Поняття, історія, методологічні основи та предмет кримінології

Ідеї класичної школи, безперечно, були плідними, але недооцінювали особливості особи у вчиненні злочину. Класична Іпкола спиралася тільки на "чистий розум" і майже не зважала на практику й фактичний матеріал про злочини та боротьбу з ними.

 

До передумов виникнення позитивістського періоду належать, з одного боку, значне поширення злочинності в середині XIX ст., що позначилося на європейському суспільстві, а з другого, стрімкий розвиток природничих і гуманітарних наук. У науки, що вивчали особу, почали впроваджуватися прийоми з точних дисциплін, це зумовило виникнення антропології, соціології та статистики.

Методологічною основою кримінологічних  учень позитивістського періоду була філософія позитивізму, що виникла в першій третині XIX ст. і намагалася зібрати позитивний, кількісно визначений матеріал про різні аспекти життя суспільства. Своєю назвою ця школа вказує на бажання замінити абстрактні та філософські роздуми юридичними висновками і спостереженнями, що ґрунтуються на серйозних доказах. Від концепції вільної волі класичного напрямку позитивістська школа переходить до "причинності" злочину.

Від науки класичного періоду позитивістська кримінологія відрізнялася широким  застосуванням статистичних та інших  фактичних даних про вчинені  злочини.

Позитивістська кримінологія розвивалась  у двох основних напрямах - біологічному та соціологічному. Незважаючи на суттєву відмінність поглядів крайніх представників цих напрямів, межа між ними з часом дещо розмилась і відбулося взаємне проникнення, що проявилося, зокрема, у появі психологічних теорій кримінології.

 

На сучасному етапі розвитку суспільства, коли поглиблюється прірва між добром і злом, потреба в  глибоких кримінологічних дослідженнях виявляється дуже гостро, оскільки злочин є одним із крайніх проявів зла й потребує глибокого осмислення з позицій як філософії, так і практики юриспруденції33.

До сучасних кримінологічних теорій і концепцій належать стратифікація, конфлікт культур, інтеракціонізм та стигматизація.

Концепція стратифікації з'явилася  під впливом соціології, що поглиблює  уявлення про структуру сучасного  суспільства. Суспільство складається  не тільки з класів, а й з інших  соціальних груп, які створюються на різноаспектній основі (професійній, національній, віковій, ідейній, статевій та ін.). Між цими групами (стратами) існують суперечності, виникають конфлікти, що стають джерелом невдоволення, а іноді й поштовхом до порушення закону. Окремим (частковим) випадком є конфлікт культур. Яскравим прикладом прояву конфлікту культур є мігранти, котрим важко адаптуватися в умовах життя, що склались у корінного населення. Відомо, наприклад, що питома вага серед злочинців мігрантів, які перебувають на території США нетривалий час, істотно перевищує відповідні показники серед інших верств населення. Раціональні методи концепції стратифікації були б доцільними для пізнання природи злочинів, які вчиняються на міжнаціональному ґрунті, а також для злочинів, що випливають із суперечностей між різними верствами населення. Представником теорії конфлікту культур є Т. Селлін.

Інтеракціонізм (учення про взаємодію). Згідно з цією концепцією, причини  злочинності можна подати схематично. Ядром концепції є постулат про  те, що злочинна поведінка - це результат  взаємодії особи та середовища. Зауважимо, що радянська кримінологія свого  часу значно збагатилась ідеями штеракціонісгів, насамперед, щодо пояснення механізму  вчинення конкретного злочину, що є  наслідком зіткнення особи, котра  має негативні нахили, із несприятливою  життєвою ситуацією.

Стигматизація (таврування) - це психологічні й соціальні наслідки оголошення людини злочинцем. У результаті засудження людини (особливо, коли їй призначено покарання у виді позбавлення волі) їй немов би ставиться ганебне "тавро" особи другого сорту, що до того ж є небезпечною для суспільства. Таврування виявляється в негативному ставленні довколишніх до раніше засудженого, а також у внутрішньому засвоєнні людиною ролі злочинця. Особливе значення надається психологічній переорієнтації особи, що зазнала відчуження законослухняних громадян і зблизилась зі стилем життя інших злочинців. Концепція стигматизації має важливе значення не тільки для теорії, а й для формування кримінальної політики, та особливо для виправлення правової свідомості значної частини громадян.

У нашому суспільстві ідея помсти помітно поширена. Люди звикли бачити у злочинцеві не члена суспільства, що зробив помилковий крок, а ворога. Пояснення, що такі погляди примножують злочинність, повинні стати невіддільною складовою правової пропаганди.

Від початку 60-х рр. XX ст. у західних країнах та США значного поширення набули прикладні кримінологічні дослідження. Так, виникло кілька напрямів, які вивчають злочинність молоді, злочини, що вчиняються в сім'ї, організовану та "білокомірцеву" злочинність. Відповідні дослідження організовує та фінансує не лише держава, а й бізнесові структури, благодійні та інші організації. Це свідчить Не тільки про збільшення масштабу злочинності, що примушує залучати до боротьби з нею нетрадиційні сили, а й про все відчутнішу свідомість суспільства, що бажає вдосконалюватися.

