Криміналістична злочинність у армії

                                      ВСТУП

Збройні Сили України - не ізольований соціальний механізм, а органічна і невід'ємна частина нашого суспільства. В умовах різко загострюються суспільних протиріч, постійно поглиблюються дезінтеграційних процесів відбувається різке падіння престижу і популярності військового працівника, зростає кількість правопорушень, скоєних військовослужбовцями всіх категорій: від рядового до генерала.

Злочинність в армії є  найнебезпечнішим дестабілізуючим  чинником, вкрай негативно впливає  не тільки на Збройні Сили, але і  на державу в цілому. Саме стан справ в армії є одним з індикаторів, за яким суспільство оцінює стан національної безпеки. Військовими злочинами визнаються злочини проти встановленого порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов’язаними під час проходження  ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів.

Мета роботи - виявити  які злочини найчастіше скоюються  у армії, в чому причина їх скоєння  та, як ім протистояти: які слід вживати профілактичні засоби для попередження та запобігання їх скоєнню.

Актуальність цієї теми полягає  в тому, що кількісний показник злочиннів  серед військових не зменується, і  тим самим армія втрачає повагу до себе та до військових,що впливає  і на імідж держави у цілому, та зменшується бажання громадян вступати до рядів війського службовців.

 

 

 

 

 

 

                                              План

     Вступ………………………………………………………………………….

1. Поняття військових злочинів та їх кримінологічна характеристика..
2. Причини та умови військових злочинів………………………………..
3. Запобігання та профілактика військових злочинів…………………….
4. Специфіка детермінації порушень статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями………………………………………………

    Висновок……………………………………………………………………….

   Література………………………………………………………………………

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 1.Поняття військових злочинів та їх кримінологічна характеристика.

                                        

Навряд чи можна не погодитися з  тим, що представники військової сфери, захисники Вітчизни, мають бути прикладом  мужності, чесності та відповідальності. Однак вчинення злочинів проти встановленого  порядку несення або проходження  військової служби істотно підриває авторитет Збройних Сил у суспільстві, породжує неповагу до військовослужбовців, державної влади тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 401 КК України, військовими злочинами визнаються передбачені Розділом ХІХ злочини проти встановленого порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов’язаними під час проходження  ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів. Поняття військового злочину засновано на загальному визначенні суспільно небезпечного діяння, має низку специфічних ознак, серед яких: 1) спеціальний об’єкт злочину; 2) спеціальний суб’єкт злочину; 3) військова протиправність, тобто визнання діяння як злочинного тільки у тому разі, якщо воно прямо передбачене у відповідних статтях КК України.

При наданні кримінологічної характеристики військовим злочинам особливо необхідно  зважати на першу та другу особливості, оскільки третя — презумується.

       Розділ ХІХ КК України містить 35 статей, перша з яких висвітлює вже надане визначення військових злочинів (ст. 401). Решта ж статей (402–433) містять відповідні склади злочинів проти встановленого порядку несення військової служби, які можна поділити на групи. Найчастіше за все як правило, за змістом основного, безпосереднього об’єкта, вони класифікуються на 9 груп: 1) злочини проти порядку підлеглості та військової честі (статті 402–406); 2) злочини проти проходження військової служби (статті 407–409); 3) злочини проти порядку користування військовим майном та його збереження (статті 410–414);

4) злочини проти порядку експлуатації  військової техніки (статті 415–  417); 5) злочини проти порядку несення  бойового чергування та інших  спеціальних служб (статті 418–421); 6) злочини проти встановленого порядку збереження військової таємниці (ст. 422); 7) військові посадові злочини (статті 423–426); 8) злочини проти порядку несення служби на полі боя та в районі військових дій (статті 424–433); 9) злочини, відповідальність за які передбачена міжнародними конвенціями.

При складанні кримінологічної  характеристики військових злочинів, як і будь-якої іншої групи суспільно  небезпечних діянь, необхідно особливо звернути увагу на їх кількісно-якісні показники. Хоча мають місце складнощі з обліком військових злочинів через існуючі традиції, закритість системи, особливості відносин у Збройних Силах.

У зв’язку з цим далеко не всі  кримінально карані порушення відбиваються в офіційній статистиці (лишаються  латентними). А дані, які вдається отримати для аналізу мають достатньо  уривчастий характер і частіше стосуються рівня судимості, а не рівня злочинності.

