
25. Скуратівський В. Традиційний обрядовий хліб // Берегиня. – 2007. – №1. – С. 65-86.
26. Сосенко К. Святковий вечір на стародавній Україні // Дитина. – 2001. – № 11-12. – С.18.
27. Ткач М. Хліб в українському побуті // Українська культура. – 2004. – №4. – С. 36-37.
28. Тягур Т. І. Хліб, сіль і рушник у звичаях і обрядах українського народу // Початкове навчання та виховання. – 2005. – № 14. – С. 14-20.
29. Українська минувшина: ілюстрований етнографічний довідник / за редакцією А. П. Пономарьова./ – К., 1993. – 254 с.