 

5. Історія кримінології в Україні та країнах СНД.

У перші роки радянської влади продовжували свою діяльність представники дореволюційної соціолого-правової науки (М. Гернет,С. Познишев, М. Ісаєв, О.Жижиленко).

У великих містах Росії було відкрито кримінологічні кабінети, зокрема, у  Петрограді (1918р.),Саратові (1922 р.) та Москві (1923 р.). Аналогічні кримінологічні установи були створені й в Україні. У 1924 р. при Одеському будинку примусових робіт (тюрмі) за участю вчених університету було створено Кабінет з вивчення злочинності й особи злочинця з філіями в Харкові та Києві. Незабаром Кабінет став Всеукраїнським, а в 1930 р. перетворився на Всеукраїнський кримінологічний інститут у Харкові.

У цей період інтенсивно вивчалися  соціологія злочинності та її види, особа злочинця, мотивація злочинної  поведінки, здійснювалися цікаві дослідження, видавалися збірники наукових статей і монографії: "Моральна статистика" (М. Гернет, 1922 р.),"Преступ-ность и самоубийство во время войны и после нее" (М. Гернет, 1927 р.),"Юные правонарушители" (В. Куфаєв, 1924 р.),"Криминальная психология. Преступньїе типы" (С. Познишев, 1926 р.).

Всеукраїнський кабінет в Одесі  щорічно з 1927 по 1930 рр. видавав збірник "Изучение преступности и пенитенциарная практика". У вивченні злочинності того часу брали участь і практичні працівники суду, прокуратури, ОГПУ, НКВС, а також студенти.

Для кримінологічних досліджень тієї пори були характерними порівняна незалежність від ідеологічних догм і прагнення розібратися не тільки в зовнішніх криміногенних факторах, а й у характеристиках особи правопорушника. Широко використовувалися досягнення біології, психіатрії, психології, теорія рефлексів М. Бехтерєва та І. Павлова. Усе це суперечило сталінському режимові й не вписувалося в офіційно визнані ленінські твердження про корінну причину злочинності.

Починаючи з 1929 р. і до середини 30-х  років XX ст., українська радянська кримінологія зазнала нищівного розгрому. Приводом стало обвинувачення низки російських й українських учених у пропаганді ідей Ч. Ломброзо, що призвели до закриття кримінологічних кабінетів і перетворення інститутів з вивчення причин злочинності в установи, які досліджували лише питання карної політики та кримінального права. Це ознаменувало ліквідацію кримінології як "буржуазної лженауки". її викладання у вищих школах припинилося, проблеми запобігання злочинам знову перейшли до науки кримінального права.

Кримінологічна наука відроджувалася поступово, починаючи з XX з'їзду КПРС. У пресі почали з'являтися статті, у яких наголошувалося на необхідності відновлення досліджень злочинності й розробки запобіжних заходів. Помітно пожвавилася робота кафедр кримінально-правових дисциплін юридичних факультетів щодо вивчення різних аспектів злочинності та її детермінації.

Із 1957 р. проблеми кримінології почали вивчати на юридичних факультетах університетів і юридичних інститутів, секторах філософії та права низки Академій наук союзних республік. У 1957 р. було створено Всесоюзний науково-дослідний інститут (НДІ) криміналістики при Прокуратурі СРСР, а в 1963 р. - Всесоюзний НДІ з вивчення причин і розробки заходів запобігання злочинності при Прокуратурі СРСР. У1964 р. в юридичних вищих закладах освіти було введено курс кримінології.

У 60-х рр. XX ст. були опубліковані важливі  наукові праці з кримінологічної  тематики, зокрема: С. Остроумова "Преступность и ее причини в дореволюционной  России" (1960 р.); О. Сахарова "О личности преступника и причинах преступности в СССР" (1961 р.); О. Герцензона "Предмет  и метод советской криминологии" (1962 р.);П. Михайленко, И.Гельфанд "Предупреждение преступлений - основа борьбы за искоренение  преступности" (1964 р.); А. Герцензон "Введение в советскую кримино-логию" (1965 р.); П. Михайленко "Причини рецидива и борьба с ним в УССР" (1965 р.),"Борьба с преступностью в Украинской ССР" (в 2-х томах, 1966-1967 рр.), "Предупреждение преступности несовершеннолетнихвУССР" (1967р.),"Профилактическая деятельность районних (городских) органов милиции и следственннх аппаратов при них" (1968 р.); В. Кудрявцев "Причинность в криминологии" (1968 р.); И. Карпец "Проблема преступности" (1%9р.);Н.Кузнецова "Преступлениеипреступность" (1970р.); П. Михайленко, И. Гельфанд "Рецидивная преступность и ее предупреждение органами внутреннихдел" (1970 р.); Г. Аванесов "Теория и методология криминологического прогнозирования" (1972 р.) тощо.

У1966 рр. виходить перший підручник  з радянської кримінології, підготовлений Всесоюзним інститутом з вивчення причин і розробки заходів запобігання злочинності.

