Хліб у житті українців та пов’язані з ним народні обряди

 

 

Зміст

 

 

 

Вступ…………………………………………………………………………….3-5

Розділ І. «Хліб – всьому голова» - мовою народної творчості...……...……6-11

Розділ ІІ. Роль хліба у весільній, родильній та поминальній обрядовості………………………………………………………………………12

2.1 Хліб у весільній обрядовості………………………………..….………..12-16

2.2. Значення хліба в родильній  обрядовості………………………………17-19

2.3. Місце хліба у похоронно-поминальній обрядовості….………………20-21

Розділ ІІІ. Хліборобські обряди та трудові традиції…………………………..22

3.1. Зажинки…………………………………………………...………….......22-23

3.2. Жнива…………………………………………………………………….24-26

3.3. Обжинки…………………………………………………….……………27-29

Висновки……………………………………………………...….……….......30-31

Список використаних джерел і літератури…………………………………32-33

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

 

Актуальність  теми дослідження.

     Народи  світу різняться між собою  одягом, звичаями, традиціями. У кожного народу є свої національні святині, улюблені речі, дерева, тварини.

     Українці  мають свої традиції, символи,  які споконвіку шанують і оберігають. Хліб належить до особливо шанобливих символів українського народу.

     З давніх-давен хліб у великій пошані в народі. Недаремно у молитві до Бога «Отче наш…» люди, як великої милостині, просили не позбавляти їх хліба, бо він не просто основа життя. Споконвіку хліб називають святим. Він завжди лежав на столі.

     Хліб ніколи  не приїдається, не набридає  – така його дивовижна властивість. Недаремно в народі складено про хліб чимало прислів’їв: «Хліб – всьому голова», «Без хліба суха бесіда», «Без хліба немає обіду», «Хліб житній – батько рідний, гречана каша – мати наша», «Хліб на стіл, і стіл – престол, а як хліба ні скибини, то й стіл – деревина!»

     Величезне  місце посідав хліб у багатьох  звичаях, обрядах українців символізував  добробут, гостинність та доброзичливість.

     Хлібом-сіллю зустрічали дорогих гостей, рідних. З ним проводжали молодих до шлюбу, хліб приносили в дім з новонародженим, проводжали людину в останню путь. На початку третього тисячоліття багато хто вважає гріхом розтоптати навіть крихту хліба, точнісінько як їхні пращури кільканадцять століть тому.

     Історіографія роботи складається з різних типів літератури. Цінним джерелом при написанні наукової роботи стало дослідження Павлюка С. П. «Традиційне хліборобство України», а також Ткача М. «Хліб в українському побуті».

     Заслуговує  уваги дослідження Данилевської  Надії «Хліб наш насущний: Використання  хліба в українських обрядах  і звичаях».

     Вагому  роль у написанні наукової роботи відіграли етнографічний нарис О. Воропай «Звичаї нашого народу», а також дослідження Тягур Т. І. «Хліб, сіль і рушник у звичаях і обрядах українського народу».

     Багатющий  матеріал про обряди і звичаї, пов’язані з хлібом, що вже  стали реліктами, зібрані Василем  Скуратівським в «Традиційному  обрядовому хлібові» та «Місяцеліку».

     Також в  нашій науковій роботі використані  матеріали ілюстрованого етнографічного  довідника за редакцією А. П.  Пономарьова «Українська минувшина».

     Цінним  джерелом слугував посібник з  українського народознавства «Культура  і побут населення України» виготовлений колективом авторів-співробітників кафедри археології, етнографії та музеєзнавства Київського університету ім.. М. Т. Рильського АН України.

     Важливу  інформацію ми почерпнули з  монографії Георгія Булашева  «Український народ у своїх  легендах, релігійних поглядах та віруваннях».

     Дана тема, як бачимо, висвітлена у сучасній науковій літературі побіжно, порівнюючи з висвітленням в українській етнографії у ХІХ столітті.

Об’єктом дослідження є хліб у житті українців та пов’язані з ним народні обряди.

Предметом дослідження є хліборобські обряди, трудові традиції українського народу, значення хліба в весільній, родильній, поминальній обрядовості.

Хронологічні  рамки дослідження охоплюють ХІХ століття.

Мета даного наукового дослідження – дослідити значення хліба в житті українців та пов’язані з ним народні обряди та трудові традиції.

