Криміналістична злочинність у армії

На мікрорівні панують чинники  у сфері малих соціальних груп.

Особливостями таких груп є: 1) одностатевість; 2) формальність через сутність самої  системи армії; 3) різноманітність психологічних складів різних груп людей, привнесення ними своїх побутових, моральних, релігійних, політичних та інших традицій та уподобань (хоча неформальні малі соціальні групи в межах формальних також мають місце).

Вчинення деяких військових злочинів нерідко пов’язано з існуванням безкарної жорстокості, агресивності з боку старших за званнями осіб, а також максимального декларування поведінки військовослужбовців.

Не можна не обмовитися про детермінанти вже названої вище дідівщини, як прояву негативних міжособистісних стосунків. Тут існує два принципових підходи. Перший полягає у «помсті» військовослужбовців, які раніше пережили знущання. Це є проявом стереотипу: «Так чинили зі мною, так і я чинитиму з іншими». Другий підхід полягає у давній «негативній армійській традиції». Адже, за словами Вольтера, «люди ніколи не відчувають мук совісті від вчинків, які стали звичаєм».

На мікросоціальному рівні не можна не наголосити на такій важливій детермінанті, як латентизація вчинених протиправних дій у зв’язку з закритістю системи.

На індивідуальному ж рівні існує достатньо складна система безпосередніх причин та умов, які є певною мірою похідними від негативних факторів на загальносоціальному рівні. Так, економічні протиріччя в країні та недостатнє фінансування Збройних Сил України призводить до матеріальних проблем військовослужбовців, що іноді стає причинами вчинення військових злочинів з корисливими мотивами. До того ж системна криза української армії та недостатність відчуття патріотизму у країні в цілому призводить до того, що військовики не виконують функції захисників Вітчизни. Це створює невідповідальність за власні дії, почуття вседозволеності, правового нігілізму, знервованості; стає підґрунтям вчинення не лише військових злочинів з корисливими мотивами, а і суспільно небезпечних діянь, при вчиненні яких до їх об’єктивної сторони входять насильницькі дії. Також дуже вагомими детермінантами вчинення військових злочинів є: 1) скупчення великої кількості молодих чоловіків у замкнених казармених умовах; 2) зміна контингенту призовників (про що йшлося при висвітленні характеристики особи військового злочинця), які імовірно можуть мати криміногенні нахили чи навіть криміногенні навички і досвід; 3) найбільш поширений вік початку та проходження військової служби 18–25 років збігається з найбільш криміногенним періодом у рамках загальнокримінальної злочинності. Це час, коли має місце пік фізичної активності, спроб реалізації амбіцій тощо.

                              3.Запобігання військовим злочинам.

      Загалом заходи запобігання поділяються на загальносоціальні, спеціально-кримінологічні та індивідуальні.

Найвпливовішими заходами на загальносоціальному  рівні вважаємо виховні та економічні, спрямовані на підняття іміджу та престижу армії, а також покращення її матеріального  забезпечення.

До того ж необхідно вживати  конкретних заходів на рівні усіх Збройних Сил України в умовах їх реформування (згідно з Концепцією переходу Збройних Сил України до комплектування військовослужбовцями контрактної служби на період до 2015 року, затвердженої Указом Президента України від 07. 04. 2001 № 239/2001, а також згідно з Державною програмою переходу Збройних Сил України до комплектування військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом від 17. 04. 2002 № 348/2002).

Серед нагальних заходів запобігання  на загальносоціальному рівні виділяємо такі: 1) вироблення чіткої доктрини побудови та функціонування Збройних Сил, а також складання поетапної, максимально деталізованої програми їх подальшого розвитку; 2) здійснення вказаної реформи Збройних Сил поступово, ґрунтовно розробляючи та зважуючи кожен крок; 3) забезпечення якісного навчання майбутніх військовослужбовців; 4) вживання заходів щодо забезпечення неухильного дотримання суворих вимог до морально-психологічних, ділових, фізичних та інтелектуальних якостей членів офіцерського корпусу.

Говорячи про попереджувально-профілактичних заходах в Збройних Силах, передбачається, що вони повинні бути перш за все  загальносоціальні, тобто ми не розділяємо їх на профілактичні заходи насильницької або корисливого злочинності. При цьому ми віддаємо собі звіт в тому, що в даний час в бюджеті немає вільних грошей, які можна було б направити на витратну профілактичну програму. Тому слід провести мінімум тих заходів, без яких неможливо здійснювати соціальний контроль за злочинністю в Збройних Силах.

Профілактичні заходи на стадії призиву повинні включати: 1) ретельне медичне обстеження, 2) психологічний відбір; 3) направлення до місця служби разом з призивником його особової справи. У ньому мають бути вказані сімейний стан (мати, батько, інші члени сім'ї, якщо такі є), освіта, чим захоплювався призовник, спортивна підготовка, зв'язок з неформальною молодіжною субкультурою, непогано провести психологічні тести на предмет загальної підготовки юнаків до служби в армії взагалі і в "гарячих точках" зокрема.