Наприкінці 60-х рр. XX ст. в Україні  кримінологія почала відроджуватися в  Київській вищій школі МВС  СРСР (нині Національна академія внутрішніх справ України) та значною мірою  це було пов'язано з ім'ям професора  П. Михайленка. Тоді при Київській  вищій школі МВС було створено науково-дослідну лабораторію, значну частку серед тематики якої становили кримінологічні проблеми. Нині на базі цієї лабораторії при Національній академії внутрішніх справ України функціонує НДІ, який уперше опублікував у відкритому виданні кримінальну статистику України з 1972 по 1993 рр.

Координацію кримінологічних досліджень здійснював відділ кримінально-правових та кримінологічних проблем Інституту  держави і права Академії наук УРСР34. Наукові співробітники цього  відділу наприкінці 60-х - початку 70-х  рр. проводили широкі кримінологічні дослідження в різних містах України. У результаті цього були підготовлені та видані колективні монографії: "Попередження правопорушень неповнолітніх" (1967 р., відп. ред. М. Міхеєнко); "Боротьба з правопорушеннями і злочинністю" (1969 р., відп. ред. І. Лановенко);"Кримінально-правова  боротьба з хуліганством" (1971 р., відп. ред. Ф. Лопушанський); "Відповідальність за втягнення неповнолітніх у  злочинну діяльність" (1971р., відп. ред.І.Лано-венко); "Теоретичні проблеми попередження правопорушень неповнолітніх" (1977 р., відп. ред. Ф. А. Лопушанський).

У цей час також була опублікована низка індивідуальних монографій, зокрема: І. Лановенком "Боротьба зі злочинами  проти трудових прав і безпеки  виробництва" (1977 р.), О. Свєтловим "Боротьба з посадовими зловживаннями (1970 р.). Значна увага приділялася підготовці навчально-методичної літератури для  службового користування працівників  правоохоронних органів. Так, за участю співробітників відділу був виданий  навчальний посібник "Розслідування та попередження злочинів" (1970 р.).

Кафедри кримінології створено в Харківському юридичному інституті (нині Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого), Національній академії внутрішніх справ України, Одеській юридичній академії.

 

6. Кримінологія в системі інших наук.

Будучи соціально-правовою наукою, кримінологія пов’язана з кримінальним правом. Кримінологія оперує поняттями  кримінального права: злочин та його види, злочинці та їх категорії (неповнолітні, рецидивісти), обгрунтованість та ефективність кримінального закону і практика його застосування. Кримінальне право  має задачею попередження скоєння злочинів членами суспільства через застосування покарань за вчинення злочинів. Кримінологія вивчає соціальну зумовленість і ефективність цих заходів профілактики.

Кримінологія стикається з кримінальним процесом, оскільки в предмет її входять питання встановлення і  усунення органами кримінального судочинства  причин і умов, що сприяють скоєнню  злочинів.

Криміналістика дає кримінології рекомендації щодо тактики і методики виявлення слідчим і судом  причин та умов конкретних злочинів.

Зв’язок з кримінально-правовою статистикою  полягає в тому, що методи статистики широко застосовуються в кримінологічних  дослідженнях. Фактичний статистичний матеріал про стан злочинності, ознаки, які характеризують особу злочинця, стан правової профілактики необхідний кримінології для теоретичних узагальнень.

Положення і дані адміністративного, цивільного і сімейного права  є основою для розробки кримінологією  рекомендацій державним та громадським  органам як суб’єктам профілактики.

Кримінологія пов’язана з багатьма іншими неюридичними науками. Вона не може обійтись без даних соціальної психології, яка розкриває механізм появи в суспільстві окремих груп населення, яким притаманні антисоціальні погляди, традиції, що визначають можливість вчинення правопорушення. Без з’ясування сутності такого механізму ускладнюється вивчення особи злочинця, а також причин і умов, які сприяють вчиненню злочинів.

Необхідність вивчення впливу на злочинність  і боротьби з нею багатоманітних соціальних процесів у сфері виробничо-господарської  діяльності, складу і міграції населення, сім’ї, матеріального стану і  культури населення, побуту і дозвілля також зумовлює зв’язок кримінології з економічною наукою, демографією, з соціологією сім’ї, соціологією  праці та дозвілля, соціальною статистикою.

 

7. Методологія та методика кримінології. Загальнонаукові та спеціальні методи кримінологічного дослідження.

Загальнонаукові методи - це загальні способи та шляхи дослідження  процесів і явищ, визначення тенденцій  їх змін, які використовуються в  різних галузях наукового знання.

До загальнонаукових методів кримінологічних  досліджень відносяться: аналіз і синтез, індукція та дедукція, узагальнення, абстракція тощо.

Аналіз - це процес уявного чи реального  розподілу цілого на частини, а синтез - процес об'єднання елементів у  єдине ціле.

Індукція - спосіб пізнання явища від  окремих фактів і положень до загальних висновків; дедукція ж розуміється як констатація висновків через пізнання явища від загального до конкретних фактів.

Аналогія — це відповідність, подібність предметів або явищ, процесів у  яких-небудь властивостях.

Узагальнення - це відображення та формулювання тенденцій, що лежать в основі досліджуваного процесу.