Мета обумовила наступні завдання дослідження:

• розкрити значення хліба в житті українців;

• проаналізувати роль хліба у весільній, родильній та поминальній обрядовості;

• дослідити хліборобські обряди та трудові традиції українців.

Історичними методами застосованими в роботі є хронологічний, періодизації, актуалізації, логічного аналізу, систематизації, узагальнення та етнологічні методи безпосередньо польового спостереження, фіксації та опису матеріалу.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в науковій роботі зроблено спробу дослідити не тільки місце хліба в житті українців, але і виокремлено пов’язані з ним народні обряди та трудові традиції.

Практичне значення наукової роботи полягає в тому, що її фактичний матеріал, висновки та узагальнення можуть бути використані в процесі викладення історії України, в роботі гуртків з народознавства, історичного краєзнавства, мистецтвознавства, у виховній роботі в навчальних закладах.

Структура наукової роботи обумовлена логікою розкриття теми, специфікою мети, завдань та характером дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ  І. «Хліб – всьому голова» - мовою народної творчості.

 

     Хліб – це найвища Святість. Хліб – це є символ Сонця, символ єдності Роду.

     Хліб українці називають «Святим», «Божим даром», «Батьком», «Годувальником», «Головою», «Розпорядником». Без хліба в Україні не обходиться жодна важлива подія. Для наших предків-землеробів найбільшою святістю і жертовною стравою з давніх віків і до нині був і залишається хліб.

     В обрядах хліб символізує Життя, а слова «жити» й «жито» в українській мові мають один корінь. Шана до хліба закріпилась у народних звичаях. На покуті під образами, що є в хаті священним місцем, колись завжди лежала на столі покрита рушником паляниця. Кожен шматочок хліба з’їдали повністю, не залишаючи куснів, щоб силу не залишити.

     Хліб не можна викидати у сміття, навіть хлібні крихти слід зібрати у долоню і з’їсти, або ж віддати худобі чи птиці. Знайдений на дорозі окраєць хліба потрібно обтрусити і покласти на високому місці для пташок. Коли випадково кусень хліба упаде на підлогу, селяни його піднімають і цілують – перепрошують, у хіба ж бо ніжки короткі, впаде зі столу і може ніколи більше туди не повернутися.

     Про хліб не можна казати, що він поганий, він може бути лише не випечений, глевкий, сирий, підгорілий, зачерствілий.

     З появою хліба, як засобу харчування, виникла світла думка, що Богам бридка кров жертовних тварин, і хліб стає головним предметом жертвоприношень.

     Велесова книга серед жертовних приносів називає зерно, плоди, квіти, напої та мед:

«Се Боги Русі не беруть жертви людської, а ні тваринної,

Лиш плоди, овочі, квіти, зерно, сиру питну,

На травах настояну, і меди,

ніколи не живу птицю, ані рибу». [5, с.25]

     Хліб ніколи  не клали у вогонь, а краяли  Богам. Сільська сім’я в день з’їдала хлібину. Тому часто виготовляли сім хлібин, на кожний день тижня і один на позику. І якщо один з них підгорів, то відповідно той день тижня вважався нещасливим, а якщо згорав увесь хліб (бувало, що спалахував у печі), то вважався нещасливим весь тиждень.

     Це дуже погана прикмета. Якщо підгорів чи згорів весільний коровай – то також буде нещасливим той шлюб. Всі знають, як на весілля коровай розламується на долі і розноситься по колу, єднаючи Роди.

     На проводи русалок розламували хліб на 4-ри частини і лишали на землі на межах ниви.

     На проводи великодні бабки лишаємо на могилах Предків.

     На обжинки шматочок хліба кладеться в Спасову (Вересову) Бороду на полі.

     На Різдво кутя (варена пшениця) підкидається догори – Богам, споживається родиною – Явний Світ, і лишається на столі – Предкам.

     Хліб могли залишати на деревах пташкам, обрядовим хлібом годували корову, їй давали цілушку з «Маланки», з «Василя», з «Жайворонків». Коли давали глечик з молоком, то повертали його не порожнім а поклавши окраєць хліба з сіллю, який віддавали корові, щоби відновити здатність давати молоко. [9, с.17]

     Отже, хліб – живий, у нього є Душа. Книш на Різдво навіть має зверху хлібенятко, що його називають «душею». Тому призначення хліба – творити життя, наділяти всіх живильною силою землі-матінки.