Серед профілактичних заходів безпосередньо у Збройних Силах слід виділити:

1) перехід на призив у Збройні Сили один раз на рік з тим, щоб зламати традиційну вікову градацію серед військовослужбовців;

2) підвищення призивного віку до 21 року або хоча б до 20 років. Психологи стверджують, що остаточно особистість людини формується тільки до 21 році. Виникає дуже складна проблема. Ми даємо людині в руки зброю і наказуємо виконувати бойове завдання, пов'язану останнім часом за участю у збройних конфліктах, тобто із застосуванням бойової зброї "на поразку", причому ніхто не замислюється про соціальні та психологічні наслідки для молодої людини, так як остаточно формування його як особистості ще не завершено. До речі, в багатьох країнах світу призивний вік якраз дорівнює 20-21 рокам (Туреччина, Швейцарія).

3) удосконалення інституту  офіцерів-вихователів, щоб військовослужбовцям,  особливо в перші місяці їх служби, було до кого звернутися в скрутну хвилину. Так, 13% військовослужбовців відзначили, що за час їхньої служби були періоди, коли життя здавалося їм нестерпним і вони були готові "звести з ним рахунки". Офіцери-вихователі повинні бути тісно пов'язані з військкоматом, звідки призивали хлопців, знайомитися з особистими справами призовників;

4) відповідальність військовослужбовців повинна бути диференційована, тобто залежно від суспільної небезпеки скоєного настає дисциплінарна або кримінальна відповідальність.

У Дисциплінарний статут необхідно ввести спеціальну статтю про відповідальність за правопорушення у сфері міжособистісних відносин ("дідівщина"), в якій слід передбачити досить суворі види стягнень, наприклад: а) незвільнення з частини до двох тижнів, б) звичайний арешт ; в) суворий арешт; г) понаднормові роботи; д) позбавлення половини місячного окладу; е) звільнення зі Збройних Сил за неправомірну поведінку. До речі, в США звільнення з армії за негативним підставах може спричинити позбавлення американського громадянства.

У Дисциплінарному статуті  слід також передбачити відповідальність за вчинення проступків корисливої ​​спрямованості, які не підпадають під сферу дії кримінального закону. Крім того, необхідно продумати систему заходів, що дозволяють звільняти з армії офіцерів, помічених у порушенні етичних норм. Це дає можливість успішніше боротися з фактами корупції на самій ранній стадії її зародження;

5) поліпшення життєдіяльності дисциплінарних батальйонів. Більшість знаходяться в дисбатом засуджені за самовільне залишення частини.  Всі засуджені діляться на декілька категорій: лідери (як правило, 5-6 осіб в кожній роті), фахівці (кухарі, кочегари, художники), безконвойний (відсиділи не менше 1 / 3 терміну і працюють за межами частини), схильні до втечі з різних причин (від утисків з боку товаришів по службі до складних сімейних про стоятельств), люди з пригніченою психікою. Характерно, що такий розподіл багато в чому збігається з поділом військовослужбовців у військовій частині.

Поліпшення життєдіяльності  дисбатом має йти за такими напрямками: а) законодавче закріплення положення про те, що в дисбатом продовжують діяти військові правовідносини з усіма наслідками, що випливають звідси наслідками; б) до роботи в дисбатом повинні залучатися тільки професійні військові, причому самим цим працівникам потрібно соціально-психологічна підтримка, тому їм повинні бути надані певні пільги, в) в дисбатом слід створити спеціальну психологічну службу з реабілітації військовослужбовців-правопорушників; г) необхідний гнучкий підхід у питанні про спільне відбуття покарання "дідами" та військовослужбовцями, які залишили військові частини з-за їх утисків; д) звільнення з дисбатом повинно бути суворо індивідуалізоване;

6) застосування соціально-заохочувальних заходів. Службу в Збройних Силах слід заохочувати. 

 Слід ввести та притримуватися деяким напрямкам: військовослужбовці повинні мати пільги при вступі до вищих навчальних закладів; рекламувати необхідно не саму військову службу, а професії, які вона дозволяє отримати і які цінуються роботодавцями.

Особливо слід сказати  про проблему переходу Збройних Сил  на професійну основу. Існує деяка плутанина в термінах, оскільки "професійна" і "наймана" армія - це не одне і те ж. Наприклад, Великобританія тільки в XX ст. кілька разів приймала рішення про переведення на найману службу (тобто службу виключно добровільну і контрактну) і кілька разів відмовлялася від цієї ідеї. Остаточний перехід до найманої служби був завершений тільки в 1960-1963 рр.. Процес переходу Збройних Сил США на контрактну систему зайняв: на флоті - 7 років, у ВПС - близько 10 років, у сухопутних військах - 13 років.