Динаміка злочинів проти встановленого  порядку несення військової служби має тенденцію до зниження. Так, у 2005 р. мало місце 605 злочинів, у 2006 р. — 523, у 2007 р. — 508. З 1997 по 2007 р. кількість злочинів, вчинених військовослужбовцями, знизилася з 1 354 до 1 036, тобто на 23,5 %. Однак це навряд може свідчити про поліпшення криміногенної ситуації, бо паралельно відбувалося зниження кількості контингенту Збройних Сил приблизно такими самими темпами в рамках їх реформування. І цілком можна припустити, що коефіцієнти злочинної інтенсивності та активності є майже незмінними.

Серед усіх 34-х статей Розділу ХІХ КК України, природно, деякі склади або їх групи є вчинюваними частіше за інші. Серед таких суспільно небезпечних діянь: ухилення від військової служби (ст. 409);

порушення уставних правил взаємодії  між військовослужбовцями за відсутності  відносин підлеглості (ст. 406); викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (ст. 410) та деякі інші.

Як ілюстрацію вказаного можна  навести такі показники. Так, за даними, наведеними за період з 1997 по 2002 р. за ухилення від військової служби шляхом самокалічення або шляхом обману (ст. 409) було засуджено 1 564 особи (динаміка при порівнянні вказаних років склала мінус 30 %); за порушення уставних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості (ст. 406) — 1508 (динаміка зниження на 29 %); викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціалізованої техніки та іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (ст. 410) — 1237 (динаміка зниження на 23,8 %) та ін. При кримінологічній характеристиці інтерес становлять не лише показники суспільно небезпечних діянь та загальна картина військових злочинів, а і характеристика їх складових частин, підгруп. Майже кожна з них має особливості: характерні умови чи сфера вчинення злочину та звання військовослужбовця — злочинця. У зв’язку з цим при наданні наступної частини кримінологічної характеристики слід поділити військові злочини на такі групи за сферою вчинення: 1) порушення правил несення військової служби, неналежне виконання покладених обов’язків (статті 402, 403, 404, 405, 406, 407, 408, 409, 418, 419, 420, 421, 422); 2) військові злочини, в основі вчинення яких нерідко лежать загальнокримінальні мотиви (насильницькі, корисливі, хуліганські) (статті 405, 406, 410, 411, 412, 413); 3) порушення правил поводження з предметами, механізмами, зброєю тощо (статті 414, 415, 416, 417); 4) військові службові злочини (статті 423–426); 5) військові злочини під час воєнних дій (статті 427–435).

Зупинимося на деяких групах злочинів за їх суспільною небезпечністю та ступенем негативності наслідків. Навряд чи можна не погодитися з тим, що Збройні Сили мають бути взірцем  сили духу, поваги до власної честі, гідності, підтримання іміджу держави, підняття патріотичного духу в ній тощо. А вчинення саме військових службових злочинів завдає непоправної шкоди вказаним цінностям. Згідно з проведеним узагальненням, рівень судимості за військові службові злочини залишається небезпечно високим, а у відносних показниках — зростає. Так, у 1998 р. за ці злочини було засуджено 290 осіб (13,6 % від загальної кількості), у 1999 р. — 354 (18,2 %), а у 2000 р. — 287 (майже 20 %).

За злочини, пов’язані з корупцією, у 2005 р. засуджено 176 військовослужбовців, у 2006 — 187, у 2007 — 205.

Разом з тим, за даними держслужбовців, ухилень від військової служби стало  менше на третину.

Ще однією важливою групою військових злочинів є суспільно небезпечні діяння, вчинені із загальнокримінальних мотивів. Найбільш небезпечними серед  них небезпідставно можна назвати  так звані насильницькі військові  злочини. Хоча загальна динаміка цієї групи суспільно небезпечних  діянь має тенденцію до зниження, кількість зазначеної групи зростає. До того ж вони постійно змінюються та набувають все більш цинічного характеру, що призводить до збільшення небойових втрат особового складу. Найбільш небезпечним серед цієї групи є злочин, який офіційно називається у КК України як порушення статутних правил взаємодії між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості (ст. 406), більш відомий як «дідівщина». На жаль, її реальної офіційної статистики не існує, а латентизація нерідко призводить до поглиблення традиції неповаги до прав та свобод іншої людини, вкорінюється у свідомості особи, яка перебуває на військовій службі, може стати у подальшому криміногенним фактором. А також іноді завдає жертвам вказаних дій непоправної фізичної та моральної шкоди.