     З’явиться на світ дитина – з хлібом йдуть на родини. З хлібом приходять і на хрестини, виряджають когось у дорогу – ув’язують у рушник житній окраєць або шматочок освяченої бабки, щоб оберігав угоду від біди.

     З хлібом йдуть свататись.

     Хліб повертають, щоб розірвати угоду про шлюб, хлібом благословляють на подружнє життя, з хлібом йдуть на новосілля, з хлібом проводжають покійника. «Хліб несли куми (щоб дитя виросло з хлібом), крім того кумі за пазуху клали цілушку хліба, і вона, повернувшись із церкви, ділила з породіллею та їла цей хліб; батько дитини кликав кумів з хлібом; жінка до виводу в шість неділь йшла з хлібом; бабі-бранці оддячували не лише грішми й хусткою, а й обов’язково хлібом…[16, с. 200]

     Взагалі звичай приходити з хлібом і вертатися не з порожніми руками, тобто символічно обдарованими, дуже характерний для Поділля. Навіть там, де калачів не пекли, давали по два пиріжки…». Найбільший докір, який можна було висловити невдячній людині, - це зауважити: «Ти забув мій хліб».[24, с. 2] За слов’янським звичаєм, навіть недруга слід було напоїти водою та нагодувати хлібом із сіллю. Тоді ворожнеча могла перерости у дружбу.

     В Україні хліб-сіль на вишитому рушнику – то найвища ознака гостинності народу.

     Що ж означає слово «хліб»? Словник української мови дає такі тлумачення цього слова: хліб – це випечений виріб з борошна, продукт харчування; хліб – це рослина на полі; хліб – це харчі, прожиток.

     Хліб, як кінцевий продукт харчування – рум’яна, духмяна паляниця – потребує важкої праці.

     Та й випікання хліба – то ціле дійство! В Україні є прислів’я: «Без господаря двір плаче, а без господині – хата, бо вона на три вугли в ній тримається». Перший – на покуті стоїть стіл, перпендикулярно до нього – піч. А у третьому глухому кутку традиційно стояла пічна діжа. У діжі місили тісто, у печі його випікали, а на столі, прикритім рушником лежали паляниці.  Діжа прикрита рушником, завжди стояла на покуті. У народному прислів’ї мовиться: «Без столу і діжі немає тепла і їжі». [27, с. 36-37]

     Споконвіку в Україні хліб був символом добра, знаком самого життя і многотрудної хліборобської вдачі.

     Випікався хліб в чистій хаті. Дверима не рипали, аби хліб не вирипати. Жінка, яка вчиняла тісто на хліб, мала бути чистою за календарним тлумаченням і розпочинала це диво-дійство з молитви.

     В народі існує повір’я, що хліб потрібно випікати в жіночі дні – середу чи п’ятницю, хоча в окремих родинах житній хліб пекли щодня. А в деяких районах хліб пекли на тиждень, у суботу, переважно з житнього борошна, часто домішували до нього ячмінне, гречане або вівсяне ( на Бойківщині ) чи кукурудзяного ( на Гуцульщині ) борошна. На півдні переважав пшеничний хліб. Якщо борошна до нового врожаю не вистачало, домішували товчену картоплю, висівки, гарбузи, а в неврожайні роки та навесні – висівки, потовчені жолуді, лободу, кропиву чи подорожник.

     Гуцули домішували до кукурудзяного борошна змелені кукурудзяні качани.

     Хліб, як правило пекли із заквашеного тіста, в карпатських селах переважав прісний хліб ( вівсяний «ощипок» або кукурудзяний «малай», «корж» ). Не можна було пекти хліб у п’ятницю, тримати двері відчиненими при саджені хліба у піч, торкатися до тіста «нечистій» жінці, позичати з дому хлібну діжу й лопату тощо. Хлібини саджали в піч на капустяних, дубових чи ярових листах.

     Хоч сьогодні й не печуть хліб у родинах, та забувати це ремесло негоже.

     Діти завжди повинні знати, який шлях проходить зернина, аж поки вона не потрапить на стіл.

     Обробити ниву, висіяти, виходити, зібрати, обмолотити, змолотити, випекти – все це нелегка хліборобська праця. Від цього й ставлення у людини до хліба шанобливе.