Служба повинна бути обов'язковою, але з умовою можливого альтернативного вибору у призивника (альтернативна громадянська служба). У солдатів строкової служби повинні бути контракти з досить високою оплатою їх праці. Це дозволить істотно підвищити ступінь їх перш за всематеріальної відповідальності (відшкодування заподіяної шкоди армійському майну і техніці). Рівень витрат на утримання професійної армії варто прорахувати, але, на нашу думку, він не буде істотно перевищувати сьогоднішній, якщо враховувати боротьбу з "ухильниками", збиток, що заподіюється розкраданнями, псування дорогої бойової техніки і т.д. Кримінологи систематично займаються проблемами злочинності в Збройних Силах. Наприклад, в 1990 р. на одній з перших конференцій, присвяченій проблемам насильницької злочинності в Збройних Силах, були розглянуті негативні фактори, усунення яких могло б сприяти зниженню рівня злочинності (перш за все так званої "дідівщини"). Серед них відзначалися недоліки в організації діяльності конкретного військового колективу, недоліки управлінської діяльності офіцерів та ін. Ці негативні чинники справляють істотний вплив на злочинність в Збройних Силах і сьогодні. Однак до думки кримінологів не прислухалися. Проблема злочинності в Збройних Силах в даний час вимагає до себе найпильнішої уваги науковців і практиків. Ситуація складається так, що ми можемо говорити тільки про більш-менш серйозному рівні соціального контролю за корисливо-насильницької злочинністю в Збройних Силах. Проте навіть така складна обстановка не знімає ні з учених, ні з практиків відповідальності за те, як розвивається кримінологічна обстановка у Збройних Силах сьогодні.

        Спеціально-кримінологічні та індивідуальні заходи мають орієнтуватися на систему детермінант військових злочинів з метою зменшення їх впливу чи повного усунення. Має йтися про: 1) поліпшення роботи правоохоронних органів з виявлення та розслідування військових злочинів; 2) підвищення морального та професійного рівня командирів з метою недопущення замовчування ними випадків учинення злочинів їх підлеглими чи колегами; 3) надання максимального розголосу фактів учинення резонансних злочинів та заходів, вжитих при їх розслідуванні й для усунення їх причин та умов; 4) розширення мережі громадських організацій, для забезпечення дотримання прав людини, полегшення процедури звернення військовослужбовців різних рівнів до таких організацій1; 5) покращення системи обліку правопорушень у Збройних Силах і розроблення заходів запобігання військовим злочинам на рівні окремої структурної одиниці, усіх Збройних Сил; 6) покращення мікроклімату в колективах, недопущення проявів агресії, жорстокості тощо;

7) постійне контролювання командирами  вказаного мікроклімату, підвищення  їх відповідальності при вивченні  та веденні особових справ  підлеглих; 8) створення системи контролювання  результативності реалізації вказаних  та інших запобіжних заходів.

       Одним із прикладів існування такої організації є Спілка солдатських матерів в системі Харківської правозахисної організації.

       Індивідуальні заходи запобігання військовим злочинам мають бути спрямовані на окрему особу з метою виявлення та вчасного недопущення розвитку криміногенних нахилів різних категорій військовослужбовців. До заходів на індивідуальному рівні має належати: 1) уважна, неупереджена робота психологів та лікарів щодо виявлення порушень розвитку чи схильностей до асоціальних дій, детальне вивчення особистостей військових; 2) дотримання жорстких вимог щодо прийому до лав Збройних Сил; 3) проведення командирами відповідної виховної роботи з підлеглими з метою формування їх ціннісних орієнтирів, якісної фізичної та психологічної підготовки.

          4.Специфіка детермінації порушень статутних правил   взаємовідносин між військовослужбовцями.

       Проблемам, пов'язаним із з'ясуванням криміногенних детермінантів порушень статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями при відсутності між ними відносин підлеглості, в кримінологічних дослідженнях приділялася значна увага. Ще за радянських часів серед кримінологів велася дискусія з приводу специфіки детермінації та причинності насильницької злочинності в армії. Ці проблеми займали чільне місце в дослідженнях Р.Булатова, Г.Забрянського, В.Панкратова, В.Романова, А.Тер-Акопова, Г.Хохрякова та інших відомих вчених. Причинність нестатутних взаємовідносин у збройних силах була предметом поглибленого наукового аналізу в працях В.Лунєєва та І.Мацкевича. Незважаючи на значну кількість публікацій, у теорії кримінології специфіка детермінації нестатутних проявів поведінки серед військовослужбовців Збройних Сил України всебічно не проаналізована, а результати досліджень, які проводились за радянських часів, певною мірою потребують перегляду і конкретизації.