Вище наведено доволі скорочену  кримінологічну характеристику деяких частин військових злочинів; навмисно не використовувалися дані останніх років, оскільки саме сьогодні йдеться  про радикальну трансформацію армії, про перехід Збройних Сил на професійну основу. Це може викликати чи, навпаки, не викликати певні негативні  процеси в особовому складі військовослужбовців, у зв’язку з чим ми навряд чи можемо надати достовірний прогноз  криміногенної ситуації у Збройних Силах України за умови їх формування на контрактній основі та при переході до неї.

Цікавість викликає характеристика тих, хто був засуджений за військові злочини. Цих осіб, перш за все, необхідно поділити на групи за званнями, підставою для чого є ч. 2 ст. 5 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», на військовослужбовців рядового складу, сержантського та старшинського складу, офіцерського (молодшого, старшого та вищого) складу. Кожній з цих груп притаманні ті чи інші види злочинів, передбачені у ХІХ Розділі КК України.

Скажімо, коли йдеться про військові  службові злочини, то серед засуджених за зазначені злочини щороку збільшується питома вага офіцерів і прапорщиків (у 1996 р. цей показник становив 36 %, у 1997 р. — 41, у 1998 р. — 52, у 1999 р. — 54,5, а у 2000 р. — 55 %). Особи злочинців цієї категорії характеризуються низьким моральним рівнем, неповагою до закону та права, до авторитету армії, який вони свідомо підривають.

Однак злочини проти встановленого  порядку несення або проходження  військової служби не обмежуються військовими  службовими.

До незгаданих злочинів належать і багато інших суспільно небезпечних діянь, які вчиняються особами, що є набагато нижчими за званнями, порівняно з названими. Частіше це порушення статутних правил взаємодії між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості (ст. 406) (дідівщина). До групи ризику як потенційних жертв, так і потенційних злочинців підпадають призовники, контингент яких достатньо сильно змінився у порівнянні з попередніми десятиліттями. Так, за останні роки зменшилася кількість призовників, які мають середню освіту, майже на 20 %. Багато з тих, хто останнім часом призивається до лав Збройних Сил, мають неповну середню освіту, а також наявна група, представники якої не здобули середньої освіти. Майже третина загальної кількості призовників за станом здоров’я не відповідають тим вимогам, які висуваються до військовиків строкової служби за світовими стандартами. «Вхідний» контроль молодого поповнення,  яке має місце кожні півроку, організований командирами, свідчить, що близько 4 % призовників є наркоманами, 30 % — вживали наркотики, майже 4 % мають судимість або перебувають на обліку в міліції. А іще сьогодні армія стає для певної кількості юнаків притулком в умовах безробіття та іноді недоступності вищої освіти.

                    2.Причини та умови військових злочинів.

      Причини та умови військових злочинів, як й інших груп суспільно небезпечних діянь, нерідко перебувають за межами самих Збройних Сил та знаходяться на трьох (макро-, мікро- й на індивідуальному) рівнях (тобто у сфері всього суспільства, мікросоціальних груп і окремих осіб).

Серед чинників на макрорівні можна  назвати «фонові» явища, економічні, соціальні, соціально-психологічні, організаційно-управлінські, політичні, культурно-виховні та ін. Поряд з негативним матеріальним забезпеченням, політичними суперечностями нестримно знижується престижність військової служби, авторитет армії, нівелюється повага до захисника Вітчизни. Вказане не може не відбиватися на моральнопсихологічному кліматі у Збройних Силах, на ставленні до права, моралі, прав інших осіб, а отже, і на криміногенній ситуації. Усе перелічене поєднується з кризою самих Збройних Сил, пов’язаною з їх реформуванням (йдеться про перехід до комплектування військовослужбовцями контрактної служби). Це питання має достатньо яскраве політичне забарвлення, але для досягнення максимальної об’єктивності та політичної нейтральності автори підручника обме жуються наданням фактів без їх політичної оцінки.